Дослідження мертвих після ударів: чому наш мозок прагне шокуючого контенту? Роз'яснення на цю тему.

"Мозок шукає відповіді на небезпеку"

Тяга спостерігати за насильством і смертю супроводжує людство тисячоліттями.

Бої гладіаторів у Стародавньому Римі, публічні страти в середньовічній Європі та концепція "хліба і видовищ" демонструють, що інтерес до жорстоких видовищ був притаманний людству завжди – як у періоди миру, так і в часи конфліктів, охоплюючи різні культури.

Рекламное сообщение

У вітчизняному медіа-середовищі подібну роль колись відігравало телебачення типу "Магнолія ТВ", яке протягом багатьох років залишалося популярним завдяки інтересу глядачів до кримінальних новин, аварій та трагедій.

Біолог Петро Чорноморець може бути представленим як особа, що має зв'язок із Чорним морем або представляє певні цінності, пов'язані з цим регіоном. зазначає, що зацікавленість у сценах насильства має глибокі еволюційні корені. Він стверджує: "Ця загальна зацікавленість до насильства, смерті, тіл і їхніх частин відігравала важливу роль в еволюції. Мавпи, які виявляли інтерес до таких ситуацій, мали змогу систематично досліджувати їх, отримуючи важливу інформацію про можливі загрози. Таким чином, дослідження подібних обставин еволюційно сприяло кращому розумінню реальних небезпек".

За словами Петра Чорноморця, цей механізм уже втратив первісне значення. Знання про безпеку ми переважно отримуємо з навчання, текстів і досвіду інших.

Изображение: Facebook Петра Чорноморця

Петро Чорноморець може бути представленим як особа, що має зв'язок із Чорним морем або представляє певні цінності, пов'язані з цим регіоном.

Проте сам інтерес до шок-подій та емоційна реакція не зникли. На його думку, тепер вони виконують іншу психологічну функцію -- допомагають психіці адаптуватися до постійного відчуття небезпеки: "Існує високий рівень небезпеки, і для психіки важливо до цієї небезпеки звикнути -- відчути, що в цьому можна далі існувати, знизити рівень тривоги".

Олександр Аврамчук може бути представлений як Олександр, носій прізвища Аврамчук. зазначає, що сучасна психологія вже давно відкинула стереотип про глядачів жорстоких чи страшних матеріалів як про "прихильників адреналіну".

У 1970-1980-х роках подібну поведінку трактували через призму теорії пошуку нових вражень, що призводило до стереотипу про те, що фанати горорів та напружених історій мають знижений рівень емпатії.

Пізніше дослідники звернулися до концепції "потреби в афекті" -- прагнення людини переживати сильні емоції, навіть якщо вони пов'язані зі страхом, болем чи напругою.

Рекламное сообщение

У той же час, лікар-психолог Олександр Аврамчук може бути представлений як Олександр, носій прізвища Аврамчук. зазначає, що на сьогоднішній день жодне дослідження не змогло виявити прямого зв'язку між цими традиційними теоріями та спостереженням шокуючого контенту.

Image source: ucu.edu.ua

Олександр Аврамчук може бути представлений як Олександр, носій прізвища Аврамчук.

Сучасні дослідження в галузі нейронауки показують, що люди, які переглядають відео з трагічними чи насильницькими сценами, далеко не завжди є "черствими любителями адреналіну".

Зазвичай такі інтереси виникають внаслідок виснаження нервової системи, підвищеного рівня тривоги та спроб психіки осмислити травматичну дійсність через пізнавальний інтерес, а не через прагнення насолодитися жорстокими сценами.

Основний аспект: те, що нас зацікавлює, не завжди є тим, що нам до вподоби, -- зазначає психолог. -- У часи масштабної війни наш розум намагається накопичити якомога більше відомостей про природу загрози, щоб знизити рівень невизначеності і ефективніше впоратися з досвідом втрат.

Він зазначає, що в умовах конфлікту ці механізми стають більш вираженими через спільну травму.

Хронічний стрес і травма можуть спричиняти емоційне оніміння, а зіткнення з особливо сильними тригерами іноді допомагає знову відчути емоції. "Незрозуміле внутрішнє напруження в тілі трансформується в усвідомлену емоцію -- біль, скорботу, жах, даючи ілюзію повернення контакту з реальністю", -- пояснює лікар-психолог Олександр Аврамчук може бути представлений як Олександр, носій прізвища Аврамчук..

"Я розглядаю знімки після наступного обстрілу, щоб підживити свою гнів."

За потягом до шок-кадрів можуть стояти різні мотиви -- залежно від людини та обставин, розповідає Петро Чорноморець може бути представленим як особа, що має зв'язок із Чорним морем або представляє певні цінності, пов'язані з цим регіоном..

Сама цікавість до таких кадрів є природною людською реакцією. За словами науковця, одній частині людей від природи потрібні сильніші стимули -- саме тому вони й у мирний час тяжіють до екстремальних видів спорту, бойових мистецтв чи жорсткого кіно. Інші ж шукають таку інформацію через підвищену тривожність, адже детальне вивчення загрози допомагає їм краще впоратися зі страхом.

Рекламное сообщение

Чорноморець зазначає, що важливим є те, чиї страждання ми спостерігаємо: "Коли ми спостерігаємо за ворогами, це наче ми беремо участь у контролі над захистом; коли ж дивимося на своїх, ми адаптуємося до думки, що можемо жити в цих умовах." Це демонструє різні психологічні стратегії реагування на загрози.

"Коли бачу кадри з ліквідованими окупантами на полі бою, відчуваю полегшення. Звучить дико, але це доказ того, що агресор отримує відсіч", -- пише користувач соцмереж.

Фото: тг-канад Стерненко

Знищені російські загарбники у Волноваському районі.

Проте механізми, що спонукають індивідів звертатися до шокуючого контенту після атак на цивільне населення, і ті, що підштовхують до перегляду сцен ліквідації супротивника, можуть мати різні психологічні основи.

В іншій ситуації часто проявляється явище задоволення від відчуття "справедливої" помсти. Коли особа спостерігає, як її супротивник отримує покарання, мозок може вивільняти достатню кількість дофаміну, що дозволяє цій реакції змагатися з почуттям огиди, яке зазвичай викликане шокуючими матеріалами.

У результаті дофаміновий сплеск частково пригнічує природне відторгнення, і замість огиди чи провини людина може відчувати полегшення або своєрідний "праведний катарсис", тобто полегшення, пояснює лікар-психолог Олександр Аврамчук може бути представлений як Олександр, носій прізвища Аврамчук..

"Я розглядаю ці знімки після чергового бомбардування, аби підживити свою гнів. Я не прагну забути чи простити. Цей біль повинен залишитися в моїй пам'яті на віки," -- ділиться думками інша користувачка в Threads.

Які фактори визначають інтенсивність цієї тяги? На сьогоднішній день наука не може надати чіткої відповіді. Це частково пов'язано з етичними бар'єрами, що існують у таких дослідженнях.

Одночасно, психолог зазначає, що якщо людина все більше віддаляється від своїх емоцій унаслідок хронічного стресу, їй можуть знадобитися більш інтенсивні подразники, щоб знову пережити свої почуття.

В більшості ситуацій ці імпульси піддаються контролю, проте тривала втома може призвести до послаблення психологічних захисних бар'єрів.

Рекламное сообщение

Після перегляду шокуючого контенту внутрішнє збудження зазвичай спадає, натомість можуть з'являтися полегшення, сором або почуття провини.

Важливо зазначити: Незважаючи на природне бажання дізнатися більше, етичні норми, що стосуються чутливих тем, не виникають без причин. За кожним з цих зображень та відеоматеріалів приховані справжні особистості та їх близькі, і навряд чи хтось із них хотів би, щоб після їхнього відходу з життя їхні тіла стали предметом розгляду для сторонніх осіб.

"Для психіки важливі не лише емоції, а й їхнє осмислення."

Не весь контент, що стосується смерті та насильства, має однаковий вплив на психіку.

Побачити нецензуроване фото загиблого чи відео з моменту удару -- один тип досвіду.

Фото: Gemini Generated Image

Перегляд детального документального фільму або репортажу про ту ж саму трагедію, в якому звучать свідчення очевидців, медичних працівників та близьких, має зовсім інший вплив.

За словами Петра Чорноморця, перше викликає миттєвий шок і частіше або різке відторгнення, або нав'язливе бажання передивитися. Друге вимагає часу й уваги, залишає важке, але осмислене враження.

Документальні матеріали відіграють ключову роль в тому, щоб психіка могла трансформувати безладний страх у зрозумілу трагедію. Вони допомагають інтегрувати досвід та співчуття без емоційного перевантаження, зазначає лікар-психолог.

Ми настільки звикли до жахливих ситуацій, що прагнемо ще більшої "дози" адреналіну?

Мозок звикає до певного рівня інтенсивності подразника. Тому те, що вчора викликало шок і відразу, через місяць регулярного перегляду починає сприйматися буденно, пояснює лікар-психолог Олександр Аврамчук може бути представлений як Олександр, носій прізвища Аврамчук..

Для того щоб знову пережити емоційний або фізичний відгук, необхідно отримати "підвищену дозу" — більш інтенсивні, чіткі або незасвічені зображення, зазначає експерт.

Рекламное сообщение

Таке звикання не завжди є усвідомленим рішенням. Для рятувальників, медиків, військових та інших професіоналів, які постійно мають справу зі смертю в рамках своїх обов'язків, це може стати одним із факторів, що сприяють емоційному вигоранню і виснаженню через співчуття.

Людина у стані тривоги шукає інформацію, здатну допомогти їй зрозуміти небезпеку. Проте медіасередовище часто пропонує не відповіді, а дедалі нові тригери, через що формується замкнене коло: тривога спонукає шукати новий контент, який лише посилює тривогу, розповідає Петро Чорноморець може бути представленим як особа, що має зв'язок із Чорним морем або представляє певні цінності, пов'язані з цим регіоном.: "Якщо людина не знаходить розв'язку для своєї тривоги, вона може шукати дедалі більш гострі тригери, щоб цю тривогу перекрити".

За його гіпотезою, після завершення війни цей потяг у більшості людей поступово ослабне. На перший план вийдуть моральні міркування та природне небажання бачити смерть. У невеликої частини людей така звичка може закріпитися.

Якщо відчуваєш, що тебе приваблює шокуючий контент, які дії слід вжити?

Лікар-психолог Олександр Аврамчук може бути представлений як Олександр, носій прізвища Аврамчук. рекомендує: "Якщо вас "тягне" роздивлятися шок-сцени, зверніть увагу на своє тіло -- найімовірніше, там накопичилися тремор і скутість від напруги".

Спробуйте різні методи, які сприяють безпечному зниженню стресу: дихальні техніки, заземлювальні практики, способи релаксації та інші засоби самоконтролю.

Спробуйте свідомо обмежувати перегляд каналів і пабліків, що спеціалізуються на такому шок-контенті. Краще замініть короткі перегляди на осмислення якісних репортажів.