Олімпійські ігри 1936 року в Берліні: як нацистський режим перетворив темношкірого американця Джессі Оуенса на головного страху Гітлера.

Гітлеру було б найменше до вподоби, аби нацистська Олімпіада виглядала кумедно. Хоча голуби ще були сприйнятними. Але під час цих ігор сталося те, що пропаганді було важко витримати. Найбільше приниження чекало не в повітрі, а на біговій доріжці.

Нацисти сміялися над ідеєю змагань з "расово неповноцінними" суперниками

Стадіон на Olympischer Platz, 3 в Берліні залишив у мене гнітюче враження, що спонукало до бажання втекти, поки не з'явилися гестапівці та їхній лідер зі свитою. Саме такого зловісного й величного ефекту прагнули досягти його творці, які в 1934 році вирішили звести стадіон, що не матиме аналогів у світі. Для цього було обрано архітектурний стиль, що нагадував давньогрецькі храми та римський Колізей, наділяючи споруду готичною суворістю, що пригнічувала дух.

Олімпійські ігри планувалися в Берліні ще в 1916 році, проте їх довелося скасувати через Першу світову війну. Міжнародний Олімпійський Комітет (МОК), заснований у 1894 році видатним істориком, педагогом і спортивним ентузіастом П'єром де Фреді бароном де Кубертеном, у 1931 році знову вирішив надати Німеччині можливість провести ці змагання, призначивши їх на 1936 рік, коли країна ще перебувала під впливом Веймарської республіки.

Проте вже у 1932 році Гітлер висловлювався про Олімпіаду як про "змову проти арійської раси, організовану масонами та євреями". Нацистські журналісти активно використовували зневажливу риторику щодо міжнародних змагань, критикуючи "ворожі" нації та "расово неповноцінних" атлетів. Після того, як він став канцлером у 1933 році, його позиція не змінилася. Яка ж користь від цієї ідеї, чужої для німецької культури, та додаткових витрат?

Але міністр пропаганди Йозеф Геббельс та член МОК і президент Олімпійського комітету Німеччини Теодор Левальд почали його переконувати не відмовлятися від Олімпіади. Адже це шанс створити в очах світової громадськості ілюзію пацифізму й водночас довести перевагу "арійської" сили! Якщо ж ігри скасують, Німеччина виглядатиме слабкою та ізольованою.

До травня 1933 року Гітлер висловив готовність інвестувати будь-які кошти в реалізацію проекту олімпійського стадіону та селища на західному краю Берліна. Архітектор Вернер Марх взяв на себе відповідальність за проектування та будівництво Олімпійського комплексу. Лише зведення стадіону вимагало витрат у розмірі 77 мільйонів марок.

Теодора Левальда призначили Президентом Оргкомітету Олімпіади. Його друга німецького журналіста, історика та ентузіаста спорту Карла Діма -- генеральним секретарем.

Дім висунув ідею відновлення давнього звичаю лампадодромії — естафети олімпійського вогню. Для цього планувалося запалити вогонь за допомогою величезного параболічного дзеркала, яке фокусуватиме сонячні промені. Протягом дванадцяти днів, з 20 липня по 1 серпня, три тисячі бігунів з країн-учасників Олімпіади мали пронести вогонь на смолоскипах через Грецію, Болгарію, Югославію, Угорщину, Австрію, Чехословаччину та Німеччину, досягнувши в кінцевому підсумку олімпійського стадіону в Берліні.

Нацистське керівництво було в захваті. Біг зі смолоскипами нагадував факельні марші, які так полюбляли штурмовики. Маршрут естафети пролягав територіями країн, що входили до сфери стратегічних інтересів Німеччини, і безсумнівно, мав переконати їхніх громадян у миролюбних намірах Німеччини. Ба більше, Олімпійські ігри мали на меті продемонструвати давні традиції "тисячолітнього Рейха", корені яких простягалися до стародавньої Спарти та Риму.

Світова спільнота одразу розділилася на два протилежні табори. Одні висловлювали думку: "Чому б не провести Олімпіаду в Берліні? Можливо, варто йти на компроміс з агресором, щоб зберегти мир у Європі..." Інші ж категорично заперечували: "Ні в якому разі! Олімпіаду слід терміново скасувати, адже це лише підтримає політичний режим Гітлера і сприятиме його подальшим діям". Багато спортсменів єврейського та неєврейського походження з різних країн вирішили відмовитися від участі в Іграх на знак протесту проти нацистської політики. Протест посилився після ухвалення Нюрнберзьких расових законів у вересні 1935 року, які позбавляли євреїв німецького громадянства, права займати державні посади та укладати шлюби з "чистокровними німцями".

"Біляву Хе" називали еталоном арійської краси, а потім викинули зі спорту через єврейське походження

Радянський Союз теж виступав проти Берліна. По-перше, він тоді ще не був членом МОК, став ним тільки в 1952 році. По-друге, "найкращий друг радянських фізкультурників" Йосип Сталін лобіював її проведення 1936 року в Барселоні. Для Сталіна була дуже важлива підтримка республіканського прокомуністичного уряду Іспанії. Однак франкістський липневий переворот і громадянська війна, що почалася в Іспанії, зруйнували його плани.

Щоб нічого не завадило отриманню статусу столиці Олімпійських ігор, німці почали запрошувати чиновників Міжнародного олімпійського комітету та політиків з інших країн, організовуючи для них розкішні прийоми. Вони тимчасово зменшили тиск на євреїв, прибрали з вулиць образливі гасла та припинили публікацію антисемітських матеріалів. Інспектори та журналісти, які відвідували Німеччину в період суперечок щодо місця проведення олімпіади, спостерігали за ретельно підготовленою картинкою: охайні вулиці, привітні готелі, люди, що співали в пивних, а також порядок і гостинність. З вулиць прибрали безпритульних та представників ЛГБТ-спільноти. Близько 800 ромів і синті були заарештовані та відправлені до табору Марцан за межами міста. Частину з них пізніше депортували до таборів смерті в 1943 році.

Нацисти займалися не лише поліпшенням свого іміджу. Вони організували таємні расові чистки у складі німецької олімпійської команди, оскільки з 1933 року впроваджували політику, що дозволяла брати участь лише арійцям, виключаючи євреїв, ромів та синті зі спорту.

Фехтувальницю Хелен Майєр, шестиразову золоту чемпіонку країни, яка з'явилася на світ у 1910 році в Оффенбаху-на-Майні у родині лікаря, довгий час не чіпали нацисти, адже "неправильно ідентифікували" її походження. Струнку блондинку з блакитними очима шанувальники вважали зразком арійської краси і дали їй прізвисько "Білява Хе". У 1929 році Хелен розпочала навчання міжнародному праву в університеті Франкфурта-на-Майні, згодом продовжила в Сорбонні в Парижі, а в 1932-му перебралася до Каліфорнійського університету в США, залишаючись при цьому німецькою стипендіаткою. Проте, після введення Нюрнберзьких расових законів, нацисти виявили, що, окрім євреїв, особи змішаного походження (адже її батько був євреєм) не мали права на навчання за рахунок німецького народу. Внаслідок цього фехтувальний клуб Оффенбаха потай виключив "Біляву Хе" зі своїх лав. Незабаром її позбавили й стипендії, незважаючи на те, що вона зайняла п’яте місце на Олімпійських іграх 1932 року в Лос-Анджелесі, представляючи Німеччину!

Розгорівся скандал. Хелен показово повернули до збірної Німеччини, зробивши єдиний виняток для німецької команди 1936 року для спортсменів з єврейським корінням.

А от президент США Франклін Рузвельт не надто цікавився нацистською олімпіадою. І не фінансував поїздку американської команди до Німеччини. Рішення про участь в Олімпіаді ухвалив не Білий дім, а Американський олімпійський комітет, фактично зірвавши міжнародний бойкот. Його очільник Евері Брендедж, який сповідував принцип "Спорт поза політикою", попри тиск громадськості, профспілок і єврейських організацій, засудив наміри країн бойкотувати Олімпіаду в Берліні, запевняючи, що під час його перебування у Німеччині в 1934 році, він не бачив ніякої дискримінації єврейських спортсменів.

Для Німеччини це стало важливою перемогою, оскільки участь однієї з найвпливовіших спортивних націй, що вважалася головним символом демократії, свідчила про те, що світ визнає Німеччину, незважаючи на її репресивні дії та расистську політику.

У той момент, коли деякі білі спортсмени вирішили не брати участі в поїздці — хтось через політичні переконання, а хтось через фінансові причини (відмова державного фінансування призвела до низьких гонорарів) — темношкірі атлети, навпаки, прямували до Берліна, щоб кинути виклик расистській ідеології нацистів і продемонструвати свої досягнення.

Збірна США вирушила до Німеччини на пароплаві, оселившись у невеликих тісних каютах III класу, що не давали можливості тренуватися під час подорожі. Багато спортсменів не мали навіть належного спортивного одягу та взуття.

В кінцевому підсумку жодна країна не оголосила офіційний бойкот Олімпійським іграм у Берліні. Проте в США, Великобританії, Чехословаччині, Швеції, Франції та Нідерландах виникли потужні протестні рухи, які закликали до міжнародного бойкоту. Як результат, усі ці держави взяли участь в Олімпіаді. Серед учасників також був засновник сучасних Олімпійських ігор француз П'єр де Кубертен.

Існують свідчення, що нацистський режим намагався здобути прихильність цього літнього чоловіка не лише шляхом поваги та лестощів, а й фінансовими вливаннями в його фонд. Хоча через вік він уже не займав офіційної посади в Міжнародному олімпійському комітеті, він залишався почесним президентом. Нацисти докладали зусиль, щоб вразити старого, особливо під час підготовки до Олімпійських ігор, що призвело до його оголошення нацистської Німеччини духовним хранителем олімпійських ідей.

Між актом самогубства та вражаючими маркетинговими стратегіями.

Олімпійські ігри стали чудовою можливістю для виробників взуття Рудольфа і Адольфа Дасслерів, які володіли сімейним бізнесом Gebrüder Dassler Schuhfabrik. Після приходу нацистського режиму до влади в 1933 році, брати вирішили приєднатися до НСДАП, аби розширити свої комерційні можливості. Напередодні Олімпіади їхня компанія отримала значні замовлення для національної збірної Німеччини та відкрила новий офіс у Берліні.

Дізнавшись про прибуття спортивної делегації з США до Берліна, Аді вирішив ризикнути. Деякі біографи вважають, що він таємно пробрався до готелю в олімпійському селищі, де проживав 22-річний афроамериканець Джессі Оуенс, лідер американської команди, і запропонував йому обрати свої улюблені шиповки з величезної валізи взуття. Іншу пару, надзвичайно легку і з унікальним розташуванням шипів, він виготовив за одну ніч і вранці передав як сюрприз для Оуенса через тренера німецької легкоатлетичної збірної Йозефа Вайтцера. Незалежно від обставин, після цього американець отримав можливість змагатися на рівних з арійськими спортсменами.

На другий день змагань перемогли одразу три німецькі атлети: Ханс Вельке -- у штовханні ядра, Герхард Штокі -- у метанні списа серед чоловіків та Тіллі Флейшер -- серед жінок. Фюрер запросив їх до урядової ложі, щоб привітати. Та голова МОК Анрі де Байє-Латур натякнув Гітлеру, що той повинен особисто вітати або всіх переможців, або нікого. Фюрер прислухався, і обрав друге. І не дарма, бо вже наступного дня в бігу на 100 метрів найшвидшим виявився той самий американець Джессі Оуенс.

Існує легенда, що Гітлер на знак протесту проти перемоги чорношкірого атлета пішов зі стадіону. Насправді фюрер урядову ложу демонстративно не залишав, хоча, можливо, його настрій був дуже зіпсований.

4 серпня Джессі Оуенс брав участь у змаганнях зі стрибків у довжину, де його суперником був улюблений атлет Гітлера Лутц Лонг. Оуенс показав вражаючий результат, встановивши новий олімпійський рекорд.

5 серпня Оуенс здобув перемогу в забігу на 200 метрів. У цей же день Геббельс зафіксував расистське зауваження у своєму щоденнику: "Ми, німці, отримали одну золоту нагороду, в той час як американці – три, з яких дві належать чорним спортсменам. Це справжній сором. Білі мають відчувати себе приниженими".

А 9 серпня в естафеті 4×100 метрів команда бігунів США з Джессі Оуенсом поставила світовий рекорд і забрала всі золоті медалі.

Проте й тут не обійшлося без суперечностей. Перед початком естафети 4×100 членів американської команди єврейських атлетів Марті Глікмана і Сема Столлера несподівано замінили на темношкірих спортсменів Джессі Оуенса та Ральфа Меткалфа. Це рішення згодом було сприйнято як спроба Голови Олімпійського комітету США Ейвері Брендеджа "не принижувати і не провокувати" Гітлера перемогами єврейських атлетів на німецькому стадіоні.

Нацистські медіа прагнули зменшити значення та принизити досягнення Оуенса. Геббельс навіть дав розпорядження вимкнути камеру, коли американець випереджав німецького атлета, але прості німці сприймали його виступи з великим захопленням.

Сьогодні дослідники активно дискутують про причини ризикованого, практично самогубного вчинку члена НСДАП Адольфа Дасслера, який завдяки своїм шипованим кросівкам сприяв здобуттю чотирьох золотих медалей американським спортсменом Джессі Оуенсом. У той час привілейованими були лише арійські атлети, тож це викликає запитання: чи був це протест проти фашистського режиму? Можливо, але скоріше це вияв геніального маркетингового інстинкту, на який Дасслер не отримав дозволу у нацистських лідерів. Адже якщо лідер американської команди виграє в його взутті, компанія Gebrüder Dassler здобуде міжнародне визнання та матиме шанс вийти на світовий ринок.

Дасслера уникнув покарання завдяки тому, що Оуенс брав участь у змаганнях як студент, а не як професійний спортсмен. Тому його подарунок не трактували як комерційне спонсорство. Формально виробник взуття не порушив жодних правил. Більше того, тріумф афроамериканського атлета з іншої країни у німецькому взутті став нагодою продемонструвати його високу якість. Чи міг би цей темношкірий спортсмен досягти такого успіху без німецьких шиповок?

В результаті німецька команда зайняла перше місце в медальному заліку, здобувши 89 медалей, серед яких 33 золоті. Другу позицію посіли Сполучені Штати, отримавши 56 медалей, з яких 24 були золотими. Серед цих медалей 14, зокрема 8 золотих, виграли афроамериканські спортсмени, що стало суттєвим ударом по нацистському міфу про арійську перевагу. Однак міністр пропаганди Йозеф Геббельс знайшов пояснення, стверджуючи, що "люди, які мають предків з джунглів, є примітивними, але фізично сильнішими за цивілізованих білих".

Німці стежили за змаганнями через громадські "телевізійні екрани".

Оскільки не кожен німець на той час міг дозволити собі телевізор, в Берліні, Потсдамі, Лейпцигу та Гамбурзі було створено 25 спеціальних громадських телекабачків (Fernsehstuben). Телеаудиторія Берлінських Олімпійських ігор становила понад 150 тисяч глядачів. Радіорепортаж слухали понад сорок країн на 28 мовах світу. На ігри приїхали близько 4 мільйонів уболівальників, у Берліні працювали журналісти з 41 країни світу. Олімпіада 1936 року стала не просто спортивним святом, а гігантською пропагандистською виставою Третього рейху.

Важливу роль у цій ситуації відіграла Лені Ріфеншталь, улюблена режисерка Адольфа Гітлера, яка стала авторкою документального фільму "Тріумф волі", присвяченого з'їзду НСДАП 1934 року. Вона також створила технічно досконалий фільм "Олімпія", котрий згодом отримав визнання як кіношедевр. Проте і цей фільм слугував інструментом пропаганди, адже він представляв Німеччину в найсприятливішому світлі. Стрічка починалася з кадрів давньогрецьких руїн і статуй, які немов оживали, перетворюючись на німецьких атлетів того часу. Відеоряд супроводжувався музикою композитора Герберта Вінда та спеціально змонтованими звуковими ефектами (шум стадіону, дихання спортсменів, удари). Це створювало безпрецедентний ефект присутності для глядачів 30-х років.

Для створення фільму використовувалася велика кількість камер, які рухалися на спеціальних візках по рейках, прокладених уздовж бігових доріжок. Також були задіяні камери для підводної зйомки, а на майданчиках для стрибків вирили окопи, що дозволяли знімати з низької точки. Це надавало спортсменам більш монументального вигляду на фоні неба. Крім того, були зведені вежі, з яких здійснювалася зйомка стадіону з висоти. Для зйомок також використовували дирижабль "Гінденбург", який висів над стадіоном, щоб підкреслити досягнення "арійської" науки.

Подія в Берліні справила значний резонанс у світовій спільноті, яка, здавалося, не звертала уваги на те, що Німеччина демонструє переваги тоталітарного режиму. Нью-Йорк Таймс зазначала, що Ігри повернули Німеччину до міжнародної арени, створивши враження "більшої гуманності". Проте мало хто усвідомлював справжню суть ситуації: П'єр де Кубертен відновив Олімпійські ігри як символ миру й надії на те, що спорт зможе запобігти новим конфліктам, тоді як Гітлер намагався використати їх для своїх цілей — створити привабливу зовнішність, щоб відволікти увагу світової громадськості і приховати жорстокий режим, який невдовзі перейде до відкритої агресії, що виявиться 1 вересня 1939 року, коли Німеччина вторгнеться в Польщу, поклавши початок Другій світовій війні.

Життя після Олімпійських ігор

П'єр де Кубертен, що став основоположником олімпійського руху, не дожив до нацистської окупації Франції. Він відійшов у вічність у 1937 році в Швейцарії, лише за кілька місяців до відкриття Олімпійського інституту в Німеччині.

Президент оргкомітету Берлінської олімпіади Теодор Левальд вважав проведення нацистської Олімпіади вершиною своєї кар'єри, після чого залишив посаду "у зв'язку з віком". Левальд помер в 1947 році в Берліні у 87 років.

Його соратник, один з організаторів Берлінської Олімпіади журналіст Карл Дім видав тритомну збірку своїх творів "Олімпійський вогонь", яка після закінчення Другої світової війни в радянській зоні окупації потрапили до списку забороненої літератури. Після 1945 року, намагаючись дистанціюватися від співпраці з нацистським режимом, брав активну участь у створенні Міжнародної олімпійської академії. В 1947 став ректором заснованої ним Вищої спортивної школи в Кельні, яку очолював до кінця свого життя в 1962 році.

Фехтувальниця Хелен Майєр, здобувши срібну медаль на Олімпійських іграх у Берліні, під час церемонії нагородження виявилася під тиском режиму, піднявши руку в нацистському привітанні. Після цих подій вона повернулася до Сполучених Штатів. У 1937 році, виступаючи вже за команду США, на чемпіонаті світу з фехтування у Парижі вона виграла золоту та срібну медалі. Хелен знову відвідала Німеччину лише у 1952 році, за рік до своєї смерті.

Улюблений спортсмен Гітлера, німець Лутц Лонг, який зазнав поразки від американця Джессі Оуенса, загинув в Італії в липні 1943 року, обороняючи позиції від американського десанту.

"Головний кошмар ГІтлера" Джессі Оуенс, повернувшись в США, попри свої сенсаційні перемоги, побачив, що дискримінація нікуди не поділася. Президент Рузвельт не захотів приймати у Білому домі переможців олімпіади. Згодом Оуенс заявив: "Гітлер мене не образив. Рузвельт -- ось хто мене образив. Президент навіть не надіслав мені вітальну телеграму". На запитання преси, навіщо він поїхав на ігри до фашистської Німеччини, де зневажаються всі права людини, Оуенс парирував, що в Берліні він міг заходити до будь-якого ресторану і їздити на транспорті нарівні з представниками вищої арійської раси, чого у своїй рідній Алабамі він робити не міг, а якби й насмілився, то вмить виявився б повішеним на найближчому дереві.

Однак він не зазначив, що б з ним сталося у нацистській Німеччині, якби він був просто темношкірим перехожим у Берліні, а не зіркою міжнародних змагань?

Під час війни Оуенс очолював відділ фізичної культури в Управлінні цивільної оборони США, розвиваючи програми здорового способу життя робочих військових заводів. Його заслуги оцінили пізніше. На початку 1950-х він став офіційним посланцем президента США на Олімпійських іграх 1956 року в Мельбурні. 1976 року президент Джеральд Форд нагородив Джессі Оуенса Медаллю Свободи, а 1979 року президент Джиммі Картер назвав атлета живою легендою США. Помер він у 1980 році, проживши всього 66 років, оскільки був затятим курцем.

Адольф Дасслер, німецький взуттяр і підприємець, був членом НСДАП, але після війни під час денацифікації уникнув суворого покарання. Його фабрика в Герцогенаурасі, в рамках націоналізації підприємств, під час війни працювала на потреби німецької оборонної промисловості. Після приходу американських військ будівлю, за поширеною версією, не знищили, зокрема завдяки історії з Джессі Оуенсом, а згодом сам Дасслер використав це як аргумент на свою користь під час денацифікації. Хіба може бути людина, яка допомогла перемогти супернику Третього рейху, переконаним нацистом?

Його брат Рудольф Дасслер, також член НСДАП, у 1943 році був призваний до війська, а після війни потрапив у табір для військовополонених. Після звільнення брати посварилися через давні особисті й ділові суперечності, загострені війною та взаємними підозрами. У 1948 році вони поділили сімейний бізнес: Рудольф заснував Puma, а Адольф -- Adidas. Відтоді вони не спілкувалися до кінця життя.

Берлінська Олімпіада стала грандіозною подією, яка заклала безліч традицій і поставила безліч рекордів, багато з яких не побито досі.

Вперше в історії відбулася естафета олімпійського вогню, що пройшла з давньогрецької Олімпії до сучасного Берліна, залучивши близько трьох тисяч учасників-бігунів.

На Олімпійських іграх 1936 року взяли участь 4066 спортсменів з 49 держав.

Стадіон "Олімпія" зібрав небувалі на той момент 100 тисяч відвідувачів.

На Олімпійських іграх у Берліні було зафіксовано 33 нових світових рекорди, а також оновлено численні олімпійські досягнення. У рамках змагань було розподілено 129 комплектів медалей у 19 різних спортивних дисциплінах.

Уперше в історії експериментальне телебачення отримало широке застосування.

* Лені Ріфеншталь створила документальний фільм "Олімпія" про Ігри, який став символом нацистської пропаганди.

Алея Зірок, де чемпіони Берлінської Олімпіади залишили сліди своїх долонь і ступнів, нагадує про минулі пристрасті та героїв цієї знакової події.

Досліджуйте також життєвий шлях та таємничу кончину знаменитого американського співака й актора Діна Ріда.

На фото в заголовку: стадіон "Олімпія" у день відкриття Олімпіади 1936 року. Над стадіоном -- дирижабль "Гінденбург", наповнений вибухонебезпечним воднем замість нейтрального, але забороненого гелію. Фото з Вікіпедії