"Людина є місцем, де переплітаються біль і радість": Наталія Половинка про значення війни та музики.

У сучасному світі, переповненому "гострою" інформацією та тривогами, пов'язаними з війною, ми часто втрачаємо зв'язок із нашими коренями. 10 квітня в київському Pochayna Event Hall відбудеться унікальний показ вистави "ЗЕМЛЯ-ПІСНЯ", організований Львівським академічним муніципальним театром, художньо-дослідницьким та освітнім центром "Слово і голос". Це не лише фольклорне дійство, а й глибока духовна практика, в якій головною героїнею виступає сама Українська Пісня.

Режисерка вистави та лауреатка Шевченківської премії Наталія Половинка вважає, що давня пісня є своєрідним кодом, що допомагає людині витримати труднощі. В інтерв'ю для журналу "Фокус" ми обговорюємо, як у часи війни стародавня музика стає "антеною", здатною вловлювати сенси сучасності та висловлювати найважливіші аспекти нашого життя. Наталія ділиться думками про те, як імпровізація на сцені допомагає знайти "точку перетину" між болем і радістю, як зникає межа між акторами та глядачами, а також чому українська пісня є джерелом знань, які можуть зцілити та надати сили для життя.

Назва "ЗЕМЛЯ-ПІСНЯ" вражає своєю цілісністю. У пресрелізі зазначається, що земля сама по собі є піснею. Чи можете розкрити цю ідею?

Я, власне, маю на увазі нашу рідну землю. Та сама земля, по якій ми ступаємо, Україна — це і є мелодія. З самого дитинства я відчувала, що всі люди на цій землі чують її голос і всі звучать у її ритмі. Всі її співають.

Бо співає сама земля. Так уже сталося, що в нас в Україні найбільше знання, як жити, найбільша мудрість, найкраща поезія, найкраща музика -- все наше найкраще, все знання як жити, зібралося в пісню. Народ висловив себе і висловлює-вигукує його собою до неба через пісню. Весь свій біль-радість так вимовляє-вимолює.

Отже, нам слід нахилитися, щоб помітити це золото, що лежить під ногами, і підняти його, подарувавши світло. Піднести його й спостерігати, як воно блищить. Ось і є це "ЗЕМЛЯ-ПІСНЯ".

Ця діяльність — це нахилитися, підняти і уважно розглянути ці пісні. Виявити, що в промінні сьогоднішнього дня вони лише починають розкривати свої кольори та значення. З кожним днем вони стають все більш багатогранними та глибокими. Актуальність їх лише зростає. Адже той зміст, який ми, артисти на сцені, пропускаємо через себе і передаємо іншим, є вічним; він ніби дарує нове життя і молодість людині.

Отже, згідно зі словами Шевченка, музика здатна оживити людське серце, яке знову починає радіти. Це, в свою чергу, допомагає людині зміцнитися, адже вона ніби відкриває своє істинне єство.

- Прем'єра вистави відбудеться в Страсну п'ятницю, в момент тиші та глибокої концентрації. Чому ж саме цей день є найсильнішим для того, щоб сприйняти "ЗЕМЛЮ-ПІСНЮ"?

Коли мені вперше запропонували провести цей день, моя перша реакція була відмова. Адже в цей час ми традиційно виконували стародавні духовні пісні України в церквах — це була наша Проща до Плащаниці.

Через кілька днів я усвідомила, що цей день ідеально підходить для цих мелодій. Вони, немов натягують невидиму нитку між землею і небом, що проходить крізь тебе. Це той самий звук, який мудрі люди називають "внутрішнім криком". Це глибоке звернення душі до небес, готовність почути їхній відгук та отримати допомогу небес – справжню благодать.

Ці ж пісні так і створювалися спокон віку, щоб ми настроїли свій слух на те, що більше за нас. Вони і є цим зверненням землі -- до неба. І в якийсь момент у виставі наступить тиша, і це буде час, коли ми заспіваємо два духовні напіви саме зі Страсної П'ятниці і Великої Суботи.

Коли ми виконуємо "ЗЕМЛЮ-ПІСНЮ", іноді в нашій душі виникає "Господи, помилуй". Цей раз буде сповнений двома напівми Страсної Седмиці, які відображають справжню тишу — це буде звучання тиші, що постійно налаштовується під звуки пісень.

- Один з глядачів зауважив, що в виставі немає жорсткого сценарію. Будь-яка актриса може розпочати будь-яку пісню, а інші підхоплять. Як ви досягаєте такого рівня взаємодовіри в колективі, де імпровізація стає існуванням на сцені, а не просто художнім прийомом?

Основна структура вистави має свої основи, проте в ній присутній елемент імпровізації. Це означає, що є загальна композиція, але всередині кожного сегмента можуть з’являтися несподівані пісні, які можуть змінювати порядок і місце виконання. Як формується такий чутливий слух до можливостей? Завдяки спільному тренінгу-ритуалу, який створює канон сценічного існування, де відкрите спілкування з глядачем стає нормою. Стіна між актором і публікою поступово зникає, відкриваючи простір, в якому глядачі стають активними учасниками дійства, крок за кроком залучаючись у процес.

Оскільки ми прямо зараз занурюємося у світ нової пісні, не просто презентуючи її, а справжньою мірою досліджуючи в її музиці, ми також відкриваємо можливість для аудиторії разом із нами в цей момент пізнавати цю композицію. Це стає своєрідним потоком знань, який досягає кожного, як актора, так і глядача, персонально та безпосередньо.

Чи важко сучасній людині відчути той первісний мелодійний відгук, що походить із глибини землі?

Якщо хтось коли-небудь мав шанс бути залученим у процес реставрації давньої ікони, то це дійсно складна і вимоглива задача. Це надзвичайно ретельна праця, що полягає у відновленні справжнього образу. Це робота над собою, спільна праця з колегами — все це можна порівняти з очищенням ікони.

Під час своєї педагогічної діяльності я лише надаю напрямок. Вся основна робота здійснюється самою особою. Виникає цей складний і тривалий процес очищення ікони, відкриття доступу до людського серця, щоб воно могло сприймати істину.

Питання до музичного твору. Розкрий мені своє істинне єство. Про що ти насправді? Що приховано за таким, здавалося б, простим сюжетом? Яка таємниця чекає між рядками та під чарівним звучанням? Адже пісня — це своєрідне закодоване знання. Воно, як у казках, виявляється "за сімома замками", і щоб його знайти, потрібно дістатися до дерева, піднятися на найвищу гілку, а там виявити яйце, яке потрібно розбити... Але цей шлях зовсім не простий.

От так довго-довго-довго йдеш і весь час питаєш, питаєш, "у чому твоя таємниця?" І оскільки пісня -- це живий потік знання і краси, які спрямовані до тебе, то коли ти питаєшся, питаєшся його, то поступово відкривається тайна, яка, і поза сюжетом, і крізь сюжет, і поміж словами, і в тоні, і в саме такому мелосі, проступає та таїна, яка саме до тебе звернена. Саме тобі щось каже. Тому ці пісні живуть століттями, живуть і нас переживуть.

Це знання є духовним посланням, яке вказує, як жити, і передається з покоління в покоління. Спершу традиції передавалися від батьків до дітей, потім – від майстрів до учнів. Сьогодні існує безліч способів отримання знань, але ти завжди прагнеш дізнатися більше, навіть читаючи книгу чи переглядаючи записи: що в цьому викликає у мене такий глибокий відгук? І в цей момент ти виявляєш те, що дійсно звернене до тебе особисто.

Секрет, який є "прежде тебе", (старослов'янською), передує тобі, звернений до тебе, щоб ти прокинувся, ожив, оживотворився, усміхнувся, отримав і зцілення, і силу жити далі, і ковток повітря, і радість в очах.

У 2026 році українська музика сприймається зовсім по-іншому, ніж у минулому десятилітті. Чи трансформувалися значення класичних пісень у вашому репертуарі за час масштабного конфлікту? А можливо, я б навіть сказала, що це стосується всього періоду війни.

Музика вбирає у себе значення, що породжуються часом — вона функціонує як антена, що фіксує та інтерпретує, збираючи різноманітні сенси. У період війни, як ніколи, пісня підкреслює, що існування людини є справжнім хрестом: "страждання-щастя".

Біль і радість сплітаються в одне ціле. Ця точка перетину хреста символізує саму людину. Її обіймає горизонт світу, земля притягує її до себе — це її страждання, її конфлікти. Натомість небо манить до себе, пропонуючи допомогу та спокій. Отож, людина існує саме в цьому хресті.

Людину життя зносить і розтягує в різні боки. А коли вона знаходить своє справжнє місце, то в ньому є одразу все і всі. І от це пісня і співає, несе тобі і відновлює в тобі оцю точку перетину, цього хреста, ніби несе тобі -- все. Дає тобі можливість бути в рівновазі і з радощами повсякденного життя, і з великим болем цього тривання війни. Дає тобі силу бути в балансі, як би ми сьогодні сказали, у всеприйнятті, у всепрощенні, у примиренні з іншою людиною, і найголовніше -- у примиренні з собою самим, що "я не можу все, але я можу бути на своєму місці і мати зв'язок з усім".

Ця пісня, наче невидимий потік, ніжно приносить внутрішній спокій, виявляючи при цьому неймовірну силу. Її вплив вражає своєю витонченістю, тонкістю і дбайливістю.

Виставу можна охарактеризувати як діалог між землею та небом. Чи помічаєте ви під час виступу, що цей спів може мати заспокійливий вплив на глядачів, які прийшли зі своїми переживаннями та втомою?

Музика завжди існуватиме — вона приходить до нас, проходить через нас і продовжує свій шлях до наших нащадків. Поки українці співають, Україна житиме. І поки людина здатна на спів, буде й існування людства.

Ріка пісні, саме знання буття, яке вбирається в таку красиву форму, мелодію, текст. А насправді воно -- прежде слова і прежде звуку, це знання, бо воно як народилося колись із тиші людського серця, так воно і торкається самої тиші людського серця сьогодні. І саме цей дотик пісні, він зцілюючий, бо він повертає тобі -- тебе.

Тебе, якого ти не знаєш, якого ти тільки потрошки десь там впізнаєш, а часом зовсім губиш. А пісня тобі дарує тебе цільного, тебе такого, якого ти іноді лиш трохи себе впізнаєш. І оцей процес, коли по-справжньому хтось співає пісню, то це він її прямо зараз вперше відкриває.

І тоді ти, будучи публікою, чи свідком, ти теж відкриваєш. І ми так ніби йдемо разом таку прощу. Йдемо собі таку дорогу, цю дорогу веде пісня, ми собі йдемо поруч, як подорожні, і до нас спускається, снизходить, торкається нас оце вічне знання. Воно таке просте-просте, але чомусь, найпростіше -- ми найбільше забуваємо. А саме оце найпростіше -- це і є наше життя.