Між китайським драконом і ведмедем: значення України в стратегії Китаю

Усі зображення в цьому матеріалі були генеровані за допомогою штучного інтелекту.

Уявіть собі канатоходця, який балансуючи між безмежною "дружбою" Росії та Китаю, і укладеними багатомільярдними угодами з Європою, демонструє свою вправність. Саме так виглядає роль Китаю у геополітичній грі, що розгортається на тлі російсько-української війни. Пекін не просто намагається маневрувати між учасниками конфлікту — він використовує цю ситуацію для отримання стратегічних переваг, уникаючи при цьому мітки "співучасника агресії".

Сьогодні, після понад трьох років, стає зрозуміло: у геополітичній грі, яка розгорнулася, Китай, можливо, отримує найбільші вигоди, не вживаючи жодних агресивних дій. Держава, що оголосила про "дружбу без кордонів" з Росією всього за три тижні до початку конфлікту, вправно обходить санкції, надаючи економічну підтримку Москві, і в той же час активно торгує з Європою, яка ці санкції запровадила. Мистецтво дипломатичного балансування досягло в Китаю небачених раніше висот.

Втім, така двоїстість -- не аномалія, а закономірне продовження багатовекторної дипломатії Сі Цзіньпіна, що відображає глибинні інтереси Піднебесної у багатополярному світі, що формується. За фасадом дипломатичних заяв і обтічних формулювань приховується складна геополітична стратегія, над реалізацією якої працює весь китайський державний апарат -- від дипломатів до торгових представників.

Чи може ця стратегія витримати випробування затяжною війною? Чи справді Китай здатний стати посередником у врегулюванні конфлікту? І як політика нової американської адміністрації змінить китайський підхід у геополітиці? Ці питання виходять далеко за межі миттєвих дипломатичних маневрів, зачіпаючи фундаментальні основи світового порядку, що формується.

Занурімося у хитросплетіння китайської дипломатії, яка все менше нагадує древнє мистецтво компромісу і все більше схожа на сучасну бізнес-стратегію, де головна мета -- максимізація прибутку при мінімізації ризиків.

Китай активно підтримує російську економіку, роблячи це настільки вміло, що уникає звинувачень у спільній агресії. У 2024 році обсяги двосторонньої торгівлі досягли рекордної позначки в $245 мільярдів, що на 57% перевищує показники до початку війни. Ці дані говорять самі за себе: китайські компоненти, від мікроелектроніки до автозапчастин, грають ключову роль у підтримці російської економіки в умовах санкцій.

"Ми не постачаємо зброю жодній стороні конфлікту", -- постійно підкреслюють китайські дипломати. Формально це вірно. Проте варто зазначити, що китайські товари подвійного призначення складають значну частину імпорту, що є критично важливим для російського військово-промислового комплексу. Західні експерти вважають, що приблизно 70% сучасних компонентів, які використовуються у російських озброєннях проти України, мають китайське походження.

Що примітно, ця політика не обмежується лише Росією. Пекін послідовно вибудовує альтернативну систему міжнародних відносин, що включає антизахідно налаштовані режими -- від Ірану до Північної Кореї. Через цю мережу Китай не лише просуває свої геополітичні інтереси, але й підриває західні санкції, створюючи паралельні механізми економічної взаємодії.

У цьому контексті Китай майстерно обходить ризики безпосередніх санкцій, використовуючи мережу посередників і складні механізми, що важко піддаються контролю з боку західних регуляторів. Він уникає перетворення на "червоні лінії", які могли б викликати вторинні санкції проти його фінансового сектору чи технологічних фірм, водночас максимально експлуатуючи "сірі зони".

Економічний розвиток -- основа легітимності КПК. Після криз, викликаних COVID-19 і проблемами в нерухомості, Пекін прагне стабілізувати зростання. Збереження доступу до ринків Європи -- ключове завдання.

Торгівля з Євросоюзом у 2024 році склала $785,82 млрд -- майже втричі більше, ніж із Росією. ЄС залишається найбільшим торговим партнером Китаю, критично важливим ринком збуту для китайських товарів та джерелом передових технологій.

Не дивно, що Пекін не готовий відмовитися від цього ринку на користь Москви. Проте ситуація є набагато більш складною, ніж просто економічні інтереси. "Китай сприймає Європу не лише як ринок, а й як можливий геополітичний баланс проти США", -- підкреслює Філіп Ле Корр з Гарвардської школи Кеннеді.

Втім, ця стратегія стикається зі зростаючими перешкодами. Європейський підхід до Китаю еволюціонує від наївного оптимізму до обережного прагматизму. Концепція "де-ріскінгу" -- зниження критичної залежності від Китаю -- стає центральним елементом європейської політики. А Єврокомісія ініціювала низку антидемпінгових розслідувань проти китайських виробників, включаючи гучну справу про субсидування електромобілів.

Однак китайське керівництво продовжує вважати Європу важливим елементом своєї зовнішньоекономічної політики, використовуючи існуючі розбіжності всередині Європейського Союзу та орієнтуючись на держави, які є більш готовими до співпраці. Пекін усвідомлює, що інтереси Німеччини, Франції, Італії та країн Східної Європи не завжди є однаковими, і майстерно використовує ці відмінності у своїй стратегії. Це пояснює, чому китайська дипломатія так активно прагне підірвати трансатлантичну єдність, встановлюючи особливі зв’язки з окремими європейськими державами.

Важливі державні візити Сі Цзіньпіна до Європи. У травні 2024 року він не відвідав Брюссель, що є центром європейських інституцій, а обрав Париж, Будапешт і Белград. Цей вибір має свої підстави: Франція прагне до "стратегічної автономії" для Європи, тоді як Угорщина та Сербія мають особливі зв'язки з Китаєм і демонструють менш критичне ставлення до ситуації в Україні.

Цікаво порівняти ставлення Китаю до України та Європи. Хоча географічно Україна розташована в Європі, для китайської дипломатії це різні геополітичні сутності. Україна розглядається переважно в контексті пострадянського простору та російської сфери впливу, тоді як ЄС сприймається як самостійний глобальний гравець і потенційна противага США.

Всупереч поширеній думці, відносини між Китаєм та Україною мають тривалу історію. У 2011 році країни встановили стратегічне партнерство, а в 2013 році було підписано Договір про дружбу та співпрацю. Україна стала першою країною в Європі, яка підписала з Китаєм договір про стратегічне партнерство.

Але з початком повномасштабної війни політичний діалог тривалий час фактично був заморожений. Китай жодного разу не засудив російську агресію прямо, воліючи говорити про "кризу" замість "війни". Водночас, у квітні 2023 року відбулася телефонна розмова між президентом України Володимиром Зеленським та лідером КНР Сі Цзіньпіном -- першою з початку повномасштабного вторгнення.

Цікаво, що економічні відносини між країнами зберігаються. За даними української митної служби, Китай залишався найбільшим торговим партнером України 2024 року з товарообігом $14,4 млрд -- зростання на 28,6% порівняно з 2023 роком. Український експорт до Китаю в основному представлений аграрною продукцією, особливо кукурудзою та олією.

Характерною є реакція китайського лідера на заклики президента України про сприяння відновленню справедливого миру.

"Діалог та переговори -- єдиний життєздатний шлях вирішення української кризи. Ніхто не виграє від ядерної війни", -- заявив Сі Цзіньпін, ретельно уникаючи згадки про російську агресію або територіальну цілісність України в її міжнародно визнаних кордонах. З самого початку війни китайські дипломати наголошують на необхідності поваги територіальної цілісності всіх країн -- формулювання, яке теоретично має на увазі підтримку України. Водночас Китай пояснює конфлікт "законними занепокоєннями безпеки всіх сторін" та "розширенням військових блоків" -- наратив, практично ідентичний російському.

Ця двозначність є свідомим вибором, оскільки вона дозволяє Пекіну підтримувати зв'язки з усіма учасниками конфлікту. З Росією Китай співпрацює на рівні стратегічного партнерства в опозиції до американського домінування, з Україною -- через економічні угоди, а з Європою -- через взаємно вигідну торгівлю. Економічні зв'язки між Києвом і Пекіном, ймовірно, залишаться стабільними, а після завершення конфлікту можуть суттєво розширитися. Китай завжди виявляв зацікавленість до українських сільськогосподарських ресурсів, технологічних активів і потенційної участі України в ініціативі "Один пояс, один шлях". Ці інтереси залишаться актуальними, незалежно від результатів війни. Для Сі Цзіньпіна співпраця з Україною -- це не стільки питання принципів чи цінностей, скільки практичний підрахунок вигод і ризиків.

Яскравим прикладом такої стратегії став "мирний план", який Китай представив у лютому 2023 року. Цей документ, що складається з 12 пунктів, був сформульований таким чином, що кожна зі сторін могла трактувати його на свій лад. У ньому бракувало конкретних механізмів для реалізації та чітких термінів. План виглядав більше як дипломатичний жест, покликаний показати миролюбність Китаю, особливо у відносинах з країнами Глобального Півдня, ніж як реальна дорожня карта для вирішення світових проблем.

Стратегія "конструктивної двозначності" надає Китаю можливість виступати як миротворець і одночасно підтримувати Росію. Ці дві ролі існують паралельно, що дозволяє Пекіну уникати складних запитань. Цікаво, що після оголошення свого плану Китай не виявив особливих дипломатичних зусиль для його реалізації, що підкріплює версію про символічний характер цієї ініціативи.

Дії Пекіна не є випадковими. Вони є складовою частиною тривалої стратегії, спрямованої на здобуття статусу глобальної супердержави, яка уникатиме відкритого протистояння з нинішнім світовим лідером – США. Щоб дійсно зрозуміти китайську політику, потрібно виходити за межі поточних тактик і звертати увагу на базові цілі Пекіна, які викладені в ключових документах – від Білої книги з національної оборони до звітів партійних конгресів.

Зовнішня політика Китаю є не стільки спринтом, скільки марафоном. Генрі Кісінджер, один із творців американсько-китайських відносин у 1970-х роках, підкреслював, що "лідери Китаю намагаються реалізувати довгострокові стратегії, які ґрунтуються на історичних і культурних традиціях, на відміну від західних демократій, де політики часто стикаються з обмеженнями виборчих циклів".

Для Сі Цзіньпіна та його команди конфлікт між Росією та Україною є не лише локальним протистоянням, а частиною більшої геополітичної зміни, яку Китай планує використати на свою користь у довгостроковій перспективі. Концепція "Великого відродження китайської нації" — це не лише слоган, а комплексний підхід, що корениться в історичній пам'яті про "століття принижень" і має на меті повернення Китаю до статусу глобального центру сили до 2049 року, року, що символізує століття заснування КНР.

Протистояння Росії та Заходу створює для Китаю можливість підірвати американську гегемонію руками Москви і зміцнити позиції економічного партнера обох сторін конфлікту. Російсько-українська війна відволікає американські ресурси від Індо-Тихоокеанського регіону, де зосереджені основні геополітичні амбіції Китаю: Тайвань, Південно-Китайське море і технологічне суперництво зі США.

Проте існує й інша точка зору. Міністр закордонних справ Тайваню Джозеф Ву вважає, що підтримка України з боку Сполучених Штатів має критичне значення для стримування Китаю. Він зауважує, що відмова Вашингтона від допомоги Києву може спонукати Китай до агресивних дій проти Тайваню та підсилити пропаганду Пекіна, яка ставить під сумнів надійність США як партнера та союзника. Водночас тривала війна створює суттєві загрози для китайської економіки, включаючи можливі перебої в постачанні продуктів харчування та ризики економічної нестабільності чи ескалації, що може призвести до поразки Росії та політичних потрясінь у сусідній державі, з якою Китай має спільний кордон, що розтягується на понад 4000 км.

Усі ці стратегічні інтереси створюють складну геометрію китайської політики – вона не є лінійною, а має багатовимірний характер, з різними методами для різних аспектів конфлікту. Усвідомлення цієї багатовекторності допомагає інтерпретувати суперечливі сигнали, що надходять з Пекіна.

Повернення Дональда Трампа до Білого дому, без сумніву, стає одним з найзначніших викликів для китайської стратегії. Перший термін президенства республіканця не лише призвів до загострення, а й до кардинальних змін у американо-китайських відносинах — від моделі "конструктивної взаємодії" до відкритого суперництва на системному рівні. Торговельна війна, що розпочалася у 2018 році, була лише яскравою ілюстрацією цього зсуву. За нею стоїть більш глибокий процес — формування нової парадигми, що сприймає Китай як стратегічного суперника в усіх аспектах: економічному, технологічному, військовому та ідеологічному.

З невичерпною енергією, що характеризує його управлінський підхід, новий-старий президент США вже майже два місяці послідовно розбирає елементи глобальної системи, яка була збудована протягом десятиліть американської дипломатії. Шокуючі для традиційних союзників рішення щодо тарифів, перегляд оборонних зобов'язань та скорочення багатосторонніх програм створюють абсолютно нову геополітичну реальність, в якій Китаю доведеться переглянути свою стратегію.

Ця перетворення створює для Пекіна як серйозні виклики, так і нові шанси. Концепція "Америка перш за все" підриває єдність між трансатлантичними союзниками, що відповідає стратегічним інтересам Китаю. Дональд Трамп закликає країни НАТО підвищити свої військові витрати, що призводить до напруженості, яку вже використовує китайська дипломатія.

Адміністрація Трампа готує жорсткі заходи проти Китаю у торгівлі, інвестиціях, технологіях та науці. Це загрожує китайській економіці, яка все ще залежить від зовнішніх ринків. Тиск на юань може дестабілізувати фінансову систему Китаю, тому Народний банк активізував валютні інтервенції та посилив контроль за рухом капіталу.

Дивно, але ізоляціоністська політика Трампа може створити нові перспективи для Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні. Його скепсис щодо багатосторонніх союзів викликав занепокоєння у Японії, Південній Кореї та Австралії. Зменшення американської військової присутності може дати Китаю можливість зайняти звільнену позицію. Невизначені висловлювання щодо підтримки Тайваню викликали тривогу в Тайбеї та обережний оптимізм у Пекіні.

У цій складній геополітичній ситуації конфлікт між Росією та Україною набуває нових відтінків для Китаю. Дональд Трамп не раз висловлював критику щодо обсягу американської підтримки Україні і підкреслював необхідність швидкого мирного врегулювання через переговори. Після того як президент США почав чинити тиск на Зеленського, аби спонукати його до укладення мирної угоди, Україна погодилася на вимогу про термінове і повне припинення вогню. Для Китаю така зміна обставин створює складну ситуацію. З одного боку, зменшення західної підтримки України може зміцнити позиції Росії, яка є стратегічним союзником Пекіна. З іншого боку, швидке завершення конфлікту на умовах, що відповідають інтересам Москви, може радикально змінити баланс сил у Євразії та створити нові виклики. Підвищення впливу Росії внаслідок успішного розв'язання українського питання може зменшити її залежність від Китаю, роблячи Москву більш автономною в Центральній Азії — регіоні, який є критично важливим для китайської ініціативи "Один пояс, один шлях".

Отже, другий термін президенства Трампа радикально трансформує стратегічний ландшафт, в якому Китай має реалізовувати свої глобальні амбіції. Стара модель, що грунтувалася на поступовому збільшенні економічного впливу при дотриманні стратегічної обережності, стає все менш ефективною. Пекіну необхідно буде пристосуватися до нової дійсності, де економічні важелі будуть поєднуватися з активнішою дипломатією та, ймовірно, більш рішучими заходами щодо створення альтернативних міжнародних інститутів і союзів.

Китайська дипломатія нагадує давнє мистецтво цигун — здатність управляти енергією, не вдаючись до очевидних зусиль. Дослідження геополітичного підходу Пекіна протягом багатьох років дозволяє стверджувати, що для Китаю не існує незмінних союзників або ворогів — лише постійні інтереси. Зберігаючи баланс між підтримкою Росії, економічними зв’язками з Європою та декларативною нейтральністю, Китай формує паралельні зовнішньополітичні реальності, що дають можливість уникати як відкритого конфлікту із Заходом, так і послаблення стратегічного партнерства з Москвою. Політика "конструктивної двозначності" стала своєрідною візитівкою китайської дипломатії, вмінням висловлюватися так, щоб кожен чув те, що бажає почути.

Для України в цій складній геополітичній грі критично важливо не плекати ілюзій щодо країни, яка уклала "дружбу без меж" з Росією. Економічне співробітництво не означає політичної солідарності, а миротворча риторика не трансформується в реальний тиск на агресора. Китай, як і будь-яка велика держава, керується передусім власними стратегічними інтересами, в яких відносини з Україною -- лише один із багатьох факторів глобальної політики. Повернення Трампа до Білого дому лише додає нові невідомі в це й без того складне рівняння, потенційно прискорюючи процес формування нового світового порядку. Питання в тому, чи зуміє китайська стратегія адаптуватися до реальності, що стрімко змінюється, зберігши при цьому свою внутрішню логіку і послідовність.

Мудра мавпа, що сидить на вершині гори, спостерігає за двома тиграми, які змагаються в долині. Ця давня китайська приказка, яка часто використовується для опису геополітичних стратегій, вражаюче відображає нинішню політику Пекіна. Китай вміло використовує цей принцип, отримуючи вигоду з конфліктів між іншими націями. Проте історія показує, що постійне балансування на геополітичному канаті може призвести до непередбачуваних наслідків. Рано чи пізно навіть найвправніший канатоходець змушений обрати, на яку сторону стрибнути.

Автор: Дмитро Бєлік