Олена Степова: В Росії немає художників, акторів чи поетів, які б підтримували мир. Всі вони сприяють нашому знищенню. -- Блоги | OBOZ.UA

Отже, як я вже згадувала раніше: "Коли чуєте фразу 'спорт, музика, театр, творчість поза політикою' - реагуйте на це, незалежно від мови". Сьогодні я хочу продовжити цю думку, адже не всі усвідомлюють цю проблему, а Росія активно розширює свої пропагандистські впливи через культурні канали, зазначає Олена Степова у статті для "Інформаційного спротиву".

В ОРДЛО постійно транслюють фільми, які прославляють так званих "сво", де російські герої рятують "народ Донбасу" від злих НАТО-бандерів. Ці стрічки, що цікаво, знімаються не на "освобожденном" Донбасі, а на території Росії, оскільки це більш безпечно. Росіяни піклуються про свою безпеку під час зйомок пропагандистських фільмів, адже "народ" Донбасу, який вже десять років живе в російському гетто, може бути досить нервовим, а самі учасники "сво" не завжди мають добрі стосунки з сучасним мистецтвом, що може призвести до небажаних інцидентів, таких як кидання гранат у акторів.

Російська кіноіндустрія перетворилася на потужний інструмент для створення та поширення пропаганди. Це явище почалося ще за часів СРСР, продовжувалося за кожного з президентів Росії, а під час правління Путіна набула ще більшої точності та агресивності.

Я раніше згадувала, що російське суспільство формувалося під впливом пропагандистських гасел, які стоять на першому місці, за ними йде класова та національна ворожнеча, а на третьому — особисте неприязнь до України.

Крім того, значна частина росіян є залежними від телевізійних програм, шоу та фільмів, вважаючи їх реальними. Я це спостерігала на власні очі: люди справді вірять, що кіно-героїня з провінційного села, прибувши до Москви, одразу ж зустрічає сина олігарха, а доброзичливі російські правоохоронці та судді завжди стають на захист інтересів народу.

Саме російське кіномистецтво стало основою світогляду жителів Донбасу щодо сучасності в Росії. Відповідно, цю непорушну віру в російське кіно мають передусім пострадянські громадяни, які захоплювалися "подвигами" стаханова, "героями" олега кошового та іншими продуктами кіноіндустрії. Саме на пострадянську аудиторію націлена "культурна" експансія Росії.

Першим кроком Росії на окупованих територіях Донбасу стало організування масштабного шоу. На сценах міст ОРДЛО відбувалися концерти безлічі російських артистів. Ви стверджуєте, що музика не має стосунку до політики? Але саме російські виконавці підштовхували до війни, підтримували насильство проти українців, а також активно пропагували шовіністичні ідеї та політику путінського режиму. Не можна не згадати про провокаційні "казки" співачки Чичеріної, які мали на меті дискредитацію України.

Як приклад, хочу навести запис з блогу ІС.

Як видно, російський шоу-бізнес активно діяв на користь Кремля, створюючи у слухачів сильне відчуття ностальгії за СРСР та формуючи уявлення про "братську" Росію. При цьому кадишевське ай-на-не подавалося як єдина історія та культура.

У 2015 році в освітніх установах ОРДЛО було введено обов'язкове перегляд документальних стрічок, які мали "патріотичний" характер.

Наразі на окупованих територіях працює потужна машина пропаганди. Це стосується не тільки ОРДЛО, а й Криму та окупованих частин Запорізької та Херсонської областей. Музеї, кіно, театри, балет, пісня, картини, народна майстерність... усе, що відноситься до творчості, росія використовує у якості пропаганди. Історія переписується, музеї розкрадаються та історичні факти чи музейні експонати змінюють під "величие россии", щоб довести "россия была всегда".

Найбільше від цього страждає українська культурна та історична спадщина. Група ІС постійно акцентує на цій проблемі і документує всі випадки вкрадених росією наших історичних надбань та творчих діячів. Якщо на музичну та кінематографічну сферу росії, яка стала активним інструментом кремлівської пропаганди, ще звертають увагу при внесенні пропагандистів до санкційних списків, то щодо художників та музейних працівників – ситуація залишається незмінною.

Сьогодні я хочу продемонструвати, як деякі російські художники, які стверджують, що їхня діяльність не пов'язана з політикою, насправді стали частиною російської пропаганди. В рамках ініціативи під назвою "СВОеТВОРЧЕСТВО" їм поставлено завдання популяризувати "своє", а також прославляти війну та досягнення Росії.

У проекті запрошуються не лише російські художники, а також, насамперед, митці з окупованих регіонів, які підтримують Росію та прославляють війну, ставши колаборантами. Цікаво, що до списків зрадників не потрапляють працівники музеїв, академій мистецтв, театрів, а також художники, які створюють роботи на теми "слави" свого народу. Це свідчить про те, що в умовах окупації та в Росії художник може бути не лише митцем, а й воїном, який чинить насильство проти українців, тоді як злочинець і мародер може стати визнаним художником.

Виставка живопису в художньому музеї Маріуполя, що зараз під окупацією, є яскравим свідченням моїх слів. Багато з авторів цих робіт – це діючі військовослужбовці, які або добровільно, або внаслідок мобілізації, долучилися до війни в рядах армії Росії. Те, що колись було мирною справою, покликаною вносити красу в світ, тепер знищене Росією та перетворене на ще один інструмент насильства. Художники з Росії та окупованих територій мають бути занесені до списку "Миротворець", адже вони є не лише колабораціоністами, а й активними учасниками російсько-української війни.

Проте я хотіла б акцентувати увагу читачів на творі "На земле православной", який експонується на цій виставці і створений художником, що є учасником "сво".

Згідно з "легендою", яка супроводжує цю картину, художник, що брав участь у "сво", був глибоко віруючою особою, яка сповідувала православ'я. Він брав участь у жорстокій війні, вбиваючи українців у Бахмуті. Коли, будучи окупантом, він увійшов до будинку людини, яку вбивав — так званого "хохла, укро-хунтовця, натовця, гей-європейця, для якого православні традиції та цінності є чужими", — саме так російська пропаганда представляє українців, — він натрапив на зруйнований куточок, де дбайливо були розміщені православні ікони.

Здавалося б, це мало б стати свідченням того, що російська пропаганда перебуває у брехні, а створений образ українця-ворога повинен був би розпастися або викликати принаймні певні сумніви у свідомості росіян. Адже, як можна стверджувати, що "украинцам чужды православные традиции и ценности", коли в кутку стоять православні ікони? Але, на жаль, це не так. Пропаганда має таке сильне здавлення, що росіяни не можуть розпізнати істину навіть у власних зображеннях.

На війні все має своє значення. Ворог використовує всі можливі засоби впливу на особистість. Навіть живопис, навіть митців, навіть театр, кіно та музику. Це справжній злочин як проти людства, так і проти мистецтва. Але це лише ехо радянських часів, коли митців цінували за їхню вірність партійним догматам і за прославляння червоних керівників, членів партії та вірних леніно-сталінських ідеалів. У сучасній тоталітарній Росії нічого не змінилося — просто люди забули, як творити під тиском партійної ідеології.

Тому занотуйте собі й передайте нащадкам: "Якщо ви чуєте, "спорт, музыка, театр, творчество вне политики" - стріляйте на звук, не важливо на мові чи на языке це сказано".

Група ІС планує регулярно піднімати цю тему, оскільки ще багато хто не усвідомлює, що не існує "мирного російського поета Пушкіна" чи "мирного російського художника" чи "мирного російського актора". Всі вони є частинами однієї системи, яка функціонує на наше знищення.