Між "енергійним" і "механістичним": всесвіт Ентоні Берджеса, що виходить за межі апельсинової сфери.

Фільм Стенлі Кубрика "Механічний апельсин" (1971) для людини з радянського простору був однім із культурних явищ, про які вона могла знати лише опосередковано, в дусі "особисто не чув, але сусід наспівав". "Апельсину" були присвячені численні статті в молодіжних, кінознавчих і навколокультурних друкованих виданнях із кількома промовистими, але непідцензурними кінокадрами -- відтак побачити його вживу ставало майже нездійсненою мрією тодішнього просунутого індивіда. Привілейовані щасливчики могли переглянути його на закритих показах із аматорською одноголосною озвучкою. Приміром, на такі події час час від часу потрапляли нечисленні студенти ВГІКу.

Примітно, що цілком у дусі орвелівського двоєдумства, попри позитивні відгуки про фільм у радянській пресі ("яскраво демонструє виразки капіталістичного суспільства, світу жорстокості та наживи" тощо), не могло бути й мови не лише про його демонстрацію, хай і в урізаному вигляді, на кіно- чи телеекранах, а й про публікацію першоджерела -- однойменної книги Ентоні Берджеса (1962). Ба більше, в розсекречених архівах КДБ знайшлося місце й згадці про цей культурний продукт: у звіті про вилучення 1979 року в Києві 10 примірників книги мовою оригіналу, контрабандою завезених із Британії, йдеться про те, що цей твір "содержит злобную сатиру на коммунистические идеалы", описуючи антиутопічну Англію, в якій нібито переміг комунізм: "всюду царит жестокость, насилие, произвол, банды терроризирующих население молодых преступников говорят между собой на вульгарном полурусском языке".

Отже, українським читачам випала нагода ознайомитися з компактним романом "Механічний апельсин" лише в 1990 році, коли його переклав Олександр Бутенко і видання здійснив відомий журнал "Всесвіт". Це сталося за рік до виходу російського перекладу, здійсненого Владіміром Бошняком.

У цьому романі йдеться про антиутопічну версію Британії, де відсутній комунізм, але Держава має помітний вплив у всіх сферах життя — від Держпива до Держв'язниці. Поки дорослі, які мешкають у державних квартирах (декорованих сценами з заводського життя, які креативно доопрацьовує молодь з бунтівним духом), працюють на держпідприємствах, їхні діти об'єднуються в банди, проводячи час за алкоголем, наркотиками, розведеними в молоці, та "старим добрим ультранасильством". Це насильство зрештою призводить головного героя Алекса до жорстокої Держв'язниці, де йому загрожує тривалий термін за навмисне вбивство. Однак незабаром він отримує можливість замінити покарання на участь у психіатричному експерименті, що закінчується повним знищенням його особистості. Колишній агресор втрачає навіть здатність до найменшого насильства, навіть у випадках самозахисту, і його статевий потяг зникає, натомість з'являється відраза до класичної музики — захоплення, яке раніше відрізняло його від друзів, звичайних хуліганів.

Не має сенсу детально ознайомлювати читачів зі змістом роману — вони або вже його прочитали, або мають можливість ознайомитися з ним, причому в двох різних перекладах. Проте варто акцентувати увагу на одному важливому моменті. Адже не випадково у доповідній записці КДБ згадувався "вульгарный полурусский язык".

Ентоні Берджес (1917-1993) — цей англійський письменник, який досі залишається недостатньо оціненим в Україні, створив багатий літературний спадок, з якого українською перекладено лише один роман. Він майже пророче передбачив майбутнє, використавши свою унікальну мову "надсат" — сленг молоді, назва якого походить від суфіксів порядкових числівників "-надцять". У його вигаданому світі підлітки спілкуються англійською, вкрапленою російськими словами, зокрема, такими як molokoplus та "moloko з ножами" (коктейлі на основі молока і наркотиків), а також незвичними термінами, як morder (обличчя) чи brucco (живіт).

Через 10-15 років після описаних подій прогресивна молодь Радянської країни почне використовувати у спілкуванні арго, яке буде насичене англійськими термінами, запозиченими з недоступного Заходу — шузи, хаєр, мен... В оригінальному тексті Берджес не акцентує увагу на цих словах і не надає жодних пояснень — читайте та здогадуйтеся самі, дорогі читачі! Український перекладач Бутенко, так само як і російський Бошняк, обрали інший підхід — деякі слова, які не завжди є буквальними перекладами з англійської, вони написали латиницею: tsygarka, babusi, kal, brytva... Саме в такому вигляді "Механічний апельсин" побачили читачі журналу "Всесвіт" у 1990 році, а також у 2003, коли вийшло колекційне видання з високою ціною ("Кальварія", Львів). Тоді ж добродії відсканували книгу та виклали її в Інтернет, що викликало обурення у видавництва. Книжкові пірати пішли далі і випустили ще й партію паперових копій. Цікаво, що така ж ситуація повторилася і з кількаразово перевиданим "Апельсином" від "Рідної мови" (2017, 2019...). Паралельно виникли піратські версії без вихідних даних, що, звісно, прикро для видавця, але свідчить про велику популярність роману серед читачів.

Олександр Руденко обрав інший підхід, коли у 2025 році здійснив переклад роману для харківського "Клубу Сімейного Дозвілля". У його версії "А Clockwork Orange" став "Заводним апельсином", причому обидва варіанти вважаються прийнятними. Замість слів, написаних латиницею, текст наповнився численними русизмами. Так, знаменитий бар Korova перетворився на "Бурьонку", а наркотичне молоко стало "колючо-ріжучим". У мові "надсат" з'явилися терміни, знайомі сучасній молоді, такі як кріп і крінж. Нова книга "Заводний апельсин" не лише включає сам роман, а й низку статей Берджесса (з двома "с" наприкінці) та коментарі британського експерта, які допомагають читачеві зрозуміти малознайомі або зовсім нові аспекти англійського життя 1960-х. З цих статей ми дізнаємось, що означає "Заводний апельсин": "у 1945 році я почув, як восьмидесятирічний кокні у лондонському пабі сказав, що хтось 'збочений, як заводний апельсин'. 'Збочений' не в сенсі 'гомосексуаліст', а 'божевільний'. Протягом майже 20 років я хотів використати цю фразу як назву і чув її не раз... завжди від старих кокні, жодного разу від молоді".

Безумовно, без неймовірної екранізації Стенлі Кубрика роман не здобув би такої популярності. Варто зазначити, що це не була перша адаптація твору — раніше, у 1965 році, Енді Воргл зняв менш відомий експериментальний чорно-білий фільм "Вініл", який, хоч і не є прямою адаптацією, черпав натхнення з оригіналу. Важливу роль у успіху стрічки відіграла гра молодого Малколма Макдауела, яка стала його першою значною роллю. Цікаво, що спочатку Кубрик мав намір залучити до зйомок гурт The Rolling Stones: Мік Джаггер повинен був виконати роль Алекса, а інші учасники - стати його компаньйонами. Проте через завантажений гастрольний графік музиканти не змогли взяти участі в кастингу. У численних статтях про фільм можна дізнатися про численні заборони, накладені на нього в більшості країн, зокрема, у Великій Британії його трансляцію на телебаченні дозволили лише в 2001 році.

Щодо автора, він самостійно вважав "Апельсин" своїм найменш улюбленим твором — таку думку він висловлює в одній зі своїх статей. Які ж інші книги Берджеса варто було б перекласти та видати для розширення бібліографії? Очевидно, що варто почати з шпигунського роману "Трепет наміру". Це можна пояснити тим, що частина його сюжету розгортається в Криму, зокрема в умовному місті Ярилик, яке, ймовірно, є алюзією на Ялту. Тут автор також використовує знайомий прийом транслітерації російських слів латиницею, хоч і в значно менших обсягах. А як секретна інформація, якою оперує один з персонажів, згадується "харківська терористична організація 'Вольрусь'", серед п'яти її членів є українець на ім'я Х.К. Сковорода.

У іншій частині книги один з персонажів сміливо заявляє, що "москвич не заслуговує навіть на підошву українця" — це звучить у пародійному, але водночас глибоко філософському романі, що був написаний ще в 1966 році.

Цікавим є роман "1985", який, безумовно, є алюзією на твір Орвелла. Більше того, перша частина цього твору присвячена глибокому аналізу антиутопії "1984", тоді як друга частина містить прогнози автора щодо близького майбутнього (з точки зору 1978 року, коли роман був написаний). У своїй уяві про майбутнє Британії Берджес зображує могутність профспілок та швидкий ріст ісламських впливів у країні. Крім того, в "1985" активно досліджуються теми вуличного насильства та психіатричного контролю, які вже були порушені в "Механічному апельсині".

Можливо, якесь видавництво ризикнуло б видати й антиутопію "Бажане сім'я" (або "Насіння бажання"), в якій світ поділений (подібно до моделі Орвела) на три Союзи -- Англомовний, Російськомовний та Китайськомовний, кожен із яких у власний спосіб бореться з перенаселенням. В Англомовному, де відбувається дія книги, перевагу в усіх сферах надають тим, хто практикує гомосексуалізм. Оригінально, як для роману 1962 року, й доволі контроверсійно (на межі ризику бути закенселеним) для наших часів...