Меч для тих, хто жадає справедливості.

Редакція Цензор.НЕТ не завжди поділяє думки своїх авторів. Відповідальність за зміст матеріалів у розділі "Блоги" лягає на плечі самих авторів.

11 лютого Європейський суд з прав людини знову продемонстрував своє вміння дивувати, втілюючи принципи доброти та справедливості. У ці темні часи, коли від численних «ангелів» з печер звучать лише писання ранкової зірки, несподівано з'являються юридичні документи, які зовсім не були в наших прогнозах. Принаймні, з точки зору хронології.

Адже, коли десять років чекаєш на якесь рішення Євросуду про кримські репресії, то з'являється воно раптово, та у зовсім неочікуваному форматі. Ще й з явно не тими прізвищами та фабулами, загальновідомі історії яких вже перекочували якщо не на пам'ятки, то у підручники.

Це все відбувається в контексті, який більше нагадує не телемарафон, а щось величне, подібне до текстів аврамічних релігій.

Саме тому сьогоднішнє рішення Суду створює відчуття не лише причетності, а й гармонії з цим справді визначним етапом у світі права.

Познайомтеся з першою особою, котра стала жертвою репресій з боку окупантів у Криму з 2014 року. За рішенням Європейського суду, вона тепер має право на компенсацію від агресора за порушення її прав, зокрема, права на свободу слова.

Це пані Анжеліка Косарєва, "арештована" та "оштрафована" 24 березня 2022 року у Сімферополі на 30 тисяч рублів за плакат "Я за мир".

З самого початку її справу вела юрист Наталія Баранова, працюючи разом із кейсами чотирьох оштрафованих росіян у справі "Горєлов та інші проти росії" 38123/22. Наразі Європейський суд об'єднав цю справу та безліч інших подібних у спільне рішення під назвою "Новая Газєта та інші проти росії", яке було опубліковано 11 лютого.

Справу пані Косарєвої, до речі, виявилося не лише складно вигадати більш безневинну, але й абсолютно закриту для публічного обговорення. Перш ніж Суд опублікував своє рішення, я не натрапив на жодну згадку про цю справу в мережі.

Та й про юристку Баранову у мережі нічого я не знайшов.

Нульовий піар, і, судячи з усього, у 2022 році це був справжній вчинок особистості.

Не для поширення.

Друга кримська справа у рішенні "Новая Газєта та інші проти росії" трохи більш медійна, це кейс Сусани Безазієвої, "оштрафованої" окупантами шкільної вчительки з Джанкою за слова учням, сказані 13 квітня 2022 року про те, що в Україні немає фашистів, та що Український народ, зокрема й діти, жорстоко атаковані російськими солдатами, які їх вбивають та ґвалтують.

Знов-таки цей вчинок вичтельки був цілком щирим та не націленим на жодний піар, він з'явився у мережі суто після того, як вчительку здали діти російських колонізаторів й цю історію, саме у антитатарському, ксенофобському ключі "понесли в маси" пропагандисти агресора.

Таким чином, пані Безазієва стала першою кримською татаркою в історії, чия справа про репресії з боку окупантів була розглянута Страсбургом по суті, що призвело до задоволення її позову.

Обійшовши справи деяких професійних кримчан, які роблять заяви від "атлант-турів", що намагаються "показати свою силу" одночасно на двох фронтах – київському та карасубазарському.

У цьому контексті Європейський суд із чіткою повагою акцентував увагу на етнічній приналежності пані Безазієвої, зазначивши при цьому її місце проживання в подвійній транскрипції як "Dzhankoy (Canköy)".

Юристкою, що представляла пані Безазієву, є Джессіка Гаврон, громадянка та барістерка з Великобританії й співголова манчестерського EHRAC.

Також характерно й не дивує.

Звісно, те, що дійсно прості, пересічні у самому доброму сенсі цих слів, та водночас й мужні люди, які не шукали за свою позицію ані слави, ані грантів, ані посад, стали сьогодні героями дня - не випадково. Бо Суд вміє виділяти суспільно значуще та морально яскраве від "політичне доцільного".

Та звісно, рішення "Новая Газєта та інші проти росії" не тільки та й не стільки про Крим, бо там дуже багато репресованих заявників, серед яких, прикладом, виявився й... Дмитро Гордон. Той самий, через заочне засудження агресором.

Тому це рішення, й без моєї писанини, тепер явно приречене на безсмертя)

Водночас Крим став частиною цього рішення, не тільки юридично, але й політично. Уряд України тут відпрацював як слід (знову разючий контраст між юридичною командою Мін'юсту та амбасадорами з особливо важливих сокарів та кулінічів від МЗС), бо Мін'юст надав чітку й аргументовану позицію третьої сторони про Крим та про агресора.

Суд, визначаючи свою юрисдикцію стосовно кримських "судових" інстанцій, послався на міждержавну справу, що була розглянута минулого року. При цьому, як зазначається в нинішньому рішенні, решта заявників, які мають російські паспорти, висловили підтримку позиції України та Суду.

Наскільки їхні дії були щирими - це не в моїх силах оцінювати. Проте, з юридичної та політичної точки зору, масова реакція росіян на питання "чий Крим" є коректною. І в контексті справи, що стосується не лише півострова, а й "думкозлочинів" багатьох репресованих осіб, така реакція не буде зайвою.

Щодо Криму варто зазначити ще один виключно юридичний аспект.

Суд підтвердив у справі "Новая Газета та інші проти Росії", що "суди", які діють під окупацією, не відповідають законодавству і їх рішення не відповідають статті 6 Конвенції. Однак, у фінальному рішенні не було зазначено окремі порушення, а лише стосовно Косарєвої та Безазієвої було згадано статтю 10, що стосується свободи слова. Імовірно, в подальшому Суд продовжить таку практику у справах, що стосуються Криму.

Водночас, найімовірніше, більше подібних рішень від Суду стосовно репресій за "дискредитацію російської армії" не буде, оскільки Страсбург знову наголосив на тому, що його юрисдикція щодо рф охоплює лише період до 16 вересня 2022 року. Усі репресії, що відбулися після цієї дати, не підлягатимуть розгляду ЄСПЛ, а матеріали, які надійшли до Суду у 2022-2023 роках щодо "дискредитації", були, очевидно, узагальнені в рішенні, про яке я згадував, від 11 лютого.

Тепер необхідно розглянути позицію Суду щодо Гордона та його закликів до вбивств росіян. Але спершу варто згадати про ключові висловлювання Суду, зроблені 11 лютого, стосовно інших заявників, які не є кримськими.

У пункті 114 свого рішення Страсбург аналізує санкції проти агресора за використання національних кольорів України та зазначає, що існує російська "політика, орієнтована на придушення та стигматизацію будь-яких емоцій, які можуть бути сприйняті як симпатія до України", а також виявляє надзвичайну нетерпимість з боку російських властей до цього явища.

Це надважлива заява у вимірі наступного доведення, в інших міжнародних судах та органах, де не нишпоритимуть друзі сокаро-кулінічів, саме геноцидного наміру російської агресії.

У пункті 116 Суд рішення міркує над ситуаціями, коли репресовані публічно порівнювали символи сучасного російського нацизму, типу літери "Z", зі свастикою. Яка, нагадаю, сама по собі є правомірною, в очах Суду, підставою для покарання за поширення нацистської символіки.

"У цьому контексті, пов'язуючи символ вторгнення з відомими знаками минулих жорстокостей, позивачі намагалися перенести тавро нацистських образів на сучасні символи агресії", зазначив Суд, тим самим визнавши, що свастика може бути відкрито порівняна з рашизмом.

Ну й заодно Суд прямо та офіційно детермінував, у цілком собі чинному міжнародному рішенні, російське вторгнення в Україну, саме як агресію.

Протягом трьох років, без жодних обіцянок від тих самих друзів, які говорили про сокаро-кулінічів, новітній спеціальний трибунал залишався лише в планах.

У пункті 117, аналізуючи репресії, пов’язані з публічними заявами про військові злочини агресора, Суд використовує формулювання "передбачувані російські військові злочини, включаючи різанину в Бучі та бомбардування театру в Маріуполі". Додаючи термін "передбачувані" і не забираючи на себе юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, Страсбург зазначає, що "ці події отримали широке висвітлення та були предметом міжнародних розслідувань", що, в свою чергу, офіційно акцентує на тому, що ці факти не є "вигаданими фейками".

У пунктах 120-121 рішення Суд вирішив окремо розглянути, ймовірно, для порівняння ситуацію жертви та справу пана Гордона.

Її специфіка полягала не в пірамідках, а в тому, що агресор засудив заявника заочно, зокрема за заклики до насильства проти російського військового персоналу та керівництва, включаючи фразу "вбити їх усіх без милосердя".

Суд повинен був ретельно розглянути цю справу, адже, згідно з "законодавством мирного часу", заклики до вбивства та зображення зі свастикою явно не підпадають під поняття прийнятної свободи слова.

У цьому випадку Страсбург підкреслив, що суди в Москві порушили права Гордона, оскільки не взяли до уваги, що його "окремі висловлювання", "безсумнівно, мають насильницький характер", і не розглянули їх у "конкретному контексті". Зокрема, йдеться про те, що вони були виголошені українським журналістом незадовго до початку масштабного вторгнення Росії в його країну, в період, коли українські міста піддавалися обстрілам і бомбардуванням, а кількість жертв серед мирного населення стрімко зростала.

Суд акцентував, що заяви Гордона "були конкретно спрямовані проти російських військових, які брали участь в активних бойових діях, і політичного керівництва, відповідального за початок бойових дій, а не проти російських цивільних чи російського населення в цілому".

Крім того, зазначається (оскільки це ж Гордон), що "дані коментарі стосовно ядерної зброї є безпосередньою реакцією на ядерні загрози, які надходять від російського керівництва, і були сформульовані в рамках стратегії стримування".

Ця фраза підтверджує, що навіть сарказм у Суді може бути доречним, причому таким, що не суперечить загальній гармонії.

Справді, навіщо нам ядерна зброя для стримування, якщо поряд є Гордон?

Установлено Страсбургом.

Яка ж правомірність закликів до вбивства путіна, якщо ви працюєте журналістом в Україні? За межами судового рішення залишаються два важливих питання: що робити в ситуації, коли це вже не просто заклики, і як діяти, якщо ви не є журналістом.

Або якщо все ж журналіст, та не з Києва, а, прикладом, з Форт-Лодердейл. На це, поки, Страсбург відповіді не дає.

А тепер давайте поговоримо про меч.

Не маю наміру знову підкреслювати значущість цього рішення, яке називає агресора агресором, рашистів - носіями свастики, а путіна - законною фігурою для обговорення закликів до насильства.

Я маю на увазі щось інше.

Це судове рішення, зокрема й "кримське" міждержавне, неможливо буде скасувати.

Ніякі "перемир'я" чи підроблені "референдуми" та "вибори" не зможуть скасувати це. І, до речі, серед "одностайно висунутих" кандидатів на роль мурадових і медведчуків (сюрприз-сюрприз) не знайдеться місця для представників нинішніх печерських бігмордів.

А тепер питання "з зірочкою": чи хоче Кремль існувати у світі, де є міжнародні суди, які не тільки вказують чий Крим, але й легітимізують публічні міркування про найкращу форму атентату московського диктатора.

Чи справді Кремль має намір знищити цей світ, і не лише в рамках пропагандистських заяв? З танками, що топчуть дитячі тіла, але не в Бучі чи Маріуполі.

А в Гаазі та Страсбурзі.

Й, до речі, як випливає з наведеного рішення, в Європі є люди, які це усвідомлюють.

Подальше існування сучасного міжнародного права та російського імперіалізму є абсолютно несумісним, на відміну від інших, не менш жорстоких, але все ж різних ідеологій.

Або, або.

Та, оскільки світовий порядок насправді річ більш живуча, ніж здається, фінальні перспективи тут очевидні.

Ось і наші майбутні завдання.

Інші публікації

В тренде

artmisto

ARTMISTO - культурный портал Киева. События Киева, афиша, сити-гайд. Культурная жизнь, актуальная афиша мероприятий Киева, обзоры, анонсы. Новости культуры, современное искусство, культурные проекты - на artmisto.net. При перепечатке материалов сайта индексируемая ссылка на artmisto.net обязательна!

© Artmisto - культурный портал Киева. События Киева, афиша, сити-гайд. All Rights Reserved.