Повідомлення на яйці. Чому українці творять писанки і не планують зупинятися?

#Мистецтво та розваги

Зображення: Андріана Стахів/ Еспресо Віра Манько - писанкарка та дослідниця

Шановна Віро, могли б ви поділитися інформацією про те, коли саме виник звичай розфарбовувати яйця і які традиції або вірування супроводжували його в минулі епохи?

Дослідження писанок розпочалися лише в другій половині XIX століття. Антрополог Федір Вовк під час археологічного з'їзду в Києві в 1874 році привернув увагу науковців до цього явища і закликав до збору та вивчення писанок. Виявилось, що цей звичай має дуже давнє коріння. Точно визначити, коли почалося їх виготовлення, неможливо, але існує припущення, що це могло статися три-п’ять тисяч років тому.

У доісторичні часи писанка символізувала святкування приходу весни. Після тривалої зими люди з нетерпінням очікували на тепло. Чим швидше весна наставала, тим раніше можна було почати посівні роботи та надіятися на багатий урожай.

На старовинних писанках можна побачити символічні зображення, що відображають дохристиянські вірування не лише українців, а й багатьох індоєвропейських народів. Серед них хрести, сонячні знаки, трикветри та свастики (в Україні їх також називали свастями або сваргами), безконечники (символи води), ромби з решіткою (означення зораної землі), деревця (символи роду), пташки (представники душі), а також зображення коней, риб, вовчих зубів і ведмежих лап. Ці символи свідчать про глибоке коріння традицій.

Фото: Галицька археологічна експедиція 500-літня писанка на гусячому яйці, яку знайшли при розкопках у Львові.

Як еволюціонували писанки в епоху християнства?

Християнство не відкинуло цю давню традицію, а навпаки – інтегрувало її в святкування Воскресіння Христового. Писанка стала важливим символом Великодня. Люди продовжували наносити на яйця стародавні знаки, і це мистецтво виявилося невід'ємною частиною християнської культури. Технологія розпису писанок залишалася стабільною. Як молитва, що зберігає свою форму з часом, так і візерунки на писанках не зазнавали змін. Мати навчала свою дочку, а та, у свою чергу, передавала знання своїм дітям, символи передавалися з покоління в покоління, дійшовши до сьогодні. Однак у християнстві вже не залишилося того магічного сприйняття писанки, яке було раніше.

Які народи мають схожі звичаї?

У багатьох народів яйце також є атрибутом Воскресіння Ісуса Христа, у багатьох народів Європи є писанки, розписані воском, але часто йдеться просто про декорування яєць -- прикрашання стрічками, витинанками з кольорового паперу, бісером тощо. А, наприклад, у Польщі роблять шкробанки. Деякі народи в Європі досі пишуть писанки -- це словаки, чехи, поляки, хорвати, лужицькі серби на території Німеччини, словенці. Проте традиція розпису воском писанок, ще кажуть -- методом батику, найбільше збереглася в українців, незважаючи на те, що в нас її намагалися знищити. Щодо східних і північних сусідів, то писанки писали білоруси, але в них ця традиція занепала. А в Росії -- то тільки в тих регіонах, де поруч жили українці. Росіяни писанок не писали, а запозичили цей звичай в українців.

Зображення: Андріана Стахів

О, вони, як завжди, мають талант до "кредитування"...

А якщо бути точнішим, то говоримо про крадіжку. Нещодавно я натрапила на відео, де росіянка з Підмосков'я ділиться інформацією про "слов'янські писанки" і переглядає книгу про українського майстра писанки Тараса Городецького, яку я підготувала до публікації. При цьому вона ані словом не згадала, що він українець, і що ці писанки мають українське походження. Більше того, в Росії вийшла книга Зінаїди Іваницької "Великдень писанки", де також представлено багато наших писанок, але вони позначені як "слов'янські". Я зберегла цю книгу, щоб ілюструвати, як безсоромно вони привласнюють нашу культуру.

Пані Віро, розкажіть, будь ласка, як виникла ваша пристрасть до писанок?

Я не маю художньої освіти, пройшла інші "університети". Але завжди захоплювалася мистецтвом -- мені подобалося вишивати, сама навчилася ткати. Уже в досить зрілому віці товаришка подарувала на Великдень писанку, і мені так вона сподобалося, що я попросила навчити мене писати. Вона мені принесла писачок, шматок воску і сказала, що вклади віск у писачок, нагрівай на свічці й пиши, що хочеш. Оце була вся наука, яку я отримала. Я потихеньку сама вчилася технології, шукала взірці в книжках, у музеях, згодом почала знайомих учити. Сталося так, що я почала працювати у видавництві "Свічадо". І якось у розмові запропонувала видати книжку про писанки. Бо на той час не було таких видань. Єдина книжка -- праця Ераста Біняшевського, видана за радянських часів, у 60-х роках, уже стала раритетом. Пропозицій від авторів не було, і я взялася сама за цю роботу. За рік підготувала перше видання "Українська народна писанка". Ця книжечка мала великий успіх, розходилася моментально. І я почала готувати друге видання. Вивчала старі взірці в давніх виданнях, ходила в Національний музей, Музей історії релігії у Львові, Музей народно-прикладного мистецтва в Києво-Печерській лаврі, шукала в приватних колекціях і відтворювала взірці. Так назбиралося близько 1500 писанок. Ця книжка була перекладена кількома мовами, а українською і англійська постійно додруковується. Після цього я підготувала багато інших книжок.

Зображення: надане автором Писанки з Вінниччини, частина колекції Віри Манько.

Зображення: надане автором Писанки з Полтавського регіону з колекції Віри Манько.

Фото: надано авторкою Писанки з Черкащини з колекції Віри Манько.

Чому українська писанка залишається настільки популярною?

Жоден народ не може похвалитися такою кількістю писанок. І цим маємо завдячувати нашим колекціонерам, які зберегли це мистецтво. Це Олена Пчілка, Пелагея Литвинова, Сергій Кульжинський, Мирон Кордуба, Володимир Шухевич, Микола Сумцов. Завдяки їм маємо чудові колекції писанок кінця XIX - середини XX століть у музейних збірках Львова, Києва, Коломиї, Чернівців та інших міст.

Коли в Україні це мистецтво було під забороною, діаспора зробила дуже багато для збереження писанки. У США, Канаді, Бразилії, в Австралії, Європі багато писали і видавали літературу. У нас книжок не було, а там вони друкували, популяризували, у кожній українській недільній школі вчили писати писанки. В Україні до сьогодні немає цього.

Весь тираж канадської срібної пам'ятної монети у вигляді української писанки розкупили за день

А як мало б бути?

У навчальних планах шкіл не передбачено уроків, присвячених писанкарству, де б учні могли дізнатися про історію та походження писанок. Хоча деякі вчителі-ентузіасти інколи запрошують майстрів писанкарства до класів, цього все ж недостатньо, і такі випадки радше поодинокі.

Немає ніякої підтримки цього мистецтва державою. Усі видання на цю тему -- це приватна ініціатива. За весь час незалежності була видана єдина книжка про писанки -- її підтримав президент Віктор Ющенко. Це була праця писанкарки з Луганщини Тетяни Коновал, книжку видали тиражем 5 000 примірників. На жаль, вони залишилися на окупованій території. Тетяна встигла виїхати, а книжки забрати не змогла.

Зображення: Журнал "Ukrainian People" Музей писанки в Коломиї

Дослідження писанкарства зупинилося спочатку через пандемію, а тепер – через війну. Щоб підготувати та видати свою книгу "Покутські народні писанки", я протягом десяти років відвідувала базар у Заболотові на Франківщині, де фотографувала та купувала писанки. Коли почалася пандемія, базар не працював три роки, і місцеві майстрині стали менше займатися письмом. А з початком війни, багато писанкарок виїхали за кордон. Я не стверджую, що писанки зникли – вони є. Проте не існує наукового центру, який би займався дослідженням і збереженням цього мистецтва. Варто відзначити спеціалістів Музею писанки в Коломиї, які активно збирають і зберігають ці твори, але їм бракує ресурсів. Щорічно необхідно фотографувати писанки та зберігати ці дані в електронному форматі. Для цього слід розробити спеціальну державну програму.

Яке у вас ставлення до новаторських підходів у писанкарстві?

Я відкритий до нових ідей та експериментів. Сучасні автори здатні створювати вражаючі твори, які черпають натхнення з народної культури. Проте я виступаю проти використання мотивів, що не мають жодного стосунку до нашої традиції, наприклад, арабської каліграфії на писанках, які видаються за українські. Також не підтримую комп'ютерно згенеровані зображення, які не відповідають духу українського мистецтва.

Яка найстаріша писанка потрапила вам на очі?

У Львові, на вулиці Шевській, під час робіт з ремонту колектора було виявлено унікальну писанку на гусячому яйці, що датується XVI століттям. На цій писанці зображено традиційний орнамент безконечника, який зазвичай створювався на Покутті. Наразі ця писанка експонується в Коломийському музеї. Це найстаріша писанка, виготовлена на пташиному яйці, яку мені доводилося бачити, хоча існують ще давніші зразки — керамічні яйця, які датуються навіть IX століттям. У часи Київської Русі, в регіонах, де виробляли різні види кераміки, створювали й глиняні яйця. Такі артефакти були знайдені під час археологічних розкопок. Наприклад, керамічна писанка XII-XIII століття була виявлена в Крилосі на Івано-Франківщині, і мені пощастило її потримати в руках.

Зображення: Археологічна служба порятунку. Писанка з Крилоса (стародавній Галич) на керамічному яйці XII-XIII століть.

Чи існує ідеальна писанка, якийсь зразок, який ви вважаєте еталоном?

Такого немає. У мене є колекція писанок, що охоплює всі регіони України та різні історичні етапи. Я маю писанки з Холмщини, Волині, Сумщини, Чернігівщини, Курщини та Кубані. Вважаю своєю місією максимально зафіксувати та зберегти різноманітні зразки українських писанок. Моє зібрання унікальне, аналогів якому не існує. Немає ані найкращої, ані улюбленої писанки — сьогодні мені хочеться гуцульської, а завтра може зацікавить подільська чи закарпатська. Навіть тернопільська писанка, яка має простий графічний малюнок і кілька червоних або жовтих плямок, відомих як "сльози", має свою магію та є справжнім шедевром. Вона ідеальна. Іноді гуцульська писанка вражає своєю досконалістю — тут немає чого додати чи забрати. В кожному регіоні можна знайти свої оригінальні шедеври, і я не можу виділити жодну з них як найкращу.

Якими фарбами користуєтеся?

Я зараз використовую хімічні фарби -- це аніліновий барвник для вовни. Проте завжди стараюся, щоб кольори були не надто яскраві, наближалися своїм звучанням до палітри природних барвників. Хоча, скажімо, американці, канадці дуже люблять яскраві. А ще щоб писанки були покриті лаком. Я не дуже люблю з лаком. Єдиний недолік хімічних барвників -- вони вигорають на сонці.

В Україні існують писанкарі, які вивчають природні барвники та використовують їх у своїй творчості. Я також займаюся фарбуванням яєць на Великдень, використовуючи відвари з натуральних матеріалів. У природі є безліч рослин, які можна застосовувати для отримання фарб. Наприклад, лушпиння цибулі надає відтінки від жовтого, схожого на пісковий, до темно-коричневого, включаючи проміжні кольори, такі як оранжевий і вишневий. Сушені квіти бузини забезпечують жовтий колір, а ромашка, квіти форзиції, молоді листки каштанів і березові сережки також додають жовток. Зелений колір можна отримати з молодої кропиви, а оливковий - з горіхового цвіту. Світло-червоний колір виходить з кореня марени красильної, яку можна знайти в аптеках. Яскравий червоний кармін раніше отримували з комах кошенілі, які колись збирали в Галичині, але тепер їх можна зустріти лише в Мексиці. Для отримання чорного кольору раніше використовували гречану полову, ягоди бузини та чорниці. Щоб покращити результати фарбування, до природних барвників додають деякі речовини: алюмокалієві квасці для легких відтінків, залізний купорос для темних і мідний купорос для середніх тонів.

Фото: надано авторкою Писанки з Львівщини з колекції Віри Манько.

Зображення: надано автором Писанок з Івано-Франківської області з колекції Віри Манько.

Зображення: надане автором Писанок з Курщини з колекції Віри Манько.

Які методи зберігання яєць можуть продовжити їхній термін придатності?

Є два види традиційних українських великодніх яєць: писанка і крашанка. У них різне призначення: писанки -- для подарунків, а крашанки -- для споживання. І писанки пишуть на сирому повному яйці. Інколи -- для колекціонування та сувенірів -- роблять на видутому. Зберігати повні яйця ризиковано: вони можуть висохнути і зберігатися десятиліттями, а можуть вибухнути, навіть через 10 років. Музейники вдаються до особливого способу консервування, коли вибирають яйце зсередини з уже готової писанки. Це дуже копіткий процес.

Свою колекцію я робила на порожніх яйцях. Але якщо роблю на Великдень писанки, то на повному яйці. Їх можна прогріти. Ставлю в духовку, нагріту до 90 градусів, на 15-20 хвилин. І хоч усе одно жовток і більшість білка залишаються сирими, тоненький шар білка біля шкарлупки трошечки пропікається і служить консервантом. Можна також поставити готові писанки на хвилин 15 у духовку, щоб потім легко зняти віск.

Які рекомендації ви могли б дати тим, хто прагне почати малювати для себе та навчити цьому дітей? Чи під силу це кожному?

Зараз немає жодних труднощів. Існує величезна кількість літератури, а також безліч навчальних відео в інтернеті, присвячених мистецтву писанкарства. Ви можете без проблем придбати як писачки, так і фарби. Проте, навіть якщо у вас немає спеціальних інструментів, можна скористатися звичайним сірником. Просто розтопіть віск на плиті або за допомогою аромалампи, занурте сірник у віск і формуйте краплини у вигляді пелюсток, створюючи квіти, сонечка, доріжки та інші візерунки. Таким чином, ви зможете виготовити надзвичайно красиві писанки — головне, щоб було бажання.

Фото: надано авторкою Писанки з Надсяння з колекції Віри Манько

Зображення: надано автором Писанок з Київського регіону, з колекції Віри Манько.

Як ви вважаєте, пані Віро, чи вдасться українцям зберегти традицію створення писанок?

Якщо ми зберегти нашу державу, у чому я абсолютно впевнений, то збережемо й писанки. Завжди знайдуться ті, хто прагнутиме продовжити цю прекрасну традицію.

Віра Манько -- відома майстриня і дослідниця писанкарства. Створила найбільшу колекцію українських народних писанок. Авторка альбомів "Українська народна писанка" (2001 і 2005 роки), "Взірці українських народних писанок" (2006), "Медове печиво" (2015); упорядниця книжки "Кулінарні секрети сестри Ольги" (2008) та альбому "Світ у писанках Тараса Городецького" (2010 і 2012 роки); співавторка книги "Обряди і страви Святого Вечора" (2008), "Великодній кошик. Обряди і страви Великодніх свят" (2010), "Летіть, соловейки, на рідні земельки. Народні звичаї зустрічі весни" (2018), "Покутські народні писанки" (2021), відповідальна редакторка і співавторка альбому "Писанки Поділля" Марини Верхової, упорядниця наборів листівок з писанками з усієї України (2025).

Зображення: Андріана Стахів

Упорядниця книги дочки письменника Гната Хоткевича Галини Хоткевич "Там, де не колеться трава".

Підготовлено до випуску альбом, що містить чотири тисячі писанок, а також книгу "Солодке печиво Галичини".