Останній Прометей Донбасу: боротьба за світло

#Мистецтво та розваги

"Останній Прометей Донбасу" — документальний фільм Антона Штуки, що розповідає про відважних працівників Курахівської ТЕС, які, незважаючи на небезпеку постійних обстрілів, забезпечують електрикою регіон, розташований за кілька кілометрів від лінії фронту. Дмитро Десятерик, який переглянув цю стрічку, впевнений, що її назва точно відображає справжню ситуацію.

Я пишу ці рядки наприкінці дня, коли жодного разу не відчув відключення світла. Мій район у Києві не вирізняється чимось особливим і не має жодних переваг. Проте, після жахливих руйнувань, які окупанти завдали українській енергетичній системі протягом останніх двох місяців, всі ці будинки, магазини та кафе на окраїнах столиці мають електрику. Це стало можливим завдяки людям, про яких говорять занадто мало, особливо на екранах. Антон Штука у своєму третьому повнометражному фільмі намагається виправити цю несправедливість. "Останній Прометей Донбасу" — це історія про енергетиків Донбасу.

Під час зйомок фронт перебував на відстані 14 кілометрів від Курахівської ТЕС. Це сусідство залишило свій слід, який видно вже в перших кадрах: стіни, розбиті осколками, знищені автомобілі, рудий пес без однієї лапи, а також плакат з написом "На тебе чекають вдома!", який також вкрите дірками. Наразі панує тиша.

- З такою ситуацією, що тут складається, повноцінною роботою це назвати важко - розмірковує один з чоловіків у куртці ДТЕК. Розмову обриває вибух. На те, щоб дістатися до укриття - 2-3 хвилини. Раніше тут уже гинули люди. В одного з героїв загинув син. Окупанти обстрілюють станцію ракетами тричі на день, інколи частіше. Стріляють, щойно бачать дим з труби. І кожного разу люди в сіро-жовтих куртках відновлюють те, що відновити, здавалося б, неможливо.

Зображення: village.com.ua Сцена з стрічки "Останній Прометей Донбасу".

Антон Штука розповідає історії на кількох рівнях. Він фіксує свідчення та розмови енергетиків. Яскраві чи серйозні обличчя, потужні слова і дотепні жарти, але коли один із них вимовляє: "Людям потрібно дарувати тепло і світло ціною власного життя" або "Скільки б не били, скільки б не стріляли, я все зроблю, щоб вона працювала" - миттєво відчуваєш, що це не просто слова для камери, а справжня їхня боротьба. Вражаюча послідовність кадрів показує, як станцію запускають після чергового обстрілу. Штука знімає це майже в стилі наукової фантастики, що чудово підкреслюється музикою Артиста Невідомого, Артема Бабуріна та Артема Назаренка: вугілля палить у топках, активізуються колосальні механізми, цифри на моніторах зростають - це красива і велична праця.

Ще один, особливо вражаючий шар образів – це вставки з радянської чорно-білої хроніки середини 1940-х років, зняті в тих самих місцях після відступу нацистських військ. Текст диктора можна без жодних змін накладати на сучасні репортажі з прифронтових територій: "Запам'ятайте ці свідчення спланованого і жахливого злочину", "Зона пустелі", "Здавалося, що й сама людина дивом існує в цьому мертвому безладді". І все закінчується так само, як 85 років тому: станція майже повністю знищена, людей і ключове обладнання евакуюють ("Звільнили, прокляті, від усього" – з гіркотою проговорює один із робітників), тільки цього разу не на схід, а на захід. Теплова електростанція відновлюється на новому місці. Бій триває.

Зображення: village.com.ua Сцена з стрічки "Останній Прометей Донбасу".

Прометей вирвав іскру вогню у богів, щоб принести її людям. Сьогодні наші енергетики відновлюють світло для людей, незважаючи на тих, хто вважає себе богами і прагне забрати його у нас.

"Гра на перехоплення": арена бою та футбольне поле

Зображення: village.com.ua Сцена з стрічки "Останній Прометей Донбасу".