Як війна вплинула на сприйняття України в Європі: роздуми режисерки, що вже близько 20 років живе і працює між цими двома державами.

Я вже майже двадцять років живу й працюю між Україною та Німеччиною. Останні кілька років працюю режисеркою на німецькому телеканалі ZDF, тому маю можливість бачити, як змінюється ставлення до України не лише в політиці чи новинах, а й у повсякденному житті - серед колег, друзів і людей, з якими зустрічаюсь щодня.

Війна стала точкою зламу у ставленні Європи до України. Але цей злам ще не остаточний - він продовжує формуватися просто зараз.

Коли Україна ще залишалася елементом "пострадянського простору".

Ще кілька років тому Україна для багатьох європейців залишалася радше географічним поняттям, ніж окремою культурною та політичною реальністю.

Під час навчання режисурі в Мюнхені я не раз помічала, що Україну часто розглядають через призму російської культури. Для багатьох вона здавалася частиною єдиного культурного простору, з однією історією та мовою. Інформації про українську культуру було обмаль, а знання про нашу історію ще менше.

Парадоксально, але саме в умовах повномасштабної війни багато людей в Європі вперше почали глибше вивчати Україну. Ціна цього нового інтересу виявилася надто високою, проте сьогодні значно більше людей усвідомлюють, що Україна – це самостійна країна з власною історією, культурою та ідентичністю.

Від емоційної підтримки до виснаження.

Я добре пам'ятаю перші місяці повномасштабного вторгнення.

Десятки тисяч людей брали участь у акціях протесту. Невідомі німці надавали гуманітарну допомогу, відкривали двері своїх домівок для українців-біженців, організовували збори коштів та долучалися до акцій підтримки.

Коли я влаштовувала масштабні проукраїнські акції в Німеччині, мене вражала кількість людей, які були готові виступати на підтримку країни, з якою вони раніше не мали жодних зв'язків.

Саме тоді я познайомилася з багатьма європейцями, які стали моїми друзями. Досі іноді запитую себе, звідки в них стільки емпатії. Вони ніколи не жили під обстрілами, не мають українського коріння, але гостро відчули несправедливість того, що сталося, і не захотіли залишатися осторонь.

З часом виникла нова стадія – втома. Це цілком зрозуміло. Люди не здатні роками перебувати в умовах безперервного емоційного стресу. Війна, що для українців є повсякденним життям, для багатьох європейців поступово перетворилася на звичайний елемент новин.

Іноді це проявляється у словах. Іноді - у мовчанні. Але втому не варто плутати з байдужістю.

Два Німецьких держави

За ці роки я бачила дуже різні реакції на Україну. На одному зі знімальних майданчиків у Берліні моя асистентка-німкеня регулярно донатила на дрони для ЗСУ. Водночас один із колег, який усе життя прожив у Східному Берліні, мав виразно проросійські погляди й щоразу дратувався, коли заходила мова про Україну. Такі контрасти трапляються постійно.

Моя діяльність у Німеччині дає мені можливість спостерігати за всім процесом з близької відстані. Протягом кількох років я працюю над телевізійними фільмами та серіалами різних жанрів для німецького телеканалу ZDF – від детективів до романтичних комедій. Це комерційні проекти, в яких режисер зобов'язаний дотримуватися чітких рамок. Сценарії проходять кілька етапів затвердження, а редактори каналу формують стиль і формат майбутнього продукту, впливаючи на виробництво на всіх стадіях. Тут в порівнянні з Україною значно менше можливостей для творчої експериментації.

Але є речі, яких нам точно варто повчитися. Передусім це організація виробництва. Знімальний процес продумують до дрібниць, а команда працює як добре налагоджений механізм. Хоча кіно завжди залишається кіно. Нещодавно просто під час зйомок зламалася ігрова машина, і продюсерській групі довелося буквально за кілька хвилин повністю перебудувати план дня. Але навіть такі ситуації тут вирішують дуже спокійно й системно.

Одночасно й німецьке телебачення проходить через важкі часи. Через зменшення фінансових ресурсів стало значно важче знайти нові проєкти. Я співпрацюю з агентом, який займається переговорами про контракти та представляє мене продюсерським компаніям, але навіть за таких умов відчувається, що кількість можливостей у цій індустрії зменшилася.

У таких місцях особливо яскраво проявляється контраст між різними реальностями.

Під час зйомок у мене на телефоні могла лунати повітряна тривога. Я могла дізнатися про загибель друга чи знайомого військового. А навколо тривало звичайне мирне життя.

Зараз я пишу цей текст зі Швеції, де знімаю новий німецький серіал. Це романтична історія на тлі скандинавських пейзажів, але останні п'ять тижнів я майже постійно думаю про Київ. Листівкові краєвиди за вікном і фотографії українських міст після російських обстрілів у стрічці новин ніяк не складаються в одну реальність.

Іноді мені здається, що навколишні ніколи не зможуть в повній мірі усвідомити, через які труднощі проходять українці. Але саме в такі моменти хтось із колег підходить, обіймає й запитує, де можна підтримати ЗСУ або моїх друзів на фронті. І щоразу це нагадає мені, що втому не варто сприймати як байдужість.

Що Європа ще не усвідомила щодо України

Для багатьох європейців російсько-українська війна досі виглядає як конфлікт навколо територій чи геополітичних інтересів.

Для нас це перш за все відстоювання права бути собою - за нашу мову, культуру, історичну спадщину та незалежність держави.

Не всі також усвідомлюють, наскільки послідовною була російська політика знищення української культури протягом століть. Саме тому нам доводиться постійно пояснювати цей контекст.

Чому новини поступаються місцем історіям

Новини змінюються дуже швидко, натомість історії мають здатність зберігатися в пам’яті на тривалий час. Саме тому кіно, література, театр та мистецтво набувають великої важливості в нашому житті. Вони не лише інформують нас про події, а й дозволяють пережити їх через призму особистого досвіду окремої людини.

На мою думку, саме з цієї причини вкрай важливо сьогодні вести розмову про Україну не лише через призму статистичних даних чи дипломатичних заяв, а також через призму особистих історій. Адже саме ці оповіді сприяють збереженню емпатії, навіть коли війна триває вже тривалий час.

Від шоломів до підтримки

Коли згадую початок повномасштабного вторгнення, завжди згадую історію про п'ять тисяч шоломів. Тоді вони стали символом нерішучості й нерозуміння масштабу загрози.

Сьогодні Німеччина є одним із найбільших партнерів України у військовій підтримці. І ця зміна відбулася не лише на рівні політики. Вона відбулася і в суспільстві.

Європа все більше усвідомлює те, про що Україна заявляє вже тривалий час: цей конфлікт торкається не лише українських територій.

Як Україні втримати увагу Європи

Шок, подібно до новин, швидко втрачає свою силу. Натомість, історії — в кіно, літературі, театрі та мистецтві — мають тривале враження. Вони дозволяють побачити за політичними рішеннями та заголовками реальних людей.

Ось чому культура є одним із ключових засобів привернення уваги до України. Вона не може замінити політичні рішення, проте відіграє важливу роль у збереженні людського виміру цієї війни.

Про авторку колонки

Дарія Онищенко - українська кінематографістка, що працює в ролі режисера та сценариста. Вона є членом Європейської кіноакадемії та Української кіноакадемії. Серед її творчих досягнень - повнометражні фільми "Істальгія" (2014), "Забуті" (2019) та "Малевич" (2025).

Її перший повнометражний фільм "Істальгія" відкрив німецький кінофестиваль Hofer Filmtage і був показаний на більше ніж 20 міжнародних кінофестивалях, де отримав кілька престижних нагород. Другий повнометражний проект "Забуті" дебютував на Варшавському міжнародному кінофестивалі та здобув широке визнання за межами країни, включаючи спеціальну відзнаку журі Одеського міжнародного кінофестивалю.

У 2025 році світ побачив історичну драму "Малевич", створену Дарією Онищенко, яка виступила і в ролі режисера, і сценариста. Фільм був показаний на різноманітних міжнародних платформах, зокрема в Європейському парламенті, на Мюнхенській конференції з питань безпеки та під час Генеральної асамблеї ООН.

Окрім авторського кіно, Дарія Онищенко працює режисеркою телевізійних фільмів і серіалів у Німеччині, співпрацюючи, зокрема, з телеканалом ZDF. Наразі розвиває нові повнометражні та серіальні проєкти у міжнародній копродукції.

Соціальні мережі: Facebook, Instagram.