Недільна бесіда: Материнство не має бути героїзмом.

Сьогодні в Україні відзначають День матері. Це свято стало важливим доповненням до 8 березня, а також до Дня батька, Дня сина, Дня доньки, а також до свят бабусь і дідусів. Воно нагадує нам про важливість сімейних зв’язків і вміння цінувати рідних. Проте слід зазначити, що в Україні досі не реалізовано ефективну державну політику, спрямовану на підтримку батьківства.

Існує чимало молодих та не зовсім молодих успішних, розумних і одружених людей, які не мають дітей. Це стосується навіть деяких із моїх знайомих. І справа не лише в тому, що вони свідомо обрали стиль життя без дітей — таких насправді небагато. Більшість з них просто опинилися в такій ситуації. Причина цього полягає в недостатній підтримці батьківства в Україні.

Проте, незважаючи на глобальну перенаселеність, держава продовжує підкреслювати існування демографічної кризи. Особливо це питання стає актуальним під час війни та міграційних процесів. Так, можливо, краще мати 47 мільйонів, ніж 140 мільйонів за кордоном. Але знову ж, які саме люди мають бути серед нас?

В даний час держава намагається підтримувати демографічні показники та батьківство через невеликі фінансові виплати та систему державної освіти й медицини для дітей, яка, на жаль, лише частково відповідає сучасним викликам. Важливо усвідомлювати, що діти в Україні не сприймаються як економічна інвестиція для їхніх батьків, як це має місце в багатьох розвинених країнах.

Діти в Україні не слугують економічною інвестицією для своїх батьків у майбутньому.

У 19-20 століттях народження дітей було вигідним, оскільки вони слугували дешевою робочою силою, допомагаючи в господарстві та на городі. Сьогодні ж їх роль в цій сфері успішно виконують пральні машини та роботизовані пилососи.

Було суспільне зобов'язання, щоб діти утримували та допомагали батькам у старості. Але наразі медицина дозволяє досить довго бути спроможними. А далі будувати розвинуту систему пансіонатів для літніх людей та хоспісів для важко хворих, що легко позбавляє дітей від суспільного зобов'язання. Ба більше, часто самі доросли вибирають можливість грати в доміно чи бридж з однолітками та на час від часу зустрічатися з родиною, ніж бути докучливими меблями у будинку дітей чи онуків. Особисто я точно за бридж. А в хоспісі тем більш догляд більш професійний. Й головне, при цій формі суспільного договору, у родинному колі зникає зайва досада та ненависть.

В Росії дитину, якщо вона не "зникне" раніше, можна обміняти на білу ладу або, в крайньому випадку, на м'ясорубку. У деяких африканських племенах на неї можна отримати корову чи козу. В Україні іноді це може дати право на відстрочку від мобілізації, проте така перевага є тимчасовою.

Але коли держава головним засобом стимулювання батьківства обирає виплати, яких не вистачає на підгузки та молочку, вона повинна розуміти - це є аргументом лише для тих, кому достатньо цих грошей для власного проживання. А не тих, хто може дати українській дитині якісну освіту та розвиток, дбати про її здоров'я та якісні умови проживання, розуміння нації та національної гордості. Й якщо держава хоче бачити саме таких дітей саме в таких родинах, потрібно змінювати підходи. І я не про підвищення виплат, дітей повинні утримувати батьки, я про зміну підходів до підтримки батьківства.

Оскільки діти не є лише економічною інвестицією, вони є виявом любові, навіть якщо це звучить пафосно. Це прагнення поділитися з світом тим, що ти маєш. Наприклад, створити яскравий мурал або вимовити в повітрі слова "я люблю". Але мурал чи напис – це всього лише однократний вчинок, тоді як виховання дитини вимагає тривалої підтримки та участі батьків, часто на протязі більше ніж 18 років. Невпевненість у тому, що держава надасть необхідну підтримку, спонукає людей відкладати рішення про народження дітей, а іноді навіть повністю відмовлятися від цього бажання, попри власні почуття.

Безумовно, на сьогодні найважливішою темою є безпека. Однак навіть у мирний час існує безліч інших актуальних питань.

Міста та села України не пристосовані для малюків. Коляски не влазять у ліфти, на них не проїхати нормально по розбитим тротуарам, недостатньо пандусів. Це проблема з якою зіткнулися й ветерани. В Харкові є майданчики, але в деяких містах їх немає, але питання вуличних туалетів (так це важливо, коли діти гуляють понад годину), місць де можна переодягнути дитину, пересування в транспорті, походи в магазин чи кафе, (авжеж є ті, хто це враховує) все це перетворюється квест і сприяє ізоляції матерів (іноді батьків), на яку готовий не кожний.

Не буду навіть зупинятися на тому, що педіатри, як й педагоги повинні нормально заробляти, щоб в цю сферу йшли мотивовані фахівці. Але навіть у вас буде вдача й ви потрапити на якісного педіатра, як ми ви все одно будете час від часу звертатися до приватних лікарів, яким скоріш все будете сплачувати з власної кишені, а не коштом медичного страхування. Через те, що своєчасно може не бути вакцин, й доведеться шукати їх на іншому кінці міста, не буде достатнього або сучасного обладнання, потрібного фахівця в потрібний момент чи саме велика холодна будівля буде лякати малюка, які б мультики не намалювали там на стінах. Тому що вона застаріла. Я вже мовчу про тих матерів, які мають дітей з хронічними хворобами або інвалідністю - реабілітація це на 99% це їх власний труд та їх власні витрати. Це просто ганьба, коли батьки повинні виходити на пікети, щоб отримати ліки, які їм держава винна або всім святом збирати гроші на лікування зокрема онкохворих дітей. Між тим, держава повинна бути зацікавлена в максимальні реабілітації дітей, значна кількість дітей з інвалідністю може бути успішними бізнесменами, фахівцями, тобто сплачувати податки. Це економічно вигідно вкладатися в дітей. Але держава наче транслює наратив, подумайте, материнство це завжди ризик - ви готові. якщо що відмовитись від власного життя та фінансової стабільності?

Тут виникає важливе питання для майбутніх батьків: чи готові ви адаптувати все ваше життя не під потреби дитини, а під шкільний графік? Або ж ви не зможете стати справжніми батьками? Проблема не лише в навчальній програмі. На роботі ніхто не надасть вам канікул чотири рази на рік, включаючи тримісячні літні відпустки. Похоже, епоха бабусь, які допомагали з дітьми, залишилася в минулому столітті. Здається, що дітей більше не відправляють на картошку в колгоспи. У багатьох країнах тривалі канікули не є нормою. Діти не проводять весь час за партами: вони займаються подорожами, творчістю, самоврядуванням, кулінарією, спортом тощо. Було б чудово, якби НУШ розвивалася в напрямку створення дитячого соціуму, де діти могли б проводити більшу частину дня, а іноді навіть літа, в одному місці, куди приходили б викладачі музики, живопису, програмування та кухарства, а також тренери з різних видів спорту. Це можна організувати, навіть без проблем з виїздами в басейни чи співпрацею з іншими позашкільними закладами. Це дало б дорослим можливість реалізовувати свої мрії, а не бути лише таксистами або репетиторами на "мінімалках", витрачаючи час на виконання "домашки" замість спілкування з родиною. Коли люди вечорами збираються разом і не мають жодних зобов'язань, навіть таких як гербарій для школи, вони стають цікаві один одному, а ймовірність конфліктів знижується.

Крім того, це поліпшило б безпекову ситуацію, адже наразі потрібно або працювати на няню, або кидати роботу та возити по секціях, або надіятись, що твоя дитина, пока ти працюєш, не підсяде на наркоту, алкоголь та не буде переписуватися з російськими диверсантами та кураторами чергового "синього кита," а буде годинами збирати слово "вічність" з уламків скла.

Безумовно, на даний момент це не є можливим, і я щиро вдячна педагогам у Харкові, які намагаються забезпечити дітям можливість навчатися в офлайн-форматі, проте важливо рухатися у напрямку здорового суспільства.

Мене особливо обурює вислів "ну що ж ти хотіла, ти ж мати", адже він ніби стверджує, що материнство має скасувати всі інші досягнення жінки і її право на саморозвиток, відпочинок і спілкування. Свідомі батьки завжди будуть проводити більше часу зі своїми дітьми, і ніхто не зможе замінити їх у найважливіші моменти — коли дитина засинає, робить перші кроки, хворіє на осінню застуду, вчиться кататися на велосипеді, ділиться переживаннями про перше кохання чи вперше пірнає у море. Проте можна створити таку систему, в якій відповідальні батьки можуть бути впевнені, що зможуть справитися з усіма викликами.

Материнство має бути не випробуванням і не героїзмом, а комфортною складовою дорослого існування. І тоді урядові засідання з питань демографії втрачатимуть свою актуальність.