Потяг до слави: 5 вражаючих фактів про Катерину Білокур, які можуть бути вам незнайомі.

На сьогоднішній день Катерина Білокур вважається однією з найбільш відомих українських жінок у світі, особливо у сфері мистецтва. Проте її шлях до успіху та популярності був далеко не легким. Ось п’ять маловідомих фактів з її біографії, які підготував 24 канал.

Вона була самобутньою художницею, яка навчалася сама.

Перші свої роботи Катерина Білокур створювала за допомогою фарб, які виготовляла власноруч - з ягід калини, бузини та навіть цибулевого лушпиння. Пензлі теж були саморобними. Вона робила їх із коров'ячої вовни, шерсті котів, гілочок вишні та жерсті від консервних бляшанок. Один із цих пензлів був настільки тонкий, немов голка. Як розріджувач вона використовувала лляну олію.

У Катерини не було доступу до навчальних матеріалів з малювання, і вона не знайомилася з професійною літературою. Її освіта у живопису відбувалася через спостереження за природою та бесіди з місцевими художниками.

Я ніколи не зривала рослин.

Для Катерини Білокур квіти уособлювали найошатнішу красу буття. Вона ніколи не зривала їх, бо вважала це вбивством. Щоб зобразити квіти на полотні, художниця йшла просто до них із мольбертом і писала свої картини біля мальв або кущів жоржин. Часто, задумавши намалювати якусь конкретну квітку, Катерина проходила десятки кілометрів, доки не знаходила її.

Квіти, подібно до людей, є живими істотами, наділеними душею! А коли квітка зрізана, вона втрачає свою сутність, - так думала художниця.

Мені хотілося покінчити з життям через заборону займатися живописом.

Пристрасть Катерини до живопису залишалася загадкою для оточуючих. Деякі сміялися з її захоплення, інші відверталися, вважаючи її дивною. Через таке ставлення Катерина майже не мала спілкування з ровесниками. Вона змушена була виконувати всю важку фізичну працю на господарстві та в городі, а потім поспішати до своєї улюбленої справи — малювання.

Батьки дорікали доньці тим, що ніхто її не сватає, обзивали та принижували. Такі скандали часто завершувалися тим, що їй забороняли малювати, а створені роботи - знищували.

Восени 1934 року Катерина, охоплена відчаєм, не змогла стримати емоцій і побігла до річки, вирішивши покінчити з усім. Вона зайшла у крижану воду, опустившись до грудей, і залишалася там, прощаючись зі світом. На щастя, її мати помітила доньку і встигла врятувати її від фатальної долі.

Проте ця подія не минулася безслідно. Катерина серйозно застудилася і довго виходила із тяжкого морального стану та хвороб. Ноги, застуджені тієї осені, все життя боліли й нагадували про пережите.

Пікассо був вражений нею.

Пабло Пікассо вперше відкрив для себе "наївне мистецтво" Катерини Білокур під час виставки, що відбулася в Парижі.

Якщо б у нас була художниця з таким високим рівнем таланту, то весь світ обов'язково почав би говорити про неї!

«Це неймовірно!» — промовив Пікассо, глянувши на роботи Білокур.

Та навіть слава і визнання не змінили звичне життя Катерини: вона продовжувала жити у батьківській хаті в Богданівці, куди до неї дедалі частіше навідувались журналісти, митці, директор Музею українського народного декоративного мистецтва і дружина Павла Тичини - відома у ті часи мистецтвознавиця.

Не имела паспорта.

Після подій, відомих як "розкуркулення", примусової колективізації та Голодомору, українські селяни опинилися фактично заблокованими у своїх селах. Вони не мали паспортів, а можливість отримати їх була доступною лише через районний відділ НКВС, за умови наявності довідки від голови колгоспу та керівника місцевої партійної організації.

Оскільки колгоспи потребували селян як безкоштовну робочу силу, такі дозволи на виїзд видавались дуже рідко, навіть у випадках, коли йдеться про навчання у місті.

Селяни фактично залишалися без паспортів до Першого з'їзду колгоспників у 1969 році, коли Рада Міністрів СРСР трохи спростила процес отримання документів для колгоспників. Однак це не призвело до миттєвих змін, і на практиці багато людей продовжували не мати паспортів ще протягом багатьох років.

Серед таких була й Катерина Білокур. Вона все своє життя прожила в рідному селі. Радянська влада представляла її творчість як "роботи колгоспниці з Богданівки".

"Ця особа - справжній геній, який опинився в умовах, що перешкоджали її самовираженню: вона не мала паспорта, була фактично прив'язана до свого колгоспу, і, до того ж, була жінкою - її шанси на успіх були мінімальними. І ось ця жінка, з неймовірною, просто запаморочливою гордістю та впертістю, виступила в одиночку проти системи, спільноти та навіть своєї родини, з якою їй також доводилося боротися за право залишатися собою", - зазначає про Катерину Білокур письменниця Оксана Забужко.