"Ми не лише ремонтуємо будівлі – ми повертаємо гідність." Віталій Романчукевич говорить про культуру, віру та майбутнє.

Віталій Романчукевич є активним громадським діячем і доктором економічних наук. Він займає посаду першого віце-президента Асоціації українських банків, очолює Наглядову раду "Європейського промислового банку", а також виконує обов'язки генерального директора Всеукраїнського фонду, що займається відтворенням видатних об'єктів історико-архітектурної спадщини, названого на честь Олеся Гончара.

У розмові з ForUA він розкриває своє бачення нових завдань Фонду, значення культурної дипломатії в умовах війни та пояснює, чому технології відіграють ключову роль у збереженні української спадщини.

Віталій Романчукевич окреслює нову мету Фонду імені Олеся Гончара, яка полягає у відновленні культурної гідності, впровадженні технологічних рішень, відновленні святинь та формуванні нової мережі культурних амбасадорів. На його думку, українська культура вже давно вийшла за межі архівних матеріалів. У часи війни вона стала потужним засобом протистояння.

Пане Віталію, Ви часто говорите, що відбудова храмів і музеїв сьогодні стала частиною боротьби. Чому?

Ворог намагається завдати удару не лише по містах, а й по пам'яті нашого народу. Відновлюючи святині, ми підтверджуємо, що український дух незламний навіть у найважчих умовах. Це не просто бій зі зброєю в руках, а боротьба за сенс і цінності! І що особливо важливо, ми боремося за майбутнє, а не за те, що було в минулому.

Фонд Гончара володіє багатою історією. Яким чином, на вашу думку, він може реалізувати свою нову місію?

Фонд має стати майданчиком для спільної роботи культури, бізнесу, громад та технологій. Ми формуємо команду та укладаємо партнерства з університетами, місцевими громадами і міжнародними організаціями. Хоча раніше Фонд переживав період спокою, нині він вступає у нову етап — більш інноваційний, відкритий і системний.

Технології -- одна з тем, яку Ви часто згадуєте. Яку роль вони відіграють?

Це сучасний інструмент культурної спадщини. Навіть якщо ми втратимо фізичну споруду, важливо зберегти інформацію про неї. Цифрові реєстраційні системи, віртуальні реконструкції та архіви слугують запорукою того, що кожен злочин буде документовано, а кожен об'єкт можна буде відновити.

У цьому контексті ви згадували QR-коди, пов'язані з культурною ідентичністю. Про що йдеться?

Ми прагнемо, щоб культура була завжди поруч із людиною, навіть якщо вона не заходить до музею. Лавка в парку, бібліотека чи будівля, що має зв'язок із письменником – в будь-якому місці може бути розміщено QR-код, який відкриває міні-музей у вашому телефоні. Біографія, голос епохи, аудіовірш, листи, музика – все це стає доступним. І ще один крок – індивідуалізовані подарунки, натхнені творчістю Лесі Українки чи Франка. Технології вдихають нове життя в культурну спадщину.

Як на цьому фоні виглядає мета Фонду в умовах війни?

Це не просто відновлення заради відновлення. Це про те, щоб українці зберігали зв'язок зі своїми коренями. Ідентичність не записується у паспортах. Вона існує в серці людини. Коли ми відроджуємо святині, ми формуємо націю, яка усвідомлює свою цінність.

Чи вже є у вас проекти, які можуть стати втіленням цієї нової ери?

Отже, наша виставка фокусується на святинях, які зазнали руйнувань внаслідок війни. Вона включатиме фотографії "до" і "після", відновлені реліквії, каплицю тиші та VR-простір майбутнього. Це досвід, який світ має пережити, аби усвідомити, що Україна незламна не тільки в військовому сенсі, але й на духовному рівні!

Особисто для мене особлива історія пов'язана з майбутнім пам'ятником Івану Франку в Києві. Основи вже закладено. Це була мрія його онука Ролана Франка. Ми зобов’язані довести цю справу до кінця.

У Ваших відповідях багато про відповідальність. Це звучить як особисте...

Саме так. Я вирішив приєднатися до Фонду не з раціональних міркувань, а через глибоке внутрішнє бажання. Моя мета — забезпечити, щоб українці завжди пам’ятали про свою велич і не забували, хто вони насправді.

Ваш бізнес-досвід впливає на роботу у сфері культури?

Звісно. У Фонді, як і в банку, кожна гривня має працювати. Прозорість, системність, стратегія -- ці принципи не залежать від сфери. Благодійність теж має бути стратегічною. Це інвестиція в майбутнє.

Яка роль підприємництва у культурному житті?

Компанії слід розглядати культуру як невід'ємну складову своєї довгострокової стратегії. Інвестуючи в культурні ініціативи, ви робите внесок у розвиток країни, в якій прагнете жити та працювати. Адже підтримка культури — це не просто витрати, а інвестиції з великим потенціалом для зростання. Країна, що цінує свою культуру, завжди матиме перспективи для майбутнього.

Як довести громадськості, що культура — це не лише пережитки минулого?

Минуне — це основа. Дерево не може рости без коріння. Ми відновлюємо храм не лише через його давність, а тому, що він є невід'ємною частиною майбутнього нашої України.

Як ви уявляєте Фонд після нашої Перемоги?

Сучасний, інноваційний та впливовий. Фонд повинен перетворитися на простір, де відроджується не тільки культурна спадщина, але й дух нації!