Олена Степова: В России нет мирных художников, актеров или поэтов. Их деятельность направлена на наше уничтожение -- Блоги | OBOZ.UA

Ну что ж, я уже упоминала: "Если звучит фраза 'спорт, музыка, театр, творчество вне политики' – реагируйте на это, независимо от языка, на котором это произнесено". Сегодня я хочу углубиться в эту тему, поскольку многие не осознают её важность. В то время как Россия усиливает свою пропаганду через культурные каналы, пишет Елена Степова для "Информационного сопротивления".

Вот текст на оригинальном языке.

В ОРДЛО постійно демонструють фільми про так зване "сво", де росіяни-герої, рятують "нарід Донбасу" від злих НАТО-бандеровців. Ці фільми знімають, що саме цікаве не на "освобожденном" Донбасі, а на росії, бо це безпечно. Росіяни переживають за свою безпеку під час зйомок пропагандистських фільмів, бо й "нарід" Донбасу нервовий за 10 років життя в російському гетто, й самі учасники "сво", не дуже люблять сучасне мистецтво, то можуть й гранату кинути в акторів.

Російська кіноіндустрія перетворилася на потужний механізм для створення та поширення пропагандистських меседжів. Ця тенденція спостерігалася ще за часів СРСР і збереглася під час правління всіх президентів Росії. Однак у період путінізму ця машина стала ще більш досконалою та небезпечною.

Я вже згадувала, що російське суспільство сформоване таким чином, що на першому місці у них стоять пропагандистські гасла, на другому — класова та національна ворожнеча, а на третьому — особистісна ненависть до України.

Більш того, критична більшість росіян залежні від телебачення, шоу та кінофільмів й вірять у реальність кіносценаріїв та кіногероїв. Тобто, а я це бачила на свої очі, люди вірять у те, що кіношна "золушка" з російської деревні, приїхавши до москви, одразу зустрічає сина олігарха, а чесні російські менти та судді завжди захищають інтереси наріду.

Саме з російського кіно формувався світогляд мешканців Донбасу, щодо сучасного життя на росії. Виходячи з цього, святу віру в російське кіно носять саме пострадянські люди, які вірили в "подвиг" стаханова, "героя" олега кошового та іншу кіноіндустріальну лабуду. Саме на пострадянську людину й розрахована "культурна" експансія росії.

Першим кроком Росії на окупованих територіях Донбасу стало організування масштабного шоу. На цих заходах виступали численні російські зірки, перетворюючи міста ОРДЛО на сцени для концертів Газманова, Кадишевої та інших. Дехто стверджує, що музика не має політичного забарвлення, але саме російські артисти активно пропагували війну, закликали до вбивств українців та підтримували шовіністичну політику, яку втілює Кремль. Не можна забувати про "казки" співачки Чичеріної, що мали на меті дискредитацію України.

Як доказ наведу допис з блогу ІС.

Як бачите, шоу-біз росії працював на Кремль й скажено формував у слухача ностальгію за срср та сприйняття "братської" росії, де кадишевське ай-на-не подавалося, як "одна история, одна культура".

У 2015 році в освітніх установах ОРДЛО розпочали обов'язковий показ документальних фільмів з "патріотичним" змістом.

На сьогоднішній день в окупованих регіонах функціонує потужна система пропаганди. Це стосується не лише ОРДЛО, а також Криму та анексованих частин Запорізької й Херсонської областей. Музеї, кіно, театри, балет, музика, живопис, народні ремесла... все, що пов'язане з творчістю, Росія використовує для своїх пропагандистських цілей. Історія піддається спотворенню, музеї зазнають грабежу, а факти та експонати змінюються на користь "величі Росії", щоб довести, що "Росія завжди була".

Найбільше від цього страждає українська культурно-історична спадщина. Група ІС постійно підкреслює цю проблему та документує всі випадки, коли росія краде нашу історію або зневажає наших історичних і культурних діячів. Якщо щодо музичних та кінематографічних діячів росії, які активно підтримують кремлівську пропаганду, ще є реакція у вигляді санкцій, то щодо художників та працівників музеїв такої уваги, на жаль, немає.

Сьогодні я хочу навести приклад того, яким чином художники з Росії, які позиціонують себе як "поза політикою", стали ще однією складовою російської пропагандистської машини. В рамках проекту "СВОеТВОРЧЕСТВО" перед ними поставлено завдання популяризувати "свої" цінності, війну та досягнення Росії.

У проекті запрошуються не лише художники з Росії, а й, в першу чергу, митці з окупованих регіонів, які підтримують Росію та прославляють війну, ставши колаборантами. Чомусь до списків зрадників не потрапляють працівники музеїв, художніх академій, театрів та художники, які створюють роботи про "славу" своєї країни. В окупованих територіях та в Росії склалася парадоксальна ситуація: художник може бути учасником бойових дій і вбивати українців, тоді як вбивця та мародер може стати художником.

Виставка живопису в художньому музеї Маріуполя, підконтрольного окупантам, є яскравим свідченням моїх слів. Багато з представлених авторів — це військовослужбовці, які добровільно або внаслідок мобілізації приєдналися до збройних сил Росії. Те, що колись було мирним заняттям, покликаним прославляти красу та мистецтво, тепер перетворилося на інструмент агресії, піддане руйнуванню російською владою. Художники з Росії та окупованих територій заслуговують на те, щоб бути занесеними до списку Миротворець, адже вони не лише колабораціоністи, але й активні учасники війни між Росією та Україною.

Але я б хотіла звузити увагу читача на картину "На земле православной", яка приймає участь у цій виставці й намальована художником, учасником "сво".

Згідно з інформацією, що міститься на легенді під картиною, художник, який брав участь у війні та є глибоко віруючою людиною, виявився учасником жорстоких подій у Бахмуті, де боровся проти українців. Коли він, як окупант, увійшов до оселі одного з тих, кого вбивав, тобто "українця, представника укро-хунти, або ж європейця, який нібито не дотримується православних традицій" — таким чином російська пропаганда змальовує українців, — він натрапив на зруйноване приміщення з "червоним" куточком, де дбайливо були розміщені православні ікони.

Здавалося, це мало би стати доказом того, що російська пропаганда вводить в оману, а штучний образ злодія-українця мав би розпастися або хоча б викликати сумніви та запитання у свідомості росіян. Адже, з одного боку, стверджується, що "українцям чужі православні традиції та цінності", а з іншого боку, у кутку стоять православні ікони. Але, на жаль, це не так. Вплив пропаганди виявився настільки потужним, що росіяни не здатні побачити правду навіть у своїх власних зображеннях.

На війні все має велике значення. Противник використовує всі можливі інструменти впливу на особистість. Навіть мистецтво може стати зброєю: картини, художники, театр, кіно та музика. Це, безперечно, є злочином не лише проти людства, але й проти культури. Але ця ситуація є яскравим віддзеркаленням того, що відбувалося в СРСР, де художників оцінювали за їхню відданість партії та прославлення червоних комісарів, членів партії та вірних леніно-сталінських догматів. У сучасній тоталітарній росії ситуація не змінилася; просто люди забули, як створювати в умовах тиску з боку партійної ідеології.

Запам'ятайте і передайте своїм нащадкам: "Якщо почуєте фразу 'спорт, музика, театр, мистецтво поза політикою' — реагуйте на це без вагань, незалежно від того, якою мовою це вимовлено".

Група ІС буде підіймати цю тему якомога частіше, бо ще не усі це розуміють, що немає "мирного російського поета Пушкіна" чи "мирного російського художника" чи "мирного російського актора", усе це гвинтики однієї машини, яка працює для нашого знищення.