Ольга Франко: дружина письменника і хранителька українських кулінарних традицій.

Вона була найвідомішою галицькою кулінаркою періоду міжвоєння, авторкою найпопулярнішої книжки з куховарства і невісткою Івана Франка. Ольгу Франко-молодшу часто плутають з її свекрухою, адже вони повні тезки. Попри відому родину, частиною якої вона стала, Ольга була самобутньою постаттю. Вона глибоко дослідила гастрономічну культуру, довела, що українська кухня не провінційна, а вишукана і вписана в світовий контекст. Для неї кулінарія була мистецтвом і філософією. Водночас авторка популярної книжки з куховарства дбала про здоровʼя читачів, її рецепти були корисними для здоровʼя.

Однак бути дружиною вояка УСС та УГА - доля непроста. Зі своїх 90 років 45 Ольга Франко прожила вдовою. Другу половину свого життя вона присвятила онукам. Що вона готувала членам своєї сімʼї та як випікала кексики для ляльок, цікаво розповіла директорка Інституту франкознавства Наталя Тихолоз. Вона прочитала онлайн-лекцію для Центру гендерної культури.

Ольга-Марія Білевич з’явилася на світ у родині священнослужителя з села Вирів, що знаходиться в Кам'янка-Бузькому районі. В Буську вона отримала освіту в українській приватній гімназії ім. Маркіяна Шашкевича. У 1911 році, разом із своїм старшим братом Олександром та іншими учнями, 15-річна Ольга взяла участь у церемонії відкриття пам’ятника Маркіянові Шашкевичу на Білій горі поблизу Підлисся, де й зустріла 21-річного Петра Франка.

Ольга Білевич в Буську, рік 1918.

У 1918-1919 році Ольга викладала українську мову в жіночій школі у Буську. А Петро воював - спершу в Легіоні УСС, а потім в УГА.

Згідно з інформацією від Наталії Тихолоз, у 1918 році Петро Франко надіслав Ользі свою фотографію в військовій формі, підписавши її: "Дорога Дзюнко, надсилаю тобі своє зображення, яке не зовсім вдалося. Сподіваюся, ти зможеш це виправити. Сердечно вітаю. Петро Франко".

Фотокартка Петра Франка на памʼять коханій

У 1918 році, уже після боїв Листопадового чину, Петро Франко зайнявся організацією українського летунства. "У цей час він шукав місця для дислокації летунського відділу Української галицької армії. Він оглянув майданчики біля Рогатина, Стрия, Тернополя, Станиславова і, очевидно, невипадково зосередив свою увагу саме на містечку Красне. Згодом він напише, що в Красному був чудовий летунський майдан, знамениті ангари на літаки, бараки для старшин та стрільців і верстати для точення, стругання, кування і відливання. Але важливим аргументом було й те, що Красне всього лише за 5 км від Буська, в якому на нього чекала кохана Ольга", - розповідає франкознавиця.

4 лютого 1919 року Ольга та Петро стали чоловіком і дружиною в церкві села Полонична, де проживала мати нареченої. На їхньому весіллі були присутні й бойові побратими Петра Франка. Однак наступного дня в Красному сталася жахлива трагедія: полковник Борис Губер намагався розібрати гранату, яка вибухнула в його руках. Внаслідок цього загинули вісім пілотів УГА, яких поховали в спільній могилі.

Ольга проживала в Красному разом із Петром, поки в травні його не відправили з дипломатичною місією до столиці Королівства сербів, хорватів і словенців — Белграда. Звідти він вирушив до Відня, куди також прибула і його дружина.

Подружжя Петра і Ольги Франків, Відень, 1920 рік

У Відні Ольга Франко вступила на дворічні курси кулінарії при аграрному університеті. Тим часом Петро Франко розпочинає діяльність свого видавництва "Франко, син і спілка" та створює серію книг під назвою "Пластовий книгозбір". Серед запланованих видань була й книга його дружини під назвою "Кухня в таборі".

У 1922 році сім'я повертається до Галичини. Петро Франко, шукаючи роботу, переїжджає до Коломиї, де починає викладати в гімназії. Одночасно він також займається викладанням в Українській таємній вищій школі у Львові. У подружжя народжуються дві дочки - Віра та Іванна, яку також називають Ася. Окрім виховання дітей, Ольга, за прикладом чоловіка, активно займається спортом. Вона бере участь у тенісних змаганнях і у 1927 році здобуває перемогу на обласних змаганнях у Львові.

Наразі Ольга Франко займається створенням кулінарної книги, що міститиме близько 1500 рецептів. Її видання "Перша українська загальнопрактична кухня", яке вийшло у Коломиї в 1929 році, включає ілюстрації та кольорові таблиці. У книзі представлені рекомендації щодо культури споживання їжі, а також спеціальні рецепти для вегетаріанців, людей із певними захворюваннями, дітей, вагітних жінок та матерів, що годують.

Цей текст був створений для тих, хто прагне довгого життя. У ньому закладено цілу концепцію кулінарії, що акцентує увагу на здоровому способі життя. Наприклад, у книзі є розділ про алкогольні напої, однак жодного рецепту там не знайдете. Лише зауваження: "Не рекомендую вживання цих напоїв". Далі пані Франкова наголошує на необхідності позбутися культури вживання алкоголю у нашому житті. Натомість вона радить віддавати перевагу квасу та домашнім винам, - ділиться Наталія Тихолоз.

Книга Ольги Франко та її образ, запечатлений у 1931 році.

Її чоловік, інженер-хімік Петро Франко, виступив у ролі автора вступної статті. Рецепт святкового пирога, що його свекруха Ольга Хорожинська привезла з Слобожанщини, представлений у книзі під назвою "руський пиріг".

"Слово "українська" у назві книжки відображало соборницький погляд на Україну. Там галицький борщ сусідить з київським, є закарпатська гарбузівка, харківська юшка, снятинська начинка, телятина по-коломийськи. Тобто за самими найменуваннями страв ми бачимо, що ця кухня справді репрезентувала кухню соборної України в той час, коли вона була поділена між Польщею, Радянським Союзом, Чехословаччиною", - пояснює Наталія Тихолоз.

Крім того, ця книга відображає багатий мультикультурний спадок Галичини. У ній представлені рецепти італійських страв, французьких флячків, іспанських соусів, англійських зразів, грецької печені, сербських чевапчичів, чеських колачиків, литовського бігоса, щупака за єврейським рецептом, польських зразів та угорського кролика. Це свідчить про інтеграцію української кулінарної традиції в європейський та глобальний контексти, як зазначає дослідниця.

Види сервірування столу (ілюстрації з книжки Ольги Франко)

У 1930 році Петро втратив свою посаду в Коломийській гімназії. Після цього подружжя вирішило переїхати до Львова, а Петро деякий час працював директором молокозаводу в Потеличі. У 1931 році сім’я переїхала до Харкова, оселившись у будинку на вулиці Петрашевського, 8/4. Вони стали свідками жахів Голодомору 1933 року, проте завдяки статусу іноземних громадян не страждали від нестачі їжі. Проте Петро опинився під увагою радянських спецслужб.

Донька Віра Франко пізніше згадувала: "Ми жили у Харкові в відгородженій зоні для іноземців. Нас оберігали солдати і навіть у школу мусили їздити машиною. Одного разу після уроків я втекла зі своєю подругою, мене дуже швидко знайшли, але постраждав шофер, який не догледів мене. Ми, діти, мусили гратися лише з дітьми з нашої зони і будь-які переміщення були "не положені"".

"Закордонний" паспорт Ольги Франко в Харкові.

У 1936 році Франки вирушили до родичів у Львів, але вже не змогли повернутися до Харкова. Петрові не продовжили візи через донос, в якому йшлося про його антирадянські висловлювання. У слобожанському місті він зареєстрував безліч винаходів, пов'язаних із молочною промисловістю, які згодом стали в нагоді радянській владі.

Перед початком Другої світової війни Петро та Ольга випустили кілька книг з кулінарії та домашнього господарства, серед яких була "Всенародна кухня" Ольги, що містила більш економні рецепти. Петро, у свою чергу, підготував наукові рекомендації, такі як "Переробка ягід та овочів" і "Вирощування городини". У 1939 році професор Поллак з Київського науково-дослідного інституту харчування звернувся до Петра Франка з проханням надіслати по п’ять копій його публікацій.

У 1939 році Петро був обраний делегатом народних зборів, депутатом Верховної Ради Української РСР, першим директором музею Івана Франка у Львові та деканом факультету товарознавства. Ольга обіймала посаду заступника директора цього ж музею. Проте, тінь минулого дала про себе знати, і 28 червня 1941 року Петро Франко був затриманий енкаведистами без жодних пояснень. Ольга все своє життя залишалася в невідомості щодо долі свого чоловіка, який був розстріляний майже одразу після арешту.

На зміну одному режиму прийшов інший, нацисти призначили Ольгу комендантом музею Франка, але виселили її з будинку поруч, де вона жила. Вони арештували її дочку Віру і помістили у концтабір. А після її повернення в 1946 році вже совєти вислали її в Сибір.

Нова радянська влада заборонила Ользі повернутися до роботи в музеї Франка. Вона проводила свої останні роки на вулиці Запорізькій, живучи з родиною другої дочки Іванни, та виховуючи п'ятьох онуків після трагічної втрати дочки у 1978 році. Ольга продовжувала радувати рідних смачними стравами, готуючи для кожного з них щось особливе. Навіть для ляльок внучок вона випікала маленькі кексики.

Ольга Франко разом з внучками.

Наталя Тихолоз наводить свідчення дітей і внуків, які вони оформляли у вигляді домашнього журналу "Наша хата". У цих спогадах йдеться про те, як проходить день їхньої бабусі, Ольги Франко, яка, залишаючись вдома, займається домашніми справами, поки всі інші члени родини йдуть на роботу. "Кожного ранку, ще до того, як прокинуться інші, бабуся встає близько шостої години. Перш ніж почати свої обов’язки, вона перевіряє, коли прийде молочарка, а потім поспішає до кухні, щоб приготувати сніданок. Вона ставить варити каву для внука Петруся і манну кашу, а також відправляє Ганю, служницю, в поліклініку за дитячим молоком для Орисі, ще однієї внучки. Бабуся смазує булку маслом для зятя Мирона і готує хліб для доньки Асі. Після цього вона проціджує молоко і подає сніданок. Якраз у цей час повертається Ганя. Бабуся поспішає на базар — зрідка їй доводиться бігти на Галицький чи Краківський базар, якщо потрібні продукти не знайшлися на Стрийському. Вона повертається додому з повною сіткою покупок. Обід починає готуватися о дванадцятій годині. Для зятя Мирона вона готує борщ з маленькою фасолькою, без капусти, моркви та помідорів. Тітці Асі — борщ з великою фасолькою та капустою, без цибулі, м’ясо повинно бути ніжним. Для Петруся — шніцель, а для Віри — насичений борщ з обома сортами фасолі. Після цього бабуся несе обід на Радянську (сучасну вулицю Винниченка, де живе Ольга Базилевич) і швидко повертається, адже їй потрібно відвести Любку на балет. Перед цим вона ще встигає приготувати підвечірок для тітки Аси — чай з молоком, булку з маслом і медом, а Петрусям частує чорним хлібом, а Любці — чаєм. Ось так проходить день нашої бабусі, яка не працює".

Ольга Франко дожила до 90 років, з яких 45 провела у статусі вдови, хоча сама цього не усвідомлювала. Сьогодні її спадщина поступово відновлюється. Її внучка Іванна Міліянчук разом із доньками запустила веб-сайт "Практична кухня. Забуте і нове". На цьому ресурсі вони адаптують рецепти XIX-XX століть, зібрані Ольгою Франко, для сучасних умов життя.

Науковець підкреслює: Ольга Франко започаткувала справжню кулінарну традицію для українців, довівши, що українська кухня здатна конкурувати на світовій арені. Вона об'єднала в собі світовий досвід, демонструючи, що українська гастрономія — це не лише вареники та борщ, а й кухня високої культури.