Нобелівська премія з літератури 2025 року: угорський майстер апокаліптичних сюжетів.

Останні роки Нобелівський комітет робив максимально безпечний із політичного погляду і абсолютно безсумнівний щодо естетики вибір лавреата-літератора. Нобеліантами ставали письменники, не схильні озвучувати свої політичні переконання, які пишуть прозу, зосереджену на тому, щоби спостерігати рух і розвиток найінтимніших людських почуттів.

Елегантна та стримана лірика американської поетеси Луїзи Глік. Французька письменниця Ані Ерно, яка майстерно володіє автобіографічним жіночим письмом. Норвезький драматург Юн Фоссе, що створює монологи, які підкреслюють обмеженість мови у передачі глибини емоцій. Південно-корейська авторка Хан Ґан занурює своїх персонажів у бездонну банальність повсякденності, де байдужість один до одного перетворює їх на безмовних істот.

Тенденція нібито очевидна. В буремні для світу роки Нобелівський комітет будує герметичні, дуже індивідуалізовані, часто ліричні, завжди інтимні світи, куди можна сховатися і поспостерігати звідтам за своїми страхами та сподіваннями. Нобелівка з літератури націлена поміркувати про те, чим є людина, ба тонше: чим є людське почуття, але не людство і не його наміри в цілому.

Чи змінив новий лауреат Нобелівської премії в галузі літератури цю загальну тенденцію? В загальному випадку — ні, проте існують певні нюанси, які варто обговорити.

Угорщина вдруге отримує Нобелівську премію з літератури. Першим лауреатом з цієї країни став Імре Кертес, якого журі нагородило за глибоке відображення переживань молодого очевидця Голокосту у його творах. Нині ж новий угорський майстер слова удостоєний нагороди за "його захоплюючу та прогресивну творчість, що підкреслює потужність мистецтва навіть у часи апокаліптичного жаху".

Посеред кінця світу, що насувається, відзначили людину, яка наполягає, що той кінець світу можна відтермінувати - вплинувши на інших силою свого прогностичного слова. Здається, тут треба глянути уважно саме на слово "далекоглядну", Краснагоркаї пропонують роль пророка-попереджувача. Ця роль йому не пасує направду, він не попереджує про небезпеку, а фіксує наслідки катастрофи. В одному з інтерв'ю, письменник дав його наприкінці 2001 року (загадайте історичний контекст 9/11), Краснагоркаї звірився: "Я, може, хотів би писати романи про піднесення людини, про її велич і про великі метафізичні сподівання, але доба, в якій я живу - це часи паданні людини, її дурості і величезної небезпеки, що ця дурість спричиняє, це часи, коли великі метафізичні сподівання розвіюються".

Краснагоркаї зараз 71 рік, він визнаний класик. В його арсеналі - добрих три десятки літературних премій, серед яких - дуже престижний Міжнародний Букер, який вручають найкращому перекладному роману. Власне, стримуючим фактором для великої слави прози Краснагоркаї є хіба мова, з угорської у світі існує не так багато перекладачів. Дебютував він наприкінці 1970-х, писав оповідання, художню і документу прозу, є сценаристом кількох відомих кінофільмів. До 1987 року постійно жив в Угорщині, а того року вперше виїхав до Німеччини на письменницьку стипендію і відтоді, здається, весь час переїздив, не затримуючись ніде більше року, він регулярно повертається до Угорщини і Німеччини, але живе то в США, то у Британії, то в Китаї тощо, тощо.

Цікаво, але Китай надзвичайно приваблює його, і він постійно повертається туди. Автор двох романів про цю країну досліджує, як диктатури і обмеження свободи впливають на звичайну людину. Він активно спостерігає за цими системами зсередини. Проте його інтереси не обмежуються лише Китаєм. Ласло виріс у країні, що зазнала німецької окупації, в родині єврея, який вижив, і сам він провів частину свого життя під "залізною завісою" комуністичного режиму, поки не знайшов можливість втекти. Тема тиранії є центральною у його житті та творчості.

Хоча він рідко обговорює виникаючі тиранії чи диктатури, це можна спостерігати у його творах. Наприклад, у романі "Герш 07769" розповідається про сільського простака, який, влаштувавшись на роботу в клінінгову компанію, потрапляє до неонацистського угруповання у Східній Німеччині. Далі йде детальний і пронизливий аналіз того, як на тлі пандемії набирають популярності неонацистські рухи в Європі. Компанія має слоган, який вже з самого початку повинен був насторожити наївного Герша: "Alles Wird Rein". Але замість того, щоб усвідомити загрозу, він пише листи до Ангели Меркель про антиматерію, вважаючи, що вона, як експерт у квантовій хімії, зможе вирішити проблему нерівноваги між матерією та антиматерією. Його найвідоміший твір — "Меланхолія спротиву" (1989), і видавництво "Комора" нещодавно анонсувало, що цей роман незабаром з'явиться українською мовою — це буде перший переклад Краснагоркаї в Україні. У ньому йдеться про те, як до містечка приїжджає цирк потвор, а місцева жінка використовує їхній виступ для захоплення влади. Сюжет, в принципі, подібний, чи не так?

Не слід поспішати з помилковими висновками, вважаючи, що його проза є лише гострою соціальною критикою чи прозою, що діє безпосередньо. Вона навіть не є очевидною сатирою. Ні, його твори – це справжні витвори мистецтва, що представляють собою перформативні акції з реченнями, які розтягуються на цілі розділи. Вони складні, дуже складні, іноді настільки заплутані, що, здавалося б, читаєш їх мовою, яку ніколи не вивчав – наприклад, угорською.

Читайте також: Міжнародний Букер 2025 року: як не злякати локальною бідою глобального читача

Найбільш відомим романом автора є "Сатанинське танго" (1985), що став його першим великим твором. За цим романом Белла Тар створив епічний семигодинний фільм, сценарій якого написав особисто Краснагоркаї. Структура роману нагадує танго: він складається з 12 розділів, де шість частин поступально просувають сюжет, а інші шість повертають його назад. Дія відбувається в маленькому угорському селі, яке майже повністю відірване від зовнішнього світу, сповнене задушливої атмосфери та хворобливого неврозу. Внезапно до цього села приїжджає шахрай з сусіднього міста, який починає маніпулювати місцевими жителями, яких тут ледь десять, виманює в них гроші, привласнює їхнє майно, а в кінці кінців організовує їхню депортацію — з невідомою метою. Сам час наче перестає існувати. Ситуація нагадує, ніби самі мешканці викликали до себе Нечистого, але це навіть більше, ніж просто одержимість. Один з персонажів зауважує, що вони самі створили собі проблеми, і якщо б читали газети, дізналися б, що в світі є справжні кризи та біди. Отже, це гниле село — чи справді це ще не криза?

Сюжети творів Краногоркаї можуть здаватися на перший погляд досить простими, але справжня глибина його романів полягає не в самих сюжетах.

Найновіший твір автора, "Жомле пішов" (2024), нарешті спровокував відверту реакцію професійних літераторів: кожна нова книга Краснагоркаї стає все важчою для сприйняття. Але це зовсім не пов'язано із сюжетом, адже він вражає своєю динамічністю та безумством.

У 2013 році відбуваються події, що стосуються собаки на ім'я Жомле, яка належить Йозефу Каді. Цей літній чоловік, котрому вже понад 90, веде спокійне життя разом зі своїм чотирилапим другом і сподівається, що кінець світу настане раніше, ніж його власна смерть. Однак за ним ведуть полювання якісь незрозумілі "послідовники", які вимагають, щоб він взяв на себе відповідальність за відновлення великої імперії, адже Када є останнім нащадком Чингізхана. Тим часом Жомле помирає, і Када знаходить нового собаку, якого називає Жомле, адже для нього ця назва має особливе значення. Якщо розповідати про сюжети його романів, це може звучати досить банально та абсурдно. Проте, насправді, саме в психіатричних закладах Када завершить свій життєвий шлях.

Краснагоркаї не раз казав: здоровий глузд погано сполучається з високим мистецтвом. Сила його творів - в інтонації, він посилається на свої попередні сюжети, він знову і знову переписує своїх героїв, навіть сам не раз ставав героєм своїх романів. Він ладнає закриту систему, у якій його герої повторюють ті самі дії, сподіваючись нового результату. Сила його творів у атмосфері - вона гнітюча, це так.

Ознайомтеся також: Ремікси класичних творів: який роман отримав Пулітцерівську премію в категорії художньої прози?

Якщо говорити про сучасних авторів, які справді здатні зануритися в епіцентр апокаліптичних подій, то Ласло Краснагоркаї, безсумнівно, займає провідну позицію. Його література пронизана відчуттям неминучості загибелі. У згаданому романі про Герша присутній влучний епіграф: "Сподівання — то є помилка". Нобелівська премія для Краснагоркаї стала свого роду сигналом, що висвітлює естетику руйнації та глибокої тривоги, яку передає Нобелівське журі, і яку ми всі можемо відчути. Світ навколо нас викликає жах, і Краснагоркаї допомагає зрозуміти цей страх.

Але не варто випускати й момент суто політичний, в сенсі літературної політики.

Нобелівська премія для Ласло Краснагоркаї – це визнання унікального літературного явища, яке часто називають центральноєвропейським романом. Протягом останніх трьох десятиліть це явище все більше привертає увагу, підкреслюючи, що велика проза Центральної Європи має свої специфічні болі та особливий підхід. Якщо раніше домінувала епоха латиноамериканського магічного реалізму, то тепер на сцену виходить центральноєвропейський роман, що вирізняється своєю панорамною природою. Після здобуття Нобелівки польською письменницею Ольгою Токарчук, ці дискусії набули нового імпульсу. Токарчук і Краснагоркаї представляють аналогічну традицію в романістиці, яка прагне до широких перспектив і багатоголосся, зосереджуючи увагу на прикордонних станах – як психічних, так і географічних, що надає їй певної химерності.

Отже, існує ще одне суттєве повідомлення: Центральна Європа отримала визнання як важливий культурний учасник на міжнародній арені.

А ще?

Існує також можливість ознайомитися з творчістю одного надзвичайно складного та сильного прозаїка, чий літературний доробок незабаром почнуть активніше перекладати на різні мови.