"Бажаю грати головну роль": Роман Ясіновський ділиться думками про фінансові аспекти театру Франка, роботу в таксі, своїм поглядом на віру та мандрівкою у пошуках кохання.
У бесіді з Wave РБК-Україна Роман Ясіновський щиро поділився своїм життєвим шляхом — від виконавця в хорі до актора другого складу в театрі імені Івана Франка. Він також розкрив деталі свого тимчасового заробітку в таксі, участі в монастирському хорі, ставлення до державних структур та непростого досвіду минулих стосунків.
Незважаючи на свою популярність у театрі імені Івана Франка, актор розпочав кар'єру в якості артиста хору та масовки. Сьогодні він працює актором другої категорії з окладом 23 тисячі гривень. Щоб забезпечити себе та свою доньку, Роман час від часу підпрацьовує в таксі.
Актор відкрито поділився, що втратив інтерес до другорядних персонажів і невідкладно прагне отримати значущу головну роль у театрі або кіно.
Роман намагався вступити до підрозділу протиповітряної оборони, але через напружений робочий розклад не встиг завершити базову підготовку. На початку повномасштабного вторгнення він також відмовився від привабливого контракту у Франції.
Актор знаходить важливу підтримку у своїй вірі та регулярному співі в чоловічому хорі монастиря, який відбувається щонеділі. Його погляди на церковні й соціальні питання формуються виключно на основі християнських принципів, при цьому він підкреслює відмову від будь-якого виду осуду чи насильства.
* Роман поділився болем від попередніх невдалих стосунків, головною причиною розриву яких часто ставала неготовність партнерок прийняти його 14-річну доньку Варвару, та зізнався, що мріє про сім'ю та дітей.
Це скорочена версія розмови. Повне інтерв'ю дивіться на YouTube-каналі Wave РБК-Україна.
На даний момент ти займаєшся діяльністю в театрі Франка. Вважаю, що він перебуває на вершині своєї популярності.
На мою думку, причиною цього є ефективний менеджмент, талановиті режисери та пошук нових підходів у театрі Франка. Відверто кажучи, раніше мені пропонували приєднатися до театру Франка, але тоді я був зайнятий виставами у Франції та мав більше проектів у кіно.
Проте, на мою думку, з приходом Дмитра Михайловича Богомазова розпочався справжній розквіт. Квітка не може просто зацвісти з нічого; спочатку її потрібно посадити, потім вона має прорости, випустити пуп'янки, розпустити листочки, і лише після цього з'явиться сама квітка.
Зараз перед нами стоїть важливе завдання – дбати про цю квітку, щоб вона продовжувала цвісти. В умовах, в яких ми живемо, це може бути досить складно. Дмитро Михайлович Богомазов запросив до участі Давида Петросяна та Івана Уривського.
Таким чином, Богомазов, Петросян та Уривський опинилися на виставі "Тату, ти мене любив". Крім того, чимало акторів театру Франка також відвідали цей захід. Я отримав запрошення до театру Франка і, звичайно, пройшов конкурс, як і всі інші. Два роки я працював на позиції артиста хору, не в якості актора, а саме артиста хору, адже така була політика театру.
Чи це саме та процедура, за якою проходитиме відбір?
Отже, у мене є приятель, який працює в американській компанії UPS, зокрема, як водій. Однак він не може відразу зайняти позицію водія з високим доходом.
Спочатку вони витрачають багато зусиль, а заробіток у них невеликий. Але з часом, перебуваючи в цій компанії, можна помітити, що навантаження зменшується, а доходи зростають. Я сподіваюся, що в театрі Франка мене чекає подібна перспектива, адже наразі мені доволі важко. У мене вже приблизно 18 ролей у театрі Франка.
Коли я вперше завітав сюди, я брав участь у масових сценах, і наразі в мене також є кілька подібних ролей. Це не зовсім традиційні ролі, а швидше епізодичні, де я виходжу, граю на скрипці або ж біжу разом з іншими. Я абсолютно не соромлюсь таких завдань, адже кожен актор, який приходить до театру, повинен пройти через цей етап. Це зовсім інша сцена, зовсім інші обставини.
Я сприймаю життя таким, яким воно є. Зараз я трохи поринаю в масові сцени, але в подальшому планую рухатися вперед. У мене вже є досвід у кіно, були ролі в "Кайдашах", "Кіборгах" та багатьох інших проектах. Проте, я вважаю, що це частина театральної політики.
Я правильно розумію, що ти вже зайняв позицію актора, а не просто артиста?
- Два роки я вже на позиції актора. Два роки я працював як артист хору. Потім був конкурс так само. Це було так трошки смішно, тому що я вийшов на сцену, а в залі сиділи Лесь Санін, Ада Роговцева. І багато людей, які мене знають, але все одно, я розказував монолог, проходив конкурс. І тепер я працюю актором другої категорії. Найнижча посада в театрі акторська.
Чому, враховуючи твій великий досвід?
Досвід у нашій країні справді багатий, проте це стосується лише тих, хто працює в державних театрах. Я не зміг з цим змиритися, адже моє місце – в приватному театрі "Дах". Так, мої навички та знання чималі, але...
Спочатку я справді вважав, що це не зовсім чесно, але з часом змінив свою думку. Так, я, звісно, хотів би отримувати більше грошей, адже моя зарплата в театрі виявляється не достатньою.
Чи маєш ти якісь акторські амбіції на даний момент? Можливо, у театрі чи кіно?
Я прагну отримати головну роль, будь то у театрі чи в кіно. Мені хочеться поринути у цю атмосферу, я відчуваю, що це те, чого мені не вистачає в даний момент. "Тату, ти мене любив" став для мене відправною точкою до головної ролі. Я відчуваю, що можу зробити ще більше. Мені необхідно зануритися в творчість, чи це буде театральна сцена, чи кінематограф.
У чому ж справа? Чи немає пропозицій, чи тебе щось не влаштовує?
Ні, мені не надходять такі пропозиції. Зазвичай я займаюся другорядними ролями. Це не скарга, адже іноді другорядні персонажі виявляються набагато глибшими і цікавішими за головні. Проте, мені б хотілося спробувати себе в основній ролі. Часто сценарії для головних персонажів пишуться не дуже добре і виглядають однобоко, тоді як другорядні або антагоністичні ролі зазвичай більш захоплюючі.
Яка, на твою думку, роль є найменш визнаною глядачами?
- Зараз вийшов "Довженко", і взагалі мені здається, що цей фільм трошки недооцінений. Я там такий поганий, я там так собі не подобаюсь. Але мені здається, що це трохи недооцінена моя роль, тому що, хоча може ж там прокат якийсь ще який йде, але про цей фільм взагалі мало говорять. І тому так, мені хотілося б, щоб про нього більше говорили, щоб більше подивилися, бо досить хороший фільм.
Дійсно, коли ми говоримо про "Довженка", можна зустріти безліч захоплених відгуків про цю стрічку. Проте, варто зазначити, що чимало глядачів висловлювали невдоволення тим, що дізналися про фільм випадковим чином.
В Україні, на жаль, ситуація залишається незмінною: поки ти не вирушиш за межі країни, не досягнеш успіху і не повернешся з новими здобутками, навряд чи тут тебе будуть сприймати серйозно.
У нас політика мала б бути така, що кількість фільмів мала б все одно давати більше на рекламу українського вітчизняного кіно. При тому, що "Довженко" - це хороше кіно. Я не сказав би, що це ідеальне кіно, але це хороше кіно. Ви знаєте, в нас є така дурна риса - не цінити те, що ми маємо.
Давайте обговоримо твою музичну освіту, роль диригента та вокаліста. Хто став твоїм натхненням на цьому шляху? Що спонукало тебе обрати саме цю професію?
- Я з дитинства співав, я всюди співав. Я це досі пам'ятаю, як я просто співав голосно. І мені постійно говорили: "Рома, тихіше". І так ще зараз деколи говорять. Така в мене резонація, що я зроблю?
І коли я співав у душі, мама просто сказала: "Тобі десь треба піти співати". І віддала мене в хор у дитинстві. Потім було музучилище, звичайно, після такого треба ж кудись піти в музичне. А потім на третьому курсі я просто зайшов у театр тернопільський і зрозумів, що я хочу так.
Щонеділі о 9:00 ранку я відвідую монастир Отців Василіян, де разом з хлопцями співаю. Серед нас є мій товариш по навчанні Роман Будзяк, який виконує роль диригента цього хору. Наша команда складається з 8-12 юнаків, і вже більше 20 років ми підтримуємо чоловічий склад.
Яку користь приносить тобі ця діяльність сьогодні?
- Це не діяльність, це віра, бо я християнин, я намагаюся бути хорошим християнином. Зараз я не дуже хороший християнин.
А хто такий справжній християнин? Яке його значення?
Ця особа прагне слідувати Божим заповідям, і це має для мене велике значення. Я впевнений, що якщо б усі ми дотримувалися цих принципів, світ був би зовсім іншим. Адже це всього лише десять заповідей, які стали основою законодавства в багатьох країнах. Все дуже просто: не вбивай, не кради та дотримуйся інших основних правил.
- Я чула, що ти сповідався кілька разів за певні свої ролі. Це правда?
Не те, що я відвертався. Я виконував роль у виставі "Анна" в театрі "Дах". Це була роль, насичена ненормативною лексикою російською мовою, у 2008 році. Вистава ґрунтувалася на російській драматургії, і мій персонаж виступав у якості першого жорстокого антагоніста.
Скільки б це мене не терзало, я вирішив підійти до монаха і висповідатись. Кажу йому: "Отче, я відчуваю себе жахливо, я не схожий на людину, я граю якусь негативну роль. І не знаю, як мені вчинити. Мені потрібно поговорити". На що він відповідає: "Ром, це ж має хтось робити". І на цьому все завершилось.
- Також ти висловлювався проти дозволу церкви на одностатеві шлюби та щоб у таких сім'ях були діти.
Мене вже називали гомофобом, і я хочу прояснити свою позицію. Для мене основою життя є ідеал, яким є Ісус Христос. Він любив і приймав кожну людину. Однак існують певні правила, яких ми повинні дотримуватися. Кожен із нас зобов'язаний жити відповідно до цих принципів. Я не маю права судити інших і не прагну робити це.
Кожен живе, як хоче, і кожен буде відповідати за свої вчинки сам. Я так само буду відповідати сам. Зараз я ще відповідаю за вчинки своєї дитини. Але когось засуджувати, казати я проти...
Я підтримую позицію греко-католицької церкви, до якої належу, і вірю в принципи, що їх сповідує патріарх Шевчук та Папа Римський. Не можу відступити від вчення церкви. У цьому питанні я дію виключно відповідно до церковних канонів. Якщо вас цікавить, рекомендую ознайомитися з канонами церкви.
Проте, чи можемо ми вважати це прийнятним?
- Це є. Ми ж не можемо сказати, що цього немає. Це є. Окей, люди роблять свій вибір. Я їх не засуджую. Окей, вони такі. Я не хочу сказати, що це ненормальні люди, а ми нормальні. Бо це неправильно.
Кожен живе, як хоче жити. Головне, щоб його життя не заважало життю іншої людини, щоб не було насильства, а все інше окей. Хоче хтось жити з кимось, це ж його вибір. Він буде відповідати за це все. І забороняти комусь чи ділити...
У мене є друзі-геї та подруги-лесбійки, і часом вони виявляються набагато кращими людьми, ніж ті, хто регулярно відвідує церкву і дотримується традицій. Я маю на увазі, що кожен має право самостійно обирати свій шлях і спосіб життя.
У 2019 році ти висловлював думку про Володимира Зеленського, зазначивши, що "здається, йому не сказали правду. Він не зовсім усвідомлює, в якій ситуації опинився". Які твої думки на цей рахунок зараз?
Вважаю, що якщо розглядати Володимира Зеленського окремо від його команди, то це особистість, яка, безумовно, внесла значний вклад у те, щоб наша країна не зазнала краху. Однак, якщо ми говоримо про його зв'язок із командою, то моя думка залишається незмінною.
Проте він не представляє свою команду?
Я не відчуваю до нього заздрощів. Відповідальність за дії його команди лежить на ньому, а те, що творить його команда, просто вражає. Ми всі обізнані про ці розслідування. Це виглядає як абсурд.
Окей, навіть ці люди, які з його команди, які крадуть, які купують якусь нерухомість. Від війни ти нікуди не втечеш. Це як пожежа, вона розгорається і вона зачепить Монако рано чи пізно. Просто час. Окей, і жити з думкою, що ось-ось до тебе можуть прийти. Що це за життя?
- Минулого року ти також розповідав, що подав заявку на службу в ППО. Розкажи, що зараз із цим таким досвідом у житті, він став на паузу чи ні?
Одного разу я натрапив на оголошення в службі протиповітряної оборони. В той час це було дуже актуально — долучатися до ППО і перехоплювати шахеди. Я вирішив подати заявку, і мене прийняли. Я мав бесіду з командиром, і для того, щоб пройти базову підготовку, мені знадобилося всього 10 днів. Але, на жаль, у мене не вийшло знайти цей час.
А згодом, коли я зателефонував, мені відповіли: "На даний момент такого не існує, тепер необхідно навчатися спеціально на перехоплювачах дронів". Це означає, що мова йде про контракт, і доведеться покинути своє звичне життя.
Мене вже чимало тролили з цього приводу, багато ботів. На даний момент я відчуваю, що перебуваю на своєму місці. У мене є бронювання, але воно може зникнути в будь-який момент, і я не планую втікати за кордон. Це однозначно. Адже я не уявляю свого життя там.
У 2022-му мені надійшла відмінна можливість стати актором у Франції: протягом року я міг вивчити мову та отримувати непогану зарплату. Я вирішив відмовитися від цієї пропозиції, хоча вона була дійсно привабливою. Зокрема, передбачалося, що я зможу взяти з собою дитину з України. Дитина мала б можливість навчатися в школі, а мені обіцяли високу зарплату та безкоштовне житло на принаймні два роки. Отже, стартова ситуація виглядала дуже перспективно.
- Не шкодуєш?
Ні, я не відчуваю жалю щодо свого життя. Хоча існують моменти, які заподіюють біль, я розумію, що без них не був би тим, ким є сьогодні.
Коли мова заходить про фінансові труднощі, мені нагадається, що ти також говорив про час, коли працював таксистом.
- Так він є, він зараз, я сюди їхав і взяв людину.
О, так ти все ще займаєшся цим? Але тепер це не твоє головне джерело доходу, так?
Це невелика, але важлива частина мого фінансового плану. Мені потрібно заробляти близько 2000 доларів на місяць, щоб покрити витрати на себе та свою доньку. У театрі моя заробітна плата становить 23 000, і, як викладач, я навіть не буду згадувати, скільки це коштує.
Тобто я далі, буває, вдень їду на тренування, беру замовлення на Троєщину, з Троєщини в центр, з центру додому, коли їду з роботи. Тобто цього набагато менше в моєму житті, але воно є. Воно є, тому що, а як інакше? А як прожити за ці гроші?
- Про "Спіймати Кайдаша". Як ти думаєш, чому серіал отримав такий феноменальний успіх?
Перш за все, це Наталка Ворожбит, адже вона вміє відчути суть письма, адже повністю присвятила себе своїй справі. Це по-справжньому творча особистість.
На мою думку, значну роль також відіграли кастинг-директори та менеджери.
Так, але, тим не менш, це була спільна робота. Наталка виконувала роль шоу-раннера в цьому проєкті. Вона відповідала за творчі рішення, повністю контролюючи цей аспект. Це означає, що вона дійсно була на своєму місці і займалася улюбленою справою, що і призвело до такого успішного результату.
Чи є фільм, який ти міг би сьогодні порівняти з цим серіалом?
- Я не можу це зробити. Коли я аналізую "Кайдашів", я фактично аналізую власну особистість. Не бажаю, щоб це було на моєму сумлінні — нехай це оцінює інша людина.
Ось вам один цікавий факт: Роман зізнався мені на стороні, що досі не переглядав повністю "Кайдашів". Він бачив лише перші чотири епізоди.
- Я боюсь, що наскільки крутий сценарій, я боюсь просто подивитись, щось мені, можливо, не сподобається. Обіцяю, подивлюсь.
Поділися інформацією про свою доньку Варвару. Вона вже досягла 14-річного віку. Які у неї плани на майбутнє?
- Вона прекрасна, я її дуже люблю, і в нас є певний зв'язок із нею. Не знаю, просто це моя донька, це я люблю дуже свою доньку, я хочу ще дітей. На жаль, поки нема з ким. Але хотілось би, діти - це найпрекрасніше, що є в цьому житті. Взагалі, діти, сім'я - це, напевно, найцінніше, що може бути.
Моя життєва філософія зосереджена на трьох основних речах: вірі, родині та кар'єрі. Зараз моя сім'я складається лише з Варвари, але я мрію і сподіваюся, що в майбутньому вона зросте.
Усі мої взаємини з жінками завжди були сповнені щирості. Я старався бути максимально відкритим і чесним у кожному з цих зв'язків. Проте, з певних причин, які варіювалися, ці стосунки, на жаль, завершувалися — іноді з більшою, а іноді з меншою інтенсивністю.
У мене були стосунки, які залишили глибокий слід. Вони не були поганими – навпаки, це були чудові миті, але, на жаль, закінчились дуже болісно. Я також помітила, що між нами існувала значна різниця у віці. Здається, що у моєму житті завжди трапляються жінки, з якими нас розділяє чималий вік, але...
- Ти старший?
Я старший, так. Мені все ще хочеться стати батьком. Але в моєму житті вже були стосунки з людиною, яку я знав багато років. Вони були чесними та відкритими. На жаль, і тут не вдалося досягти бажаного.
Ти висловлюєш це з таким глибоким смутком.
Мені дуже хочеться стати батьком. Це не просто сильне бажання, я усвідомлюю, що час летить, а в мені є відчуття, що можу подарувати дитині набагато більше. Ця частина мого життя ще не завершена — я прагну любові до жінки. Мені хочеться приходити додому, відчувати тепло обіймів. Що вечора я обіймаю свою дитину, але мені так хочеться обіймати ще й жінку.
- Що для тебе найголовніше у твоїй партнерці, які риси характеру?
- Чесність. Усі стосунки для мене були дуже важливі. Але там, де з'являлася прихованість якась... Наприклад, я розумію, що сім'я для мене - це окремий світ, але якщо людина стає моєю половинкою, так само варто розуміти, що робота - це є частина мене, і публічність - це теж частина мене. Я не збираюся нікого ховати. Я хочу радіти відкрито. Я хочу все робити відкрито.
Звісно, були зв'язки, де Варвара ставала на заваді.
- Чи не зуміли знайти порозуміння?
Не можу сказати, що ми не змогли порозумітися, але ніхто не висловлював своїх думок прямо. Я усвідомлював, що були ситуації, коли все не вдавалося так, як хотілося. Варвара – це невід'ємна частина мого існування. У нас немає поняття "я та Варвара", у нас є "ми". І якщо хтось прагне бути поруч зі мною, їй слід це враховувати.
Так само я готовий прийняти половинку теж з дитиною, тобто це нормально. Але я єдине, у що я не вірю - це кохання на відстані. Я не вірю, що можна якось зустрічатися, тобто якщо починати стосунки, то це має бути серйозно.
Чоловік і жінка повинні бути єдиними, адже чоловік є керівником жінки, подібно до того, як Христос є керівником церкви, що отримує від Нього спасіння. Це те, про що йдеться у Святому Письмі. Справжня суть полягає в тому, що вони становлять одне ціле, і не можна розділяти те, що є єдністю.
Схоже, що ти згадуєш про стосунки, які несуть у собі певний вантаж. Чи, можливо, це лише моє враження?
- Ні, це не тягар, це глибина. У мене просто є певне емоційне вигорання в цьому і розчарування. Скоріш за все я, можливо, вже й прийняв якусь частину свого життя, що, можливо, я буду сам.
- На завершення нашої розмови: що тобі допомагає підтримувати себе в ці складні часи?
- Щовечора я стаю навколішки, запалюю свічку й молюся. Це збирає мене. У мене був період з 20 серпня по 20 жовтня, коли я майже щодня дня грав виставу. Або репетиція, або ще. Постійно щось було. Може один день вихідний був, але потім знов. А в основному майже кожного дня такий марафон.
Я прийшов додому і реально почав ридати. Просто через якісь фізичні емоції, плюс світла нема. Дурдом, шахеди літають. І я просто підходжу, запалюю свічку й молюся. Тобто це мене тримає - молитва, віра.