Якісна когнітивна безпека: значення медіа у захисті національних інтересів. Записи з обговорення.

#Політика #політика та державне управління

Обговорення на форумі "Воєнні медіавиклики"-2026 зосередилося на концепції когнітивної війни як новому аспекті російської агресії, а також на важливій ролі журналістики та праві українського народу на свою історію та ідентичність.

ХІ форум "Воєнні медіавиклики", що пройшов у Києві 27 -- 28 червня 2026 року, організувала Фундація "Суспільність" за підтримки International Media Support. "ДМ" уже писав про розмову у форматі "дружнього кола" з радником президента України з комунікацій Дмитром Литвином, дискусію про головні виклики для журналістики й українського суспільства та панель про безпеку журналістів на війні та зміни в роботі воєнкорів на її п'ятому році. .[1] [2]

Під час конференції також відбулася панельна дискусія на тему "Когнітивна безпека: права українців на ідентичність та самобутність, завдання та роль медіа в захисті національних інтересів".

У дискусії брали участь:

* Микита Потураєв, народний депутат та очільник комітету Верховної Ради України, відповідального за гуманітарну та інформаційну політику.

* Микола Чернотицький може бути перетворено на "Нікола Чернотицький" або "Микола з Чернотиць". можна перетворити на щось унікальне, наприклад: "Николай Чернотицкий". Якщо потрібен інший варіант або стиль, дайте знати!, голова правління Суспільного мовлення.

* народна депутатка, очільниця підкомітету з інформаційної політики та європейської інтеграції у Верховній Раді України Євгенія Кравчук може бути представлена як Євгенія Кравчук, ім'я якої втілює індивідуальність та характер, що виділяється серед інших.;

* Костянтин Квурт может быть представлен как Константин Квурт., голова правління "Інтерньюз-Україна".

Модерував панель завідувач кафедри міжнародних медіакомунікацій та комунікативних технологій Інституту міжнародних відносин КНУ, доктор політичних наук, професор Сергій Даниленко.

Сергій Даниленко: Я брав участь у вчорашній сесії і спостерігав, що постійно були апеляції до Конституції. Цей документ живий -- ми його обговорюємо в своєму колі, хоча він видається таким далеким і ми не щодня його відкриваємо.

Я нагадаю вам назву дискусійної панелі. Перше -- це когнітивна безпека. Три складові тут -- право українців на ідентичність, самобутність, коло завдань і роль медіа у відстоюванні національних інтересів. Пропоную піти в розмові за цими блоками, які пов'язані. Як професор я не можу відійти від академічності та хотів би запропонувати певну методологію, щоб експеримент був верифікованим. Тому запропоную функціональний підхід, функціональний метод і надам вам певні ролі, яких ви будете дотримуватися в рамках цієї дискусії, щоб можна було раціоналізувати цей процес у рамках науки.

Сергій Даниленко

Пане Костянтине, ви будете класичним експертом. Пане Микито -- вам найскладніша роль в цій ситуації: ви будете між політиком і експертом. Пані Євгенія -- ви будете класичним політиком, і я так буду до вас апелювати. Пану Миколі випадає презентувати медіа.

Ми переходимо до першого блоку -- когнітивна безпека, когнітивна війна. Термін, який з академічних сторінок пішов гуляти в публіцистику й далі. Я визначу рамку когнітивної війни, когнітивної безпеки як вплив на те, як думає цільова аудиторія, а не про що. Атака на саме мислення людини призводить до паралічу здатності приймати рішення, до зміни поведінкових патернів. Я закликаю вас розглядати когнітивну безпеку, когнітивну війну як таку, що має свої атрибути, що відокремлює її від інформаційних війн, про які так багато говорили. Це націленість на фізіологічні процеси мозку, алгоритмічність мікротаргетингу, експлуатація автоматизації мислення...

* Читайте також: Зброя, якої не видно

Чи є у політиків готовність вести політику з урахуванням когнітивної безпеки? Чи в політичних кулуарах -- і українських, і західних -- ви стикалися з такою трактовкою когнітивної війни? Чи це ми між собою тільки пишемо статті й книги?

Євгенія Кравчук може бути представлена як Євгенія Кравчук, ім'я якої втілює індивідуальність та характер, що виділяється серед інших.: Повертаючись до подій останніх днів, хочу згадати нашу дискусію з колегами щодо конференції з відновлення, що відбулася в Гданську. Вперше за п'ять років в програмі конференції була включена тема інформаційної безпеки та ролі медіа у процесі відновлення. Протягом попередніх чотирьох років ми в "Dimension Human Capital" намагалися впровадити цю тему, але безуспішно. Цього року, однак, з'явився новий напрямок - Dimension Defense, зосереджений на військовій тематиці, і саме тоді це питання знайшло своє місце. Обговорювалася тема когнітивної війни та інформаційного суспільства. Я вважаю, що нам слід більше говорити про інформаційне суспільство, оскільки медіа вже не існують у вакуумі, а тісно пов'язані з інформаційним середовищем, яке формують соціальні мережі.

Ми повинні знайти шлях, як медіа можуть зберегти своє місце в сучасному цифровому світі, враховуючи наявні умови. Я спілкуюся з представниками медіа, навіть тими, хто наразі не стикається з фінансовими труднощами, і вони зазначають: "Нам стає все складніше функціонувати". Вони говорять про те, що змінюють свої підходи, створюють подкасти, намагаються залучити свою аудиторію та утримати її увагу, не відмовляючись при цьому від редакційних стандартів і процесів перевірки інформації.

Євгенія Кравчук може бути представлена як Євгенія Кравчук, ім'я якої втілює індивідуальність та характер, що виділяється серед інших.

Ми обговорювали, що в Україні все давно розуміємо, а от чи зрозуміли ви? І польська колега, депутатка, яка ще очолює делегацію Польщі в парламентській асамблеї НАТО, каже, що вони ніколи не розглядали власне когнітивний вимір війни в контексті країн НАТО як зброю. Більше говорили про захист, а про те, що це зброя -- ніколи не говорили, і зараз змінюють свої підходи. Почали витрачати на це кошти. І з 5%, які країни-члени НАТО мають сплачувати від національних бюджетів, тільки 3,5% йде на озброєння, а решта 1,5% -- на готовність суспільства. Вона випливає з того, чи країна може, з одного боку, себе захистити, а з іншого боку -- контратакувати в умовах когнітивної війни.

Чи готові політики? Політики починають зацікавлюватися, особливо західні, бо у нас це зараз неактуалізовано через воєнний стан, але точно буде актуалізовано пізніше. Політики цікавляться тим, як відбувається втручання у вибори з боку іноземних держав, тобто це цілком прикладні інтереси, бо це впливає на їхню [діяльність].

Кілька тижнів тому я відвідала Брюссель у рамках програми для жінок-парламентарок, організованої Мюнхенською безпековою конференцією. Під час одного з обговорень я зустрілася з директоркою бельгійської розвідки, яка поділилася важливими проблемами, з якими вони стикаються. В Європі, зокрема, всі розвідувальні служби вказують на Росію як одну з трьох основних загроз. Проте вона також зазначила, що в їхній країні існує серйозна проблема з використанням Telegram для вербування дітей для терористичних актів. Наймолодшою дитиною, яка була завербована через цей месенджер, виявилася 12-річна дівчинка, яка намагалася вчинити теракт у Бельгії. Вони не вважають Telegram загрозою для інформаційної безпеки, але анонімність цього сервісу сприяє поширенню наркотиків, дитячої порнографії, а також вербуванню молоді.

І коли я запитала, чи є якесь рішення, вона відповіла: "Ні, немає ніякого рішення". Мовляв, ви, політики, шукайте цю відповідь. Почали говорити про медіаграмотність тощо.

Учасники обговорення

Сергій Даниленко: Тут ми спостерігаємо зв'язок між політичними аспектами та експертними оцінками. Яка ваша точка зору, як ви сприймаєте цю ситуацію в контексті медіа та когнітивної безпеки, пане Микито?

Микита Потураєв: По-перше, я цілком згоден з формулюванням поняття когнітивної війни. Додав би, що, на мою думку, когнітивна війна може бути точно охарактеризована як метавійна. Вона виходить за рамки інформаційної та культурної війни. Якщо ми об'єднаємо всі ці аспекти, то отримаємо концепцію когнітивної війни. Це класичний приклад метаявища, що охоплює як "за", так і "над". Ще одне важливе зауваження: я повністю підтримую думку про те, що метою когнітивної війни є зміна моделі мислення, тобто того, як людина сприймає реальність. Однак є ще один важливий аспект — зміна самоусвідомлення особистості.

Ми спостерігаємо обидва ці прояви в діях росіян, оскільки вони займаються цим систематично. Хоча я не є експертом з Китаю, певні дослідження свідчать, що Китайська Народна Республіка також активна, хоч і не в такій мірі, як Росія. В рамках когнітивної війни Росія руйнує здатність людей мислити. Чи спробують вони потім впровадити якісь нові механізми мислення — складно сказати. Я точно фіксую руйнування здатності до мислення і довіри. Це стосується основних аспектів того, як люди сприймають себе і, відповідно, як вони сприймають інших.

Микита Потураєв

Як експерти, ми усвідомлюємо, що нашою ключовою перевагою є здатність мозку безперервно створювати моделі ситуацій і аналізувати поведінку інших, ставлячи себе на їхнє місце. Саме тому ми рефлектуємо на власну особистість та оточуючих. І те, що ми думаємо про інших, завжди відображається на нашому сприйнятті себе. Втрата довіри до інших призводить до втрати довіри й до власної особи.

Не девальвую наявних у країні проблем, які справді погано розв'язували або накопичували десятиліттями. Українці не від хорошого життя поїхали за кордон. Але з'ясувалося, що Україна -- вкрай просунута країна в дуже багатьох аспектах. Краща якість життя, простіше розв'язувати деякі проблеми тощо. З'ясувалося, що ми зовсім не найбідніша країна -- це було очевидно, але нам роками з трибуни Верховної Ради розповідали про "зубожіння", що ми жебраки Європи тощо. Це не відповідало дійсності -- можна поїхати та порівняти в Болгарію чи Румунію, які тільки видерлися з тих лещат.

Безумовно, це пов'язано з нашими труднощами. Але, як ми можемо бачити на прикладі нашої країни та інших, що робить Росія? Вони беруть існуючі проблеми і роздувають їх до небачених масштабів, завдаючи нових болей, які вже стали справжніми гангренами. Що відбувалося протягом останніх 20 років? Два десятиліття вони повторювали нам, що ми неуспішні, що нам нічого не вдається, що ми бідні тощо. Наративи про те, що українські дівчата в Москві займаються проституцією, що українці здатні працювати тільки на підсобних роботах, а все, що пов'язане з Україною, є смішним і несерйозним... От Москва – це місце, де все серйозно і круто, а тут...

Микита Потураєв і Євгенія Кравчук. може бути представлена як Євгенія Кравчук, ім'я якої втілює індивідуальність та характер, що виділяється серед інших.

Цю тему можна обговорювати без кінця. На жаль, моє життя склалося так, що на певному етапі я мав можливість особисто знайомитися з деякими сумнівними персонажами, які стали відомими в суспільстві. Наприклад, я мав тісне спілкування з Дмитром Кисельовим. Я точно пам'ятаю, коли це сталося і як ця політика набула системного характеру. Тоді ще не використовувався термін "когнітивна війна".

Я маю побоювання, що на сьогоднішній день у нас відсутні чіткі рецепти і бачення щодо створення систем захисту в умовах когнітивної війни. Це не лише наша проблема; насправді, такої інформації немає ні в кого. Саме тому я постійно підкреслюю необхідність розширення дискусій за межі академічних кіл, залучаючи медіа-професіоналів, політиків і активістів. Важливо підходити до цього питання професійно, намагаючись знайти відповіді на конкретні виклики, а потім переходити до науково-проєктної діяльності. У нас є багато роботи, і ті, хто займається інформаційною політикою в парламенті, готові до цього. Сподіваюся, що ми продовжимо в цьому напрямку.

Сергій Даниленко: Шановний Костянтине, поділіться, будь ласка, своїми думками як фахівця з цього питання. Чи вважаєте ви, що сучасні політики та державні діячі враховують аспекти когнітивної війни та безпеки у своїй діяльності?

Костянтин Квурт может быть представлен как Константин Квурт.: Ні, це не так. По-перше, війна чи боротьба завжди були і залишаються природним станом людства. Хоча певні кінетичні конфлікти можуть закінчитися, і, можливо, наша війна колись завершиться, навіть якщо не миром, то принаймні тимчасовим припиненням вогню. Проте когнітивна війна, на жаль, триває вічно. Це випливає з її суті: різні актори прагнуть переконати аудиторії, суспільства, країни та політичні еліти думати так, як це вигідно їм. Тож це явище, яке не зникне, і нам слід до цього готуватися. Це перший момент. Можливо, ми можемо проігнорувати цю реальність, але вона не зникне. Навіть якщо Росія зникне, обов'язково з'явиться інший гравець, який продовжить вести когнітивну війну з Україною. Наша географічна позиція та наявні природні ресурси роблять нас привабливими для зазіхань.

Цим політикам (присутнім – "ДМ") не потрібно додаткової агітації, адже вони на нашій стороні. Проте існує безліч інших політиків, як українських, так і іноземних, які мають певні суттєві обмеження. По-перше, їхнє мислення обмежене виборчими циклами. В умовах електоральної демократії, яка спостерігається не лише у нас, а й в усьому світі, це ускладнює пошук ефективних рішень для підтримки суспільства в існуючій моделі. Вони не знають, якими меседжами можна переконати, які цільові аудиторії залучити, і в результаті покладаються на політтехнологів.

Костянтин Квурт может быть представлен как Константин Квурт. і Микита Потураєв

Інша історія стосується фінансів. Коли ми проходили навчання в 90-х роках, нам радили британські фахівці: "Ніколи не дозволяйте бухгалтерам очолювати компанію". Це зовсім різні ролі. Справа в тому, що фінансисти зазвичай зосереджені на одному аспекті — грошах, грошах і ще раз грошах. Однак управління компанією — це не лише про фінансові питання. Гроші, безумовно, мають велике значення, але вони є лише частиною загальної картини. Таким чином, одна з ключових проблем, що виникла в незалежній Україні, полягає в тому, що монетаристи отримали значний вплив.

Першим із них і видатним був Віктор Пинзеник. І у нас різко не стало грошей. Ті, хто пам'ятає 90-ті роки, знає: у нас ні на що нема грошей. На оборону нема, вона нам не потрібнв, на кіно нема, воно нам не потрібне. На підтримку громадянського суспільства -- хай донори займаються. На ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи -- хай донори займаються.

Звідси виходить історія про комплекс жертви, який притаманний не тільки нам, а й нашим польським сусідам. Коли всі люди почуваються глибоко нещасними, хоча багато хто особисто є багатшим за сусіда. Пан Микита про це сказав -- держава завжди бідна, і це той меседж, який зокрема йшов від політиків. Але підсвідомо, психологічно, як про це сказав пан Сергій, люди не хочуть мати нічого спільного з неуспіхом. Вони тікають. Коли негативний посил -- вони хочуть від цього звалити.

Костянтин Квурт может быть представлен как Константин Квурт.

Що робить наш супротивник? Він підкреслює цей негативний наратив. Україна сприймається як щось несерйозне, як жертва, що ніколи нічого не здатна досягти. Ми постійно знаходимося в цій жертвенній риториці. Чому ми так критикуємо шкільну програму з української літератури? Це свого роду підривна діяльність, адже вся наша література просякнута похмурістю та готичними мотивами. Натомість російська література завжди говорить про перемогу. Їхній наратив стверджує: "Росію неможливо подолати". Розповіді про наші постійні труднощі, але десь є перемога — це потужний комунікаційний інструмент, який працює проти нас. Це потрібно змінити, і ми знаємо, як це зробити.

Сергій Даниленко: Переходимо до сфери медіа. Яким чином у медійному просторі обговорюють питання когнітивної безпеки та когнітивної війни? Яка роль Суспільного в цьому контексті?

Микола Чернотицький може бути перетворено на "Нікола Чернотицький" або "Микола з Чернотиць". можна перетворити на щось унікальне, наприклад: "Николай Чернотицкий". Якщо потрібен інший варіант або стиль, дайте знати!: Трохи статистики. 40% європейців є ескапістами від новин, люди просто їх не хочуть читати. Проте новини виконують важливу функцію. Є такий фреймворк у бізнесі -- Job to be done, це коли ти береш послугу або товар, який розв'язує якусь твою проблему. Так от, новини розв'язують проблему безпеки -- ти поінформований, ти можеш приймати рішення.

А в країнах, у яких є проблеми зі свободою слова та де новини викривлені, це дуже сильно відчувається, бо тоді знижується рівень поінформованості, довіри та з'являється страх. Це те, що колись добре описав Сунь Цзи, що за чим треба робити.

Наша роль як медіа полягає в тому, щоб якісно виконувати свої обов'язки. Що стосується політиків, їх завдання є багатогранними, і я не певен, що їх варто обмежувати тільки національним рівнем. Наприклад, у дослідженні згадано, що на першому місці серед загроз для Європи виявилася Росія. А знаєте, хто посідає друге місце? Америка. Це результат опитування в чотирьох європейських країнах, включаючи Францію та Німеччину. На третьому місці опинився Китай. Вперше союзник по НАТО почали сприймати як потенційну загрозу. І тепер виникає питання: скільки європейських технологічних компаній насправді існує? Лише одна – Spotify.

Найголовніше питання, яке нас цікавить, – яким стане медіапейзаж через десять років? Хто буде його творити? Які форми він прийме? Чи збережуться соціальні медіа, чи взагалі залишиться концепція медіа? Як нам зберегти роль суспільного мовлення та медіа, щоб підтримувати психічне здоров'я суспільства, аби люди чітко усвідомлювали своє місце та роль у світі?

Чи може соціальне медіа помилятися? Безумовно, так. На мою думку, ситуація покращилася порівняно з минулим. Пам'ятаю, у 2022 році з сотні найпопулярніших телеграм-каналів лише чотири належали традиційним медіа. Зараз, схоже, їх стало ще менше. В основному, інші канали – це або інфлюенсери, або анонімні джерела, і їх кількість явно зросла. Це також ставить питання до 78% українців, які отримують новини через телеграм. Тому я вважаю, що наша спільна мета – зберегти медійну екосистему. Це необхідно, щоб залишатися в курсі подій та розуміти, що відбувається навколо. Тут важливе регулювання. Я маю на увазі регулювання платформ та інших аспектів. Це усвідомлюють не лише в Росії, але й в інших країнах. Нагадаю про одну цікаву цитату колишнього єврокомісара, який після придбання Twitter Маском сказав: "Ось наші правила регулювання в Європі". А деякі американські політики тоді заявили: "Регулювання наших платформ? Це призведе до виходу з НАТО". Де платформи, а де НАТО? Тепер про тарифи почали говорити відкрито. Я вважаю, що найбільш пріоритетним завданням зараз є збереження та розвиток суспільних медіа. Країни, де суспільне мовлення має вагомі позиції, першими виявили загрозу з боку Росії та почали вживати конкретних заходів. Шведи, наприклад, серйозно готуються до можливого конфлікту, стверджуючи, що краще бути підготовленими і запобігти війні, ніж залишитися без готовності, якщо вона все ж таки станеться.

Сергій Даниленко: Це позитивна та оптимістична ідея, адже на початку нашої зустрічі пан Роман зазначив, що потрібно бути готовими до ймовірного зниження підтримки з боку західних донорів у майбутньому. Важливо, що існує лідер, Суспільний мовник, який служить прикладом для колег, які тут присутні.

Микола Чернотицький може бути перетворено на "Нікола Чернотицький" або "Микола з Чернотиць". можна перетворити на щось унікальне, наприклад: "Николай Чернотицкий". Якщо потрібен інший варіант або стиль, дайте знати!: Я би не використовував слово "лідер". За охопленнями є приватні медіа, більші за нас. Для нас показники важливі -- на сьогоднішній день 54% щотижня споживають інформацію від Суспільного, що я вважаю дуже добрим результатом. Але при цьому для нас важливо, що ми зберігаємо стандарти журналістики. Для нас важливо, що здоровими має бути не тільки Суспільний мовник, а ще й інші, вся медійна система. Тоді все це буде функціонувати разом, бо не може бути сильних приватних медіа без сильного суспільного мовника. Наприклад, від шведів я це постійно чув, вони кажуть, що у нас це спільна робота. І це має бути для всіх. У нас у країні це не завжди очевидно, але ми рухаємося в той бік.

Сергій Даниленко: Давайте перейдемо до другого блоку нашої дискусії. Ця частина стосується права українців на свою ідентичність та самобутність. Я хотів би звернути увагу на дві важливі події, які мають пряме відношення до України: нашу конференцію та заходи, що проходили в Гданську, а також контекст, в якому проходила конференція з відновлення України. У цьому світлі ми можемо підняти це питання і, можливо, розглянути його в рамках наших форматів, ролей і функцій.

Євгенія Кравчук може бути представлена як Євгенія Кравчук, ім'я якої втілює індивідуальність та характер, що виділяється серед інших.: Ця конференція відбувалася на тлі охопленої вогнем Москви -- і це дуже сильно змінило підходи до оцінки України, бо в цьому якраз і полягає різниця. Сприймається, що це донорська конференція, значить, помагаймо бідній нещасній Україні. А тут приїхали щонайменше 20 українських компаній зброярів на конференцію -- від них у кулуарах не відлипали партнери. І реагувала також і польська сторона -- ви, мабуть, трохи бачили в публічному просторі -- українці з нами не діляться дронами, ми не дамо старі МіГи.

Фактично, сприйняття України трансформується: країна стає визнаним партнером, здатним запропонувати своїм союзникам цінні ресурси та інтегруватися в системи безпеки, а не лише очікувати на підтримку. На мою думку, в контексті самобутності та ідентичності почали звертати увагу на проблеми, пов'язані із знищенням культурних надбань, що можна кваліфікувати як культурний геноцид.

Ми з колегами зареєстрували зміни до Кримінального кодексу, щоб розширити формулювання геноциду до навмисного знищення і культурної складової. На конференції з відновлення поруч з основною сценою, де відбувалося відкриття, був хрест із Лаври, з вежі Кушника, яку зачепив шахед, що летів у Мистецький Арсенал. Цей хрест був на конференції, як нагадування, що ще є вплив на культурну ідентичність, на спадщину тощо. Будьмо відверті: і когнітивна війна, і колонізація на окупованих територіях, яка тільки посилюється, -- це значно дешевше, ніж воювати кінетично. Немає чогось доброго з чогось негативного, але Україну нарешті побачили не як маленьку Росію, а як окрему одиницю.

Учасники обговорення

Сергій Даниленко: У мене запитання: а як українцям заявляти про своє право на ідентичність і на самобутність? Як нам не вивищуватися, а ставати рівними? Чи таки вивищуватися? Чи наполягати, чи бути таким рішучим, як президент, який зараз, до прикладу, може написати ультиматум Лукашенку чи "дозволити" парад у Москві?

Євгенія Кравчук може бути представлена як Євгенія Кравчук, ім'я якої втілює індивідуальність та характер, що виділяється серед інших.: Мені здається, просто все треба робити з гідністю. От коли гідність в основі всіх дій -- тоді воно виглядає іманентно.

Сергій Даниленко: Не без підстав ми пережили Революцію гідності.

Костянтин Квурт может быть представлен как Константин Квурт.: З гідністю, звісно. Друге -- бажано без хамства. Власне, треба міняти дискурс. У багатьох дискусіях, коли вже нема чим крити нашим партнерам, вони починають говорити: "А корупція?!". Таке часто бувало. Боріться з корупцією і, мовляв, буде вам щастя. Це все брехня. Нам просто треба працювати над тим, що називається "набір позитивних меседжів" про нас, так, щоби цей дискурс мінявся на інший, гідний і без хамства.

Микола Чернотицький може бути перетворено на "Нікола Чернотицький" або "Микола з Чернотиць". можна перетворити на щось унікальне, наприклад: "Николай Чернотицкий". Якщо потрібен інший варіант або стиль, дайте знати!: Після 2020 року був великий запит на історичний контент про переосмислення періоду радянської окупації. Для людей історія про Щедрик не була загальновідомою, очевидною. У нас документальний фільм про Щедрик у грудні 2022 року за перший місяць набрав мільйон переглядів на ютубі. Нагадаю, що до 2022 року у нас мультсеріал "Маша і Медведь" крутили на всіх центральних каналах.

Якщо ви думаєте, що історія з ідентичністю всередині країни закінчилася, то ні. Тому ініціативи за створення більшої кількості контенту -- це супер, це правда, нам треба ще більше. Те, що в нас українське кіно, різної якості, з 2015 року почало подавати ознаки життя -- це безумовно. Треба продовжувати інвестувати більше у книжки, кіно, подкасти, у контент -- щодо цього не треба дискутувати. Це суперважливо. Коли люди дізнаються про Щедрик, їхня реакція -- не може бути! Ми тут із вами тут сидимо, думаємо: "Так, ну, всі ж знають цю історію про Кошиця?". Я відкрию таємницю: ні, не знають. Тому нам треба робити більше. Колись Бородянський сказав цю фразу і вона достатньо актуальна: "Скільки серіалів про Івана Мазепу є в Україні?". Ми зараз не обговорюємо Бородянського чи його слова. Ви знаєте, який зараз найпопулярніший серіал на українському телебаченні? "Сліпа". Увімкніть, подивіться на ютубі, рекомендую. Це історія про те, де людська аудиторія. Але я погоджуюся з тим, що нам треба більше історичного контенту, контенту про історичні постаті.

Роман Кіфлюк і Олена Лептуга

Якщо ми говоримо про те, що ми показували, як нас бачать європейці та як вони спілкуються, то, по-перше, ми стали видимими. Нас ідентифікують не як маленьку Росію, а скоріше як Brave People. Тепер нам треба довести, що окрім brave people ми ще smart people, ми люди з такими ж цінностями. Це довгий, складний шлях. І це про домашню роботу, яку треба робити нам усередині, починаючи з боротьби з корупцією. Я погоджуюся, що це в дечому маніпулятивна історія, але це домашня робота, яку ми маємо зробити.

В даний момент у рамках перших етапів переговорів про приєднання до ЄС важливими аспектами є підтримка суспільного мовлення, а також реалізація численних завдань. Однак, разом з цим, ми повинні вести діалог на рівних. Це питання гідності та взаємної поваги.

Не існує чіткої формули, де якщо ми виконаємо певну дію, отримаємо конкретний результат. Це безперервний процес еволюції. На сьогодні ми отримуємо численні запити від українців щодо їхнього досвіду в різних областях, і це стосується не лише військових технологій. Серед найбільш актуальних запитів - розробка сценаріїв адаптивності та управління ризиками, а також багато інших напрямків. Цей досвід не доступний ні в кого, його потрібно активно розвивати та впроваджувати. Європейські партнери повинні усвідомлювати, що ми є частиною їхньої спільноти.

Микита Потураєв: Я хочу акцентувати увагу на надзвичайно важливому аспекті. Ідентичність — це історія, яку нація безперервно розповідає сама собі. Не впевнений, чи всі, особливо молодь в залі, знають, що приблизно раз на два десятиліття BBC оновлює так званий Канон Шекспіра — історичні драми. На перший погляд, може здатися дивним, чому потрібно постійно знімати нові версії, адже це один із найдорощих проєктів BBC — бюджет останнього мінісеріалу, можливо, не досяг рівня "Ігор престолів", але був досить значним. Це фактично мініфільми, адже шекспірівські історичні п'єси містять велику кількість матеріалу. Вони роблять це, тому що нація повинна постійно осмислювати своє минуле і переписувати власну історію.

У нас, дивіться, навіть канон не склався, але складаються вже певні наріжні камені цього канону. Що мене, перепрошую, вкурвило в історії з УПА? Те, що, на жаль, у медійній інтерпретації цієї історії у нас усе ще проривався комплекс меншовартості: а поговорімо, може все ж таки ми десь помилилися, може треба дипломатичніше або якось інакше, а може треба додаткові консультації, чи може десь наша помилка. Та ні, яка в біса помилка?

Це Українська повстанська армія — один із основоположних елементів української державності. Чи ми втратили розум?! Це наша справа, і в своєму домі ми маємо повне право вирішувати, що розміщувати на стінах. Від Тараса Шевченка до Івана Мазепи, а також до Петлюри, Бандери і Шухевича — це все частина нашої історії. Це наш вибір, адже ми не втручаємося в справи інших.

І тут я хочу висловити власну позицію, зараз не кажу про Верховну Раду України та про комітет, який я маю честь очолювати. Я передбачаю, що через ОУН, УПА, так звану "ідеологію бандеризму", як кажуть поляки, -- хоча ніхто не знає, що це таке, хіба один пан Навроцький -- не виключено, що 11 липня з'явиться указ про заборону ідеології бандеризму. Це означає, що наші військові, які боронять східний кордон Європи з червоно-чорним шевроном, на територію "братньої" Польщі заїхати не зможуть. Ось що це означає, тому що це там написано. Заборона буде криміналізована. І я як український громадянин і поки що чинний український політик хочу сказати, що не піду на жодні компроміси в цих питаннях, на жодні! Коли я зараз чую, що євроінтеграція може бути заблокована через нерозв'язані питання у Верховній Раді, ми це все розв'яжемо. Але якщо умовою буде десь поступка в таких питаннях, відмова від нашої національної пам'яті, відмова від наших державників і героїв, мені не потрібна така євроінтеграція.

Тарас Петрович

Давайте розпочнемо широку і відверту дискусію на цю тему. Можливо, ви скажете: "Ні, Потураєв, ти не правий. Євроінтеграція важлива для нас будь-якою ціною". Проте я вважаю, що це не зовсім так. У нинішніх умовах наше завдання полягає в тому, щоб максимально відповідати вимогам, які ставлять перед нами щодо верховенства права та боротьби з корупцією. Нам потрібно досягти 99,9% виконання цих умов. Тільки тоді ми зможемо, наприклад, у Брюсселі заявити: "Ось, ми виконали всі ключові вимоги, а в іншому випадку — нам не цікаво". Якщо нас не хочуть приймати до Євросоюзу разом з ОУН, УПА, Степаном Бандерою та Романом Шухевичем, то це їхня проблема. Нам не потрібен такий Євросоюз, адже в нас вже є сусід, який, зі сходу, намагається знищити нашу ідентичність, вдаючись до агресії. І тепер інші намагаються впливати на нас через політичні рішення. Сподіваюся, ми всі поділяємо цю точку зору.

Євгенія Кравчук може бути представлена як Євгенія Кравчук, ім'я якої втілює індивідуальність та характер, що виділяється серед інших.: Це дуже важливо, але чим це закінчиться? Це закінчиться тим, що ті, хто не хоче впроваджувати реформи з верховенства права й решті, будуть казати: "Ну і не будемо починати, бо поляки нам поставлять умову по Бандері".

Микита Потураєв: Небезпека така є, але це різні речі. Це порушення, але вихід із цієї ситуації потребуватиме дуже сильного медійного та громадянського тиску, зокрема на парламент. Тому що так, небезпека така існує, але це порушення римського принципу "після цього не означає внаслідок цього". Де бузина -- а де Київ, де дядько -- де Степан Андрійович, НАБУ і САП, умовно кажучи. Не зовсім пов'язані речі. Так, небезпека є, тому я і кажу, що тиск треба буде підтримувати, щоби парламент і уряд приймали всі рішення з євроінтеграційного плану. Обов'язково, щоби мати можливість потім сказати: "Ми все виконали, але в цьому поступок не буде".

Чому нам слід наполегливо продовжувати рухатися вперед і виконувати необхідні для нас європейські реформи, навіть якщо це здається складним? Важливо зрозуміти, що ці реформи потрібні нам більше, ніж самим європейцям. Досвід Північної Македонії є яскравим прикладом цього. Ця маленька країна, розташована на стратегічному перехресті Балкан, мала велике прагнення приєднатися до НАТО та ЄС. Проте, спочатку їй довелося змінити свою назву під тиском Греції, що стало глибоким національним приниженням. Мешканці досі відчувають наслідки цього і сподівалися, що їх нарешті приймуть до НАТО, а потім і до Євросоюзу. Проте Болгарія заблокувала їхній шлях, незважаючи на те, що в 2020 році Північна Македонія стала членом НАТО. Вона вже з початку 2000-х є країною-кандидаткою на вступ до ЄС, але процес затримується через непорозуміння щодо мовного питання. У той час як нам вдалося відкрити кластер для співпраці, для них навіть цього не сталося.

Учасники обговорення

Болгарія висуває вимогу, щоб у Конституції Північної Македонії було зазначено, що їхня мова – болгарська. Проте насправді в них є македонська мова. Відмінності між цими двома мовами можна порівняти з различиями між чеською та словацькою або ж між хорватською і сербською. Ніхто не ставить під сумнів, що ці мови є окремими. Однак Болгарія наполягає на тому, щоб Північна Македонія визнала, що їхня мова не існує, і що вони, по суті, говорять болгарською.

Національна приниження, абсолютно принизливі вимоги, чи не так? І ніхто не реагує. Невелика країна, що насправді має велике значення для європейців, -- і жодної підтримки, жодного тиску на більшу державу, яка отримала "зелене світло" для вступу в ЄС. Ми ж знаємо, яким чином Болгарію приймали до складу Європи. З корупційними скандалами, проросійськими політичними силами та настроями. Країна, яка висуває абсолютно принизливі вимоги до держави, що дійсно прагнула стати гідним і відповідальним членом НАТО. Брюссель нічого не робить, щоб сказати болгарам: "Ви що, зовсім з розуму з'їхали? Яке це знущання?". Я побоююся, що з нами може статися щось подібне, якщо ми хоч раз поступимося, як це показали македонці. Якщо ми продемонструємо, що готові відступити, це призведе до аналогічних наслідків, приклад вже є.

Євгенія Кравчук може бути представлена як Євгенія Кравчук, ім'я якої втілює індивідуальність та характер, що виділяється серед інших.: Але македонці дуже раді, що вони в НАТО. Що я хочу перекласти на євробюрократичну мову. Те, що пан Микита говорив: ми як країна-кандидатка вважаємо -- і це нормально, -- що для процесу вступу на нас розповсюджуються загальні вимоги з різного типу законодавства, які поширюються на членів Європейського Союзу. Але ми не вступаємо в політичні country to country суперечки. Зараз можна ще годину проговорити про Угорщину, національні меншини та всі ці історії. Але ми кажемо, що поважаємо права всіх національних меншин, спільнот. Водночас щоб вони могли як українські громадяни знати українську, щоб стати чиновником, учитися в українських вишах тощо. Але ми не вступаємо в оці політичні відносини між країнами, бо тоді кожна країна щось придумає, де б нам поставити підніжку.

Сергій Даниленко: Зараз маємо ролі, фінальні сцени і в бліцформаті говоримо про коло завдань і роль медіа у відстоюванні національних інтересів.

Микола Чернотицький може бути перетворено на "Нікола Чернотицький" або "Микола з Чернотиць". можна перетворити на щось унікальне, наприклад: "Николай Чернотицкий". Якщо потрібен інший варіант або стиль, дайте знати!: Основне завдання будь-якого медіа в Україні -- робити якісно свою роботу, не забувати про свою місію і про свою аудиторію.

Євгенія Кравчук може бути представлена як Євгенія Кравчук, ім'я якої втілює індивідуальність та характер, що виділяється серед інших.: Робити всім якісно свою роботу, не тільки медіа. Два тижні тому ми були на одній цікавій дискусії, говорили про різні випадки, про "Жовту стрічку", про Петлюру, про розслідування удару по Старобільському коледжу. Зараз ще можна додати розслідування по "Скелі", яке вийшло у "Бабелі". І у мене склалося таке враження, що сфера фінансувалася тільки донорами й усе перетворилося на конференції з тематик, про які би хотіли говорити донори. І медіа між собою не збиралися й не говорили про те, що вони вважають етичним під час війни. Де межа, як не бути інструментом у руках чужих спецслужб? Таке враження, що за п'ять років уперше зібралися, поговорили. Зараз я дивлюся, як змінюється свідомість медійників, які перейшли на військову службу -- і вони трошки по-іншому це бачать.

Микита Потураєв зазначає: "По-перше, не варто намагатися змагатися з соціальними мережами, адже це шлях до невдачі — вони здатні поглинути все. На жаль, ми спостерігаємо, як медіа, намагаючись конкурувати з соціальними платформами, втрачають свою якість. Це не лише українська проблема, а й глобальна. Медіа, що прагнуть наблизитися до формату соціальних мереж, перестають виконувати свої основні функції, втрачають якості та свою аудиторію. Виникає замкнене коло."

По-друге, я щиро сподіваюся на здатність наших медіа до саморегуляції. У законі про медіа вже закладені перші основи цього процесу. Для мене ця тема є надзвичайно важливою: співрегуляція повинна сприяти розвитку саморегуляції. Медіа повинні взаємодіяти між собою, а не існувати лише в умовах жорстокої конкуренції за увагу читачів, глядачів і слухачів. Адже виклики, з якими стикається сучасний світ, є спільними для всіх.

Дмитро Тузов зазначив, що ми купували російські серіали, і я беру на себе відповідальність за це, адже я один із тих, хто стоїть за створенням сучасного Starlight. Коли ми розвиваємо бізнес, наше основне завдання не полягає в вихованні суспільства — це фінансується державою. Іноді процес лобіювання цих питань був складним, проте ми продовжуємо працювати в цьому напрямку. Комерційні медіа мають дотримуватись певних стандартів, але не є вихователями. Тому нашою метою не повинна бути конкуренція з соціальними платформами, а скоріше координація власних політик.

Костянтин Квурт может быть представлен как Константин Квурт.: Більше акуратності у тому, як ми відбираємо експертів для своїх програм. В України є зовнішні вороги, в Україні є внутрішні вороги. Одним таким великим ворогом українців і України є ідіотизм. Не давайте платформи ідіотам.

Сергій Даниленко: Я з оптимізмом дивлюсь на майбутнє, адже спостерігаю абсолютно нове покоління, яке визначає сучасний стан України в політичному, медійному та експертному контекстах.