Павло Зібров: "Тренд на справедливість завжди актуальний" - Інтерв'ю з відомим артистом | Експрес онлайн

Відомий співак розповідає, скільки грошей зібрав на лікування наших військових у США, як реагує на повітряні тривоги його улюблена вівчарка й що сказав би при зустрічі... Трампу.

Тепер гастрольні маршрути артиста охоплюють не лише Україну. Незабаром він виступить у Загребі та Рієці (Хорватія), а за його спиною вже залишилися концерти у Варшаві, Празі, Нью-Йорку й Чикаго. Павло Зібров нещодавно повернувся з поїздки до Сполучених Штатів і з радістю розповів нам про свої враження.

Павле Миколайовичу, напевно, ви вже не вперше перетинаєте океан?

Так, я вже відвідував США раніше. Конкретно, два роки тому мав можливість виступити на чудовому фестивалі "Союзівка", який залишив по собі приємні спогади. Цього разу мій маршрут вів через Нью-Йорк і Чикаго. І, зізнаюся, іноді здавалося, що я не в Америці, а на Хрещатику – так багато українців, стільки звуків рідної мови, відкриті серця, щирі обійми і справжнє єднання...

Я чув, що ви зібрали близько 500 тисяч гривень на підтримку українських військових. Можете розповісти, на які цілі будуть витрачені ці гроші?

-- Разом із неймовірною командою організаторів, волонтерів і небайдужих українців нам вдалося зібрати 480 тисяч гривень. Усі ці кошти одразу були передані фонду Revived Soldiers Ukraine -- вони спрямовані на лікування, протезування та реабілітацію наших поранених захисників. Це дуже важлива й конкретна допомога. За кожною сумою -- чиїсь відновлені кроки, чийсь другий шанс на повноцінне життя.

Наступного дня після нашого виступу я вирішив завітати до хлопців. Це були зворушливі зустрічі з нашими героями — ми обмінювались думками, слухали один одного, а я навіть співав для них. Найголовніше — я просто був поруч. Бо іноді сама присутність, погляд чи обійми здатні зігріти не менше, ніж будь-які ліки. Ці миті залишаться зі мною на завжди. Вони надихають не лише їх, а й мене.

Як часто ви зараз виступаєте вдома, і чи відчуваєте страх співати в містах, які знаходяться близько до лінії фронту?

Я активно гастролюю і відчуваю, як Україна сьогодні живе в особливому темпі, де музика стає важливою частиною життя людей. Я виступаю не лише в таких містах, як Київ і Львів, але й у Дніпрі та Сумах. Моя остання подорож до Сум була емоційно складною, але коли бачиш очі наших героїв і відчуваєш, що твоя музика надає їм силу та надію, усі страхи зникають. Це справді важливо, і я знаю, що моя присутність тут не випадкова.

Щоночі українці стикаються з терором з боку агресора, який обстрілює країну. Чи обладнане ваше заміське житло укриттям, і чи користуєтеся ви ним під час сигналів повітряної тривоги?

На жаль, такі напади стали невід’ємною частиною нашого повсякдення. Щоночі ми чуємо звуки наближення та перехоплення дронів і ракет. Поблизу нашого будинку є установка протиповітряної оборони, і тому часом відчуваємо навіть найменші коливання. У нас є маленький підвал, який ми перетворили на укриття... Коли лунає сирена, ми неодмінно спускаємось туди. Життя одне, і нехтувати своєю безпекою — це не сміливість, а необачність.

Чи берете з собою свою улюблену вівчарку?

Звичайно, Габі завжди поруч з нами. Вона вже не молода – їй 10 років, і, як справжня вівчарка, має надзвичайну чутливість до звуків і змін навколишнього середовища. Іноді вона встигає повернутися додому ще до того, як лунає сигнал повітряної тривоги – її інтуїція вражає. Під час вибухів вона відчуває великий стрес, тому ми завжди намагаємося бути поруч, щоб заспокоїти її: обіймаємо, говоримо з нею. Іноді застосовуємо спеціальні краплі, які порадив ветеринар. Тварини, як і люди, по-різному реагують на війну, і це не може не турбувати.

Які елементи вашого характеру стали більш вираженими або виявились за останні три роки?

-- Передусім -- сентиментальність. Особливо після спілкування з дітьми-сиротами, внутрішньо переміщеними родинами, літніми людьми, які втратили все, окрім гідності. Їхні історії не можуть не торкати. Інколи просто тримаєш людину за руку, і в тиші відчуваєш її біль сильніше, ніж у словах.

Одночасно посилилася і ненависть до нашого супротивника — за всю ту шкоду, яку він заподіяв нашій землі, за зруйновані життя, знищені міста та вкрадене дитинство.

Також ми стали більш стійкими в душі. Кожен із нас змінився, ставши сильнішим. Ми навчилися цінувати кожну мить, людей, які поруч, і дякувати за можливість зустріти новий ранок. І, можливо, як ніколи раніше, я відчуваю велику відповідальність. За кожну пісню, за кожне слово, за кожен вчинок. Адже все, що ми робимо і говоримо зараз, має значення — для нашої країни, для людей, для прийдешніх поколінь.

Павле Миколайовичу, уявіть собі захоплюючу сцену: ви прогулюєтеся вулицями Нью-Йорка або Чикаго і раптом стикаєтеся з... Дональдом Трампом. Які слова ви б хотіли йому адресувати або які запитання поставити?

-- Напевно, я б не став одразу говорити -- заспівав би. Може, щось із мого нового альбому -- про любов, про волю, про те, що Україна незламна. А тоді б подивився йому в очі й спитав: "Пане Трамп, ви ж любите бути на боці сили -- то чому б не підтримати тих, хто бореться за свободу всього цивілізованого світу?" І ще, можливо, подарував би йому вишиванку -- як символ України, яку не зламати. Бо мода на справедливість, знаєте, ніколи не минає.