"В Маріуполі та Сєвєродонецьку люди виходили з українськими прапорами. Стендап-коміки жартують про військові теми, 'сільську мову' та 'Мівіну', яка коштує 50 євро."

Українські коміки Володимир Жогло, відомий за проектами "Вар'яти-шоу", "Солов'їне шоу" та "Те саме шоу", разом із Вадимом Дзюньком, учасником Stand Up Battle Club, нещодавно завершили стендап-тур Європою під назвою "100% на допомогу ЗСУ". Вони поділилися своїм досвідом і тим, через які випробування їм довелося проходити, аби зібрати максимальну суму коштів на підтримку українських військових.

В інтерв'ю для OBOZ.UA представники стендап-комедії висловили свої думки щодо доцільності жартів про переселенців та військових, розкрили деякі нюанси стосовно своїх колег-гумористів і обговорили, як їхнє оточення змінилося після початку повномасштабного вторгнення. Володимир Жогло також поділився спогадами про гастролі "Вар'яти-шоу" в східних регіонах України, зізнався, як він сприймає часті запитання про Сергія Притулу та чи відчуває образу на ведучого Славу Дьоміна після їхньої розмови.

- Володимире, чому в стендап-тур Європою, зокрема до Лісабона, ви поїхали саме з Вадимом?

Оскільки ми маємо різні матеріали, які орієнтовані на різні групи людей, в тому числі за віком, наше бажання полягало в залученні якомога більшої кількості українців. Також варто зазначити, що я і Вадим є добрими друзями.

Чи було важко покинути Україну?

Вадим: У нашій ситуації виїзд не виявився надто складним, але якби нас не відпустили, кому б від того стало краще? Тоді наше військо втратило б 1,7 мільйона гривень, які ми змогли зібрати під час туру Європою. Нас відпустили, адже це не вперше, коли ми займаємось цим, і кожного разу нам вдавалось залучати значні кошти.

Володимир: Наша мета була чіткою, ми мали завдання. Як вам відомо, всі прибутки від нашого туру повністю направлялися на підтримку конкретних бригад та підрозділів, які потребували допомоги.

Труднощі з'явилися через те, що Міністерство культури якраз після нашого виїзду створило умови, через які українським артистам дуже важко виїхати за кордон. Але ми не мали ніякого стосунку до Мінкульту, бо їхали на запит благодійного фонду.

Хто ж виступив з ініціативою продати упаковку "Мівіни" на аукціоні в Лісабоні? І це за цілих 50 євро (2400 грн)! А ще пам’ятаю, як ми виконували "Червону руту" за найбільший внесок - 300 євро (14420 грн)!

Вадим: Ми вирішили, що було б чудово придбати українські товари, які нечасто можна знайти в європейських магазинах. Це, власне, спільна думка гумористів, які подорожують за кордон (усміхається). Наприклад, Антон Тимошенко колись продавав українське повітря в упаковці.

Володимир: Ми прагнемо привезти українцям якісь пам'ятні предмети, щось звичне у повсякденному житті. Зазвичай ці речі мають символічне значення. Всі розуміють, що ми не реалізували "Мівіну" за 50 євро. Це людина, яка пожертвувала 50 євро, і в нагороду отримала її як спогад про те, що була на цій події та підтримала Збройні сили України.

Володимире, ви розпочали свій стендап у Лісабоні зі слів: "Можливо, ви цього не помітили, але я став легшим". Наразі ваша вага на понад 50 кілограмів менша, ніж рік тому. Які у вас відчуття?

У мене виникли підозри щодо ішемічної хвороби серця, варикозу, який уже загрожував тромбозом, та діабету другого типу. Всі ці проблеми формували досить похмуру перспективу на майбутнє. Зрештою, мені довелося вжити конкретних заходів, включаючи хірургічне втручання. Мій лікар навіть не міг точно сказати, скільки часу мені залишилося. Але тепер я почуваюся набагато краще.

- Це правда, що гумористи веселі тільки на сцені, а поза нею закриті, дещо навіть депресивні люди?

Володимир: Скажу так, що я не завжди веселий, але і не завжди депресивний. Все дуже залежить від зовнішніх факторів. Треба чітко розуміти, що в артистів усе так само, як і в інших людей - є хороші дні, є погані дні.

Вадим: У моєму випадку трохи різниця є. Я вдома хочу, щоб мене менше "рухали", люблю побути на самоті. Але я знаю деяких коміків, у яких усе саме так, як ви запитали: на сцені вони веселі, а вдома з них слова не витягнеш.

Чи легко вас засмутити?

Вадим: Так, це правда. Деколи деякі коментарі справді зачіпають. Але під час нашого туру з Володею я можу запевнити, що він ніколи не мав наміру когось образити (усміхається).

Володимир: Мені це приносить радість (сміється). Можливо, через вік або щось інше, але я також вразлива особистість. Я надзвичайно чутливий та емоційний, але є моменти, коли розумієш, що просто потрібно пробачити і відпустити. Адже якщо прислухатися до всього, що тобі говорять... Якщо людина висловлює конструктивну критику, аналізує твій виступ чи зовнішній вигляд і намагається донести свою думку, це одне. Але коли хтось каже: "Ти - ніщо", то не впевнений, чи варто звертати на це увагу.

Вадим: Мені чомусь здається, що багато гумористів - це вразливі люди, тому що ми звикли, що нас хвалять, кажуть, що ми молодці і сміються, а потім раптом пишуть: "Ти - гівно!", як каже Володя.

Володимир: Такі коментарі вже не мають на мене жодного впливу. Коли хтось пише, що Жогло "древній, як гівно мамонта", тут важливо зауважити, що в цьому є частка правди. Сьогодні існує багато молодих стендап-коміків: комусь до душі Вадим Дзюнько, іншим — Фелікс Редька або Тарас Яремій. Також є шанувальники Данила Повора, хоча його стиль гумору зовсім інший. Деякі глядачі більше цінують традиційний гумор, який торкається знайомих їм тем. Коли ти молодий, у віці 17-20 років, навчаєшся у виші, тебе не дуже хвилюють питання ремонту з партнеркою або ризик розлучення. Тому вони можуть вважати мене пережитком минулого. Проте, коли вони пройдуть певні етапи в житті, можливо, мої комедійні спостереження стануть їм ближчими, адже вони самі зіштовхнуться з подібними ситуаціями.

Чи виникали у вас негативні емоції щодо журналістів через їх непродумані запитання? Наприклад, під час інтерв'ю, відомий шоумен і блогер Слава Дьомін запитав вас, Володимире, скільки часу може прожити дитина з аутизмом? (Нагадаємо, що аутизм був діагностований у чотирирічного сина Володимира Жогла. - Ред.)

Зверніть увагу, що це питання може виявитися некоректним лише при його розгляді без контексту. Якщо ж врахувати, що Слава цікавився цією темою, але не провів належного дослідження про людей з аутичним спектром та не порівняв це з іншими синдромами, де справді існують проблеми з тривалістю життя, то ситуація виглядає інакше. Це питання зовсім не образило мене.

Навпаки, я відчуваю задоволення від того, що мав шанс висловити думку про те, що аутизм не слід сприймати як якісь обмеження в житті. Якщо це питання підняв Слава, є ймовірність, що багато інших людей також зацікавлені в цій темі. Таким чином, я зміг донести до широкої аудиторії важливу проблему. Сьогодні у світі, зокрема в Україні, з'являється чимало дітей із розладами аутичного спектра, і суспільство часто не готове приймати їх.

Я вважаю, що з часом ми почнемо краще розуміти цих людей, глибше їх досліджувати та вивчати. Цілком ймовірно, що ми виявимо у цьому величезні переваги. Наприклад, особи з синдромом Аспергера (одним з розладів аутичного спектра) володіють унікальними талантами і можуть зосереджуватися на певних темах, що можна спрямувати в такі сфери, як музика, література, математичне моделювання чи програмування. У будь-якій з цих галузей їхня продуктивність може досягати вражаючих висот.

Після нашої перемоги ми об'єднаємо зусилля для покращення інклюзивності в нашій країні. Однак наразі важливо діяти поступово, використовуючи кожну можливість, що виникає.

Вадим: Я можу зазначити, що під час фінального туру, присвяченого культурній обороні на початку повномасштабного вторгнення, ми спілкувалися з журналістами. Я підкреслював, що не жартую про військових, а лише обговорюю загальні аспекти війни. Проте журналісти неправильно інтерпретували мої слова, стверджуючи, що "жартують про військових і збирають гроші". Це було невірне трактування, яке я одразу попросив виправити, оскільки я цього не говорив, і є ризик, що така інформація може поширитися, створюючи враження, що ми висміюємо наших захисників.

Яка реакція близьких людей на ваші жарти, коли ви часто їх згадуєте під час своїх виступів?

Вадим: Недавно я мав сольний виступ, то моя дівчина навіть допомагала мені. Були речі, які вона не дозволила говорити про себе, бо вони були занадто інтимні. Коли вона почала зі мною зустрічатися, то була готова до того, що так буде. Я жартую про все, що я бачу навколо себе, а свою дівчину навколо себе я бачу часто. Тому вона потрапляє під гарячу руку (сміється).

Щодо моїх батьків, то мама спочатку не зовсім сприймала мою діяльність серйозно. Вона думала, що це пусті забави, і хотіла, щоб я знайшов більш традиційну роботу. Але коли я почав заробляти гроші, купив їй пральну машину і змінив двері в домі, вона зрозуміла: може, в цьому є сенс, і нехай вже говорить на сцені, нічого страшного (усміхається).

Володимир: Мої батьки завжди були моїм натхненням у творчості. Хоча моя дружина не завжди оцінює всі мої жарти, іноді вона може дати кілька корисних порад. Врешті-решт, вона добре усвідомлює, чим я займаюся.

- Ваша думка про висміювання переселенців? Зокрема, про фільм "Раша Гудбай".

Володимир: На жаль, медіа активно поширюють так звані "зашквари" з кварталів. Я вважаю, що українське кіно, і комедія зокрема, є важливими. Чи вдало передана тема? Це не в моїх компетенціях, адже ми з Вадимом не є кінокритиками. Як простий глядач, я не можу сказати, чи сподобався б мені цей фільм, адже я лише переглянув його рецензію. Проте, чи стало позитивом обговорення навколо нього? На мою думку, так, адже багато людей задумалися: "Що ж це таке?" і вирішили подивитися. Особисто вважаю, що це не та комедія, на яку ми всі заслуговуємо, і в даний момент не зовсім доречно випускати такі фільми. Горазд краще зосередитись на темі, що багато українців відкривають для себе правобережну Україну щиро і з захопленням, з різних причин, і закохуються в її красу.

Вадим: Мені видається, що в гуморі це працює так само, як і в багатьох інших аспектах життя - сміх виникає з власного досвіду. Я не можу робити жартів про військових, адже сам не служив, і мені не відомо, що означає залишати рідний дім. Тому я не наважуюсь жартувати про такі серйозні теми.

- А про що взагалі доречно жартувати під час війни?

Володимир: Я не бачу ніяких табуйованих тем. Питання: як ти це робиш? І для чого ти це робиш? Якщо твій гумор не суперечить твоїм особистим світоглядним основам, то ти можеш його продукувати. Питання в тому, що твої світоглядні основи повинні закінчуватися там, де це може порушити якісь особисті кордони інших людей. Тут дуже все просто: моя свобода закінчується там, де починається свобода іншого. Наприклад, Вадим каже, що не жартує про військових, коли я в середовищі військових, є певні теми, на які я жартую лише з ними. Тому що їм це близько, їм це комфортно.

Не можу стверджувати, що всі російськомовні в Україні є негативними чи неприязними людьми — це було б неправильно і неетично. Але через свою творчість я прагну виховувати любов до української мови, що є зовсім іншим підходом. Коли людина, що раніше не спілкувалася українською, починає це робити, бо їй подобається, як звучить мова, — це для мене свідчить про значний прогрес!

Я не зустрічав жодного законодавчого кодексу України, що стосується жартів. Людям надаються різні платформи, де вони можуть вільно висловлювати свої думки та жартувати на свій розсуд. Наприклад, коли я переглядаю коментарі у Facebook, іноді мені здається, що деякі люди пишуть абсолютно несерйозно, а іноді це просто жарти (усміхається).

Вадим: Можна жартувати залежно від середовища, у якому перебуваєш. Наприклад, якщо я веду корпоратив для айтівців, то жартую про них, бо вони цього хочуть і їм весело. Або, наприклад, я вів весілля військовому, який мав поранення ока, але не хотів, щоб його жаліли, то я пожартував про те, що він пірат і йому смішно. І це добре, що я підняв йому настрій, замість того, щоб сказати, який він бідний.

Чи доводилося вам скасовувати концерти через численні трагічні події в Україні, такі як масові ракетні обстріли?

Володимир: Існує концепція адекватного сприйняття реальності. Хто здатен перебороти себе і жартувати в той момент, коли вся нація перебуває в жалобі? Це стосується не лише коміків, але й акторів, які теж виходять на сцену, адже заплановані вистави тривають, навіть якщо це комедійний жанр.

Ми всі переживаємо глибокі моральні кризи, і це дійсно нелегко. Проте, коли ми відвідуємо магазин, там завжди є люди, які пропонують нам хліб — хтось його випік, а інший продає. Незалежно від їхнього емоційного стану, вони продовжують виконувати свої обов'язки. Кожен із них розуміє, що отримує зарплату, сплачує податки і має можливість робити внески. Таким чином, вони намагаються підтримати тих, хто працює над тим, щоб зменшити кількість трагічних подій в Україні.

У нас є власна сфера відповідальності. Ми також маємо щодня дякувати і підтримувати тих, хто проявляє неймовірні зусилля, адже ніхто на Землі не здатен на таке, як наші Збройні сили України. Це наш святий обов'язок – підтримувати їх, поки є така можливість. Ніхто не знає, що принесе завтрашній день, але, поки ми тут, повинні виконувати свої завдання.

Вадим: Це жахливо говорити, але ми звикаємо до того, що у нас вмирають люди. Якщо порівнювати, як було на початку повномасштабного вторгнення, коли ми всі були перелякані, не розуміли, що буде далі. Але в березні 2022 року ми спробували пожартувати, спробували виступити, щоб зрозуміти реакцію людей. Ми зрозуміли, як і глядач, що нам це потрібно, нам хочеться посміятись, посміятись з ворога, хочеться об'єднуватись навколо думок з гумором. Мені здається, що з гумором легше долати емоційні ями.

Вадиме, чому ви вирішили залишити свою роботу на радіо, коли почалося повномасштабне вторгнення?

- На радіо я працював рік, а гумором займався ще раніше. З початком повномасштабного вторгнення я відчув, що буду корисніший, якщо спілкуватимусь з людьми наживо, жартуватиму та веселитиму їх. На радіо ти не чуєш віддачі, не бачиш, кому ти це розказуєш, є відчуття, що говориш це сам собі. Тому я вирішив припинити співпрацю з радіо.

Володимире, чи є якісь наміри щодо відновлення "Солов'їного шоу", де ви були співведучим? Можливо, це була одна з улюблених програм вашої матері, адже вона також працює вчителькою?

- Поки що відтворення "Солов'їного шоу" на паузі, ми шукаємо способи його реалізації. Я вважаю, що доцільність цього шоу дуже важлива в будь-який час. Моїй мамі воно подобалося і через те, що вона вчителька, але я не знаю, чи "Солов'їне шоу" було її улюбленим (усміхається).

Яке враження залишило ваше дебютне сольне стендап-шоу?

Концерт пройшов на відмінно. Вадим відкрив захід, чудово налаштувавши атмосферу для глядачів. Завдяки цій події вдалося зібрати певну суму коштів для 5-ї окремої штурмової бригади, де служить мій кум Валентин Сергійчук — автор і актор проектів "Вар'яти-шоу" та "Те саме шоу".

- Чи не в кожному інтерв'ю вас щось та й запитують про ще одного вашого кума - Сергія Притулу. Тому вагалася, чи ставити якесь запитання про нього. Вам не набридло?

- Є багато людей, які мене веселять, ще досі питаючи Притулу, де супутник. У цьому плані в нього все дуже комфортно і зручно, бо він каже: "Одні й ті самі запитання, до яких я звик і вже на них не реагую. Я один раз пояснив, другий раз пояснив, третій раз пояснив. Я абсолютно відкритий і відвертий. Але якщо хочете виривати слова з контексту, будь ласка, хочете називати мене злодієм, будь ласка, хочете називати мене хапугою, прошу дуже. Тільки донатьте на Збройні сили, не хочете мені, то донатьте комусь іншому".

Притула, якщо чесно, знайомий багатьом, тож чому б не обговорити його? Це ж наша українська традиція - обговорювати всіх і вся (усміхається).

- З ким ще з колишніх колег по "Вар'яти-шоу" підтримуєте стосунки?

- Із Сергію Полупаном, який виконує військові завдання в 55-му окремому полку зв'язку. Також із колегами Владзьо (Володимир Ковцун) і Віталіком Тильним, які долучилися до великої сім'ї "Ліги Сміху", в колективі, який називається "Западенці". Окрім цього, вони виступають у волонтерському десанті, їздять допомагати, збираючи кошти як моїм кумам, своїм колегам, так і іншим підрозділам Збройних сил України.

До речі, ви бачили публікацію Владзя у Facebook, де він стверджує, що всі пари, без винятку, зраджують одне одному?

- Я вам відверто скажу, що я це читав. Ми про це дуже багато говорили. Це його творче переосмислення тенденцій, які він бачить серед свого оточення, і нічого більше. Він не претендує на якусь абсолютну правду. Є багато людей, які, наприклад, вважають, що всі навколо одне одному брешуть, є багато людей, які кажуть, що Притула вкрав супутник.

У кожного є власна точка зору, і її варто висловлювати. Цю тему можна обговорювати довго, але я не впевнений, що Владзьо прагнув довести свою правоту.

Володимире, які враження у вас залишилися від виступів "Вар'яти-шоу" у східних областях України? Як місцеві жителі вас зустрічали?

- У 2017 чи 2018 році в нас був невеличкий тур - Покровськ, Сєвєродонецьк, Краматорськ і Маріуполь. На наші концерти люди приходили з національною символікою та з прапорами. До нас із прапорами приходили на концерти лише в США і Канаді, бо ніде так не люблять Україну, як там. І так само робили на сході...

Одночасно на форумах можна було зустріти такі коментарі: "Західняки, навіщо нам ваша галичанська культура? Вам тут не місце. Ідіть геть". Це все, що я можу згадати без нецензурної лексики. Але, знову ж таки, це не думка всіх, адже концерти, які проходили у нас при заповнених залах, а часом і з аншлагами, показали, що українська мова має свій інтерес у гумористичному контексті навіть у східних регіонах. Тому ділити людей за мовною ознакою не зовсім коректно. Це всього лише політичні маніпуляції, які тривалий час підтримувалися і зрештою досягли свого.

У радянський період українська ідентичність часто зводилася до стереотипів: "хлопи з вмінням", які п'ють горілку та ласують салом. Якщо у когось досі існує упередження, що "в містах розмовляють російською, а в селах - українською", то я нагадаю, що село подарувало нам таких видатних особистостей, як Леся Українка, Іван Франко і Тарас Шевченко, тоді як місто вивело на поверхню таких діячів, як Ляшко, Тищенко та Азаров. Можу продовжувати цю тему ще довго.

Зверніть увагу, колись існував цікавий жанр гумору - анекдоти. Коли востаннє ви чули жарт про трьох персонажів - росіянина, чукчу та молдаванина? Усі ці стереотипи про інші нації - це результат комплексів, неприємних уявлень і обмеженості, які походять з московського середовища! Не варто знижуватися до такого рівня!

- На вашу думку, український гумор буде тільки розвиватися?

Володимир: Мені надзвичайно приємно, що я мав можливість бути частиною цього величного проєкту. З моменту виходу "Вар'яти-шоу" в ефір, воно протягом кількох років залишалося не лише першим, а й єдиним комедійним шоу українською мовою на телебаченні України.

Можна по-різному ставитися до якості нашого гумору, зараз молоді коміки люблять піджартувати з "вар'ятів", мовляв, то був якийсь старий гумор або недогумор. Мені дуже приємно, бо якщо вони жартують з "вар'ятів", значить, вони їх дивилися однозначно. З іншого боку, мені дуже смішно, коли, знаєте, з "вар'ятів" намагаються жартувати ті, хто ще вчора казав: "Дорогой Александр Васильевич" (Олександр Масляков - російський ведучий КВК і прихильник політики Володимира Путіна. - Ред.) і цілував дупу всім на Першому каналі в Москві чи показував, які українці меншовартісні недолуги, в яких лише сало та горілка.

Але не будемо заглиблюватися в історію. Я впевнений, що кожен має право на те, щоб змінити свою думку. Тому що, як казав Черчилль: "Тільки дурень з часом не змінює своєї думки". Я вважаю, що якщо ці люди щиро переглянули свої погляди на життя, це прекрасно. Мені дуже подобається, що нарешті, не в ті часи, коли ми починали, а з початком повномасштабного вторгнення втрачається оцей стереотип, що "українська - це мова селюків", а еліта "должна разбалакєвать по-расєйськи".

Вадим: Мені подобається, що раніше для створення комічних ефектів використовували українські слова, щоб додати гумору, а тепер ситуація змінилася – російська мова стала своєрідним інструментом для вираження жартів. Українська ж мова починає займати лідируючі позиції, що надзвичайно радує. Вважаю, що гумор українською буде еволюціонувати разом з часом і історичними подіями.

Мені також до вподоби, як в Україні розвивається мемна культура! Меми – це надзвичайно динамічна та сучасна форма гумору! У сфері творчості українці завжди виявляли прогресивність, тому український гумор лише набирає популярності та впливу.

Володимир: Зверніть увагу на різноманітність українського гумору! Він підходить для всіх соціальних верств населення. Щодо мемів, то це, по суті, наш український фольклор. Нам невідомі імена їхніх творців, але їх популярність поширюється повсюдно.

Чи змінилися люди навколо вас після початку масштабного вторгнення?

Володимир: Зараз багато моїх близьких друзів виконують військові завдання, тому моє коло спілкування значно звузилося. Я просто в такому етапі життя, що нові знайомства виникають рідко. Щоб ви розуміли: з нових людей у моєму оточенні можна згадати Олега Лузанова, Олександра Дмитровича, Богдана Вахнича і Вадима Дзюнька, хоча я знайомий з ними вже близько п’яти років. Немає такого, щоб я когось новенького зустрічав чи заводив знайомства. Мої старі знайомства залишились тими ж.

Вадим: Моє коло спілкування також зменшилося через те, що частина друзів виконує бойові завдання, тому менше змоги спілкуватися, як раніше, а інша частина виїхала за кордон. Так чи інакше втрачається зв'язок. Це правда, від якої нікуди не дінешся.

Володимир: На мою думку, це ще й пов'язано з віком. Щиро кажучи, я вже досяг такого етапу в житті, коли справжня дружба для мене зводиться до двох зустрічей на рік, коли ми вирушаємо на шашлики, і щоразу обіцяємо один одному, що будемо бачитися частіше (сміється).

Вадим: Проте справжня магія полягає в тому, що, коли ви вирушаєте на шашлики, у вас завжди є цікаві теми для обговорення...

Володимир: Так, це дійсно так.

Досліджуйте також на OBOZ.UA бесіду зі стендап-коміком Наталією Гаріповою, в якій вона ділиться думками про жіночий стендап, найскладніші моменти свого життя та сміх Зеленського, що приніс їй 50 000 гривень.

А ще на OBOZ.UA інтерв'ю із продюсером Comedy Club Арменом Оганяном - про зрадника Бардаша, звільнення з ТНТ через війну та як у Португалії став "татом" для дітей з України.