Кохання без наслідків: чому світ уникає драматичних ситуацій.

Автор Алла Мосієвич Мультимедійна мисткиня, поетка та авторка текстів. Учасниця Революції Гідності. Працює з темами свободи, гідності, діалогу та стійкості. З 2021 року проходила системне навчання у Просторі Гідності та Empathy Ukraine, де освоювала практики емпатії та ненасильницького спілкування. Авторка програм art recovery та фасилітаторка емпатійних груп.

У попередньому розділі я торкалася теми енергії, що створює відчуття могутності, але водночас залишає після себе лише попіл. Цю енергію ми впізнаємо. Вона спалахнула, як сірник: яскрава та швидка. Вона запалює, але так само швидко згасає.

Після певних "романів" залишаються лише залишки. Проблема полягає в тому, що гармонія – як у особистому житті, так і в державі – базується на інших енергіях. Не на тих, що вибухають, а на тих, що підтримують.

А ось тут і розпочинається захоплююче!

Адже тепер ми чітко усвідомлюємо, що таке мирне зовнішнє середовище — місце, де не розриваються ракети і не звучать тривожні сигнали. І ми розуміємо, яку велику цінність воно має.

Проте існує ще один важливий аспект: зовнішній спокій не залежить виключно від зброї. Він також підтримується моральним і психічним станом тих, хто його охороняє.

Снайпери висловлюють ясну та обґрунтовану думку: коли всередині панує безлад, рука починає тремтіти. Коли ж у душі панує спокій, можна впевнено натиснути на спусковий гачок. У цьому контексті внутрішній спокій перестає бути лише "особистою справою". Він перетворюється на важливу складову колективної оборони. Адже те, що не знайдено і не врегульоване в нас самих, швидко виявляється назовні. А те, що зібране і зосереджене, здатне витримати натиск.

Світ і любов функціонують на одній і тій же енергії. Зазвичай ми сприймаємо любов як щось піднесене і величне. Проте, якщо розглянути це з іншого боку, то можна побачити, що за цим стоїть складна хімія. І різноманітність емоційних "коктейлів" може бути вражаючою.

Наприклад, емоційні гойдалки: дофамін, адреналін, кортизол -- знайомий набір. Метелики в животі, які циклічно перетворюються на важкість під ребрами. Напруга, розрядка, знову напруга.

Проте ця система швидко вичерпується. Якщо заглибитися, можна помітити, що в ній прихована логіка взаємозалежності. Трішки задоволення — трішки страждання — і знову по спіралі.

Похмілля в цьому випадку – це не просто образ.

Драма -- це теж спосіб підсісти на енергію. Та, на щастя, є інші енергії, інші коктейлі. Тихіші. Окситоцин. Серотонін. Те, що не вибухає, а тримає.

Вони не пропонують яскравих феєрверків, зате дарують відчуття простору. Це можливість дихати, а не просто існувати. Світитися, а не згасати. Але до такого стану потрібно адаптуватися. І наші рецептори, подібно до смакових, можуть зазнавати трансформацій.

Світ починається там, де закінчуються гойдалки. Усі ми, адекватні люди, прагнемо миру. Це звучить привабливо й правильно. Але мир — це не лише слово. Це стан, як зовнішній, так і внутрішній. Якщо зовнішній мир вимагає, щоб армія, тил і наші партнери були готові до дій та боролися за нього, то внутрішній мир — це стан, який не витримує постійних коливань. Адже гойдалки — це лише миттєва енергія. А справжній, надійний мир потребує стабільності та тривалої підтримки.

Ми часто обговорюємо тему аб'юзу і маємо чимало знань про неї. Також розуміємо, наскільки складно вибратися з таких ситуацій. Навіть якщо ви надзвичайно розумні і добре освічені, це не убезпечує від потрапляння в подібні сценарії.

Чому так? Бо ця енергія смачна. Вона швидка. Дає відчуття сили, контролю, значущості. Як швидка їжа для нервової системи. І коли немає альтернатив -- ми обираємо її. Знов і знов.

Є енергія, яка тримає. І є та, що з'їдає. Але є інша логіка. Перед Великоднем в Україні прибирали. Білили хати. Виносили зайве. Не тільки тому, що "гарно виглядає". А тому, що якщо не прибрати -- щось заведеться.

Зсередини все функціонує подібним чином. Якщо не підтримувати порядок, то процеси відбуваються автоматично, і не завжди це призводить до позитивних змін.

В даний час ми активно занурюємося в читання. Класичні філософські праці, психологічні дослідження, духовні тексти та інші інтелектуальні матеріали — все це важливо. Проте, знання саме по собі не є запорукою змін. Як і слово "мир" не приносить спокою, якщо не підкріплене діями. Але, якщо в момент, коли виникає бажання "пожирати" співрозмовника, зупинитися і не піддатися цьому імпульсу — це вже стає кроком до позитивної трансформації.

Здається, це не зовсім героїчно. Проте, має ефект.

Гучність не завжди є ознакою глибини. Психологи часто ставлять просте, але важливе запитання: "Які відчуття виникають у вашому тілі?". Наше тіло не сприймає складних концепцій. Воно перебуває в стані або напруги, або розслабленості. Або відчуває енергію, або втрачає сили. І щирі відповіді на ці запитання можуть пролити світло на багато аспектів без потреби у додаткових поясненнях.

Любов без похмілля -- звучить майже підозріло. Бо багато хто з нас звик, що після сильних емоцій має бути відкат. Але, можливо, це просто питання звички. І рецепторів.

Гусінь -- це стадія. Проблема, коли вона затягується. Бо її природа -- об'їдати до голого гілля. Поки нічого не залишиться.

Метелик — це зовсім інша оповідь. Тут немає місця для споживання. Тут йдеться про динаміку і невимушеність.

Можливо, зараз настав час щиро заглянути у дзеркало і запитати себе не "Хто винен?", а "Яку енергію я споживаю? Що наповнює моє життя?".

Оскільки це впливає не лише на наше самопочуття, а й на те, чи зможе витримати наше спільне дерево життя тривалу відстань.

Те, що пече, не завжди гріє. Мир не тримається на словах. І любов -- теж. Вони тримаються на тому, що ми запускаємо щодня -- життя чи виснаження.

І ось чудова новина: рецептори зазнають змін.