Найвизначніші адаптації творів Джейн Остін: які кінокартини та серіали заслуговують на вашу увагу.

Джейн Остін знову переживає справжній екранний ренесанс. Цього місяця в український прокат виходить нова версія "Розуму і почуттів" із Дейзі Едгар-Джонс та Джорджем Маккеєм у головних ролях. А у грудні Netflix представить новий серіал "Гордість і упередження", сценарій якого написала письменниця Доллі Олдертон, а головні ролі виконали Емма Коррін і Джек Лоуден.

Для успішної адаптації недостатньо лише перенести на екран костюми, бальні сцени та англійські маєтки. Найкращі варіанти зберігають суть оригіналу, залишаючи незмінними гостроту діалогів і створюючи той унікальний світ Остін, де соціальні обмеження, гроші, клас та шлюб стають основою для вишуканої комедії та романтичної драми. LIGA.net досліджує, які з численних екранізацій творів Остін справді варто побачити.

"Розум і почуття"Нова екранізація "Розуму і почуттів" Джорджії Оклі повертає нас у світ Джейн Остін, де романтичні почуття майже ніколи не існують окремо від соціальних правил і репутації. У центрі історії - сестри Елеонор і Маріанна Дешвуд, які по-різному переживають кохання. Старша Елеонор стримана, практична й звикла приховувати власні емоції, тоді як Маріанна віддається почуттям без залишку. Після смерті батька сестри разом із матір'ю та молодшою Маргарет змушені залишити свій дім і переїхати до значно скромнішого маєтку. Там Маріанна знайомиться із чарівним Джоном Віллобі, тоді як Елеонор поступово втрачає надію на стосунки з Едвардом Феррарсом, оскільки його родина вже визначила для нього іншу партію. Їхні історії розгортаються паралельно, але саме ця різниця між сестрами стає головною емоційною віссю фільму.Дейзі Едгар-Джонс добре працює з цією внутрішньою стриманістю Елеонор. За зовнішнім спокоєм її героїні постійно відчувається напруження, яке вона не дозволяє собі випустити назовні. Есме Крід-Майлз створює іншу Маріанну - емоційну, імпульсивну, часом дратівливу, але саме тому живу й переконливу. Джордж Маккей грає Едварда з необхідною м'якістю, тоді як Френк Діллейн надає Віллобі чарівності, за якою поступово проступає його ненадійність.Камера не просто милується англійськими пейзажами та свічками в інтер'єрах, а намагається передати внутрішній стан героїв. Неочікувані ракурси, ретельно вибудувані композиції та подвійна експозиція перетворюють більшість сцен на візуальний стиль у дусі одного з головних кінематографічних "поетів" Терренса Маліка.При цьому новий фільм неминуче доводиться порівнювати з попередніми версіями. Найвідомішою залишається екранізація Енга Лі 1995 року з Еммою Томпсон, Кейт Вінслет, Г'ю Грантом та Аланом Рікманом, яка досі є одним із найвдаліших прикладів того, як романтичну історію можна поєднати з комедією та соціальною спостережливістю. BBC-версія 2008 року цікава вже тим, що її персонажі ближчі до літературних оригіналів і не намагаються постійно подобатися глядачеві: Домінік Купер переконливий як ловелас Віллобі, а Ден Стівенс додає Едварду Феррарсу впевненості. Старі телевізійні версії 1971 та 1981 років сьогодні сприймаються радше як документи свого часу - вони театральніші, повільніші й візуально значно менш виразні, хоча в них також є цікаві акторські роботи, зокрема Джоанни Девід та Патрісії Рутледж.Нова версія Оклі не намагається конкурувати з ними буквально. Її сильна сторона - не стільки сюжет, який добре відомий, скільки спосіб знову зробити його емоційно відчутним. Можливо, фільм трохи довший, ніж потрібно, але його повільний ритм дозволяє уважніше прожити разом із героїнями їхні розчарування, надії та моменти щастя. І навіть якщо фінал історії давно відомий, останні сцени все одно можуть змусити глядача шукати серветку."Гордість і упередження"Найскладніше говорити про екранізації "Гордості і упередження", не згадуючи шестисерійний серіал BBC 1995 року. Роман Джейн Остін розповідає про Елізабет Беннет, одну з п'яти дочок небагатої родини, для якої вдалий шлюб залишається чи не єдиною можливістю забезпечити майбутнє. Коли Елізабет знайомиться із заможним і на перший погляд зарозумілим містером Дарсі, між ними виникає взаємна неприязнь, яка поступово змінюється почуттями. На шляху до цього їм доведеться подолати власні упередження, соціальні забобони та неправильні перші враження.Дженніфер Ель і Колін Ферт фактично створили еталонні екранні образи Елізабет і Дарсі, з якими досі порівнюють наступних акторів. Ель поєднує в своїй героїні розум, іронію та незалежність, а Ферт грає стриманого Дарсі, чиї почуття поступово стають помітними за зовнішньою холодністю. Тут працює майже все - костюми, танці, декорації, ритм і, звичайно, діалоги.Сценарист Ендрю Девіс дозволив собі кілька відступів від роману, найвідоміше з яких - сцена Дарсі в мокрій сорочці. Для пуристів це майже святотатство, але сьогодні цей момент уже сам став частиною екранної історії Остін.Фільм Джо Райта 2005 року неминуче поступається серіалу в деталізації: двогодинний хронометраж просто не дозволяє так само повно розгорнути роман. Натомість Райт робить історію сучаснішою і чуттєвішою. Природне світло, пейзажі та рухлива камера створюють відчуття живого світу, а не музейної реконструкції. Розамунд Пайк переконлива в ролі Джейн, Кіра Найтлі грає Елізабет, а Меттью Макфедьєн пропонує більш вразливу версію Дарсі. Дональд Сазерленд чудовий у ролі містера Беннета. Це прекрасна екранізація, просто не така повна, як серіал 1995 року.Версія Роберта З. Леонарда 1940 року з Грір Гарсон і Лоуренсом Олів'є ще далі відходить від оригіналу. Сценарій Олдоса Гакслі залишає від тексту Остін не так багато, а герої стають більш романтичними та гламурними. Особливо цікаві костюми, які мало пов'язані з епохою Регентства і радше нагадують голлівудське уявлення про історичне кіно часів "Віднесених вітром". Сьогодні це радше історичний артефакт, ніж перша рекомендація для знайомства з романом.Телевізійна версія BBC 1979 року, навпаки, значно ближча до книги й активно використовує оригінальні діалоги. Але саме ця вірність тексту робить серіал місцями повільним. Візуальна манера й акторська гра сьогодні здаються архаїчними, а Елізабет Гарві та Девіду Рінтуллу бракує необхідної хімії. Якщо версія 1995 року залишається майже обов'язковою для перегляду, то серіал 1979-го цікавіший передусім як приклад іншого телевізійного підходу до роману."Емма""Емма" отримала кілька дуже різних прочитань, і саме на цьому романі особливо добре видно, наскільки сильно одна й та сама історія залежить від темпераменту головної героїні. Емма Вудхаус - молода, заможна й упевнена в собі жінка, яка переконана, що чудово розуміється на людях і може влаштовувати чужі долі. Вона починає грати роль свахи, намагаючись знайти відповідні пари для своїх знайомих, але поступово виявляється, що у власних почуттях Емма розбирається значно гірше, ніж їй здається.У чотирисерійній версії BBC 2009 року Ромола Гарай, яка грає Емму, поступово дозволяє героїні дорослішати, а Джонні Лі Міллер створює дуже вдалого містера Найтлі: він здатен виправляти Емму, не перетворюючись на самовдоволеного мораліста.Фільм Дугласа Макграта 1996 року з Гвінет Пелтроу, мабуть, найвідоміша екранізація. Його Емма здається старшою та менш легковажною, ніж героїня роману, тому її егоїзм іноді важче пробачити. Водночас це надзвичайно красиве кіно, яке переконливо відтворює світ привілейованого англійського суспільства. Івен Макгрегор та Алан Каммінг чудові у своїх ролях, хоча Джеремі Нортем як містер Найтлі здається дещо менш виразним.Найрадикальніше візуальне прочитання запропонувала Отемн де Вайлд у 2020 році. Пастельні кольори, симетричні композиції, костюми та розкішні інтер'єри перетворюють світ Емми майже на декоративну скриньку. Аня Тейлор-Джой ідеально вписується в цю концепцію, а Джонні Флінн створює дуже чуттєвого, вразливого містера Найтлі, значно менш суворого, ніж у деяких попередніх екранізаціях. Саме стосунки між ними додають фільму емоційної напруги. Це одна з найефектніших версій роману, хоча не обов'язково найтепліша."Переконання""Переконання" - це історія про Енн Елліот, яка багато років тому відмовилася від кохання до молодого офіцера Фредеріка Вентворта під тиском родини. Тепер вони зустрічаються знову, але Вентворт уже став успішним капітаном, а Енн змушена жити з усвідомленням втраченого шансу. Це роман про втрачене кохання, час і можливість другого шансу, тому його сила значною мірою залежить від стриманості.Саме тому версія BBC 1995 року з Амандою Рут і Кіараном Гайндсом залишається однією з найпереконливіших. Тут немає потреби постійно підкреслювати романтичність історії. Актори працюють дуже тонко, а їхні персонажі здаються людьми, які справді прожили роки після свого розриву. Завдяки цій стриманості фінальне возз'єднання Енн та капітана Вентворта стає особливо емоційним.Телевізійна версія 2007 року з Саллі Гокінс і Рупертом Пенні-Джонсом дещо доступніша для сучасного глядача, але все ще зберігає необхідну делікатність. Як і пізніша версія 2022 року, вона використовує звернення Енн безпосередньо до камери, хоча тут цей прийом не настільки радикально змінює тон роману.Фільм Netflix 2022 року з Дакотою Джонсон став, мабуть, найбільш суперечливою версією. Його прихильники можуть оцінити візуальну красу, розкішні інтер'єри та сади, зокрема Трафальгар-Парк у ролі Келлінч-Голлу. Але гумор, сучасна манера поведінки Енн та постійне порушення четвертої стіни суттєво змінюють характер історії."Менсфілд-парк"Екранізації "Менсфілд-парку" особливо цікаві тим, наскільки по-різному вони трактують головну героїню Фанні Прайс. У романі вона - бідна родичка, яку забирають на виховання до заможної родини Бертрамів. Фанні зростає в Менсфілд-парку, де поступово опиняється в центрі складних стосунків, любовних виборів і моральних конфліктів. Її почуття до Едмунда Бертрама стають головною романтичною лінією історії, але сам роман значно ширший за любовну історію і говорить про клас, виховання, зради, мораль та привілеї. Фанні при цьому залишається надзвичайно стриманою і сором'язливою героїнею, тоді як кіно часто намагається зробити її активнішою.Фільм 1999 року з Френсіс О'Коннор та Джонні Лі Міллером саме так і працює. Фанні тут значно енергійніша, ніж у книзі, а сам фільм дозволяє собі серйозно розширити тему рабства та карибських плантацій, яка в романі існує радше на периферії, хоча без неї неможливо повністю зрозуміти походження багатства родини Бертрамів. Це одна з найбільш вільних адаптацій, але саме тому вона залишається цікавою.Є також версія 2007 року з Біллі Пайпер, яка робить Фанні більш експресивною та активною, і телефільм BBC 1983 року, який значно ближчий до літературного оригіналу."Леді Сьюзен"Особливе місце серед екранізацій Остін займає "Любов і дружба" Віта Стіллмана 2016 року, блискуча екранізація епістолярної повісті "Леді Сьюзен". Головна героїня - молода вдова, яка після смерті чоловіка опиняється в скрутному становищі й вирішує використати свою чарівність, розум і вміння маніпулювати людьми, щоб влаштувати майбутнє для себе та своєї доньки. Леді Сьюзен шукає вигідного чоловіка, водночас заводячи романи й граючи почуттями оточення. Вона аморальна, розважлива, маніпулятивна, але настільки дотепна й чарівна, що за нею неможливо не спостерігати.Кейт Бекінсейл грає її з майже бездоганною холодною чарівністю, а Том Беннетт чудовий у ролі наївного сера Джеймса, одного з найсмішніших персонажів фільму. Стіллман перетворює світ Остін на витончену комедію манер. І саме ця дистанція від звичних романтичних прочитань робить "Любов і дружбу" одним із найвеселіших, найгостріших і найоригінальніших фільмів за творами Остін.Що чекає на нас далі?Нові екранізації видатної британки неминуче вступають у діалог із уже існуючими версіями. Але в Остін найкраща екранізація не обов'язково та, яка найточніше відтворює сюжет. Важливіше зрозуміти, що робить її прозу живою: іронію, точність діалогів, соціальну спостережливість, романтичну напругу і здатність говорити про гроші, клас та гендер через історії, які на поверхні можуть здаватися просто любовними.Саме тому найкращі фільми та серіали за Остін не просто відтворюють її книги. Вони знаходять власний спосіб повернути нас у цей світ - і переконати, що він досі може бути напрочуд сучасним.