Різдво в Україні: збереження та відновлення традицій наших предків | УНН

Різдво — одне з найшанованіших свят в Україні, яке вміщує в собі багатий спадок традицій та символіки. Це свято об’єднує дохристиянські уявлення, християнські обряди та сучасні практики, що еволюціонували в умовах сучасності.

УНН провів бесіду з фольклористом Яриною Закальською, щоб глибше розібратися в коренях, еволюції та відновленні різдвяних звичаїв в Україні.

Джерела різдвяних звичаїв в Україні

"Взагалі весь календарний цикл в українській традиції -- це переплетення дохристиянських язичницьких вірувань і християнських. Це сьогодні, коли ми говоримо про Різдво, ми більше говоримо про народження Ісуса Христа, а наші предки у цей період святкували 22 грудня, 21 чи 1 січня. 22 грудня -- день зимового сонцестояння, день, коли народжується сонце, коли дні стають довшими, а ночі коротшими. А вже після 22 грудня ночі ставали коротшими, а дні довшими. Це був якраз поворот на новий рік, на новий день, на нове сонце. Це навіть був день, коли римляни вшановували це божество", -- розповіла фольклористка.

Вона підкреслила, що святкування Різдва в Римі відповідно до християнських звичаїв розпочалося в 330-х роках. Це відбувалося в інтервалі між 24 і 25 грудня.

"Тобто, те, що зараз Україна перейшла на новоюліанський календар, це не було лише політичним кроком, а й природним процесом. Ці зміни підтримувалися ще й дохристиянськими віруваннями, які ми можемо відслідкувати й до сьогодні", -- розповіла Ярина Закальська.

"Укрзалізниця" оголошує про запуск шести додаткових поїздів під час святкування Різдва і Нового року: подробиці 16 грудня 2024 року, 21:25 * 20341 перегляд

Що залишилося без змін

Незважаючи на виклики сучасності, багато звичаїв все ще живуть. Наприклад, дідух продовжує прикрашати домівки, а солом'яні "павуки" все частіше створюють у містах під час різних майстер-класів. Також збереглися обряди колядування та щедрування.

"Один із найважливіших символів Різдва — це дідух, перший або останній обжинок, що залишався необмолоченим. У різних регіонах його називають по-різному: дід, колядник, сніп чи король. Яка ж його роль? Окрім того, що він уособлює врожай, дідух також є знаком пам'яті про предків. Солома, з якої він виготовлений, пов'язана з культом померлих. Дідух ставлять на почесному місці, зазвичай на покуті, поруч з іконами. Його урочисто вносять перед вечерею", — поділилася фольклористка.

Ярина Закальська зазначила, що в окремих місцевостях дідуха традиційно підносили символічну їжу — ставили тарілку з яблуками або водою, аби вшанувати пам'ять померлих предків і, ніби, "дозволити цим душам насититися".

Після завершення свят проводили обмолот зерна, яке потім зберігали до наступного посівного сезону. А після святкового періоду дідуха спалювали, оскільки він накопичував негативну енергію, пов'язану з цим проміжком часу, коли душі покійників відвідували землю.

Отже, щороку створювали новий дідух.

"Сьогодні навіть ця традиція знову набирає популярності. Хоча в умовах міста створити дідуха виявляється досить складно, я знаю приклади, коли його зберігають не лише на рік, а як символ Різдва протягом кількох сезонів," -- зазначила фольклористка.

Українці прагнуть зберегти свої традиції або відновити їх, хоча іноді цей процес може бути спрощеним.

"Моя колега зазначила, що, як я вже згадувала, дідуха спочатку відділяють, молотять, щоб отримати зерно з колосків, а потім його спалюють. Нещодавно в одному ресторані намагалися відновити цю традицію і, здавалося б, все зробили правильно, але в результаті спалили не лише солому, а й зерно. Це абсолютно неприйнятно, адже зерно зберігали до першого посіву для забезпечення гарного врожаю," -- поділилася Ярина Закальська.

Отже, навіть коли відбувається таке спрощення, часто не задумуються над діями, не осмислюють їх, і не розуміють, як правильно це зробити.

"Ще один з атрибутів, який зберігається і який, я бачу, зараз знову відроджується, -- це солом'яні павуки. Вони були не в усіх регіонах, але побутували, їх виготовляли дівчата напередодні свят. Павук в дохристиянському розумінні -- це символ Всесвіту, тому що павук -- це об'ємна конструкція, що складається з різних маленьких частин, пов'язаних між собою. Для виготовлення одного маленького павучка потрібно було 12 соломинок, які різали на частини і потім зв'язували. Потім ці павучки об'єднували в одну конструкцію, утворюючи об'ємного павука", -- поділилась фольклористка.

Якщо говорити про християнську версію, то вона така: коли Марія з Йосипом і Ісусом втікали від воїнів Ірода, вони знайшли печеру, де сховалися, а павуки сплели павутину.

"Завдяки цьому, воїни Ірода дійшли висновку, що печера залишена, оскільки її покривала павутина. Саме тому в українській культурі павук користується повагою," -- зазначила експертка з фольклору.

Павука підвішували до сволока, а зараз частіше до стелі або люстри. Завдяки постійному руху повітря, коли двері в кімнаті відчинялися, павук починав проявляти активність. Якщо ж він застигає на місці, це трактувалося як несприятливий знак для господарів.

Ще одним звичаєм було спостереження за тим, як рухається павук: чи вліво, чи вправо. Це також мало своє значення.

Якщо павук рухався вправо, то це вважалося добрим знаком, який свідчив про гармонію, позитивну енергію в домі, благополуччя родини. А якщо він рухався вліво (проти годинникової стрілки), то це могло бути застереженням про негативні зміни.

Щодо поширеності павука, зараз, завдяки майстер-класам та популяризації традицій, він став відомим у багатьох регіонах. За словами фольклористки, раніше ж цей звичай був не всюди.

Коли мова йде про дідуха, варто зазначити, що в Карпатах, де врожай жита не завжди вражає, його могли й не використовувати. Те ж саме стосується і куті, яка не була обов'язковою стравою у кожному регіоні.

Хоча існують спільні характеристики, кожен регіон вирізняється своїми унікальними особливостями, і однозначних відповідей не існує.

Björk, Skepta і Tim Sweeney організують новорічні шоу на Apple Music: що очікувати на стримінговій платформі 31 грудня 19 грудня 2024, 15:25 * 119735 переглядів

Значення збереження традицій

У контексті повномасштабного конфлікту питання самовизначення набуло особливої ваги. Спостерігається значний інтерес до культурних традицій та власної національної ідентичності.

"Я буквально днями бачила біля метро майстер-клас із виготовлення павука, про якого ще 10-15 років тому мало хто чув. В музеях проводять майстер-класи з виготовлення дідуха, різдвяної зірки, з якою ходять колядники, ярмарки, фольклорні гурти, яких останнім часом з'явилося дуже багато", -- розповіла фольклористка. Є також багато літератури на цю тему, хоча, правда, не завжди якісної", -- додала Ярина Закальська.

Також спостерігається зростання інтересу до традицій та приготування їжі. Хоча не всі дотримуються звичаю готувати 12 страв, сім'ї все ж таки збираються разом за святковим столом.

Нещодавно я відвідала лекцію в школі, де спілкувалася з учнями про традицію колядування. Коли я запитала, чи займаються вони цим, діти подивилися на мене з певним подивом. Лише максимум двоє з них зізналися, що колядують, і лише через те, що дідусь дає їм гроші. Це зовсім не те, що було раніше, коли люди ходили від дверей до дверей. Хоча такі випадки ще трапляються, їх значно менше, ніж мені хотілося б, – поділилася Ярина Закальська.

Колядування та щедрування: від минулого до сьогодення

Окрім атрибутів і приготування святкового столу, колядування займає важливе місце у циклі святкування.

Колядники вважаються посланцями з того світу, вони як маятники між живими і померлими. Коли колядник заходить до хати, він передає вітання від померлих предків до нас, живих.

"Зазвичай колядники починали свої вітання, зупинившись під вікнами, оскільки вікно у традиційній культурі символізує межу між зовнішнім і внутрішнім світами. Вони зверталися до господарів із запитом про можливість зайти та виконати колядки. Процес колядування складається з кількох етапів. Першим кроком є прихід колядників до оселі. Якщо господар надавав дозвіл, вони входили. Метою їх візиту було побажати господарям достатку та щастя протягом усього року, від одного Різдва до наступного," – поділилася Ярина Закальська.

Коли колядників запрошували до хати, вони завжди виконували традиційні колядки, після чого слідувало різдвяне віншування — побажання від когось із учасників гурту. Після віншування неодмінно відбувалося обдаровування колядників. Це були різноманітні ласощі: цукерки, пряники, горішки та яблука. "Навіть у одній з колядок згадується: "Яблучка, горішки - це мої потішки". Ця традиція продовжувалася, і в колядках часто звучали прохання про винагороду, як, наприклад, у дитячій колядці: "Коляд, коляд, колядниця, добра з медом паляниця, а без меду не така, дайте, тітко, п’ятака". Якщо господарі були скупими, колядники вигадували кумедні вірші, в яких жартували над ними за небажання щедро їх обдарувати", — поділилася фольклористка.

Раніше традиція коляди була переважно в руках молодіжних чоловічих колективів. Дівчата займалися щедруванням, тоді як хлопці виконували колядки. У складі гурту обирали лідера, якого іменували "Березою", що відповідав за організацію діяльності колективу та вибір репертуару.

На сьогоднішній день ця звичка, зокрема в Карпатах, все ще існує, проте в цілому вона вже втратила свою актуальність.

Діти окремо вирушали колядувати, і для них існувала своя унікальна тематика. Крім того, був цікавий персонаж на ім'я Міхоноша, який відповідав за частування та фінансові питання – його можна порівняти з сучасним касиром.

"Сьогодні, обговорюючи колядки, багато людей асоціюють їх з народженням Ісуса Христа, але насправді це не єдине їхнє призначення. Існують як світські, так і церковні колядки. Світські колядки зазвичай виконувалися для кожного члена родини окремо", -- зазначила Закальська.

Коляди мали свої особливості для кожного члена родини: окремі цикли створювалися для господаря та господині, парубків і дівчат, підкреслюючи їхні найкращі якості. Молодіжні колядки часто містили шлюбні теми, адже молоді люди прагнули знайти хорошу пару для одруження. Також існували коляди, присвячені пам'яті тих, хто пішов з життя протягом року, або ж для солдатів, що виконували свій обов'язок на службі.

І ось уже під час війни ці колядки завдяки культурним архівам, записам фольклористів ожили, вони фактично реанімувалися.

"Я чула про ситуації, коли колядки виконувалися в сім'ях, де чоловік воює. Крім того, колядки могли співати навіть для тварин, таких як воли й бджоли, адже бджоли вважаються створіннями божими," -- зазначила фольклористка.

Також багато колядок було записано, які розповідають про створення світу.

Дитячі колядки — це такі мелодії, які можуть виконувати навіть малюки, що ще не вміють співати. Вони мають просту структуру, їх не стільки співають, скільки вимовляють. Зазвичай, в цих колядках акцент робиться на отриманні якихось подарунків чи винагород.

Звичайно, існують відомі християнські колядки, які користуються великою популярністю та визнанням. Серед них можна виділити "Нова радість стала" та "Небо і земля", які знають багато людей. Однак є також менш популярні твори, наприклад, колядка, присвячена Святій Варварі.

"Також, як я вже згадувала, обов'язковим елементом є віншування родини, господарів. Багато колядок, як правило, мали іменні тексти, коли ім'я змінювалося залежно від того, як звали дівчину чи хлопця в родині. Іванко, Микола, Михайло, Петро, Галя, Олена -- це були дуже поширені варіанти", -- розповіла Закальська.

Фольклористка додала, що сьогодні, коли колядники заходять до хати, знаючи цей пласт давніх колядок, не тільки на популярні мотиви, вони запитують, як звати дівчину чи хлопця, і колядують їм з побажаннями знайти пару чи одружитися.

"Коли звертаєшся до людей із запитанням про фольклор, багато хто вважає його чимось застарілим, що поступово зникає. Проте насправді фольклор активно відповідає на різноманітні виклики, які постають перед суспільством. Існує безліч нових колядок, які були створені в останні часи. Це не є винятком лише нашої епохи. Насправді, завжди було так: фольклор реагує на важливі події в житті суспільства", - підкреслила Закальська.

Зокрема, існує цілий ряд повстанських колядок, які сьогодні, в умовах війни, знову набирають популярності. Однією з таких пісень є "Сумний Святий Вечір", яка здобула популярність в 1946 році на Західній Україні. Тепер вона отримує нове значення, що відображає сучасні події та переживання.

І вже є багато варіантів "Сумний Святий Вечір" з 2016 року, 2022 року. У першопочатковому тексті йшлося про господаря, який був у Сибіру, а родина вечеряла без нього. Зараз цей образ змінений на господаря, який знаходиться на війні.

Існують також оригінальні твори, які здобули популярність, наприклад, колядка з Бахмута під назвою "Там во Бахмуті". Хоча вона є авторською, її тематика та зміст настільки резонирують з суспільством, що швидко стали виконуваними різними музичними колективами.

Місцеві традиції святкування

Щодо традицій колядування в різних регіонах України, то в кожному регіоні це починається по-різному. У багатьох, але переважно в західних регіонах, колядують ще на Святий Вечір, але це зазвичай відбувається в родинному колі.

В більшості регіонів колядування триває до 7 січня і продовжується аж до завершення святкового циклу, до Водохреща або навіть до Розколяди. Розколяда -- це період, коли прощаються з колядою та бажають гарно провести рік до наступної.

Проте між часами виконання колядок існує ще одне свято – Щедрий Вечір, що тепер святкується 31 грудня, коли люди вирушають на щедрування.

"Що стосується гендерних аспектів, то традиційно участь у щедруванні брали переважно дівчата, тоді як хлопці долучалися значно рідше. Досі ведуться дискусії на цю тему, проте, на відміну від коляди, ця звичка не має настільки виразної стабільності," – зазначила фольклорист.

Вона відзначила, що деякі стверджують, що колядки призначені для Різдва, а щедрівки - для Щедрого вечора. Інші пояснюють, що щедрівки символізують побажання щедрого року, тоді як колядки є виявом пошани до народження Ісуса Христа.

"Як я вже згадувала раніше, це питання виходить за межі лише народження Ісуса Христа, якщо звернути увагу на давні тексти. Існує також думка, що щедрівки є виключно українськими, тоді як колядки відомі багатьом народам світу. Проте це не зовсім коректно, адже щедрівки також можна зустріти в Білорусі та в окремих регіонах Польщі," — зазначила Закальська.

Іноді трапляється, що текст залишається незмінним, але рефрен варіюється: замість "Святий вечір" може звучати "Щедрий вечір". Крім того, існує велика кількість щедрівок для дітей.

Наразі існує безліч варіантів щедрівок, які можуть виконувати як діти, так і дорослі. Проте зазвичай цю традицію підтримують саме діти.

"Є думка серед науковців, що традиція згасає, коли колядки та щедрівки переходять виключно в дитячий репертуар. І в деяких регіонах це так: у кращому разі тільки діти, а іноді й зовсім немає такої традиції. Хоча є й зацікавленість, оживлення інтересу до традицій, але роботи для їх збереження ще багато", -- сказала фольклористка.

Що стосується впливу європейських традицій, то без нього неможливий був би жоден розвиток. Міграційні процеси є цілком природними явищами, зазначає Ярина Закальська. І хоча ми часто прагнемо акцентувати на нашій унікальності, без цього впливу наші традиції не набули б таких форм, якими ми їх знаємо сьогодні.

Чотири оригінальні рецепти салатів для святкового столу або альтернативи для олів'є 21 грудня 2024, 18:32 * 83379 переглядів

Ялинка - це не радянський винахід

Наприклад, ялинка, яку часто називають «радянською спадщиною», насправді має свої корені в Україні, де вона з'явилася раніше. Традиція прикрашати ялинку на Різдво була запозичена з німецької культури під час Реформації, приблизно в XVIII–XIX століттях. Перші записи про ялинки в Україні відносяться до початку 1811 року в місті Одеса.

Спочатку ялинки розташовувалися тільки на міських площах. Їх прикрашали різнокольоровими стрічками, паперовими витинанками, яблуками, імбирними пряниками та горішками. З відкриттям фабрик з'явилися знайомі нам кулі та інші декоративні елементи. Замість традиційних свічок на ялинках почали використовувати гірлянди.

"Вивчаючи роботи українських авторів, зокрема Грушевського та Лесю Українку, можна виявити, що традиція встановлення ялинок у містах почалася вже на початку XIX століття. Ялинка була символом подарунків для дітей, і батьки пояснювали, що її приніс ангел або навіть Ісус Христос," – поділилася Ярина Закальська.

Вранці Різдва батьки знімали з ялинки цукерки, пряники та яблука, роздаючи їх дітям як святкові подарунки. Ялинка виступала символом райського дерева, приносячи дітям радість і благословення на наступний рік.

"Якщо подивитися на колір і на ялинку, то в нашій традиції ялинка -- це символ вічнозеленого життя, і також можна сказати, що вона може бути пов'язана з культом померлих предків. Зелений колір в даному випадку є амбівалентним: з одного боку, він означає життя, а з другого -- його можна розглядати як один із символів потойбічного світу", -- додала фольклористка.

Проте, в останні роки ми спостерігаємо, що в Україні стало рідше зустрічатися звичай вішати вінки на дверях, як це було колись.

"Ймовірно, причина цього полягає в нерозумінні традицій, і, можливо, не варто звинувачувати людей у цьому, а скоріше тих, хто повинен був роз'яснити та популяризувати ці культурні аспекти," -- зазначила Ярина Закальська.

П'ять магічних різдвяних фільмів: що варто переглянути у святковий період 21 грудня 2024, 19:28 * 63099 переглядів

Різдвяні подарунки і пряники - дух свята

Подарунки ставили не лише під ялинку, але й на столику біля неї, могли навіть ставити у чобітки. Так, це було і в Україні, а не тільки західна традиція. На Різдво також дарували подарунки. В деяких регіонах, зокрема на Поліссі, діти на Миколая залишали не під подушкою, а шкарпетки для подарунків.

"Багато хто вважатиме, що це лише західна звичка, проте насправді вона також мала свої корені в деяких регіонах України," - зазначила фольклористка.

Вона також зазначила, що у нас є власні пряники.

У Полтавській області, зокрема в Котельві, виготовляли унікальні пряники, які стали важливим елементом святкових ритуалів. Останнім часом ці традиції знову набирають популярності. Для дівчаток пекли пряники у формі панянок, а для хлопчиків — коників-вершників. Ці смаколики зазвичай готували до Різдва та дарували колядникам. У багатьох інших регіонах України також популярні медові пряники.

А західна культура представлена різноманітними чоловічками, також виготовленими з медового тіста.

Але що цікаво: західна традиція виготовлення пряників у вигляді чоловічків в Україні також існує.

"Проте, чому слід використовувати іноземні елементи, якщо у нас є власні традиції, які є не менш захопливими та важливими для нашої культурної спадщини?" — підкреслила Ярина Закальська.