"Ми провели ще одне літо, присвячене цій війні": Брати Іллєнки розповідають про свій дебютний спільний фільм.

Брати Пилип та Андрій Іллєнки, отримавши підтримку від Українського культурного фонду, завершили створення сценарію для повнометражного художнього фільму під назвою "Ще одне літо" (попередня назва проєкту - "Без подій").

Для синів видатного українського кінорежисера Юрія Іллєнка це їхня перша спільна професійна робота в кіно.

У центрі історії -- історія українського військового, який опиняється перед визначальним життєвим вибором. Стрімкі та різнопланові події на фронті та в тилу поступово перетворюють цей вибір на екзистенційне питання, в якому відображаються ключові дилеми нашого часу.

Про фронтові нотатки, дитячі кіноексперименти, родинну творчу спадщину та моральні суперечності воєнного часу розповіли співавтори сценарію -- режисер і продюсер Пилип Іллєнко та військовий і політик Андрій Іллєнко.

Пилип (з правого боку) і Андрій Іллєнки.

-- Хто з вас першим запропонував створити цей фільм?

Пилип: Все почалося з того, що минулого року я працював над своїм першим режисерським проектом у форматі короткометражки для альманаху "Житє", який ми створили разом з Євгеном Матвієнком та Олександром Тіменком. Моя новела розповідала про повернення солдата з війни на коротку відпустку. Я звернувся до Андрія, фактично виступаючи в ролі консультанта, щоб уникнути створення чогось незручного або стереотипного, яке могло б бути сприйняте цивільною людиною про військових.

Під час наших бесід ми виявили безліч захоплюючих ідей, які не знайшли б застосування в даному проєкті. Внаслідок цього почала розвиватися окрема сюжетна лінія. З наближенням зими вона поступово набувала чітких форм і напрямків. А нічого так не надихає до роботи, як дедлайн, що виник завдяки підтримці Українського культурного фонду, який став на бік нашого проєкту.

Андрій: Вечорами я разом із кількома товаришами обговорював сюжет цієї короткометражної новели. Один з них навіть надихнув мене на цю ідею. Він сказав: "Андрію, потрібно знімати щось масштабніше, справжнє кіно".

Після того, як я приїхав до Києва на наступну ротацію, ми з Пилипом зустрілися і впевнено вирішили, що створимо фільм. Першим кроком стало написання сценарію.

Важливу роль у цьому процесі відіграє Український культурний фонд, адже він стимулює митців до виконання своїх зобов'язань і забезпечує дотримання термінів подачі проєктів. І, на щастя, нещодавно ми завершили, по суті, остаточний варіант сценарію.

Я щиро сподіваюся, що цей фільм стане значущим і серйозним твором, справжнім витвором мистецтва та креативності. Дуже хотілося б, щоб ця ідея знайшла своє втілення.

"Ми жодного разу не мали суперечок стосовно змісту сценарію."

-- Це ваш перший спільний кінопроєкт чи ще в дитинстві були якісь творчі експерименти?

Пилип: Ми проводили кілька кумедних експериментів, адже вдома була відеокамера. Нещодавно натрапив на свій підлітковий фільм, знятий разом із нині відомим художником-постановником Іваном Левченком, з яким тепер співпрацюємо. Тоді нам було приблизно тринадцять-чотирнадцять, можливо, п’ятнадцять років. А Андрій виконував одну з ролей — він постійно бігав у кадрі.

Андрій: Це пранки якісь були.

Пилип: Це не зовсім пранки, швидше якісь жартівливі ситуації. Але, до речі, це частково стосується сюжету нашого фільму, адже відбувалося в одній з локацій, яка надихнула нас на створення.

А так -- ні. Андрій і я на початку кар'єри обрали не кіношні спеціальності. Андрій пішов у політику, а я з часом все ж таки повернувся в сімейну кінематографічну справу.

Але рано чи пізно це мало статися. Старше покоління братів Іллєнків багато фільмів зробило разом у різних форматах. І з ким ще робити кіно, як не з людиною, яку ти дуже добре знаєш?

Спільне творіння може бути непростим досвідом, адже вимагає великої уваги до думок інших. Важливо мати спільне сприйняття мистецтва та погляди на ключові світоглядні питання. Оскільки наші погляди відповідають один одному, нам жодного разу не довелося сперечатися щодо змісту сценарію. Це дійсно незвично для творчого процесу.

Пилип і Андрій Іллєнки на міжнародному кінофестивалі в Торонто, вересень 1990 року.

Фото з родинного архіву

Як ви організували процес роботи над сценарієм?

Андрій: Я вже п’ять років на службі у війську. Якби мені довелося починати все з початку, це було б надзвичайно складно. Писати, вносити зміни, редагувати, консультуватися та спілкуватися по телефону — все це займає чимало часу.

Я працював переважно вночі, коли ніхто не заважав, можна було знайти тихе місце й посидіти, пописати пару годин. Пилип паралельно теж працював, у нього були свої сюжетні лінії.

Я в основному зосереджувався на наданні матеріалу та сюжетних ліній. А ось Пилип більше відповідав за кінематографічну подачу. Це ж не просто література — необхідно відразу уявляти, як все виглядатиме на екрані.

Якою мірою для вас є значущим збереження сімейної кінематографічної спадщини?

Андрій: Я завжди казав, що настане час і я обов'язково зайду у сферу кіно. І дуже радий, що саме з таким проєктом.

Цей проект стане дебютним спільним фільмом для нового покоління братів Іллєнків. Це, безумовно, створює значну відповідальність.

Дуже важливо, що це буде наша інтонація. Це не буде повторення чогось, повернення до естетики 60-х чи 70-х років. Це буде наш сучасний погляд, але з опорою на традицію нашої родини й українського кіно.

"Це, по суті, буденність війни"

-- Наскільки сценарій ґрунтується на реальних подіях?

Андрій: Я зберігав нотатки, які почав вести ще в 2022 році. Фактично, я записував думки у телефон, щоб нічого не втратити, або надсилав собі голосові повідомлення. У мене також був архів з фотографіями, які нагадували про різні події, та відео. Все це, разом із тим, що залишилося в моїй пам'яті, стало основою для написання сценарію.

Індивідуальні історії центральних персонажів є художнім твором, створеним на основі узагальнених переживань. Однак, якщо зосередитися на військовій складовій, то це поєднання декількох реальних епізодів, які мали місце в нашому батальйоні "Свобода".

Трохи змінені обставини, щось об'єднано, але кожна окрема подія абсолютно реальна. І там показано не найбільш героїчний чи найбільш трагічний момент. Це, по суті, буденність війни.

Особи, чиї життєві обставини, висловлювання та окремі моменти стали частиною сюжету фільму, легко впізнають себе в ньому.

Основна частина сюжету фільму розгортається в тилових районах. Які саме аспекти ви прагнете донести до глядачів?

Андрій: Я хотів би одразу зняти стандартне очікування, що це фільм про людину, яка повернулася з фронту, не може відчути себе в цивільному житті й у неї ПТСР. Безумовно, можна і так на цю історію дивитися, але це надзвичайне спрощення, історія значно глибша. Це лише один із багатьох аспектів фільму.

Там ідеться навіть не стільки про різницю між фронтом і тилом, скільки між тією частиною суспільства, яка залучена в оборону країни, і тією, яка вважає, що її ніщо до цього не зобов'язує. Або використовує війну у власних корисливих інтересах.

Проте мені не хотілося б, щоб це сприймалося як просте карикатурне зображення.

Пилип: Конфлікт охоплює все, включаючи тилові райони. Військові, навіть перебуваючи в тилу, залишаються військовими. А для цивільних мешканців Києва і думати про війну неможливо — постійні обстріли та відключення електрики нагадують про загрозу щодня.

Проте, цей фільм дійсно переповнений подіями. Це не просте нудне спостереження за життям. У ньому буде безліч динамічних сцен, не лише військового характеру. Також присутній значний елемент гумору, зокрема чорного. Окрім того, розвиваються романтичні та еротичні сюжетні лінії. Ми сприймаємо це як кіно в стилі артмейнстриму. Це буде авторське висловлювання, але ми прагнемо, щоб воно було доступним для широкої аудиторії.

Чи можна вважати це оповідання розповіддю про особистість, що переживає екзистенційну кризу?

Андрій: Так, але слід зазначити, що історія має набагато більше глибин і складності. Це не просто карикатура, не рекламний плакат і не зібрання наших уявлень чи сподівань. Головний персонаж — це жива істота з власними обов'язками, яка переживає кохання, стикається з труднощами, проявляє героїзм. В одних моментах вона відчуває страх, в інших — долає його, іноді робить помилки, але врешті-решт приймає рішення.

Цей фільм розкриває складність життя.

Уся стрічка ілюструє вартість вибору. І саме завдяки усвідомленню цієї вартості ми здатні оцінити значення та реальну силу цієї особи.

Що стало причиною вашого рішення змінити первісну назву "Без подій" на "Ще одне літо"?

Андрій: Нам потрібно було терміново подати заявку на конкурс, і часу на створення назви не залишалося. Тож ми просто використали першу думку, яка спала на думку.

"Без подій" -- це військова фраза, коли потрібно доповісти про ситуацію, обстановку і по суті означає "нічого поганого не сталося, всі живі та в порядку". Але я подумав, що ця назва дезінформує потенційного глядача. Адже там є події, і дуже багато: смішні, сумні, трагічні, героїчні, жахливі.

Назва "Ще одне літо" зовні дуже оптимістична й життєствердна. Літо асоціюється з теплом, сонцем, відпочинком, життям, радістю, дитинством, молодістю. Але водночас у ній є світлий сум і відчуття, що життя - коротка мить.

Також хочеться, щоб ця назва відображала відчуття нашого покоління і всіх людей, які зараз на війні. Ми ще одне літо провели не зі своїми близькими, не зі своїми коханими, не зі своєю сім'єю, не в наших улюблених місцях, а там, де йде війна.

Ми ще одне літо віддали цій війні.

Які дії потрібно буде вжити після того, як сценарій буде завершено?

Пилип: Наразі ми завершуємо переклад на англійську мову та готуємо презентаційні матеріали українською і англійською, оскільки плануємо використовувати їх для залучення міжнародної копродукції. В результаті, ми подаємо все це Українському культурному фонду, а після цього будемо подавати сценарій на фінансування.

Будемо шукати партнерів у Канаді, інші можливості фінансування в Україні та Європі. Фільм складний у виробництві. Там є складні екшен-сцени, масові сцени, багато акторів, багато локацій. Серйозні ресурси для нього знайти доведеться.

Ми прагнемо залучити до нашого проєкту якомога більше осіб з військовим досвідом — як ветеранів, так і активних військовослужбовців, які можуть долучитися до створення фільму.

Андрій: Мені хочеться, щоб люди побачили себе в героях цього фільму, у його ситуаціях. І не тільки військові. Щоб усі, хто дивитиметься цей фільм, у різних ситуаціях, у різних героях побачили себе. Це велика амбіція, але мені здається, що ми з нею впораємося.

Інші публікації

В тренде

artmisto

ARTMISTO - культурный портал Киева. События Киева, афиша, сити-гайд. Культурная жизнь, актуальная афиша мероприятий Киева, обзоры, анонсы. Новости культуры, современное искусство, культурные проекты - на artmisto.net. При перепечатке материалов сайта индексируемая ссылка на artmisto.net обязательна!

© Artmisto - культурный портал Киева. События Киева, афиша, сити-гайд. All Rights Reserved.