Невидима спадщина: як єврейська громада вплинула на розвиток українського суспільства

Фото: надано автором Єврейський цвинтар у Роздолі.

Єврейські спільноти розпочали своє масове поселення на українських територіях у XIV-XV століттях, отримавши запрошення від польських монархів та литовських правителів, щоб сприяти розвитку торгівлі та ремесел. До початку XX століття вони сформували неповторну економічну структуру, що суттєво вплинула на еволюцію сотень міст і містечок.

Історикиня Тетяна Федорів виявила в архівах Тернопільщини свідчення, що єврейська громада виконувала ключову роль в економічному житті міста. Вони налагодили складну мережу торгових зв'язків, завдяки якій місцеві продукти через єврейських торговців потрапляли на європейські ринки, а в українських крамницях з'являлися товари з Італії, Франції та США. Це була одна з перших форм глобалізації, яка забезпечувала інтеграцію навіть малих населених пунктів у світову економіку.

Євреї не мали права володіти землею, тож часто монополізували ремісничі професії, були шевцями, кравцями, ювелірами. Федорів зазначає, що в документах навіть розрізняли звичайних кравців і "дамських". Система передачі майстерності в родинах, створення професійних династій стала згодом моделлю для розвитку українського міського виробництва.

Життя в штетлах: балансування між терпимістю та конфліктом.

Економічна діяльність євреїв розвивалася в специфічному середовищі - штетлах, як їх називали на їдиші, що означає містечка з великою єврейською громадою. Культура цих штетлів створила неповторну модель співіснування. Євреї не були ізольованими, вони володіли українською, польською, німецькою мовами, а українці знали основи їдишу. Федорів підкреслює, що жива багатомовність сприяла формуванню толерантності до культурного різноманіття.

У містечках, таких як Розділ, функціонували микви – ритуальні басейни для очищення, єврейські навчальні заклади та синагоги. На побутовому рівні взаємодія відбувалася щодня: під час Песах євреї мали можливість пригостити православного священика мацою, а також існувало добросусідське ставлення, що проявлялося у дрібних послугах і навіть у допомозі з ремонтом.

Архівні матеріали з Кракова вказують на різноманітні способи співпраці: єврейська громада забезпечувала ремонтні роботи для католицьких костелів, виготовляла водостічні системи та проводила ремонти дахів. Це не суперечило релігійним нормам, оскільки вони не займалися виготовленням священних предметів, а лише постачали будівельні матеріали.

Фото: Тетяна Федорів Синагога у Збаражі.

Однак толерантність не завжди була очевидною. У 1883 році, вісімнадцятирічний Вільгельм Фельдман виступив у синагозі Збаража з закликами до євреїв інтегруватися в польське суспільство. Цей виступ був сприйнятий хасидами як образа, і вони вигнали його з храму. Внаслідок цього Фельдман покинув своє рідне місто назавжди. У 1930-х роках ситуація стала ще гіршою: письменниця Іда Фінк згадує, що в польській гімназії єврейські учні почали відокремлюватися один від одного через насмішки та образливі прізвиська.

Духовні лідери та хасидські династії

Попри економічну та побутову інтеграцію, духовне життя єврейських громад зберігало свою унікальність. На українських землях зародився хасидизм - революційний рух. За словами Федорів, його ідея була простою: "Бога можна пізнати не лише через вивчення Тори, а й через танець, спів, вино, оточуючий світ". Цей підхід резонував з українською народною релігійністю, де віра тісно переплетена з обрядовістю.

У майже кожному населеному пункті існував свій цадик – духовний наставник громади. Його авторитет був незаперечним: навіть у найскрутніші часи люди знаходили можливість віддати останні гроші за його благословення. Біля могил духовних вождів зводили огелі – невеличкі святині, де віруючі залишали записки з проханнями, відомі як квітлех. І сьогодні до Збаража приїжджають хасиди, щоб помолитися біля могили Мешулама Фейбуша Геллера.

"Україна – це священна земля для євреїв". Як історія міст з єврейськими спільнотами спростовує російські міфи.

Про глибину цих духовних зв'язків свідчить американський хасид Леві Іцхак Хагер, чиї предки багато років тому виїхали з львівського міста Розділ. Він згадує про "духовний трикутник" Розділ-Жидачів-Берездівці- монолітний релігійний простір, де родини переїжджали між містечками, одружувалися, а діти навчалися в сусідніх єшивах.

Протягом багатьох поколінь в місті Роздол панувала династія Таубів. Як зазначає Хагер, місцеві ребе були учнями Баал Шем Това, який став засновником хасидизму. Першим представником цієї династії був Моше Хаїм Тауб, що заснував хасидський двір і залишив цей світ у 1831 році. Його характеризували як розважливу і зосереджену особу, здатну годинами перебувати в молитві в абсолютній тиші. Син Моше Хаїма, Шломо, укріпив авторитет родини, одружившись з дочкою впливового рабина Айхенштайна. Останнім лідером династії перед війною був Пінхас Хаїм Тауб — врівноважений і доступний людям ребе, який очолював громаду до 1935 року.

"Вони не стояли над людьми, а були серед них", - акцентує увагу Хагер, згадуючи сімейні історії про те, як до Таубів зверталися з різноманітними життєвими проблемами - від появи нової дитини до вирішення конфліктів у родині.

Культурна спадщина: від мовних традицій до медичних практик

Цей духовний та економічний симбіоз залишив глибокий слід в українській культурі. Єврейський вплив проник і в мову: окрім загальновідомих "шабаш", "хохма", "шмальц", українська запозичила десятки слів з їдишу - "гешефт" (вигідна справа), "гвалт" (відчайдушний крик про допомогу), "кагал" (історично - орган єврейського самоврядування, у просторіччі - галаслива група людей), "шахер-махер" (сумнівні дрібні оборудки), "цимес" (щось особливо гарне чи приємне), "шлімазл" (невдаха). Ці слова органічно увійшли в побутове мовлення, їх єврейське походження часто лишається непоміченим.

Фото: museum-literature.odessa.ua Шолом-Алейхем (Шолом Рабинович)

Літературний всесвіт українських штетлів знайшов своє відображення в творчості Шолом-Алейхема (Шолом Рабинович), який походить з Переяслава. Його оповідання про Тев'є-молочника, Мотла-приблуду та Менахема-Мендла стали справжніми шедеврами світової літератури, зберігаючи для майбутніх поколінь унікальну атмосферу єврейських містечок України, насичену гумором, бідністю, трагізмом та незламною життєвістю.

Зображення: Uk-Kamelot / Вікіпедія Музей Шолом-Алейхема у Переяславі

Ще один видатний майстер літератури, одесит Ісаак Бабель, в своїй збірці "Одеські оповідання" створив яскраву галерею персонажів, серед яких вирізняється знаменитий Беня Крик. Його твори відображають колорит єврейського кримінального та портового життя на початку ХХ століття. Поет Перець Маркіш, родом із Полонного, писав їдишем про українські степи, містечка та долю єврейського народу в буремному ХХ столітті. Його творчість, насичена епічними масштабами і трагізмом, трагічно обірвалася в 1952 році, коли він став жертвою сталінських репресій, відомих як "ніч страчених поетів".

Фото: wikipedia.org Ісак Бабель. липень 1894 року

Освітня система в єврейських громадах, де вивчення священних текстів та грамотність вважалися не лише культурними цінностями, а й релігійними обов'язками, стала основою для розвитку науки та медицини, а також надала поштовх ремеслам і торгівлі. Нав навіть у маленьких містечках існували хедери та єшиви, де хлопчики з раннього дитинства навчалися читати, писати та основам логічного мислення на прикладі Тори та Талмуду (освіта для дівчат у той час була значно обмеженою). Ця традиція формувала покоління людей, здатних до аналітичного мислення та прагнення до знань.

Не є дивиною, що серед осіб, які походять з українських єврейських родин, можна знайти безліч видатних медиків та вчених. У багатьох містечках саме лікарі єврейського походження часто були єдиними доступними спеціалістами, які надавали медичну допомогу як заможним, так і бідним, незалежно від їхньої національності чи релігійних переконань.

Зображення: wellcomecollection.org Володимир Хавкін

Серед найвідоміших особистостей можна виділити Володимира (Вальдемара) Хавкіна, одесита та видатного мікробіолога, який розробив ефективні вакцини проти холери та чуми, рятуючи життя людей в Індії та Північній Африці. Його кандидатуру неодноразово висували на Нобелівську премію. Іншим значним діячем є професор Макс Мандельштам з Києва, один із засновників офтальмологічної школи в Російській імперії та творець визнаної клініки. Він зосередився на питаннях громадського здоров’я в офтальмології, зокрема, на проблемах трахоми.

Фото: Wlbw68 Макс Мандельштамм

Їхній внесок став частиною ширшої історії єврейської медичної традиції в Україні, де знання і служіння громаді були тісно переплетені.

Внесок євреїв у розвиток університетів був надзвичайно вагомим. Незважаючи на введені в 1887 році офіційні квоти — "процентну норму" (10% у межах осілості, 5% за її межами та 3% у столицях) — єврейські студенти та викладачі істотно вплинули на прогрес вищої освіти, зокрема в галузі медицини. Чимало обдарованих єврейських студентів змушені були навчатися за межами країни, проте вони поверталися, щоб реалізувати свої знання в Україні.

Єврейські друкарні, розташовані в Бердичеві, Житомирі та Славуті, здебільшого спеціалізувалися на випуску релігійних текстів івритом та їдишем, хоча іноді вони також друкували світські видання. Клезмерська музика суттєво вплинула на формування міських пісень, а єврейська кухня додала до української гастрономії страви, які стали невід’ємною частиною національної кулінарної традиції.

Пам'ять каменю та живі зв'язки

Трагедія Голокосту залишила глибокий слід в українській історії. Містечка втратили не лише економічну основу, але й багатство культурного різноманіття. Федорів наводить вражаючий приклад: батько-кантор відмовився від доньки через її шлюб з католиком, але саме цей союз став рятівним колом для родини під час війни. Подібні історії ілюструють складність людських доль на перетині різних культур.

Сьогодні єврейські кладовища слугують пам’ятниками втраченого світу. Художнє оформлення мацев вражає своїм різноманіттям: "Кладовища в Сатанові та Вишнівці – це справжні шедеври", – підкреслює Федорів.

Зображення: Роман Старченко, єврейський цвинтар у Сатанів.

Стиль оформлення пам'ятників варіювався в залежності від історичного періоду та географічного регіону. У XIX столітті були популярні розкішні рельєфи, що містили символіку менор, дерев життя, птахів, корон, оленів і левів. Проте в XX столітті дизайн став більш спрощеним. У Житомирській області, де використовувався міцний червоний граніт, зазвичай лише обробляли поверхню для написів. Бідні сім'ї часто ставили дерев'яні мацеви, які швидко руйнувалися.

Символіка на могилах розкриває цікаві історії: руки, що виконують жест благословення, представляють когенів — нащадків священицької лінії, тоді як глечики вказують на левітів. Ці священні об'єкти пам'яті часто піддавалися руйнуванню в радянський період. У Роздолі, згідно з легендами, в 1950-х роках влада намагалася прокласти дорогу через цвинтар. Проте, коли тракторист раптово помер від серцевого нападу, місцеві мешканці сприйняли це як покарання за наругу над святим місцем. Врешті-решт, через інші труднощі в організації робіт, плани знищення цвинтаря були зупинені.

Рабин Хагер вважає, що ці місця мають глибоке духовне значення: "Душа праведника активно долучається до молитви в зоні поховання. Коли ми відвідуємо ці священні місця, між нами встановлюється зв'язок з небесами, створюється місток між поколіннями".

Історикиня Оксана Лобко вважає, що український досвід співіснування з євреями є важливим прикладом для створення складного суспільства на місцевому рівні. На її думку, євреї виконували роль природних посередників між селом і містом, локальними та глобальними процесами, традицією та модернізацією. "Ми не навчаємось толерантності — ми згадуємо про неї. Сьогодні, коли Україна формує свою європейську ідентичність, цей досвід має безцінне значення", — зазначає Лобко.

Сучасні відносини між Україною та Ізраїлем отримують новий вимір, зважаючи на спільну історію обох країн. Значна кількість ізраїльтян має українське походження — за різними оцінками, це приблизно 5-7% від загального населення країни. На 2020 рік в Ізраїлі проживало близько 170 тисяч євреїв, які народилися в Україні, а після 2022 року додатково до Ізраїлю переїхали приблизно 40,7 тисяч українських євреїв.

Зображення: Lb.ua Хасидські паломники відвідали Умань у вересні 2023 року.

Щорічні поїздки хасидів до Умані, що тривають навіть під час війни, відображають глибоку пам'ять про спільну історію.

Рабин Хагер переконаний: "Мої предки жили поруч із вашими. Вони творили цей край разом із вами. Коли українці допомагають зберегти єврейську пам'ять як спільну, це не тільки жест доброти, а справжнє віковічне добросусідство".

Україна виникла як місце перетворення різних культур, мов і традицій. Відновлення пам'яті про єврейську спадщину є не просто шаною минулому, а й вкладом у майбутнє, де здатність жити в багатогранності стає важливою навичкою для успішної інтеграції в глобалізованому світі.

Дипломат Олександр Щерба зазначив: "Інтеграція України до Європи — це прозорість у відношенні до власної історії."