Марія Берлінська: Оптимальний план дій - організувати оборону та створити 40-кілометрову заміновану зону вздовж фронту.

Марія Берлінська — одна з найпомітніших волонтерок в Україні. Протягом багатьох років вона активно популяризує концепцію важливості використання технологій під час війни. Як вона сама зазначає, "поширює технологічну віру".

Завдяки зусиллям команди Марії з'явилася програма "Народний FPV", а число інструкторів БПЛА, які успішно закінчили курси, розроблені Центром підтримки аеророзвідки на чолі з Берлінською, вже перевищує 20 тисяч.

Рекомендації та прогнози з Берліна іноді виглядають занадто песимістичними для цивільного населення, проте завжди отримують значну підтримку з боку військових.

Недавно Міністерство оборони опинилося під ударом критики, і волонтерка Марія стала однією з авторів провокаційної статті "Хаос у Міністерстві Умєрова".

Про необхідні зміни в секторі оборони, зустріч громадських організацій із президентом та зміни у підходах до мобілізації - читайте в цьому інтерв'ю

Повна версія - на YouTube "Української правди".

Ми пережили численні фази цього конфлікту. Спочатку був підйом на початку вторгнення, потім звільнення Харківської та Херсонської областей, а згодом – невдалий контрнаступ. Наступний етап, який Валерій Залужний, колишній головнокомандувач, визначив як stalemate, став періодом затяжної безвиході. Як ти вважаєш, на якій стадії війни ми знаходимося сьогодні?

Ми перебуваємо в часі, коли російські сили ведуть активні наступальні дії, і на даний момент це приносить їм успіх. Цей наступ, безумовно, буде продовжуватися та розвиватися, адже це є цілком раціональним кроком – якби я була на їхньому місці, не зупинялася б.

Ми ведемо боротьбу не лише проти об'єднаного військово-промислового комплексу Росії, а й проти Китаю, Північної Кореї, Ірану, Білорусі та численних інших союзників, як явних, так і прихованих.

На жаль, західні держави продовжують постачати Росії елементи для безпілотників, ракет, авіаційної техніки та інших видів обладнання.

Відповідно, ми знаходимося в моменті, де ворог зробив висновки зі своїх помилок, перегрупувався і прийняв рішення йти до останнього.

Аналітики видання The New York Times описали нещодавні дії росіян як спробу вирватися з безвиході. Як би ти до цього ставилася?

- Немає позиційної артилерійської війни. Є перевага і динаміка однієї зі сторін, причому дуже явна. Достатньо подивитися на карту DeepState і все зрозуміти.

- Так, з DeepState ми бачимо очевидне просування росіян. Водночас ми очікували, що росіяни оточать і окупують Покровськ ще у вересні 2024 року. Зараз вже листопад, вони перебувають за кілька кілометрів від Покровська. Тобто просування йде, але дуже повільними темпами. Такі темпи просування будуть зберігатися?

Я б хотіла розглянути це питання з більш широкої перспективи. На сьогоднішній день, коли ми бачимо, що Україна продовжує функціонувати, що банківська система працює, ми можемо насолоджуватися кавою, а транспорт не зупиняється — це означає, що державність збережена, а також функціонують основні економічні, культурні та політичні процеси. Ми сприймаємо це як належне, але насправді це справжнє диво. Люди швидко звикають до позитивних змін.

Відсутність захоплення Покровська можна пояснити лише неймовірною мужністю українських воїнів. Вони до останнього відстоюють кожну позицію, кожен сантиметр своєї землі. Волонтери невтомно працюють, риють землю, аби зібрати кошти на нові дрони. Серед багатьох некомпетентних командирів все ж є гідні люди, які залишаються зі своїми підрозділами до самого кінця, стикаючись із небезпекою, отримуючи поранення, але не відступаючи ані на крок.

Це єдине можливе пояснення, чому на листопад 2024 року Покровськ все ще залишається під нашим контролем. У умовах настільки інтенсивного артилерійського вогню, активної роботи авіації та тисяч керованих авіаційних бомб, що скидаються на нашу територію, а також постійного вдосконалення тактики російських військ - це справжнє диво.

Росіяни не соромляться у нас вчитися, і наші найкращі практики вони собі переймають і постійно масштабують, зокрема і в технологіях.

Ми знаходимося в моменті, де ворог прийняв рішення йти до кінця. І якщо так цинічно, грубо порівнювати зі спортом, то вони десь в умовному 3-му, максимум 4-му раунді, а ми десь у 10-11-му.

- Це за виснаженням?

Так, ми видимо наближаємось до межі. Ми все більше покладаємося на ресурси, в той час як вони лише почали розгортати свій військовий потенціал. Це означає, що вони ще не усвідомлюють, наскільки серйозними можуть бути наслідки їхніх дій.

Переважно вони покривають питання відсутності людей дуже високими виплатами при підписанні контрактів. І плюс це дорога в одну сторону. Тобто ти не можеш піти з армії, тебе просто обнуляють і все. Відповідно, підписавши контракт і отримавши якісь умовні десятки тисяч доларів, вони підписуються одразу на те, що вони будуть там до останнього.

Кремлівська еліта усвідомлює, що поразка у війні або відсутність помітних досягнень можуть призвести не лише до політичних наслідків, а й до фактичного зникнення з політичної арени.

Це може означати бунт всередині Росії, це може означати такі незворотні процеси, які вже запустилися. Тому вони не відпускають ситуацію і будуть кидати в цей вогонь війни рівно стільки ресурсів, скільки буде потрібно, нон-стоп.

Досягнення цілей виходить за межі лише окупації Донецької області та встановлення повного контролю над Донбасом. Чи правильно я це розумію?

Путін візьме точно таку кількість, яку ми йому надамо.

Не йдеться лише про адміністративні межі. Якщо вдасться захопити Запорізьку область, зокрема Запоріжжя, це стане метою, за яку будуть боротися. Якщо з'явиться можливість просуватись у напрямку Дніпра, вони підуть у цьому напрямку.

Українці, я помітила, часто знаходяться в ілюзії, що достатньо Путіну щось віддати, якусь жертву, і він зупиниться.

Однак я впевнений, що Росія усвідомлює свою силу. Я також переконаний, що Росія забере стільки, скільки ми будемо готові віддати. І якщо в них з'явиться можливість просунутися до Львова, вони обов'язково спробують це зробити.

Саме тому я неодноразово підкреслювала, наскільки важливо аналізувати ситуацію з точки зору супротивника. Супротивник міркує подібно до маніяка.

- Мене вразили цифри навіть за вересень 2024 року: Росія отримала від Північної Кореї 200 балістичних ракет, якими вона цілила по наших містах. Водночас кількість ракет, які ми отримали від усіх партнерів за цей час, була меншою.

Що ми в такому разі можемо протиставити зараз навіть не Росії, а Росії та її союзникам?

- Прийняти реальність, не дозволити себе заколисати - раз. Друге - усвідомити найгірший сценарій.

- Це який для Марії Берлінської в листопаді 2024 року?

- Найгірший сценарій - ми перетворюємося поступово, що зараз починає відбуватися, на одне з головних полів битви в Третій світовій війні між віссю країн зла і демократичних країн. Ми стаємо таким масштабним полігоном.

Найгірший можливий варіант полягає в тому, що країни, які представляють ось добра, не зможуть вчасно відкрити очі і зрозуміти, що необхідно терміново надати високоякісні ресурси, а, можливо, навіть відправити своїх військових.

З іншого боку, якщо всередині у нас не буде єдності, консенсусу, ми втратимо бойовий дух, ми будемо деморалізовані. Після цього втратиться управління військами, після цього поступово ми втратимо державність як таку в принципі.

Чи може Росія за умови бездіяльності країн Заходу, внутрішніх чвар всередині України і максимальної консолідації зі своїми союзниками в осі зла нас захопити? Так, може повністю. Не йдеться навіть суто про лівобережну Україну.

В останні місяці у мене виникає відчуття, що наші європейські партнери прагнуть будь-якими способами призупинити війну. Вони постійно говорять про численні внутрішні виклики, з якими стикаються. Що ж може спонукати їх усвідомити, що це також є загрозою для них самих?

Дивишся, злочинці діють злагоджено, а ми - без єдності.

Терористи та маніяки сьогодні діють злагоджено, в той час як західний світ, на жаль, виявляється надто розділеним і не здатним усвідомити повною мірою екзистенційну загрозу, що нависла над самими основами нашої системи координат і правилами гри. Країни, які зазвичай називають осю зла, прагнуть поширити своє бачення світу на цій території.

Якщо провести паралелі з історичними подіями, можна сказати, що це нові території для випасу, нові можливості. Вони прагнуть оселитися тут зі своїми спільнотами.

- Ти була на зустрічі, of the record, з президентом Володимиром Зеленським. Ти спілкуєшся, зокрема, з командуванням, з очільниками деяких важливих міністерств, які відповідають за нашу обороноздатність. Чи є це розуміння загроз зараз у людей при владі?

Я зауважила, що існує прагнення до спілкування, і певні ідеї знаходять відгук. На жаль, мушу констатувати, що в нашій організації багато процесів функціонують у ручному режимі, починаючи з самого стратегічного рівня.

Що ще я зауважила? Чим складнішою стає ситуація, тим сильніше виникає потреба в спілкуванні.

Слухати чи знайти тих, з ким можна поділити тягар відповідальності?

Цілком можливо, що так. Вважаю, що протягом останнього десятиліття моїм обов'язком було постійно наголошувати на одному важливому моменті: дрони та технології суттєво вплинуть на розвиток цієї війни. Ми повинні готувати суспільство, підвищувати кваліфікацію людей і змінювати сам підхід до ведення війни. Нам необхідно припинити ілюзії, що це нас не торкнеться або що жертви будуть незначними.

Перемир'я з Росією приведуть до ще більшої війни. Тому я вважаю взагалі, що потрібно готувати все населення до спротиву, до того, щоб воювати розумно і технологічно. І, повір, це можна робити абсолютно всюди.

Ми з нашою волонтерською командою готові взяти на себе цю відповідальність і забезпечити, щоб щонайменше 10-20 тисяч людей у кожному регіоні навчилися керувати наземними та повітряними роботами, а також розуміли основи програмування та зв'язку.

Наскільки мені відомо, ви висловлювали цю думку в Міністерстві оборони та під час зустрічі з президентом?

Я висловила одну ключову ідею: єдина стратегія, яка може принести нам користь, — це технологічна мілітаризація суспільства. Це означає, що кожен член громади повинен мати навички виготовлення або використання технологій для захисту себе та своїх близьких. Нехай не людина особисто вирушає на розвідку, а замість неї працює дрон, який забезпечить вогневе прикриття, здійснить мінування, розмінування, а також організує логістичні процеси.

Я вже казала про найгірший сценарій, а тепер давай перейдемо до найкращого сценарію.

Особи, які не володіють критичним мисленням, напевно почнуть залишати негативні коментарі. Проте, найреалістичніший сценарій (хоча це може звучати неприйнятно) — це не ті кордони, що існували у 1991 році. Цю реальність слід залишити в минулому.

Це може стати нашою дійсністю, але за оптимістичним сценарієм - це займе роки. Ми не відмовляємося від нашої землі, не відмовляємося від Криму та Донбасу. Але нам потрібно виключити з суспільних обговорень ідею про те, що це може статися вже наступного року. Реалізація цього процесу можлива лише через кілька років, за умови правильного прогнозу та ретельної, всебічної підготовки.

Зараз найкращий сценарій - це стати в активну оборону, вибудувати 30-40 кілометрів ешелонованої, фортифікованої, замінованої смуги абсолютно по всій лінії.

- Це те, що називається стабілізувати фронт?

Навіть не розмірковуйте про те, як ми можемо втратити значну частину наших родючих земель та аграрної інфраструктури. Позбавтеся цих думок!

Можна вчитися у ворога, в них ешелонована оборона в 7, 8 іноді 10 рядів. Вкладатися в це.

Цю територію слід охороняти переважно за допомогою сучасних технологій: ударні та наземні дрони повинні активно працювати у зонах, де фіксується навіть найменша активність.

Цей величезний запас є єдиним способом зупинити натиск і не дати йому просунутися глибше.

Війна не починається в Донецькій області або в Курську. Її коріння лежать глибоко в Росії: на заводах, де виробляють танки, на підприємствах з ремонту техніки і в їхніх науково-дослідних центрах. Саме туди слід наносити удари, аби знищити цей ресурс.

Ми потребуємо власної потужної ракетної програми, і наразі лише робимо перші кроки в цьому напрямку.

І третє - це однозначно переводити всю країну, все населення на історію про довгу війну, про марафон за правилами спринта і про те, що всі мають бути готові. Діти з 5-6 класу мають вже вчити програмування, робототехніку, розуміти основи зв'язку і так далі.

Не тому, що я бажаю, аби наші діти брали участь у війні. Навпаки, це відбувається через те, що конфлікт розгорівся ще в 2014 році, і тепер ті, кому було 12-14 років тоді, вже опинилися на полі бою. І вони не були до цього готові.

Коли спілкуєшся з військовими, які служать на передовій, вони скаржаться на брак особового складу та піхоти. Які кроки повинна вжити держава для вирішення цієї проблеми?

Люди не прагнуть йти на фронт, адже ми маємо високий рівень посттравматичних розладів, а також значні втрати. На минулому тижні спалахнув скандал через рішення перевести бойових медиків у піхоту та мобільно-вогневі підрозділи.

Що можна зробити у ситуації, коли відчувається значний брак людей?

Зараз можна вжити, принаймні, три конкретні дії. По-перше, необхідно полегшити процес переведення в межах армії. Це справді дозволить зняти напругу та продемонструвати більш людяний підхід до військовослужбовців.

Найбільший абсурд полягає в тому, що люди, які пішли захищати свободу, опинилися в найбільшому рабстві.

Це потрібно виконувати обдумано. Не можна, щоб вся команда раптом перейшла в іншу групу, адже, як пояснювали нам представники Генштабу, це призведе до утворення прогалини на фронті.

Проте, якщо всі підлеглі покидають цього командира, це може свідчити про певні проблеми в його управлінні. Ймовірно, настав час розглянути можливість зміни керівника.

Другий аспект – це мобільність в рамках самої вертикалі. Якщо особа, яка займає керівну позицію в підрозділі, не впоралася зі своїми обов'язками, нам варто серйозно розглянути питання її подальшої участі.

Не варто вважати, що з вищої посади завжди переходять лише на підвищення. У нас інколи, коли прагнуть звільнити когось з посади, їй пропонують підвищення, щоб уникнути судових розглядів. Або ж відправляють на ВЛК, аби перевести на пенсію.

Отже, у нас є велика кількість чоловіків призовного віку, які займають посади полковників, підполковників і генералів, і зараз отримують непогані пенсії за рахунок наших податків. Я вважаю, що було б справедливо, якби принцип був таким: якщо ти не впорався з покладеними завданнями, то повинен знизитися в ранзі і мати можливість стати командиром взводу або звичайним солдатом.

Я вважаю, що треба забезпечити мобільність і всередині підрозділів. Що мається на увазі? Приходить умовний Андрій Оністрат. Він працював у банківській сфері, управляв великими командами людей. Але він приходить ким? Сержантом чи лейтенантом.

Армія отримала десятки тисяч таких людей без будь-яких зусиль. Вони чекали під військовими комісаріатами, серед них були відмінні управлінці, талановиті економісти, успішні бізнесмени та багато інших. Ці люди прийшли добровільно – армія ніколи б не змогла залучити їх за звичайних обставин.

Цей ресурс людей потрібно використовувати раціонально, бо управління бригадою насправді - це управління великою командою. Комбриг - це СЕО великої компанії. Якщо в нього 3-5 тисяч людей, то в його розпорядженні під 10 мільярдів гривень, якщо ще й техніку порахувати.

Логіка війни має багато спільного з бізнес-логікою.

- І математики.

У бізнесі твої рішення завжди ґрунтуються на принципах отримання прибутку. Аналогічно, у війні також діє логіка вигоди.

Зараз, можливо, скажу дещо цинічно, але якщо ти втратив 100 солдатів і кілька одиниць техніки, проте при цьому знищив у п’ять разів більше ворогів і їх техніка також перевищує твою в п’ять разів, це все можна оцінити в фінансовому еквіваленті — ти виявляєшся в виграші.

Якщо ти втратив тисячу своїх бійців, а ворог поніс втрати лише у 100 солдатів, при цьому маючи значно менше технічних ресурсів, то твої втрати перевищують досягнуті результати.

Третім кроком, який я б вжила, було б задоволення потреб суспільства та армії в справедливості. Людям необхідно дати можливість відпочити. Адже одні й ті ж особи несуть тягар війни протягом тривалого часу. Тому я б запровадила, як мінімум, кілька тижнів або навіть місяць відпустки щонайменше раз на 3-4 місяці.

Отже, за ротаційним принципом, не лише я чи моя сестра виконуємо обов'язки постійно – також безперервно працює чоловік моєї сестри, тоді як троє інших відпочивають. Спочатку ці особи виконують свої завдання протягом певного часу, потім інші приходять на кілька місяців, а згодом відбувається чергування у служінні і так далі.

Якщо продумати систему правильно, щоб не обвалити (фронт), завести у цифрове поле, продумати черговість, це абсолютно реалістично.

Таким чином, ми зможемо зменшити випадки самогубств, розлучень і рівень психічних розладів. Люди отримають можливість повернутися додому, обійняти своїх дітей, провести час із рідними, відвідати кінотеатр або пройти медичне обстеження.

Чи здатна вертикаль приймати такі рішення? Адже наразі вона готова маніпулювати, спотворювати правду і підтримувати один одного, лише щоб зберегти свої позиції.

Це те, що можна почути від багатьох військових з різних підрозділів. Я не прагну робити загальні висновки: існують різні бригади, серед яких є справді професійні та віддані, де пріоритетом є планування та охорона життя особового складу.

Але ти чудово усвідомлюєш, які обставини існують у деяких командах, коли намагаються створити оптимістичний образ, незважаючи на те, що реальність зовсім інша.

- Як змінити неефективну систему управління? Зараз я скажу, і це буде, напевно, сприйматися як якась космонавтика, форма міського божевілля. Я ставлюся до людей як до роботів. У мене є професійна деформація за ці 10 років.

На мою думку, оптимальним шляхом до ефективного використання ресурсів є їхня цифрова трансформація. У кожного з нас є свої особливості та навички. Ти, наприклад, володієш вмінням керувати великою групою журналістів, але є певні аспекти, з якими можеш зіткнутися труднощами. А як щодо роботи з Excel? Чи подобається тобі це?

- Я відчуваю огиду.

- Якщо ми це тобі запропонуємо, в тебе не вийде.

У нас талановиті інженери перетворюються на не надто вдалих мінометників, а досвідчені водії та механіки виявляються не найкращими снайперами. Це свідчить про те, що ми використовуємо людей не в їхній природній ролі, і не маємо чіткого уявлення про їхні здібності.

Якщо подивитися на людину як на робота, то ми маємо своє ТТХ. Ти ж роботом-пилососом не ореш поле? А роботом, який може оросити поля, ти ж не вариш борщ.

Це те, що відомо як людський капітал та його застосування.

Але яким чином ми можемо його найефективніше використати?

- Вероятно, стоит провести аудит?

- Описати кожного робота. Уяви собі, якщо на Ставці верховного головнокомандувача буде така цифрова панель. І коли там стоїть питання, цю людину поставити комбригом чи цю, то можна буде відкрити пальцем цифрову картку і побачити кадрову історію людини. Яка буде складатися на основі того, який люди навколо неї дають на цю людину фідбек.

Ми ж аналізуємо роботу піцерії, водіїв "Uber" або кав'ярень. Великі дані ніколи не обманюють. Якщо ви натрапите на рейтинг 4,9 у кав'ярні з 6 тисячами відгуків, ймовірно, там дійсно подають чудову каву. І в цьому випадку все аналогічно.

Це єдиний шлях, який дозволяє приймати зважені рішення, без впливу емоцій, соціальних зв'язків або спогадів про спільні свята, такі як весілля.

- На початку вересня на "Українській правді" вийшов ваш матеріал про "Міністерство хаосу". Зараз ми з тобою зустрічаємося на початку листопада. Щось змінилося в міністерстві з того часу? Як би ти зараз назвала Міноборони?

Міністерство, яке стало останнім шансом, мабуть, (усміхається).

Ці матеріали не призначені для того, щоб завдати шкоди чи помститися комусь.

Часто саме таким чином сприймають героїв матеріалів.

Деякі люди сприймають це по-своєму. Насправді, у нас не так багато осіб, які здатні адекватно реагувати на критику і потім вести діалог, не зберігаючи образу в серці.

Ми би могли собі дозволити такий темп роботи, хай навіть у 2017, 2019 чи 2020 році, але точно не зараз, коли настільки активна фаза війни.

Дивно, але численні міністри, а також більшість заступників міністра оборони Рустема Умєрова висловлювали мені думку, що, нарешті, знайшлася людина, яка вирішила озвучити ці питання. Вони відзначили, що це справжній прояв сміливості – відкрито говорити про наявні проблеми.

Я щиро сподіваюся, що це сприяло формуванню цілісного бачення для нашого військово-політичного управління. Іноді необхідно, щоб хтось першим вказав на правду, навіть якщо це звучить різко, і визнав, що у Міністерстві оборони існують серйозні проблеми.

Я правильно зрозумів, що основне питання полягає в пошуку альтернативи. Іншими словами, хто стане тією особою, яка теоретично могла б замінити Умєрова?

Якою, на твою думку, має бути людина, що потрібна міністерству в даний момент?

Знаєш, я згадувала під час однієї з наших важливих зустрічей, що в минулому, зокрема в 1990-х та на початку 2000-х років, нам було цілком достатньо мати просто розумних людей на ключових позиціях у сфері безпеки та оборони.

Після початку війни у 2014 році виникла потреба в обдарованих фахівцях на управлінських позиціях у сфері безпеки та оборони.

Ми опинилися в епоху, коли особливо необхідні неймовірно талановиті особистості. Але таких, на жаль, обмаль. Я, наприклад, не вважаю себе одним із них.

Я впевнена, що ми здатні на багато, і наша команда теж. У нас зібралися справжні професіонали: об'єктивно талановиті, розумні та блискучі спеціалісти. Проте геніальність — це зовсім інша річ. Тому я б зосередилася на логіці, технічних характеристиках та досягненнях, які ми вже маємо.

Не дозволяйте емоціям впливати на ваше судження, не піддавайтеся на поверхневі знайомства чи приємні слова. Люди можуть бути хитромудрими, лестити керівництву, робити компліменти і підлаштовуватися під обставини — це всього лише façade. На мою думку, такі особи завдають шкоди своїм керівникам, оскільки створюють ілюзію справжніх стосунків.

Я завжди наголошую своїм колегам: якщо я почуваюся найрозумнішою у компанії, це означає, що я опинився не в тій групі.

Проте, як я вже згадував, у важкі періоди, подібно до біблійних часів, з’являються лжепророки, які намагаються догодити різним правителям і чиновникам, використовуючи своїх лестощі та вигляд лояльності для маніпуляцій і підкупу.

- Але ж ти розумієш, що на лояльності побудована вся система нинішньої влади і навряд чи це можна змінити.

- Дивися, в мене була ця одна можливість поспілкуватися з президентом. І я тоді президенту говорила абсолютно щиро і чесно те, що я думаю. В принципі, так, як я і говорила всі 10 років усім, з ким могла поспілкуватися. Депутатам, міністрам, керівникам оборонних підприємств я говорила ті речі, які я вважаю своїм обов'язком сказати.

Я нічого не потребую. Я прибувала сюди після початку повномасштабного вторгнення. З 2018 року я жила в США, у мене все складалося добре: я займала хорошу управлінську посаду, вела звичне життя — сім'я, дім, численні подорожі і все було в порядку.

І якщо в 2014-му я об'єктивно пішла за свій народ, я була студенткою Могилянки, я вірила, що маю добровольцем піти і це зробити для своїх людей, то в 2022-му я повернулася не за свій народ.

- О себе?

Передусім думаю про себе. Я також відчуваю любов до українців, і під цим терміном розумію всіх нас, незалежно від релігії, статі, рівня освіти чи кольору шкіри. Сьогодні українці – це втілення людяності і людських цінностей.

Ось чому я висловлюю президенту свою думку відкрито. Я мала можливість сказати йому це особисто — і я сказала: якщо ми зазнаємо невдачі, то це буде невдача для всіх нас. На це він відповів, що бажає залишитися тут.

- А ти готова, наприклад, піти працювати в Міністерство оборони?

Я не відмовляюся від можливостей через бажання носити біле пальто чи страх перед відповідальністю. Моя нерішучість обумовлена тим, що я впевнена в своїй ефективності в нинішній ситуації.

Було б мені ледь за 20, може, в мене була б така амбіція, кар'єра, табличка з позолотою на дверях, зручне крісло. Я вважаю, що це величезна відповідальність під час війни.

Наша команда Victory Drones і Dignitas дуже багато допомагає в секторі безпеки й оборони зробити реально якихось хороших змін. Деякі речі просто зараз не можна говорити. Але, дай Боже, прийде час, коли можна буде розказати, скільки всього було зроблено під капотом позитивних реформ.

На мій погляд, під час війни важливо знаходитися там, де можна максимально принести користь. Моя спеціалізація полягає в поширенні нових ідей. Я відчуваю себе найкомфортніше, коли можу впроваджувати технологічні інновації. Разом із командою Victory Drones ми працюємо над тим, щоб залучити мільйони людей до цієї справи, викликати їхній інтерес та зацікавленість у нових технологіях.

Коли ми розробляли народне FPV, ми жартували, що це схоже на залежність — перший досвід завжди найважливіший. Коли хтось зібрав свій перший дрон, це справжнє захоплення!

Ознайомтеся також: Мій особистий досвід. Як я збирала та перевіряла дрон.

Яка тепер вартість дронів в рамках ініціативи "Народне FPV"?

Передається тисяча дронів. На мій погляд, це не так вже й багато. Але найбільш значущим є те, що ми позбавили людей внутрішніх обмежень.

Багато людей вважають, що це надто важко. Я завжди згадую свій випадок: я - гуманітарій без надії, маю освіту в історії, і до 2014 року навіть уявити не могла, що буду займатися чимось таким.

Протягом трьох років я працювала на фронті, використовуючи дрони. Разом із колегами ми започаткували першу в Україні програму технологічної підготовки ще в 2014 році, навчаючи військових управлінню безпілотниками. Я також маю досвід польотів на пілотованих літаках і продовжувала літати, поки небо залишалося вільним.

Я щиро прагну, щоб моє плем'я залишилося живим, бажаю зберегти наших українців і сподіваюся, що інші полюблять це так само, як і я. Це лише засіб. Коли ти використовуєш дрон за 300 доларів — навіть десять таких дронів можуть знищити російський танк вартістю два мільйони, а наслідки цього можуть сягати сотень мільйонів...

Нам необхідно діяти швидше, знищуючи їхні танки, і постійно зосереджуватися на усуненні причин, а не на їхніх наслідках. Адже наслідки виявляються у вигляді військових операцій, протезів, компенсацій для родин загиблих, а також у процесах відновлення та реконструкції.

- І зламані життя.

- А ми повинні думати про роботу з причинами. У нас ресурсу значно менше, давайте вкладатися саме в роботу з причинами. Давайте воювати розумно. І тоді ми в цій битві Давида проти Голіафа переможемо.