Оксана Черкашина ділиться своїм досвідом роботи в Європі, акторською діяльністю в умовах війни та роздумами про істинну красу: "Я завжди прагнула руйнувати стереотипи, а не підкорятися їм". ЕКСКЛЮЗИВ - Hochu.ua

Велика розмова про акторські табу, стандарти краси в кіно та сучасні реалії акторської професії

У період, коли українське кіно та театр проходять складні, але надзвичайно важливі зміни, українські актори стають не лише митцями, а й голосом свого часу. Однією з найяскравіших постатей у цій галузі є Оксана Черкашина — заслужена артистка України, що прославилася роллю у фільмі "Клондайк" і отримала численні нагороди, зокрема "Кіноколо" та "Золота Дзиґа", а також міжнародні визнання. Пропонуємо вам ознайомитися з ексклюзивним інтерв'ю Оксани для видання "Хочу!".

Оксана з'явилася на світ у Харкові, і з дитинства мріяла присвятити своє життя музиці. Проте, життя внесло свої корективи: нині Черкашин відома як обдарована акторка не лише в Україні, а й далеко за її межами. Вона стала першою українською актрисою, яка була прийнята до постійного складу європейського театру, увійшла до списку 50 найбільш відважних жінок Польщі й почала викладати акторське мистецтво у Варшавській кіношколі. Проте, незважаючи на успіхи за кордоном, Оксана завжди пам'ятає про свою Батьківщину. Вона продовжує активно працювати в Україні і пишається своїм українським корінням.

У цьому діалозі Оксана відкриває те, що зазвичай залишається непоміченим: своїм шляхом, досягненнями, впливом війни на її професію, принципами акторської етики та уявленням про справжню красу. Не пропустіть!

Оксано, сьогодні ви є заслуженою артисткою України та володаркою багатьох національних і міжнародних нагород. Але як усе починалося? Коли ви зрозуміли, що ваша мрія — стати актрисою?

Чесно кажучи, у дитинстві я мріяла стати піаністкою. Я яскраво пам'ятаю, як відчувала музику всім своїм єством, а також тишу в залі Харківської музичної школи імені Лисенка, де слухачі насолоджувалися виступами студентів. Мені здається, що акторство стало природним розвитком моєї чутливості та прагнення спілкуватися з людьми через емоції. Я ціную те, що все, чого я навчилася в музиці — ритм, виразність мелодії, внутрішня гармонія, чуйність і пристрасть — стало фундаментом мого акторського мистецтва.

Який етап або ініціатива в вашій кар'єрі виявилися вирішальними?

Від моменту, коли з'явилися мої "крила", пройшло чимало часу – це сталося після таких робіт, як "Погані дороги" Наталі Ворожбит, міжнародно визнаний "Клондайк" або ж "Левів не віддамо", польської вистави, що принесла мені всі визнані театральні нагороди в Польщі. Проте я відчуваю, що справжній переломний проект ще чекає на мене попереду.

Ви граєте і в театрі, і в кіно. Де ви почуваєтеся комфортніше -- на сцені чи перед камерою?

Найбільше затишку я відчуваю, якщо чесно, коли лежу в ліжку. (сміється) А вам важко виступати перед аудиторією? Мені теж. Але з часом вдається виробити певну стійкість до страху та стресу. Якщо зуміти увійти в ритм, то напруга стає моєю силою – як на сцені, так і перед камерою.

Ви стали першою українською акторкою, прийнятою до постійної трупи європейського театру -- Театру Повшехного у Варшаві. Що для вас означало це запрошення? Як воно вплинуло на ваше життя?

Ого, це вражає! Я була щиро щаслива за себе. Це запрошення, насамперед, змінило моє місце проживання, принесло успіх і впевненість, проте не зменшило моє прагнення залишитися українською акторкою та продовжувати свою діяльність в Україні. Найважливіше те, що воно розширило моє розуміння акторської свободи.

Чи могли б ви поділитися думками про те, як європейці сприймають українських акторів? Які зміни в ставленні до наших артистів можна помітити з початком повномасштабної війни?

Сьогодні українські митці та мисткині отримують величезну повагу та зацікавленість. Найважливішим є те, коли їх сприймають не лише через призму страждань, а й вбачають їхній талант; коли відбувається не просто "порятунок", а рівноправна співпраця; коли не тільки навчають, а й самі вчаться.

Як змінилася ваша професійна діяльність з початком повномасштабного вторгнення? Чи відчули ви ускладнення в роботі? Як змінилися гонорари: зросли чи знизилися?

Буду відвертою. Від початку повномасштабного вторгнення змінилося все -- і моя робота теж. Перший рік я відчайдушно поєднувала мистецьку та волонтерську діяльність: адвокацію зброї для України, живе свідчення про війну, промоцію української культури. А потім виникло дуже гостре питання: навіщо я все це роблю, якщо війна не закінчується? Коли ти не залучена в оборону країни, інші дії здаються малозначущими і не вартими зусиль. Але після кризи я змогла знайти сили рухатися далі і робити свій максимум, у згоді зі своєю совістю.

Чи маєте ви якісь професійні обмеження? Наприклад, існують ролі чи образи, які ви ніколи не погодитеся виконати через свої принципи?

Зараз багато говорять про те, хто може грати певні ролі, а хто -- ні. Мені здається, це адекватне питання сучасної етики перетинається із самою суттю професії: зіграти переконливо те, чого ти ніколи не переживала. От Гамлет, після радикальної втрати, не сам грає роль принца, а запрошує трупу акторів. Дистанція все-таки потрібна. Роль може бути будь-якою, але якщо історія суперечить моїм цінностям або романтизує те, що потребує рішучої розмови -- наприклад, домашнє насилля -- я відмовляюся.

Хоча я не завжди здатен передбачити результат і часом допускаю серйозні помилки, існує одне незмінне правило. Коли мене обирають для участі в будь-якому міжнародному проєкті, перше, що я дізнаюся, — чи є в команді російські учасники.

На вашу думку, чим українське кіно відрізняється від європейського?

На мою думку, ключовою відмінністю є ступінь розвитку. Чим більш зріла демократія та триваліша історія державних інститутів, тим багатшим стає кінематограф. Проте не слід забувати про винятки: навіть у країнах з авторитарним режимом можуть виникати видатні таланти, такі як Мохсен Махмальбаф і Джафар Панахі в Ірані, або Апічапонг Верасетакул з Таїланду. Їхній талант свідчить про те, що свобода творчості не завжди залежить від демократії. Однак успішна й розвинена індустрія завжди є необхідною умовою.

Ви викладаєте акторську майстерність у Варшавській кіношколі. Які головні поради ви даєте своїм студентам, які прагнуть досягти успіху в цій сфері?

* Не поспішайте мені подобатися -- будьте незручними.

Не прагніть миттєвих досягнень — віддайтеся процесу.

* І проявляйте відвагу.

Ваше портфоліо містить чимало непростих персонажів, які торкаються тем війни, травм, свободи та гідності людини... Як вам вдається переживати ці сюжети, не втрачаючи емоційної сили?

Не уявите, наскільки я серйозно займаюся підготовкою до зйомок, так само старанно намагаюся відпочити після них. Саме намагаюся, адже поки що не зовсім освоїв цей процес.

Відпочинок для мене є не лише перервою, а й усвідомленим процесом відновлення сил, завдяки якому я можу підтримувати свою енергію для особистого життя. Я не прагну жертвувати якістю свого існування заради виконання певних ролей, адже війна вже забрала у нас можливість насолоджуватися простими радощами повноцінного життя.

А як саме ви любите відпочивати та відновлювати сили після інтенсивних зйомок?

Мені до вподоби прогулянки, особливо коли я безцільно блукаю містом, без телефону чи гугла. Я насолоджуюсь моментами, коли втрачаюся у вулицях і потім знаходжу шлях додому. Прогулянки у лісі теж приносить мені задоволення — у Варшаві є ліс, який я добре знаю в усіх його сезонах. Я спостерігаю, як одне й те саме дерево змінюється протягом року, воно стало моїм деревом. Я ціную тишу і спокій. Мені подобається готувати вечері для друзів. Також не можу уявити своє життя без книг.

Поділіться своїми унікальними секретами догляду за собою. Чи є у вас особливі ранкові або вечірні звички, які сприяють підтриманню вашої краси?

Зазвичай я сплю до останнього, потім, можете уявити, -- дуже швидко бігаю по квартирі: зарядка, сніданок, збираюсь на роботу... А ось ввечері намагаюсь трохи побути в тиші, полежати на масажному килимку з голками, розслабитись. Тому про зовнішність я піклуюся з моїм косметологом. Вона, так би мовити, компенсує всі мої безсонні ночі. (сміється) Але намагаюсь все ж таки по можливості підтримувати базові речі -- якісний сон, водний баланс і збалансоване харчування.

Чи присутній спорт, або інша активність у вашому житті? Як підтримуєте своє тіло в формі?

Звісно. Плавання. Я захоплююсь плаванням. Увесь свій спортивний час я знаходжуся в басейні або сауні. Вода -- відновлює та має зцілюючий вплив на мій організм.

Як ви вважаєте, чи відбулися зміни в стандартах краси в кіно та театрі в останні роки? І чи можна взагалі говорити про їх існування?

В індустрії я часто стикалася з критикою своєї зовнішності. Якось один продюсер навіть порадив мені зробити ринопластику, щоб більше шансів було працювати на телебаченні. Саме тому я знімаюся в якісному фестивальному кіно. (сміється)

Сучасні канони краси можна вважати ілюзією. Кіно, в свою чергу, постійно прагне до істини.

Чи вважаєте, що акторка має "підлаштовуватися" під очікування індустрії, чи навпаки -- ламати їх?

Чи повинна акторка адаптуватися до вимог індустрії, чи, навпаки, намагатися її змінити? Чому б не знайти баланс між цими двома підходами, зберігаючи при цьому свою ідентичність і уникаючи конфліктів? Коли акторки зможуть поєднувати ці два аспекти, тоді, на мою думку, ми станемо свідками справжньої феміністичної революції.

Що для вас є істинною красою?

Конвенційна краса -- це конструкт культури, це міф. А справжня цінність людини зовсім не в тому, щоб відповідати цим міфам. Можна бути некрасивою в цьому сенсі, можна просто бути.

Нещодавно я переглядала документальний фільм про війну, який був позбавлений пафосу, надмірної драматизації та емоційного перевантаження. Герої стрічки вражали своєю незвичайною силою духу, зустрічаючи обличчям до обличчя катастрофу. Це для мене стало справжнім відображенням краси сучасності. Йдеться про фільм "Пісні землі, що повільно горить" від Ольги Журби.

Нагадаємо, що раніше Любава Грєшнова щиро поділилася своїми думками щодо процесу схуднення, материнства та вимог до краси в кінематографі. Не пропустіть її нове інтерв'ю!