Музика, що вплинула на національну ідентичність: 184 роки з дня народження видатного Миколи Лисенка.

Сьогодні, 22 березня 2026 року, ми відзначаємо 184-ту річницю з дня народження видатного українського композитора Миколи Віталійовича Лисенка. Цю remarkable особистість справедливо вважають основоположником української класичної музики.

Його артистичний внесок став основою для розвитку українського музичного мистецтва, з’єднавши глибину народної творчості з професійними традиціями європейської класики. Додаткову інформацію про нього ви зможете знайти на Еспресо.

молодий Микола Лисенко, зображення: Вікіпедія

Микола Лисенко з'явився на світ 22 березня 1842 року в селі Гриньки, що входило до Кременчуцького повіту Полтавської губернії (тепер це Глобинський район Полтавщини). Він походив з родини дворян. Його батько, Віталій Романович Лисенко, обіймав посаду полковника в Орденському кірасирському полку, а мати, Ольга Єреміївна (з родини Луценків), була освіченою жінкою, яка закінчила Смольний інститут шляхетних дівчат у Санкт-Петербурзі.

У середині XIX століття Україна знаходилася під контролем Російської імперії, де українська культура зазнавала постійного гноблення, а навчальний процес здебільшого здійснювався російською мовою. Проте в поміщицьких родинах, особливо на території Полтавщини, зберігалися козацькі традиції, українська мова та фольклор. У родині Лисенків спілкувалися українською, що стало важливою основою для формування майбутнього композитора.

Микола здобув свою початкову освіту вдома під керівництвом матері, яка навчала його кільком іноземним мовам, музичному мистецтву, танцям та етикету. Вже у віці дев'яти років хлопець створив свій перший музичний витвір. З десяти років він навчався в приватному пансіоні в Києві, а згодом успішно закінчив Другу Харківську гімназію, яка на той час вважалася однією з найпрестижніших навчальних установ.

Київська "стара" громада у співпраці зі студентською спільнотою, серед яких був і Микола Лисенко. Джерело: Вікіпедія.

У 1859 році Лисенко почав навчання на природничому факультеті Харківського університету, а в 1860 році перевівся до Київського університету Святого Володимира (тепер відомого як КНУ ім. Тараса Шевченка). У 1864 році він успішно завершив навчання на фізико-математичному факультеті, а в 1865 році захистив свою дисертацію на тему "Розмноження нитчастих водоростей", отримавши ступінь кандидата природничих наук.

Попри таку солідну наукову кар'єру, музика та творчість завжди залишалася головним покликанням. У Києві молодий Лисенко брав активну участь в аматорському театрі, грав на фортепіано, відвідував концерти. У 1865 році він уперше публічно виступив як піаніст. Саме в цей період він серйозно захопився збором і обробкою українських народних пісень - це стало поворотним моментом у його житті.

У 1867-1868 та 1870 роках Лисенко відвідував німецьку Лейпцизьку консерваторію (Вищу школу музики й театру, названу на честь Фелікса Мендельсона), де поглиблював свої знання з композиції та музичної теорії. Повернувшись до Києва, він повністю зосередився на своїй музичній кар'єрі.

Микола Лисенко створив величезну спадщину: близько 10 опер, понад 120 камерно-вокальних творів (багато з них на слова Тараса Шевченка), 40 хорових композицій, симфонічні твори, фортепіанні п'єси, а також понад 500 обробок народних пісень (він записав понад 1500 фольклорних зразків).

Серед найвідоміших творів:

Окрім своєї діяльності як композитор, Лисенко також відігравав важливу роль у просвітницькій роботі. Він ініціював створення хорів, організовував концерти, засновував музичні навчальні заклади, підтримуючи молодих обдарувань та сприяючи розвитку українського театрального мистецтва. Серед його досягнень – заснування першої української музично-драматичної школи у 1904 році, яка згодом отримала його ім'я, а також створення музично-хорового товариства "Київський Боян" у 1905 році та "Українського клубу" у 1908 році.

У часи, коли українська мова та культура зазнавали заборони (зокрема Валуєвський циркуляр 1863-го та Емський указ 1876-го), Лисенко став символом національного відродження. Він свідомо обрав національний напрям у музиці, перетворивши фольклор на високе академічне мистецтво. Його твори лягли в основу українського оперного, хорового та вокального репертуару. Тому його часто називають батьком української класичної музики.

Микола Лисенко трагічно пішов з життя 6 листопада 1912 року в Києві через серцевий напад. Його похорон став яскравим проявом патріотизму, перетворившись на велику маніфестацію.

Сьогодні музика Лисенка й далі звучить у всьому світі, нагадуючи про силу української культури та її непереможний дух. В його честь названо Львівську національну музичну академію, також триває дискусія стосовно перейменування Національної музичної академії України (Київська консерваторія) теж, можливо, в честь Лисенка. Звісно, що в Україні йому встановлені пам'ятники, погруддя і названо чимало вулиць його ім'ям.