"Сміттєва вітрина України" можна перефразувати як "Українська вітрина відходів".

Як Закарпаття шукає вихід зі сміттєвого глухого кута

Наша країна досягла важливого етапу у впровадженні Національної стратегії управління відходами. Основний закон №2320-IX вимагає переходу від традиційної моделі "накопичення на полігонах" до принципів циркулярної економіки та ієрархії у поводженні з відходами. Відповідно до цього, до 2030 року держава зобов'язана забезпечити переробку щонайменше 50% побутових відходів. Закарпаття, як прикордонний регіон, виступає одним із "польових майданчиків" для впровадження європейських екологічних стандартів. В області створено регіональний план управління відходами, розділений на п’ять кластерів, у рамках яких з залученням іноземних або внутрішніх інвестицій планується будівництво сміттєзвалищ. Наразі тут немає жодного сміттєпереробного заводу, і тверді відходи мешканців Закарпаття або захоронюються на полігонах, або ж залишаються без належного захоронення. Це призводить до репутаційних втрат, зокрема через публікації відео зі сміттєвими заторами на річках та стихійними сміттєзвалищами в лісах.

Укрінформ провів бесіду з представниками обласних адміністрацій, місцевих громад та екологічними активістами щодо реалізації стратегії управління відходами в регіоні. Коли ж "вітрина України" стане такою ж чистою, як вікна напередодні Великодня, і чи можливо це? Дізнайтеся більше в нашій статті.

ВІД ЗАСТОЮ - ДО ЕТАПУ ТРАНСФОРМАЦІЇ

Директор екологічного департаменту Закарпатської обласної військової адміністрації Юрій Шпонтак підкреслює, що в даний час в області відбувається процес змін у сфері управління побутовими відходами.

— Ми рухаємося в напрямку створення реальної інфраструктури, поступово відходячи від традиційних паперових стратегій, хоча цей процес має свої труднощі, — зазначає державний службовець.

На його думку, в цьому регіоні створено міцну основу для ефективного управління відходами.

Закарпаття стало однією з трьох українських областей, поряд із Київською та Івано-Франківською, де в рамках національної стратегії та проєкту APENA 3 ("Посилення спроможності регіональних та місцевих органів влади для впровадження та використання законодавства ЄС у сферах охорони навколишнього середовища, боротьби зі змінами клімату та розвитку інфраструктурних проєктів" - ред.) був створений детальний регіональний план управління відходами. Для оптимізації логістики область поділили на п’ять кластерів: Ужгородський, Мукачівський, Берегівський, Хустський і Тячівський, що включає також Рахівський район. У кожному кластері визначено місця, які стануть центрами для управління відходами. Ця нова модель покликана замінити застарілу та неефективну систему, яка більше не відповідає сучасним вимогам, - зазначає Шпонтак.

Зазначимо, що в Закарпатській області досі не працює жодний сміттєпереробний чи сміттєсортувальний завод. У Яношах таке підприємство збудували давно, але в роботу так і не запустили. Обіцяють це зробити щороку, зокрема, місцеві чиновники ширять інформацію, що цей завод нарешті почне працювати в 2026-му.

Слід бути відвертими: стара інфраструктура в галузі утилізації відходів вичерпала свої можливості. Для нас критично важливо реалізовувати нові проекти. Наразі єдиним об'єктом, що відповідає державним стандартам будівництва, є сміттєпереробний завод у селі Яноші. Це відомий "довгобуд" з десятирічною історією, але будівництво завершено, і зараз триває процес отримання дозволів на експлуатацію через систему ДІАМ, - зазначає він.

Однак цей завод буде призначений виключно для громади Берегівського району. Чи матимуть можливість підключитися до нього інші області? – запитую у Шпонтака.

Це стосується тарифів і логістики. Проте, так, об'єкт був спроектований відповідно до характеристик свого кластеру — тобто, території, що входить до складу сучасного Берегівського району, — зазначає він.

Найбільш актуальною є потреба в створенні сміттєзаводу для Ужгорода та його агломерації. У 2021 році, коли питання будівництва цього об'єкту почало набирати обертів, мешканці прилеглих до Ужгорода територій влаштували акцію протесту, перекривши міжнародну трасу М-06. Вони висловлювали занепокоєння, що завод буде розташований занадто близько до житлових районів, що може призвести до забруднення води та сільськогосподарських земель. Тому для регіональної влади, окрім пошуку інвесторів для реалізації проекту, надзвичайно важливо налагодити діалог з місцевими громадами.

- Створення заводів для переробки відходів завжди є питанням балансу між екологічними потребами та опором з боку населення, - зазначає Юрій Шпонтак. - Ми пам'ятаємо про протестні акції минулих років, і сьогодні громади також ставляться до таких ініціатив з обережністю. Однак ситуація змінюється. Наприклад, у Середнянській громаді, де раніше відбувалися протести, завдяки підтримці експертів проєкту APENA 3 ведеться розробка місцевого плану управління відходами. Це свідчить про те, що діалог нарешті розпочато: громада залучена до процесу планування, має доступ до розрахунків і розуміє, що сучасна переробка забезпечує безпеку та чистоту навколишнього середовища.

Цікавимося у керівника профільного департаменту ОВА, на які гроші будуватимуться сміттєпереробні заводи на Закарпатті - на європейські чи українські?

- У нас були розмови з делегаціями з Італії, Австрії, Іспанії, Польщі. Утім, європейські інвестори зараз дуже обережні через війну. Більшість готові до конкретних кроків після перемоги. Проте регіональний план уже містить усі розрахунки: від простих полігонів європейського зразка - до заводів із генерацією енергії. Це "дорожня карта" для будь-якого інвестора - і національного, й західного. Маю сказати, що українські вкладники також готові будувати такі заводи на Закарпатті, - додає співрозмовник.

Він зазначає, що на створення та впровадження сучасної системи управління відходами знадобиться 2-3 роки: "Будучи державним службовцем, я маю позитивний погляд на речі. Якщо ми зможемо зберегти поточний ритм та залучити інвестиції, це може стати цілком здійсненною метою для нашого покоління - жити в регіоні без відходів".

Проблемна ситуація з відходами в Ужгороді: екологічний виклик.

Про ситуацію зі сміттям в найбільшому місті Закарпаття Ужгороді говоримо із начальницею відділу благоустрою департаменту міської інфраструктури Олександрою Турянчик. Місто має найбільшу на Закарпатті кількість населення (100+ тисяч жителів), що збільшилася за рахунок внутрішніх переселенців. А отже, тут продукують найбільше відходів, що не переробляються, а складуються на полігоні. Ситуація з ними критична, адже сховище давно вичерпало себе.

Наш міський сміттєзвалище в Барвінку функціонує з 1998 року. Його проектний термін експлуатації складав 25 років, тому в листопаді 2023 року завершився його ресурс. Це сміттєзвалище обслуговує не лише Ужгород, а й шість сусідніх громад, – зазначає Турянчик.

Поки що обговорення сміттєпереробного заводу триває, відходи все ще потребують утилізації.

- У нас відсутнє альтернативне місце для сміття, й департамент вживає заходів щодо збільшення площі полігону. Нещодавно провели там капітальний ремонт: розчистили усі господарські будівлі та облаштували додаткову карту для захоронення відходів. Ми провели інвентаризацію території та знайшли поруч ділянку, яку надалі можна буде використовувати під захоронення сміття. Але це рятує ситуацію навіть не на рік - рахунок йде на місяці, - зауважує співрозмовниця.

За її словами, виконання робіт з розширення полігону в 2023 році вартувало Ужгородській міськраді 24 млн грн.

Але що чекає нас попереду?

Поруч із сміттєзвалищем розташована земельна ділянка, що належить місту, проте вона має аграрне призначення. Щоб розширити полігон і забезпечити подальше захоронення відходів, необхідно змінити це призначення через рішення Баранинської ТГ. На даний момент таке рішення не ухвалене. Ми активно співпрацюємо з депутатами через Ужгородську РВА, намагаючись донести важливість цього питання. Це дозволило б місту виграти додатковий час до моменту, коли буде завершено будівництво об'єкту для управління відходами в Ужгородському кластері, - зазначила керівниця департаменту міської ради.

Олександра Турянчик зазначає, що розробка проєктної документації для цього об'єкта розпочалася ще у 2019 році. Передбачалося, що будівництво відбудеться навіть за відсутності інвестора: Ужгород разом із шістьма сусідніми громадами уклали угоду про спільне фінансування. Планувався великий комплекс, що включав управління усіма видами відходів, зокрема сміттєпереробний завод і полігон для захоронення. Проте на сьогоднішній день питання передачі ділянки жодному підприємству ще не вирішене.

Цікавимося в начальниці департаменту, чи дається взнаки культура поводження ужгородців зі сміттям (практика сортування, острівці сортування - в Ужгороді їх дев'ять).

- В Ужгороді надавач послуг вжив усіх заходів щодо вивозу сміття. Укладання угод мало би сягати 100%, але ми не маємо цього показника. Йдеться і про юридичних, і про фізичних осіб, що зареєстровані в місті. Досить великий відсоток несвідомих громадян, які живуть за комуністичним принципами, що за ними мають прибрати місто. Ну і ми в Ужгороді живемо вниз за течією річки Уж, і навесні на наших набережних та в парках бачимо всю культуру закарпатців, що мешкають вище, - зауважує Турянчик.

Проблема забруднення Тиси залишається актуальною та потребує термінової уваги.

За інформацією Укрінформу, на 2021 рік близько 40% території Закарпатської області залишалося без обслуговування з боку операторів, які б займалися вивезенням сміття на полігони. У віддалених гірських громадах, де стан доріг є неналежним, жоден оператор не бажає працювати, оскільки це не приносить прибутку.

Куди ж зникає сміття з цих населених пунктів? Існує кілька варіантів. Часто його спалюють або вивозять на нелегальні сміттєзвалища. Багато людей просто скидають відходи під лісом або поблизу річки, сподіваючись на те, що "вода все забере". І справді, вода забирає, і що весни місцеві онлайн-ресурси та спільноти сусідів — угорців і словаків — які отримують ці відходи через річку Тису, наповнені відео з заторами сміття на воді.

- Питання транскордонного засмічення річок, зокрема Тиси, залишається гострим, - каже Юрій Шпонтак. - Ми ведемо роботу з головами громад щодо покращення збору відходів у гірських районах. Цікаво, що досвід Ужгорода із "сортувальними острівцями" вже хочуть переймати Тячів, Хуст та інші громади, ведуться розмови з операторами.

Проте, обставини все ще залишаються напруженими.

Протягом минулого року ми зафіксували близько 200 незаконних сміттєзвалищ, з яких більшість вже було ліквідовано, - зазначає він. - Цікаво, що більшість з цих смітників знаходилась не в гірських зонах, а в низьких регіонах.

ОЧИСТЬ КАРПАТИ, НІБИ У СВОЇЙ ОСЕЛІ!

Проте Закарпаття відзначається не лише проблемою сміття, але й активною спільнотою, яка об'єдналася задля боротьби з цією проблемою. Як повідомляв Укрінформ, екологічний рух CHYSTO.DE був заснований Романом та Оленою Жуки. Їхня команда вже протягом кількох років активно очищує береги Вільшанського водосховища, яке також відоме як Закарпатське море. Це місце стало найбільшим «сміттєзвалищем» в регіоні, оскільки відходи надходять сюди через річку Теребля. Екоактивісти, які називають себе прибиральчанами, за понад п’ять років своєї діяльності вивезли десятки тонн сміття з цієї території. Ми запитали у Олени Жук, чи помітили прибиральчани зменшення відходів з моменту початку повномасштабного вторгнення та відтоку населення з гірських сіл, чи ситуація залишилася незмінною, і річки продовжують функціонувати як «сміттєпроводи»?

Видимість відходів дійсно зменшилася, оскільки ми постійно займаємося їх прибиранням. Коли ми вперше відвідали берег, то виявили величезні обсяги сміття, накопиченого за багато років. На одному невеличкому ділянці узбережжя ми збирали по кілька тонн відходів, а іноді й до десятка тонн за один раз! На щастя, такі показники вже в минулому, і ми більше не організовуємо екопікніки щомісяця — тепер це відбувається лише двічі на рік: навесні та восени. Самі заходи також набули більш культурно-освітнього характеру, з лекціями на різні екологічні теми. У деяких громадах вже з'явились сміттєвози, і поступово налагоджується централізований збір відходів. У цьому напрямку ще багато роботи, і ми шукаємо способи, щоб зміцнити громади Тереблянської долини, — зазначає Олена Жук.

Вона зазначає, що не покладає всю провину за забруднення річки Теребовлі лише на місцевих жителів.

По-перше, варто зазначити, що така ситуація спостерігається не лише тут. На жаль, забруднення лісів, водойм і стихійні сміттєзвалища є проблемою, що торкається всієї країни. По-друге, не всі місцеві жителі однакові. Є чимало тих, хто дійсно піклується про свої села та навколишню природу. Голови громад підтверджують, що чимало людей дійсно залишили ці місця. Вони також зазначають, що найефективнішими методами боротьби з упертими порушниками є фотопастки та громадське осудження, - зазначає пані Олена.

Цікавимося, чи працює гасло Chysto.de "Прибери Карпати, як у себе біля хати"? Чи є кейси, коли мешканці сіл вище за течією (Тереблянська долина), побачивши результати екопікніків, почали самоорганізовуватися та вимагати від місцевої влади налагодження централізованого вивозу сміття?

Складність полягає в тому, що наша команда не є місцевою. Ми приїжджаємо з різних регіонів країни для участі в заходах, які організовуємо. Тому до нас досі ставляться як до іноземців або незвичних людей, які прибирають сміття в чужих містах. Проте серед місцевих жителів вже є ті, хто став нам близьким. Вони активно долучаються до екопікніків і фестивалю Eco Film Festival by CHYSTO.DE. У серпні 2023 року ми провели місяць експериментального сортування в громадах Синевир, Колочава та Драгів. Тоді ми зрозуміли, що люди відкриті до ідеї роздільного збору відходів. Деякі з них вже зробили перші кроки в цьому напрямку, а інші потребували додаткових знань. Ми підтримали їх, розробивши пам'ятку з основами сортування, провівши навчання та надаючи консультації у спільних чатах. Найголовніше, що у них є бажання змінити ситуацію.

Вона ділиться історією про Марину, дівчинку з села Синевир, яка виступила з пропозицією створення короткометражного фільму для участі в конкурсному заході, названому на честь Романа Жука, що був організований у рамках Eco Film Festival by CHYSTO.DE.

- У своїй стрічці Марина планувала показати місця, де гралася дитиною, а сьогодні їй не хочеться туди повертатись, бо усе в смітті. Вона також вірить в силу єдності і прагне обʼєднати однолітків та однодумців. Дівчина хоче пояснити дорослим, що не хоче жити в таких умовах. Попри те, що Марина не потрапила до фіналу кінопремії, ми маємо ідеї, як допомогти їй реалізувати задумане, - ділиться Олена Жук.

Вона зазначає, що "хоча в Тереблянській долині революційних змін не сталося, проте насінини змін були висіяні, і з часом вони обов'язково дадуть результати".

Ми вважаємо, що вирішення цієї проблеми варто починати з об'єднання зусиль на всіх рівнях – серед громадськості, бізнесу та владних структур. Інфраструктурні рішення мають бути узгоджені з просвітницькою діяльністю, і навпаки. Створюючи систему управління побутовими відходами, важливо враховувати як інноваційні рішення, так і досвід, а також помилки європейських колег. Ми прагнемо, щоб усі стратегії в цій сфері базувалися на принципах кругової економіки, де ресурси цінуються й використовуються максимально довго, відходи зменшуються, а цінні матеріали знову вводяться в обіг. Іншими словами, не просто взяв-використав-викинув, а взяв-використав-відновив-використав знову, - зазначає співрозмовниця.

Та додає, що кожен проєкт повинен передбачати аналіз наявної ситуації та місцеві плани управління відходами.

З минулого року наша команда почала консультаційну діяльність у співпраці з експертами з Швейцарії, Польщі та України, щоб посилити управлінські навички громад Тереблянської долини в вирішенні проблеми сміття. Критика завжди простіша, ніж реальна допомога. Ми також щиро вітаємо новину про об'єднання цих громад в Асоціацію органів місцевого самоврядування ТеРА, що спростить міжнародну співпрацю, - ділиться пані Олена.

Наголошує, що на їхніх подіях є можливість не лише фізично активізуватися, вивільняючи зайвий кортизол, але й культурно відпочити, співаючи улюблені пісні та насолоджуючись атмосферою.

"Люди приїжджають, щоб відновити свої сили та знайти новий погляд на життя," - зазначає Олена Жук. "На це впливають різноманітні фактори: чарівна природа та спокій ландшафтного заказника 'Берег Закарпатського Моря', чудові люди і відчутний результат нашої спільної праці. Але є ще один мій особистий секрет: очищення природи або її дослідження - це найкраща медитація у світі. Твоя увага повністю зосереджена тут і зараз, у цей момент, коли все інше втрачає значення. Обов'язково спробуйте, адже що може бути ціннішого?"