"Люди виходять з гущавини", або Історія командира з рожевим волоссям.

Пам'ять про вояка, музиканта і пластуна Юрка Стецика його рідні й друзі вшановують Колядою

В Івано-Франківську в кінці грудня 2024 року панк-група "Пенсія" разом із художником та музикантом Яремою Стециком організувала Коляду, що пройшла вулицями міста. Ця подія зібрала понад 300 учасників. Вже другий рік поспіль Коляда проводиться на згадку про Юрка Стецика, музиканта і пластуна, який був старшим сином з великої родини художників Яреми та Наталії Стециків з Івано-Франківська.

У рідному місті Юрко закінчив Українську гімназію №1. У родині пригадують, що він не надто засиджувався над домашніми завданнями, бо відвідував спортивні секції з футболу, плавання, бойового гопака та інших видів спорту. Був активним пластуном.

"Юрко з ранніх років вражав усіх своїми талантами. Він мав усі шанси стати видатним футболістом, майстерним цимбалістом або ж кваліфікованим слюсарем. Його успіхи були очевидними, і з часом він навчився ефективно використовувати свої здібності у дорослому житті. У ті часи він дійсно вражав своєю обдарованістю", – ділиться Ярема Стецик.

Згодом Юрко вступив до Львівської політехніки, де здобував освіту в сфері містобудування. Пізніше він змінив факультет і перейшов до Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, обравши архітектуру. У 2019 році Юрко проходив строкову військову службу в Полтавській області. Після повернення з армії він активно поринув у світ музики. В Івано-Франківську його знають як організатора рейв-вечірок з участю гуртів "Трясовина", "Пенсія" та "Злипні". Юрко виступав на бас-гітарі, бубнах і цимбалах. Окрім того, він допомагав батькові в оформленні інтер'єрів, любив походи в гори і насолоджувався кожним моментом життя.

"Перед початком війни мій старший брат займався мистецтвом. Він створював музику, організовував виставки, мав велике захоплення життям і постійно був у творчому процесі. Юрко випромінював радість і був справді унікальною особистістю. Я завжди прагнула бути схожою на нього. Він жив яскравим світлом, яке я мріяла впіймати, був справжнім сонцем нашої родини. Завжди підтримував нас, надихав на нові спроби і допомагав знаходити радість у кожному дні", – розповідає виданню "Глузд" сестра Юрка, Софія.

Перед початком великої війни Юрко займався виготовленням одягу та сувенірів у майстерні "Буквиця". Дізнавшись про початок конфлікту, він миттєво вирушив до військкомату і вже наступного дня приєднався до рядів терitorialної оборони.

"Юрко отримав виклик, але навіть без нього вирушив би на службу. У березні вони вже вирушили на Сумщину, Харківщину, Полтавщину, а з літа зайняли позиції поблизу Гуляйполя," – згадує Ярема Стецик.

На службі Юрко часто телефонував рідним. Він міг годинами спілкуватися з батьками, і ці бесіди були сповнені тепла та дружності.

Останню відпустку Юрко провів у домашньому затишку, де в колі родини лунали його різдвяні композиції. Саме в той час він створив популярний трек "Де такий вайб взяв?". Також він залишив письмові "заповіти", які згодом прочитають його близькі. Крім того, Юрко вирішив пофарбувати волосся в яскравий рожевий відтінок.

Це була його особлива форма терапії. Під час служби на передовій його волосся змінювало кольори. Я ще запитував, чи не зауважує йому це командування, на що Юрко просто відповідав: "Ті, хто можуть робити зауваження, до нас не доїжджають, а ті, хто поруч, розуміють, що будь-яка яскравість, не пов'язана з військовою справою, має своє значення".

Що тоді для мене було найважливішим? Спокій стосунків. Якщо в підлітковому віці ми з Юрком сперечались і наші стосунки були на межі кризи, то останні роки, хоч і були важкими, минали в мирі й розумінні. Ми вже були з ним союзниками", -- додає Ярема.

Після відпочинку Юрко вирушив на фронт. Останній бій він прийняв 28 грудня 2022 року, маючи всього 23 роки. Як командир відділення 1 стрілецького взводу 2 роти 78 окремого батальйону 102 окремої бригади територіальної оборони, названої на честь полковника Дмитра Вітовського, молодший сержант Юрій Стецик, відомий під позивним "Пікассо", офіційно вважається зниклим безвісти після сутички поблизу села Дорожнянка в Запорізькій області.

Коли родині повідомили про смерть Юрка, Ярема й Наталя Стецики для себе ще з'ясовували обставини цієї трагедії. Кілька побратимів підтвердили, що Юрко загинув.

Було ранкове радіо, близько 9:30. Вони відбивали атаки російських морських піхотинців. Юрко вже встиг стати командиром — організовував людей, розставляв їх по позиціях, створюючи лінію захисту. У певний момент він опинився під вогнем. Куля влучила в голову, пройшовши крізь каску. Він загинув миттєво.

Можна було б затятись і не вірити. І частина моїх родичів думають, що Юрко повернеться, частина друзів ще вважають, що він у полоні... Але так можна говорити і про присутність Бога. Мовляв, за руку Його ніхто не тримав. Або бути, як Фома, який говорив, що поки не вкладу пальці у Твої рани, то не повірю...

"Ми одразу повірили в це, але в перші дні постійно запитували наших товаришів. Ми вдячні їм за те, що змогли вибратися з того бою і знайшли сили, щоб зв’язатися з нами," - ділиться Ярема Стецик.

Зі слів побратимів, у тому бою вони втратили двох бійців. Смерть Юрка бачили, а ось доля іншого військового досі невідома. Тоді з бойових позицій вдалося забрати всіх поранених. Тіл загиблих винести не змогли.

"Якби ми змогли виявити тіло, наш шлях вів би нас до цвинтаря. Але тепер це маршрут на фронт, до якого неможливо дістатись. Ми усвідомлюємо, що знаходимося в небезпечному районі і маємо приблизні координати місця поховання. На тій позиції є курган з хрестами, які видно з дронів. Проте потрапити туди можна буде лише після звільнення цієї території. Є велика ймовірність, що тепер усе там заміновано," – зауважує Ярема Стецик.

Для наших дітей втрата Юрка стала справжньою трагедією. Наразі Настя працює в Києві. Коли вона повертається додому, люди намагаються уникати російської мови, адже це для Насті абсолютно неприйнятно.

Софія написала кілька пісень. Мабуть, у кожній з них є Юрко. Захар поки що не може говорити на цю тему. Йому, напевно, найскладніше. Меланії шість років, і вона досі вимагає від нас, аби Юрко приходив бодай уві сні, щоб обійматися з ним", -- розповідає Ярема Стецик.

Художник згадує, що коли з фронту надіслали сумку з речами Юрка, у ній виявилося безліч його записів. Він зазначає, що Юрко фіксував усе, що не встиг висловити.

Він, напевно, усвідомлював, що колись хтось обов'язково прочитає ці рядки. Ми натрапили на запис: "Люди вилазять із густішого". Вважаю, це було в його студентські роки, коли він переживав складні часи і не раз стикався з депресією. Можливо, в той період він намагався впоратися зі своїми труднощами, але не ділився цим з нами. Отже, на його день народження в нас виникла ідея створити для родини футболки з написом "Люди вилазять із густішого", -- ділиться художник.

Футболки були замовлені на виробництві "Буквиця", де колись працював Юрко. Ідея настільки припала до душі, що керівництво запропонувало її розвинути: розпочати виготовлення футболок на замовлення з метою збору коштів для виготовлення адаптивного одягу для поранених.

"Цю ініціативу сприйняли позитивно. У цьому місяці вже вдалося зібрати близько 100 тисяч гривень у вигляді прямих пожертв для виготовлення адаптивного одягу," -- ділиться Ярема.

Спочатку співпрацювали тільки із прикарпатськими лікарнями, а тепер уже є контакти із прифронтовими. Також у виробника можна замовляти худі та інший молодіжний одяг з дизайном від Стециків та друзів Юрка.

"Цей одяг дуже класний. У ньому частинка доброго ставлення. Так, він трішки дорожчий, але й більш кайфовий. У ньому є емоція", -- запевняє художник.

Юркова родина визнає, що тепер їхнє бажання подорожувати за межі країни значно зменшилося, оскільки вони мають побоювання, що й у чужих країнах можуть натрапити на російську мову. Проте вони активно підтримують всі ініціативи, пов’язані з Юрком.

"Для нас молитва є найважливішою складовою. Ми не змогли знайти підходящий формат традиційних поминальних обідів, адже він не працює для нас. Вечори пам'яті також не завжди проходять успішно. Тому ми обрали формат Коляди — це наша спільна історія з ним. Юрко з дитинства був учасником Коляди, а згодом сам почав її організовувати. Більшість наших друзів, які приєднуються до нас, походять з його кола. Багато з них колядували разом із Юрком, створюючи власні пісні, в які вливали свої думки і емоції, формуючи свій особливий світ. Це неймовірно! Тепер я намагаюся запрошувати їх на наші Коляди, і ці моменти є найяскравішими. Відтепер це стане нашою традицією", — зазначає Ярема Стецик.

Подібні фестивалі влаштовує молодіжна команда "Потужняк", де колись працював Юрко. Вже два роки поспіль у Івано-Франківську проводиться рок-н-рольний фестиваль на його честь, а зібрані кошти передають на підтримку ЗСУ.

"Юрко тепер ніби грає з нами у гру, ховається, втікає. Тому ми створюємо такі формати, де йдеться не про пам'ять, а про життя. За музей він би нас сварив. А грати "на шапку" в середмісті чи водити друзів у гори -- це його рухи. Нам допомагають спільні з ним проєкти", -- каже Ярема Стецик і пропонує всім, хто пам'ятає Юрка або вшановує інших Героїв, піднятися разом з ним та найближчими у високогір'я Карпат, де створювати відепроєкти їхніх портретів.

Ярема стартував цей проєкт разом із Юрком, і вони дали йому назву "Воджу друзів у гори". Тепер, як зазначає Ярема, Юрко часто питає його у снах, коли вони знову вирушать у Карпати з Героями. Також він додає, що коли бачить рожеве небо, йому здається, що це своєрідний знак від Юрка.

"Не обов'язково це науково обґрунтовувати, але ми бачимо, що це його почерк. Лише він міг домовитися з Богом про таке. Адже він загинув у рожевому кольорі, з рожевим волоссям..."

Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.

21 травня 2023 року посмертно нагородили Юрка Стецика Залізним Пластовим Хрестом. Нагороду передали його родині.

2 травня 2024 року на фасаді Івано-Франківсь ко го ліцею імені Миколи Сабата (колишня Українська гімназія №1) відкрили меморіальну дошку полеглому Юрку Стецику.

Офіційно Юрко Стецик все ще числиться як зниклий безвісти.