У пам'ять про фотографа та волонтера, головного сержанта Станіслава Гуменюка.

У вирішальний для країни час обрав справою свого життя захист вільної України

Станіслав був людиною з характером і гідністю. З ним не виходило ходити колами - тільки прямо і по суті. Інакше швидко відправить "за російським кораблем".

Чоловік проживав у селі Новобратське, що належить до Чоповицької громади на Житомирщині. Він активно займався фотографією та музикою, а також виступав у місцевому Будинку культури. Окрім цього, був волонтером і ініціатором руху "Врятуємо Полісся!", де виступав проти видобутку титанових ресурсів. На жаль, нам не вдалося знайти інформацію про його сім'ю та шкільні роки. Відомо лише, що Станіслав з'явився на світ у 1966 році.

Після отримання диплома у Київському педагогічному інституті імені Драгоманова в 1992 році, він розпочав свою кар'єру як вчитель української мови та літератури. Згодом обіймав посаду заступника головного редактора газети "Директор школи", а також працював начальником відділу освіти, культури та спорту в Чоповицькій селищній раді.

У 2013 році Станіслав пройшов вишкіл в організації УНА-УНСО. Після початку війни на Донбасі у 2014 році допомагав захисникам АТО як волонтер, а у 2015 році сам долучився до лав військових. Через рік звільнився з війська, але займався активно волонтерською діяльністю.

У 2018 році чоловік став частиною команди Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. До 2021 року він працював у відділі інформаційно-просвітницької діяльності як фахівець з екологічної освіти. Спільно з колегами досліджував зону Чорнобиля, її флору та фауну. Під час експедицій він створював неповторні фотографії, оскільки не любив звичайності та завжди прагнув зафіксувати щось особливе. "Ми разом відкривали цю Зону, проходячи сотні кілометрів під час польових виїздів. Він був готовий до пригод і легко реагував на будь-які виклики. Пам’ятаю, як у липні 2018 року ми вирішили зафіксувати світанок, і в темряві вирушили на корогодську пожежно-спостережну вишку. У листопаді того ж року він вивіз нас у сутінках по найближчій території, а ми, використовуючи альфа-детектор, шукали "гарячі плями" для польового експерименту в рамках японського "космічного" дослідження", - ділиться спогадами друг і колега, завідувач наукового відділу Чорнобильського заповідника Денис Вишневський.

Згідно зі словами Дениса, Станіслав завжди був готовий до нових пригод та несподіваних викликів. "У вересні 2019 року він працював із делегацією WWF. Під час нашого перебування на стадіоні в Прип'яті, ми почули гучне ревіння лося неподалік. Стас, не роздумуючи, ринув у зарості в напрямку звуку. Коли група його наздогнала, перед нами відкрилася справжня сцена: біля входу стояв величезний лось, загрозливо фыркаючи та роблячи ривок у бік Стаса, який із захопленням знімав все на камеру," - згадує його товариш.

У Чорнобилі пан Станіслав активно брав участь у самодіяльності, але ніколи не виконував пісень російською мовою. Після робочого дня працівники підприємств збиралися в Будинку культури міста Чорнобиль, готуючись до концертів, і серед них завжди був і пан Станіслав. Він завжди старанно репетирував і готувався. На сцені він з'являвся у формі, з нагородами, з ясними очима і яскравою зовнішністю, а його магнетичний голос завжди завойовував увагу публіки, викликаючи довгі та гучні оплески, - згадує його колега по сцені, пані Надія.

Під час масштабного вторгнення, а також після повернення контролю над Чорнобильською зоною, чоловік активно підтримував військових як у зоні відчуження, так і на території України. У лютому 2024 року він працював водієм у Державному спеціалізованому підприємстві "Екоцентр", але відчував поклик до армії. Сидіти в безпеці, ховаючись за бронюванням і роботою, не було його стилем. Він прагнув зробити свій внесок у захист країни. Восени 2024 року Станіслав приєднався до Збройних сил України, добровільно ставши головним сержантом у новоствореній бригаді. Протягом останніх кількох місяців його підрозділ дислокувався в Херсонській області.

Фото: Фейсбук ДАЗВ

59-річний головний сержант 153-ї окремої механізованої бригади Станіслав Гуменюк загинув 22 червня 2025 року в Херсонській області внаслідок російського ракетного обстрілу. У травні 2026 року він відзначив би своє 60-річчя, і міг би уникнути фронту, проте Станіслав завжди був людиною, яка не прагнула ховатися за спинами інших.

"Станіслав Гуменюк був не просто вчителем, не просто воїном, не просто екологом чи митцем. Він був людиною, яка жила по совісті. Його життя - це приклад мужності, прямоти, гідності й любові до України. Таким людям завдячуємо своїм мирним ранком. Таким людям ми винні пам'ять, шану і дії, гідні їхнього подвигу. Пішов той, хто ніколи не стояв осторонь. Той, хто діяв, коли інші мовчали", - написали колеги з Держагентства України з управління зоною відчуження.

Перше фото: Дмитро Демішев/Фейсбук ДАЗВ