"Полуденна спека 2.0": як композиція знову оживає в "Тишком-Нишком" без тих, хто відмовився від свого минулого.

Ім'я Миколи Бровченка давно відоме в українській музиці: його тексти співали Тіна Кароль, Віктор Павлік, Kozak System, Злата Огнєвіч та інші виконавці. Він писав лібрето для Національної опери та Національної оперети, працював у рекламі й на телебаченні. Але у "Тишком-нишком" уперше постає ще й як композитор. Вісім композицій різних років і жанрів виконає Тетяна Гончарова - вокалістка та засновниця Goncharova Project, переможниця Alfa Jazz Fest Street.

Незважаючи на перенесення "Книжкової країни", концерт "Тишком-нишком" відбудеться згідно з графіком.

18 вересня о 19:00 в просторі Book.ua проєкт прозвучить наживо у межах програми "Спеціальні події" фестивалю на ВДНГ.

А напередодні концерту ми поговорили з Миколою Бровченком і Тетяною Гончаровою про те, кому насправді належить пісня після її першого виконання, чи можна починати музичне життя без "правильної" освіти, навіщо повертати старі пісні та чому іноді те, що довго залишалося "для своїх", просто чекало свого часу.

Микола Бровченко

Ви створювали хіти для багатьох різноманітних виконавців, серед яких Тіна Кароль, Тоня Матвієнко, Kozak System, Злата Огневич та Оксана Муха. Розкрийте нам секрети закулісся: як відбувається ваша співпраця з зірками? Чи доводиться вам адаптувати вже готову концепцію під голос або імідж артиста? Чи траплялися у вас конфлікти на цьому фоні?

Ключовим моментом у цьому запитанні є фраза "для різних". Я дотримуюсь думки, що пісня має безліч відтінків і аспектів, і саме це різноманіття стилів, форматів та емоцій, в яких вона може проявлятися, мене захоплює. Відзначу, що якісна пісня — це не лише про голос або виконавця. Часто це результат спільної роботи команди, де автор слів відіграє важливу роль: саме він надає всьому процесу сенс і передає найглибші почуття, заради яких все це і створюється.

Я завжди намагаюся уникати написання беззмістовних текстів, особливо якщо мелодія доволі приваблива, незалежно від того, яка зірка виконує пісню. Я не схильний до конфліктів, але також не люблю йти на поступки. Я протистою всім спробам спростити зміст, керуючись принципами, що пісня має свої вимоги, і я не боюся висловлювати свою думку, прагнучи зберегти високий рівень значення.

- Ваш хіт "Полуднева спека" свого часу звучав у виконанні Ані Лорак, а тепер ця пісня прозвучить знову в проєкті "Тишком Нишком". Це повернення свого? Що ви відчуваєте від цього процесу?

Я відчуваю справжнє задоволення. Коли ми з Сергієм Круценком створювали "Полудневу спеку", у нас не було жодних альтернатив щодо виконавця – здавалося, що ця співачка найкраще передасть емоції пісні. Ми також були впевнені, що українська версія в стильному та розкішному аранжуванні здатна конкурувати з іншими світовими хітами. Пройшовши роки, ми зрозуміли, що голос і "право першої ноти" не є гарантією вічності та недоторканності. Більш того, пісні отримують нове життя та стають евергрінами завдяки каверам. Тож "Полуднева спека 2.0" залишається актуальною і продовжить жити.

Ви виросли в сім'ї знаменитого поета Володимира Бровченка, який залишив після себе більше тридцяти книг та цілу епоху в українській літературі. Жити в будинку, де слово стало професією батька, – це привілей чи, навпаки, тягар, від якого хотілося звільнитися, обираючи свій власний шлях?

Це справжній мікс. З одного боку, життя в тіні відомого та талановитого батька створює особливу карму, яка викликає двоякі почуття: а) не варто й намагатися, ти все одно не досягнеш такого рівня та б) шукай свій власний шлях. З іншого боку, унікальна атмосфера, що панувала в нашій родині, безумовно вплинула на мою освіту, світосприйняття та глибоку прив’язаність до України. Тому я точно не можу назвати це "тягарем".

Протягом п'ятнадцяти років я працював на телебаченні, а згодом став креативним директором у таких компаніях, як BBDO, McCann і Publicis — справжня еліта рекламної індустрії. Що важче: створити слоган, який залишиться в пам'яті у мільйонів, чи написати рядок пісні, який торкнеться серця хоча б однієї людини?

Відверто кажучи, я вважаю, що обидва підходи є дуже схожими. Створити щось нове — завжди складно, але я звикла не зосереджуватися на одному варіанті, тому зазвичай генерую різні ідеї. І, впевнена, серед них обов’язково знайдеться той, що виявиться ідеальним.

- Ви журналіст, рекламник, драматург, сонграйтер, лібретист - пишете вже четвертий мюзикл. Якщо чесно: ким ви почуваєтеся, коли вас питають "а хто ви за професією"?

Зрозуміло, що я дещо затримуюсь з відповіддю. Протягом років, зайнявшись різними навичками та творчими напрямами, стало складніше дати чітку відповідь на це питання. Тож іноді я змушений використовувати розмите визначення, на кшталт "генератор смислів", "музослів", "креатор", "сторітеллер" та інші. Як ви можете помітити, це не дуже прояснює ситуацію, але, можливо, найкраще передає те, як я іноді сприймаю себе.

Поділіться деталями вашого нового проєкту - Тишком Нишком.

- Тишком Нишком виник спонтанно, з теплих дружніх посиденьок на гостомельській терасі Володі Шерстюка, музиканта гурту Kozak System і проєкту SHERSTIUK. По-між пісень, що ми зазвичай співали, я наважився показати і виконати деякі свої пісні різних часів написання. Реакція колег була більш, ніж схвальною, а співачка Тетяна Гончарова виявила бажання заспівати деякі з них. Так і почалося: Таня обрала 6 пісень мого авторства, різних за стилями, за настроями, навіть жанрами: від українського фолку в стилі Led Zeppelin, до балад a la Sting і українського ретро-джазу 50-х. Ми придумали, що це має бути дуже затишний живий івент, який ми зафіксуємо на відео.

Дві нові композиції проєкту створені на музику Сергія Круценка, якого, на жаль, більше немає серед нас.

- Виконання "Полудневої спеки" було для Тетяни Гончарової дуже важливим: в останні роки життя Сергія вони якраз працювали над її новим альбомом, який так і не вийшов. Сергій став для неї камертоном, взірцем музиканта, творця, душевної людини. Тому ця пісня для неї має безліч своїх, глибинних сенсів.

Я запропонував другу пісню Сергія. У мене на комп'ютері є так звана "демо-версія": Сергій співає свою нову композицію під акомпанемент фортепіано, просто імпровізуючи. Не пригадую, чому ми тоді не змогли довести цю пісню до кінця, але вона залишилася без слів. Мені прийшла в голову ідея, що в пам'ять про Сергія ми можемо створити його новий трек і презентувати його саме в Тишком Нишком. Так і з'явився плейлист "Таємних Пісень".

Це про те глибоке відчуття туги, яке нас супроводжує, коли ми згадуємо людей, які вже не з нами. Проте їхні твори, слова, мелодії та тепло залишаються з нами.

Ви коли-небудь згадували термін "музослів'я" і навіть проводили лекцію під назвою "Homo Cantus: приховані чинники музики"? Чи можна вважати "Тишком Нишком" втіленням вашої теорії, яка нарешті отримала сценічне життя?

Так, саме так. Це, по суті, новий етап моїх досліджень у цій галузі, але в іншій формі. Я хотів би, щоб глядачі, а ми орієнтуємося переважно на ютюбівську аудиторію, змогли зазирнути за лаштунки творчості пісень. Щоб разом з нами вони відчули здивування від того, як цей витвір людського розуму існує вже тисячі років і не збирається зникати. Виглядає на те, що "пісня залишиться з нами" ще на дуже довгий час.

Що ще може здивувати слухача на прем'єрі?

- Як завжди - несподіванок. І, цілком можливо, не лише для глядачів, а й для нас самих.

Тетяна Гончарова

Ви займаєтеся професійною музикою, берете участь у Leopolis Jazz Fest і маєте свій власний проект Goncharova, хоча у вас немає формальної музичної освіти. Для багатьох це звучить як вирок: "без навчання в консерваторії немає сенсу починати". Як вам вдалося подолати цей стереотип?

- Усе, що стосується музики в моєму житті, - це, мабуть, один великий гештальт, який я закриваю майже все життя. Тому що в мене немає не те що консерваторської освіти - я навіть музичну школу не закінчувала. У дитинстві я дуже хотіла туди потрапити, але батьки вирішили, що мені це не потрібно. А потім у 1990 році я поступила до Дніпропетровського державного університету, і на першому курсі мене затягнули до університетської капели "Просвіта". І одразу переді мною відкрився неймовірний світ. Це був час, коли до нас поверталася заборонена українська духовна й хорова музика - Березовський, Ведель, обробки Лисенка.

Згодом я стала співачкою в Троїцькому хорі в Дніпрі, на правому кліросі, де більшість вокалістів були професіоналами, серед яких солісти Оперного театру. Репертуар був досить складним, тому мені довелося швидко опанувати читання нот, відчувати звучання хору та взаємодіяти в рамках вокального ансамблю. Я досі вважаю, що це був мій справжній музичний університет.

Наприкінці 90-х мені запропонували вступати до консерваторії на вокал. Але я обрала другу вищу освіту з маркетингу - тоді здавалося, що музика мене не прогодує.

Тому я б сказала так: немає ніякого вироку. Є шлях і у мене він такий. Трошки нестандартний, але він мій. Так, у мене немає диплома. Але в мене є величезний музичний пробіг за плечима. І мені здається, поки я живу і дихаю, я намагатимуся створити в музиці щось особливе. І докладатиму до цього дуже багато зусиль.

- Є розхожа думка, що музикою треба займатися з п'яти років, інакше пізно. Що б ви сказали дорослій людині, яка мріє співати, але думає, що "поїзд уже пішов"?

Давайте будемо відвертими: те, чого ми з тобою, друже, не отримали в п'ятирічному віці, вже не з'явиться в нашому житті. Заперечувати, що рання музична освіта має своє значення, було б нечесно. Я співаю все своє життя. Протягом цього часу я постійно слухаю музику, порівнюю та аналізую роботи українських і світових артистів, співпрацюю з музикантами. І в якийсь момент стає складно відрізнити: чи це я живу в музиці, чи музика живе в мені.

Якщо хтось відчуває потребу співати, я не уявляю, хто має право стверджувати, що її можливості вже втрачені.

Освіта надає знання та навички, але може обмежувати креативність – багато академічних музикантів відчувають страх відхилитися від встановлених норм. Чи не є відсутність "правильної школи" вашим прихованим козирем – можливістю творити на власний розсуд?

Цілком ймовірно. Проте я не вважаю, що освіта позбавляє сміливості. Навпаки, вона надає значний ресурс, якого мені часом бракує. Але я маю можливість діяти за своїми принципами.

Мені здається, що з самого раннього віку я була призначена для творчості.

А зараз, коли мені 50+, у мені ніби формується новий шар - абсолютна свобода самовираження. Мені хочеться голосом передати те, що я прожила як жінка, як мати, як дочка, як громадянка, як подруга, як колега - у всіх своїх іпостасях. І саме музика дає мені цю свободу.

Ви багато виконували джазову музику, яка втілює в собі свободу та імпровізацію, адже кожен виступ унікальний. А як ви ставитеся до життя: віддаєте перевагу ретельному плануванню чи спонтанним вчинкам?

Мабуть, я є цікавим сплавом двох протилежних рис. З одного боку, я надзвичайно організована особистість, оскільки життя завжди покладало на мене немаленьке навантаження відповідальності. Протягом більшої частини свого дорослого життя я працювала в великих компаніях — в середовищі, де панують чіткі системи, правила, структури та терміни. Це сформувало в мені такі якості, як дисципліна, організованість і вміння ефективно керувати своїм часом.

Музика – це справжнє свято і втілення свободи. Я сама вирішую, які композиції виконуватиму. Для мене музика завжди була простором для імпровізації. Можливо, саме тому я так зацікавилася джазом у свій час.

Проект "Тишком-Нишком" відкриває нові горизонти: саме ви стали тими, хто виявив у піснях Бровченка те, що заслуговує бути представленим на сцені. Він сам зізнається, що просто співав їх у колі друзів. Які емоції чи думки ви вловили в цих композиціях, які навіть сам автор на той момент не усвідомлював?

- До Бровченка я взагалі прийшла досить спонтанно. І спочатку він цікавив мене передусім як автор тексту пісні "Полуднева спека". А потім він узяв гітару і почав співати власні пісні. У мене дуже чутливе музичне вухо, і я одразу почула в цих піснях неймовірні гармонії. А потім - тексти, смисли, другі плани. Для мене це завжди було надзвичайно важливо. Я весь час шукала музику інтелектуальну - там, де є не тільки мелодія, а й сенс. А пісні Бровченка абсолютно потрапляють у цю історію. Він прожив велике життя. Він професійний автор текстів, людина, яка все життя заробляла словом. Але при цьому його власна музика довгий час залишалася десь поруч. І ось тепер, коли йому 70+, він нарешті дістав ці пісні.

Іноді ми любимо пожартувати: "Титанік" створили професіонали, а Ноїв ковчег – аматори. Особисто я не маю диплома професійної співачки, так само, як Бровченко не є дипломованим композитором. Проте обидва ми маємо за плечима великий життєвий і професійний досвід. Тому сподіваюся, що в результаті ми все ж збудуємо свій Ковчег.

- У програмі вісім дуже різних пісень - від фолку до джазу. Яка з них стала найулюбленішою?

- Моя безумовна улюблениця зараз - пісня "Магія". Я її просто обожнюю. І дуже на неї ставлю. Мені здається, в ній є і слова, і мелодійні переходи, які сьогодні можуть дуже точно торкнутися українського слухача. Я навіть думаю, що в "Магії" є потенціал стати українським хітом.

Пісня Круценка "Полуднева спека", яку ви відновлюєте, а також сам проєкт, присвячений українській музиці, є для вас способом протистояння? Яке ваше ставлення до концепції, що мистецтво повинно залишатися осторонь від війн?

Мені б дуже хотілося, щоб мистецтво було поза війною. Але такого вже не буде.

"Полуднева спека" займає особливе місце в моєму серці. Я вперше почула цю пісню ще на початку нульових, і вона відразу привернула мою увагу своєю унікальністю. Пізніше мені пощастило зустріти її автора, Сергія Круценка, коли я прийшла до нього для запису свого третього альбому "Руки". На жаль, цей альбом так і не був завершений, оскільки в січні 2023 року Сергій трагічно пішов з життя. Зараз для мене надзвичайно важливо, щоб в Україні пам’ятали про Сергія Круценка. Повернення "Полудневої спеки" для мене символізує пам'ять, яку варто зберігати.

Мистецтво може не розповідати безпосередньо про війну. Але воно не може існувати поза тим, що відбувається з нами, з нашими людьми, з нашими митцями. Війна вже змінила наші життя, наші голоси і навіть те, які твори хтось устиг або не встиг завершити. Тому для мене сьогодні спротив - це, зокрема, повертати своє. Свої пісні. Своїх авторів. Свою культурну пам'ять.

- Ранок співачки перед виступом - це тиша й вода з медом чи кава й хаос до останньої хвилини?

- Хаосу в мене немає. Я у своєму побуті досить системна людина.

Я жайворонок, прокидаюся рано. Спочатку п'ю воду, а потім приблизно годину співаю: розспівуюся, проходжу свій репертуар. Птахи завжди співають з ранку. А кава - вже потім.

- Хто ваш "музичний guilty pleasure" - виконавець чи жанр, який ви любите, але трохи соромитесь у цьому зізнатися?

Знаєте, мені водночас і ніяково, і абсолютно не ніяково через це.

Я вже багато років захоплююсь творчістю Дмитра Бортнянського. Наприклад, його "Херувимська пісня №7" є для мене одним із найвеличніших музичних творів, які я коли-небудь чула.

А його композиція "Да исправится молитва моя" - це мій унікальний фаворит. Я можу насолоджуватися цією мелодією в різних інтерпретаціях, коли відчуваю себе неважливо або коли настрій погіршується. Бортнянський - це музика, яка допомагає мені піднятися з будь-якої глибини.

Чи віддаєте ви перевагу місту, морю чи лісу — де ви найкраще відновлюєте свої сили?

Океан, поряд з яким розкинувся ліс. Саме в цьому місці я знаходжу свій спокій. Проте місто завжди притягує мене, адже воно є моєю територією сили. Я виросла у великому місті - Дніпрі, а тепер мешкаю в Києві і вже відчуваю себе частиною його життя.

Концерт "Тихая симфония"

Дата: 18 вересня 2026 року, о 19:00.

Локація: Київ, проспект Академіка Глушкова, 1, Павільйон 6, простір Book.ua.