Мати героя "Азовсталі" виступає проти радянського минулого в кінематографі та в навчальних закладах: щира бесіда з Аллою Самойленко.

Алла Самойленко / Фото із соцмереж

Алла Самойленко, видатна кастинг-директорка українського кінематографу та мати захисника "Азовсталі" Іллі Самойленка, відверто поділилася своїми переживаннями щодо життя та професійної діяльності в інтерв'ю OBOZ.UA, яке вийшло 12 травня 2025 року. Жінка, котра перенесла втрату здоров’я свого середнього сина Гліба, полон старшого сина Іллі та особисті випробування, розповіла про свій шлях у пошуку акторів на вулицях, чому виступає проти російськомовності в індустрії та як війна вплинула на українське кіно. Вона також акцентувала на своїй рішучій підтримці студенток, які стикнулися з харасментом з боку викладачів.

Елементи

Існування, наповнене викликами.

Алла - мати трьох дітей: Іллі, Героя України, який втратив око та руку під час АТО, а у 2022 році пережив жахіття "Азовсталі" та чотиримісячний полон; Гліба, котрий вже 12 років страждає від паралічу після клінічної смерті; та шестирічної Маргарити, яку вона вважає "небесним даром". Трагедія, пов'язана зі здоров'ям Гліба, що постійно погіршується через руйнацію органів, змусила Аллу переосмислити свої життєві пріоритети.

"Я пройшла всі етапи — від заперечення до прийняття. Можливо, Гліб намагається врятувати себе чи мене через цей урок", — розповідає вона, згадуючи книгу Долорес Кенон.

Самойленко відчуває сум з приводу того, що реанімаційні заходи не дали змоги її сину мирно відійти, проте висловлює вдячність за те, що він більше не відчуває болю.

24 лютого 2022 року Алла прокинулася від вибухів у Києві, а її син Ілля, який нібито поїхав до Маріуполя на лекцію, опинився в облозі.

"Він надсилав мені повідомлення в Telegram, закликаючи не впадати у відчай, але я все ж таки остерігалася найгіршого," — ділиться вона спогадами.

Залишившись у столиці через стан Гліба, Алла активно з'являлася на міжнародних телеканалах, закликаючи світову спільноту до підтримки. Після того, як Іллю звільнили з полону, вона почала надавати консультації родинам інших затриманих, ділячись своїм досвідом та знаннями.

Кастинги як форма творчості

У своїй праці Самойленко використовує інтуїцію та сценарний підхід, ігноруючи списки "необхідних" акторів.

"Кастинг — це мистецтво, момент натхнення. Я продовжую пошуки, поки режисер не досягне задоволення," — зазначає вона.

Алла захоплюється живими кастингами та новими проєктами, де є можливість виявити невідомі таланти. Часто головні ролі дістаються дітям з вулиці або акторам масовки, як, наприклад, Олег Мосійчук, якого вона відкрила для фільму "Брати" завдяки його портрету. Вероніку Шостак для тієї ж стрічки Алла помітила в коридорі театру, коли сонячні промені ніжно освітлювали її руде волосся.

Історія кастингу до "Братів. Остання сповідь" є надзвичайно вражаючою. Під час мандрівок Західною Україною, Алла глибоко занурилася в культурні особливості регіону та познайомилася з акторами народного театру в селі Прутівка. 84-річна Марія Василівна, яка пережила численні репресії, виконала роль бабусі в політичному ролику Олеса Саніна, вклала в неї весь свій біль і життєвий досвід. "Вона тримала ікону і дивилася в камеру. Це стало сенсом її життя", -- з емоціями згадує Самойленко.

Українська мова та її відображення у кіномистецтві під час війни.

З 2013 року Алла активно пропагує збереження регіональних діалектів серед акторів, оскільки вважає, що вони надають фільмам більшої автентичності та життєвості.

"Під час підбору акторів для 'Братів' я акцентувала увагу на гуцульському діалекті. В Україні російська мова витіснила українську у багатьох регіонах", -- підкреслює вона.

Після 2022 року російськомовність у галузі викликає в неї спротив: вона робить вигляд, що не розуміє російську, й уникає співпраці з тими, хто веде соцмережі цією мовою. "Це код ідентифікації. Російська мене травмує", -- підкреслює Алла, додаючи, що виросла на суржику, утім без жалю відмовилася від російської.

Конфлікт істотно вплинув на кінематографічну галузь: посилився інтерес до національної культури, проте нестача коштів та маркетингових ресурсів перешкоджає розвитку кінопроектів.

"Кінотеатри є комерційними установами, і для них більш вигідно демонструвати голлівудські фільми. При цьому, глядачі все ще переконані, що українське кіно відсутнє, оскільки не проявляють до нього активного інтересу," -- зазначає Самойленко.

Вона в гніві через "очікувачів", що сподіваються на відновлення російської культури, і засуджує бездушність тих, хто створює фільми без етичних принципів, використовуючи державні кошти.

Битва за правду

Алла активно захищає 46 студенток, які звинуватили викладачів університету Карпенка-Карого в харасменті. Вона сама пережила спробу зґвалтування з боку педагога в юності та харасмент від поліцейського, коли зверталася по захист від насильства з боку колишнього чоловіка.

"Я розпізнаю сексистів, які знецінюють жінок. Це повинно стати абсолютно неприйнятним", — підкреслює вона.

Самойленко висловлює критику на адресу застарілої освітньої системи, що сприяє зловживанням з боку влади, та пропонує організувати тренінги щодо меж поведінки. Вона вважає, що звинувачення жертв, як це зробив Антін Мухарський, є відображенням "совкового" мислення та недостатнього знання біології: "Префронтальна кора формується до 25 років, і студенти не завжди можуть контролювати свої дії, тому викладачі повинні демонструвати зрілість".

Алла Самойленко – це не тільки кастинг-директорка, а й втілення сили духу та непохитної віри в українську ідентичність. Її оповіді про акторів, яких вона відкрила на вулицях, та її боротьба за справедливість надихають тисячі українців. Чи зможе її голос стати каталізатором змін у суспільстві та кінематографі? Соціальні мережі вже переповнені підтримкою.