Раван Алтакріті висловив думку: "В українців та сирійців є спільна риса - ми обидва стикаємось із загрозою з боку Росії".

Зображення: надане Раваном Алтакріті. Раван Алтакріті.

Перше питання, яке виникає, це як сирійська спільнота художників, що перебуває в еміграції, відреагувала на крах режиму Асада?

Ми – я та мої близькі – відчуваємо неймовірне щастя. Це схоже на далеку мрію, яка несподівано і швидко стала реальністю. Позаминулого тижня під час подій в Алеппо ми не могли у це повірити, адже здавалося, що все наближається до фіналу. Однак бойові групи "Хаят Тахрір аш-Шам" продовжували свій рух на південь, до Хомса та Хами, і ми почали думати: можливо, Дамаск стане наступною метою.

Водночас, це було дійсно жахливо. Я дзвонила своїм близьким у Дамаск кожні кілька годин, намагаючись дізнатися, як у них справи. Вони залишалися вдома, запаси їжі та необхідних речей були готові на випадок серйозних бойових дій. Ті, хто намагався зберегти владу, дійсно могли боротися до останнього подиху. Я не могла заснути всю ніч. А потім стало зрозуміло, що режим просто звалився. Він розпався на очах. Опозиція вийшла на площу Омейядів, і на цьому все закінчилося.

Багато людей переживають емоції в ці дні, і я також серед них. Це сльози радості. Коли почалася революція, мені було 20 років, а зараз мені 33. Це 13 років мого життя. Вісім з них я прожила поза межами Сирії. Протягом усього цього часу я сподівалася. Але це щастя приносить із собою і страх, і невизначеність щодо того, як розвиватимуться події далі.

Фото: EPA/UPG Сирійці збираються на площі Омейядів відсвяткувати падіння режиму Асада після захоплення опозицією Дамаска, Сирія, 13 грудня 2024 р.

Зображення: EPA/UPG Сирійці відзначають розпад режиму Асада в Дамаску, Сирія, 13 грудня 2024 року.

Видається, сирійці в екзилі цілком єдині щодо цього питання.

Отже, ми стоїмо на боці революційного руху — сьогодні це символіка Сирії. Всі разом ми відстоюємо свободу, демократію та людську гідність. Наша боротьба за те, щоб держава та кожен новий уряд базувалися на цих фундаментальних цінностях, триває без зупинки.

Тривожить думка, що ситуація знову може змінитися: подібне вже траплялося в історії Сирії, коли потужні сили відтісняли рушіїв змін, а інші країни втручалися, викликаючи міжусобні конфлікти. Можна очікувати момент, коли єдність почне розпадатися, і виявиться, що все складніше, ніж уявлялося раніше. Це дійсно непросто. Завжди існує ймовірність тривалих відхилень від правильного шляху. Такого розвитку подій дуже не хотілося б.

Тепер виникає питання щодо можливості повернення до Сирії, адже така перспектива справді з'явилася.

Більшість сирійців прагнуть відвідати свою батьківщину та зустрітися з близькими людьми, побачити рідні місця, де вони народилися і виросли. Проте, аеропорти залишаються закритими. Мій маршрут з Нідерландів передбачав би переліт до Бейрута, а потім подорож до Сирії наземним транспортом. Це, скажемо так, не надто безпечний варіант. Ізраїль продовжує здійснювати авіаудари, і ситуація в країні залишається нестабільною, тому їхати наразі просто передчасно. Але як тільки з’явиться перша можливість безпечно туди потрапити, я неодмінно вирушу в цю подорож.

Питання повернення на батьківщину на тривалий термін є досить складним і актуальним, над яким розмірковують багато людей. Протягом 13 років сирійці навіть не розглядали цю можливість. Ситуація залишалася незмінною, а політичні рішення – замороженими. Ми відчували глибоке розчарування і безвихідь через те, що Асад залишався при владі, а допомоги не було ні з боку ООН, ні з боку Європейського Союзу – ніхто не міг втрутитися. Інші країни почали налагоджувати контакти з режимом Ассада; я спостерігала за цим у Нідерландах, де Сирія стала розглядатися як безпечна країна. Але насправді це було далеке від істини: лише подивіться на численні відео, де люди виходять на свободу з в'язниць. Повернення ніколи не було безпечним.

Зображення: EPA/UPG Сирійці разом із родинами та особистими речами перетинають прикордонний контроль у Чилвегозу, розташованому в південній частині турецької провінції Хатай, що на кордоні з Сирією, 10 грудня 2024 року.

Проте люди з Лівану, Йорданії та Туреччини вже зараз повертаються до Дамаска, Алеппо та інших міст. Вони не можуть більше витримувати очікування і перетинають кордон, прагнучи дістатися додому.

Однак повернення передбачає більше, ніж безпеку. Безумовно, це про безпеку, але також про суспільний договір. Це займе трохи часу, бо війська опозиції заявляють, що не мають наміру керувати країною. Вони не хочуть військової влади, а планують реорганізуватися в національну армію. Тож ми матимемо новий уряд лише на час перехідного періоду, що теж звучить дуже добре. Але наскільки тривалим буде цей перехідний період? Хто ці люди, які беруть відповідальність? Які завдання вони перед собою ставлять? Що робитимуть? Це дуже делікатні питання. Добре, якщо в разі їхнього успіху ми можемо бути певні, що наступний уряд і обраний парламент справді будуть здатні відновити країну. Але якщо щось піде не так, то це буде проблема -- і економічна також.

Наприклад, якщо я повертатимусь, то захочу там працювати. Але якщо економічна ситуація погана і ви не можете мати комфортне життя, повертаючись туди? Наприклад, як мисткиня я хотіла б працювати в Міністерстві культури, у театрі, в музеї, але якщо вони не здатні оплачувати мою роботу і ми не здатні залучити кошти через незняті санкції... Є ще багато речей, які треба подолати перед тим, як люди повертатимуться. Я не переймаюся тим, що не зможу там знайти роботу -- я зможу, і це навіть не питання грошей, але є питання загальних обставин.

Зображення: надане Раваном Алтакріті. Раван Алтакріті. й сирійська громада святкують падіння режиму Асада

Я усвідомлюю, наскільки важко адаптуватися і взаємодіяти з аудиторією, яка пережила зміни. Адже за цей час виникло зовсім нове покоління.

Цілком погоджуюсь із цим. Це питання стосується інтеграції та соціально-політичних змін. Я провела певний час у Туреччині, а також мандрувала між Туреччиною та Ліваном. Неодноразово відвідувала Йорданію, а тепер оселилася в Нідерландах. Таким чином, я мала можливість спостерігати за сирійськими громадами в різних країнах. Відмінності між сирійцями в Нідерландах і Туреччині є суттєвими, і вони зумовлені різними законами, культурними аспектами та економічними умовами. Ті, хто прагне повернутися до Сирії, зіткнуться з викликом реінтеграції. Це питання вимагає уваги не лише з культурної точки зору, а й через призму громадянського суспільства.

Щонайменше 13 років там руйнували будівлі, інфраструктуру, але також і соціальну, культурну, економічну структуру суспільства. Це виклик і для правосуддя перехідного періоду, бо скоєно багато злочинів і багато людей зникло безвісти. Хтось усе ще ув'язнений, хтось закатований, хтось помер. У кожного: і тих, хто виїхав, і тих, хто залишився -- є серйозні психологічні проблеми, і для цього потрібна національна стратегія. Треба відкрито говорити про пережите, бо тільки так можна побудувати суспільство майбутнього.

Які нові труднощі можуть зустріти сирійських культурних діячів після їхнього повернення?

Сирійський режим являв собою диктатуру, що вплинула на культурну політику та всі культурні продукти в країні, які стали інструментами пропаганди. Свободи самовираження не існувало, а табу на різні теми були поширені. Говорити про політику, сексуальність чи релігію було заборонено. Ці три основні табу панували на сирійській культурній арені протягом півстоліття, фактично до зовсім нещодавно. Вони також мали значний вплив на свідомість людей.

Зображення: EPA/UPG Опозиційні бойовики зривають портрет президента Сирії Башара Асада в Алеппо, 30 листопада 2024 року.

Якщо митець не може говорити про сексуальність, то і люди по-справжньому не говорять на цю тему. Не можна так узяти й зачепити цю тему просто зараз. Як говорити про це, не перетворюючи на пропаганду революції чи окремих лідерів? Як говорити про сексуальність і свободу сексуальності в суспільстві, яке є дуже консервативним? А про релігію, яка є величезною частиною сирійської історії та культури? Режим використовував іслам як інструмент, щоб контролювати людей, тож людям релігійним чи консервативним складно говорити про релігію. Отже, є обмеження. І не можна просто приїхати з Заходу зі словами: "Я хочу сьогодні поговорити про права ЛГБТК+". Ні, не можна отак просто перегорнути сторінку, адже на Заході теж був тривалий шлях боротьби й розвитку. Це має бути час і поступовий розвиток культурних концептів.

Вважаю, що нам потрібно витратити чимало часу на те, щоб зрозуміти, що саме означає бути сирійцем з культурної точки зору. Як культура взаємодіє з ідентичністю? Якою буде культурна стратегія нового уряду? Раніше акцент робився на державній ідентичності, на належності до арабської чи мусульманської спільноти тощо. Чи маємо ми намір змінити це, чи лише шукатимемо нові способи його вираження?

На Нетфліксі є фільм "Плавчині" про сирійських спортсменок. Всесвітньо відомі документальні фільми "Білі каски", "Останні люди в Алеппо", "Для Сами". Але ті, хто залишився в Сирії, теж створювали культуру, ми не можемо не помічати їхньої роботи.

Чимало людей, які залишилися, не поділяли поглядів режиму, проте не мали можливості висловити протест через страх арешту. Проте їм вдавалося об'єднувати свої зусилля та створювати щось на зразок невеличкої незалежної культурної спільноти, що функціонувала спорадично.

Декілька митців організовували свої виставки, а також існували певні театральні простори, що діяли з певною автономією. Наприклад, Zawaya Art Gallery відкривала свої двері для художників і проводила майстер-класи на різноманітні теми. Проєкт Mraya фіксує сирійську культурну спадщину та усну історію.

Як і в епоху будь-якої автократії, коли ти перебуваєш у центрі подій, твої розмови часто обертаються довкола нейтральних тем. Тобто ви уникаєте політичних, релігійних чи сексуальних питань, обираючи інші сфери. Хоч це може прозвучати наївно, існує безліч альтернативних тем для обговорення, і люди навчилися спілкуватися між рядками або обходити владу, яка насправді втручається у їхнє життя.

Існують й інші оповіді. Художник та активіст Мазен аль-Хамада повернувся до Сирії в 2020 році, але його одразу ж затримали і вбили незадовго до зміни уряду.

Зображення: Нельсон Перейра Художник та активіст Мазен аль-Хамада

Українці та сирійці не рідко стають предметом порівняння в контексті конфліктів та міграційних процесів. Які враження та оцінки цього явища можуть бути з точки зору сирійців?

Існує думка, що українці та сирійці мають більше спільного, оскільки обидва народи стикаються з однаковим ворогом — Росією. Я неодноразово відчувала цю близькість, особливо в Берліні, де зустрічалася з багатьма українськими митцями. Росія завдавала ударів по моїй країні так само, як нині обстрілює Україну. На початку багато українців, які перебували за кордоном, були такими ж втраченими, як і ми. Це величезний виклик. Коли ви опиняєтеся в новій країні, не володіючи мовою та традиціями, все виглядає надзвичайно складно. Ви звикли до свого життя вдома, а тепер не знаєте, як діяти. Перші три-чотири роки війни — це надзвичайно важкий період. І, чесно кажучи, далі не легше. Час минає, ви адаптуєтеся, але відчуття, що ви не вдома, залишається. Все триває, і неясно, коли це закінчиться. Сподіваюся, у вас це вирішиться найближчим часом. Але для нас перші два-три роки, а навіть п'ять, були найскладнішими. Поступово сирійці почали облаштовуватися на новому місці, прийнявши реальність, що ситуація не покращиться. А останні три роки виявилися, без перебільшення, найважчими в історії сирійської революції.

Проте існує й інший аспект, пов'язаний з міграцією на початку 2000-х років. Ми, сирійці, вважаємо, що це зумовлено, передусім, географічною близькістю України: люди в Європейському Союзі відчувають загрозу на особистісному рівні, тому активніше взаємодіють із новими прибульцями з цього регіону. Більше того, Сирія сприймається як щось далеке на Близькому Сході, тоді як про Україну відомо значно більше. Проте найважливішим фактором залишається релігія. Переважна більшість українців є християнами, тоді як серед сирійців більшість - мусульмани. Ісламофобія та пов'язані з нею медійні стереотипи мають великий вплив на процеси інтеграції та міжкультурної комунікації. У Нідерландах я помічала цю різницю значно більше, ніж у Туреччині. Українці не стикалися з такими труднощами — безумовно, легше потрапити до християнської країни, будучи християнином, ніж мусульманином чи індуїстом.

Сирійський експрес змінює уявлення про подорожі.