Співачка Оксана Муха: Коли отримуєш енергію - береш в руки весла і рухаєшся вперед | Інтерв'ю з Лесею Вакулюк

Співачка Оксана Муха у програмі "Європейці" на Еспресо - про боротьбу з хворобою, допомогу ЗСУ, життя між Львовом і Римом та про те, чому мова -- це не просто засіб спілкування, а питання гідності

У рамках проєкту "Європейці" я маю можливість спілкуватися з особистостями, які своїми діями роблять наш світ кращим. Серед них - представники громадськості та культури, військові, волонтери, політики та багато інших. Незалежно від професії чи сфери діяльності, їх усіх об'єднує спільне прагнення до європейських цінностей.

Колись вона вирішила відновити ім'я Квітки Цісик в Україні — американки, яка походила з родини військових біженців зі Львова, і чию музику вона вперше почула в дитинстві. Зрештою, завдяки одній з її пісень, вона перемогла на популярному талант-шоу. Сьогодні вона оживляє українські ретро-хіти та відкриває для українців забуті колядки, щедрівки та народні пісні. Її голос звучить ніжно, а її погляди — рішуче, іноді навіть категорично. Вона впевнена, що російська мова є символом окупації і не має місця в Україні.

На початку 2025 року співачка повідомила, що вирішила взяти річну перерву у своїй творчій діяльності. Це рішення було зумовлене лікуванням серйозної недуги, а також численними благодійними концертами та гастролями по світу, в результаті яких вона змогла зібрати понад мільйон гривень на підтримку Збройних сил України. Проте не минуло й року, як Оксана Муха знову вийшла на сцену, і сьогодні вона тут, у нашій студії.

Співачка Оксана Муха, зображення: www.facebook.com/Oksana.Mukha.Music

Я звертаюся до неї: вітаю! Чому ж не змогла витримати цю паузу?

Характер. Складний та непередбачуваний, властивий представникам знака Близнюків.

Серйозно? Тільки це? Чи ти не можеш просто отак сидіти, коли в країні щось відбувається, а ти ніби просто сидиш і нічого не робиш?

Це очевидно. Розумієш, кожна людина має можливість висловити, коли вона вичерпала свої сили. Але втома може зникнути. І, звісно, якщо у тебе є думки чи справи, які потрібно реалізувати, ти їх втілюєш. Серце підказує, що потрібно діяти. Серце говорить про необхідність допомагати іншим.

У твоєму житті склалися обставини, які немов паралельно зійшлися: почалося повномасштабне вторгнення, і водночас ти отримала діагноз. Але твій характер не дозволив тобі залишитися осторонь. Ти почала подорожувати світом і вже зібрала понад мільйон гривень або доларів на допомогу.

Я скажу так: коли я захворіла, почну з цього, ми ж працювали з фондом Revive Soldiers Ukraine вже з 2015 року. Ні, з 2016-го. І я не хотіла б зараз ставити якісь виміри. Ми перестали рахувати скільки - це насправді неважливо. Важливо, що відкритий реабілітаційний центр у Києві, в Ірпені, Next Step Ukraine, де наші військові безкоштовно намагаються стати в стрій.

У Львові відкрито новий центр Next Step Ukraine, де наші військові отримують безкоштовну допомогу у відновленні здоров'я. Ми забезпечуємо їх харчуванням та проживанням, що становить повний пансіон безкоштовної підтримки для наших захисників.

Ми ніколи не зупинялися, ані з Іриною Ващук, з Revive Soldiers Ukraine, працюючи за океаном, ані коли почалася війна і була хвороба в мене - той найважчий мій період. Все одно ми робили збірки, все одно ми робили концерти. Я думаю, знову ж таки, що це питання потребності твоєї. Ти не можеш просто нічого не робити. Як у тебе з'являється трошечки тої сили - все, ти вже взяв весла і гребеш.

Зрозуміло, що іноді потрібно взяти паузу, це очевидно, але коли є завдання, їх потрібно виконувати.

Коли ти активно працювала з веслами, скільки концертів проходило у тебе щомісяця чи щотижня? І в яких місцях вони відбувалися?

Як правило, наші найзначніші донати та найбільш вражаючі збори проходили на території Сполучених Штатів. У нашій команді також був Сашко Божик. Іноді ми працювали окремо, а іноді разом. Наприклад, ми вирушали в поїздку на два-три тижні, і наші активності відбувалися в п’ятницю, суботу та неділю.

Різні міста. Тобто ти повертаєшся до когось із волонтерів заночувати після концерту. Звичайно, що люди всі хочуть поспілкуватися, тому що тебе підтримали, тебе прийняли в хату й хочуть два слова з тобою поговорити, а ти вже просто нікуди, а вже о третій вставати й о п'ятій бути в аеропорту, бо в тебе вже о сьомій літак в наступне місто.

П'ята година ранку, а ти вже готовий виходити на сцену. Це, безумовно, вимагає чималих зусиль, але водночас надзвичайно захопливо – спостерігати за людьми, які збираються разом. Уяви, що такі гастролі можуть тривати по чотири рази на рік, і часто три виступи поспіль. Це дійсно нелегко. Для мене, принаймні. Можливо, є артисти, які з легкістю справляються з щоденними виступами: переїхали – виступили – знову переїхали – і знову на сцені.

Я так не можу, а зараз тим більше вже так не можу. Те, що я колись собі дозволяла три дні поспіль співати, тепер це неможливо. Тепер, якщо буде "двійник", значить після того два дні або хоча б день мене не рухати зовсім.

Як зараз твоє життя виглядає? Де живе Оксана Муха?

На розтяжці. Як і більшість українців. На непростій розтяжці. Там медики, у Римі. Тут рідні. І потрібно все встигнути.

Ти спостерігаєш за життям в Італії, де численні українці оселилися ще до початку повномасштабного вторгнення та до війни у 2014 році. Багато з них приїхали в цю країну в пошуках можливостей заробити гроші для підтримки своїх родин на батьківщині, а тепер їхня кількість зросла ще більше. Хто ці українці, які живуть в Італії? Чи є у тебе можливість спілкуватися з ними та підтримувати зв'язок з українською громадою біженців?

Я більше взаємодіюю з тими, хто виїхав раніше, зокрема з тими, хто зробив цей вибір через можливості заробітку в іншій країні. Це люди, які свідомо вирішили жити за межами України. Переважна більшість з них активно підтримує нашу країну, і це завжди одні й ті ж особи, з якими я спілкуюся.

За весь цей період часу я не побачила нікого з новоприбулих. Тобто я змушена визнати, що більшість людей, які приїхали й отримали підтримку, вони не є такі активні. Вони дають собі раду й намагаються вижити, збудувати те, що вони можуть збудувати в новій країні, починаючи все з нуля. Але мені прикро визнавати, принаймні я говорю про Рим, що більшість біженців, які навіть мали на той час... Бо ми багато навіть у тому стані помагали, ми їздили по готелях, ми привозили допомогу, ми збирали допомогу, і я бачила, як це виглядає: люди мають триразове харчування і готель і вони навіть не приїжджали на звичайний мітинг, щоб нагадати місту, що в нас є проблема в Україні, що в нас війна, що в нас біда. Це якось було осторонь від них. Тобто вони цим не цікавилися. І завжди є ті самі люди, які роки працюють, які роки є згуртовані. Вони між собою сваряться, вони діляться - класична ситуація українська. Завжди має бути: ті ліпші, ті гірші.

Проте кожен займається чимось.

Чому важливо звертати увагу на мову? Наприклад, якщо люди наразі перебувають в Італії, рятуючись від війни, вони висловлюють свою підтримку Україні, але при цьому продовжують спілкуватися російською. Це пов'язано з тим, що в Італії значно складніше перейти на українську мову.

Якщо людина живе з родиною і спілкується лише з близькими, не маючи друзів, то навряд чи вона змінить свою мову. Проте, якщо вона знаходиться серед українців, які використовують українську, у неї з'являється можливість для цього. Розумієш, багатьом людям важко навіть виконати невеличкі фізичні вправи або зайнятися спортом, адже це вимагає зусиль. Так само і зміна мови потребує певної внутрішньої сили.

Необхідно мати здоровий глузд. Важливо усвідомлювати, чому це важливо. Слід мислити масштабно. Знати історію та розуміти, яким чином цей "язик" з'явився в твоїй родині.

Якщо ви корінні росіяни, які приїхали на схід, у виморене голодом село, місто, тоді зрозуміло. Ну, тоді має бути екстрасоромно, що ви приперлися на нашу землю і не шануєте нас. Не шануєте нашу мову, не поважаєте нашу мову, наші звичаї, нашу культуру. Вам це не потрібно - тоді вам не місце тут.

Якщо у когось був прадід, український козак, який розмовляв українською, але згодом його нащадки перейшли на російську мову, адже це вважалося необхідним, то в результаті їхньою рідною мовою стала російська. Якщо людина не розуміє причинно-наслідкові зв'язки цього процесу, то це свідчить про брак розуміння.

Якщо усвідомлюють, тоді переходять самостійно, навіть вдома самі говорять українською мовою.

Квітка Цісик є яскравим прикладом, коли мова йде про нашу сучасність. Її батьки втекли від Червоної армії під час Другої світової війни, рятуючи себе від загрози радянської окупації, адже інакше їх чекали б страшні наслідки — депортація до Сибіру або навіть розстріл через їхню проукраїнську позицію. Вони змогли врятуватися, спочатку потрапивши до Німеччини в табори для переміщених осіб, а згодом їм пощастило виїхати до Америки. Там, у країні, що обіцяє нові можливості, народилася Квітка — місце, де American Dream стає реальністю. Як людина, яка популяризує її творчість, розкажи, чому, попри те, що вона з'явилася на світ в Америці, розмовляла та співала українською мовою. Яким чином їй вдалося вкласти свої ресурси в те, щоб українські пісні звучали не так, як тут, а з благородством, що захоплює всю Україну, викликаючи захоплення у слухачів з думками: "Боже, як це неймовірно"?

Тут не лише питання того, що батьки подали для дитини Україну, мову, пісню настільки красиво, що дитина це полюбила. Хоча це є першочергово - виховання батьків, як вони це їй запропонували. Вона бачила, що батьки щасливі в цьому і сама стала в цьому щасливою.

Квітка виросла в надзвичайній родині, яка представляла собою справжню еліту. Серед її близьких були творчі особистості, які підтримували високу культуру у спілкуванні, поведінці та мисленні. Завдяки можливості навчатися, відкривати світ, занурюватися у різноманітні музичні течії та здобувати досвід співпраці з різними виконавцями, Квітка змогла створити свої пісні в унікальних аранжуваннях.

Неймовірна вдячність належить Еду Раковічу, чоловіку, який повірив у Квітку, прийняв її любов і допоміг створити ці чудові альбоми. Особливу згадку заслуговує Джек Кортнер, який виконав аранжування. Відчути суть пісні та грамотно її аранжувати — це справжній мистецтво. Квітці було важливо чітко пояснити, про що йдеться в кожному творі, щоб Джек зміг це відчути. Я вважаю, що ці дві платівки — це найзначніше досягнення в українській культурі, яке сталося за весь час, включаючи й сьогодні.

Коли у твоєму житті з'явилася Квітка Цісик? Напевно, ти згадуєш ті часи, коли був малим, і це були ще радянські роки, чи не так?

Вона була зовсім крихіткою. Так, на касеті. Я вже не раз ділилася цією історією: це сталося в горах, неподалік Кам'янського водоспаду. Цей чудовий водоспад Кам'янка, але тепер тут все забудували. Вже немає тієї природної краси, адже на берегах річки з'явилися дивні будівлі, а під горами нічого не відбувається – все просто стоїть. Ми проводили там час з наметами. Тато привіз із-за кордону магнітофон, який підключався до акумулятора в машині.

Цю вечірню ватру я запам'ятаю назавжди: тріск вогню, аромат свіжого нічного лісу. Зоряне небо, шепіт ріки – і голос Квітки. Все сталося так вчасно, як потрібно.

Це ж зараз можна заґуґлити: Квітка Цісик - хто така? Тобі видасть якусь інформацію, з'являться якісь документальні проєкти. Можна взяти шазам, зашазамити, з'ясувати, що це за пісня. Тоді не було. Що далі сталося? Тобто ти маленька дитина, чуєш цю пісню і...

Мені від когось тато дістав шматок, вирізаний із журналу, навіть вирваний, де Квітку хтось намалював від руки коричневим олівцем грубим. Це було просто її риси, приблизно яка вона є, не один в один. Але цей листочок мені передали. Я видно так дістала батьків своєю любов'ю до неї, що вони змушені були якось мені йти назустріч і шукати.

То вам надіслали з-за океану, чи не так?

Я завжди задумувалась: як же вона виглядає? Я чую її голос, і в моїй уяві постає образ її краси. Але як саме виглядає її обличчя? Я навіть малювала для неї картини, складала плани: тату, коли ти знову поїдеш, візьми мене з собою в валізі – я відразу знайду її, і ти навіть не помітиш мене. Це було неймовірне дитяче бажання. Я уявляла, що Америка така близька – лише вийду за двері, і вона буде поруч. І знаєш, це чисте, щире дитяче бажання і любов якось з'єдналися з моїм сином, чоловіком та сестрою Маєю. Так вже сталося, що Бог на моєму шляху звів мене з цими чудовими людьми.

Чи стане досвід батьків Квітки Цісик, вихованої в Америці, корисним для сучасних українських біженців?

Не впевнена. Я почала сумніватися. В основному, більшість людей прагнуть інтегруватися.

Це, мабуть, ґрунтується на твоїх спостереженнях, вірно?

Більшість. Українці, зокрема в Канаді та Америці, мають значно сильнішу діаспору, ніж, наприклад, італійці. У чому ж ця сила? Справа в тому, що українці виїжджали за океан цілими сім'ями, що створює потужну основу. Натомість, в Італію жінки часто емігрували самостійно. Це принципово різні типи діаспори.

У Сполучених Штатах існує безліч українських суботніх шкіл. Я щиро вдячна батькам, які присвячують цю суботу своїм дітям, дозволяючи їм навчатися в українському середовищі, спілкуватися рідною мовою та шукати свою ідентичність. Це надзвичайно важливо. Витрачати один день на тиждень на навчання, щоб зберегти українську культуру, – це чудово. І це приносить свої плоди.

Проте існують діти з русифікованих територій, які також відвідують ці недільні школи, чи не так?

У мене є досвід навчання в Торонто, в школі імені Йосипа Сліпого, де наразі працює моя подруга. Ми мали можливість поспілкуватися з вчителями, і, як виявилося, їм дуже складно взаємодіяти з російськомовними людьми, які приїхали. Вони не усвідомлюють різниці між українською та російською мовами. Це особливо болісно, оскільки не всі розуміють, що людина, яка народилася в Канаді і вивчила українську, часто не знає російської. Так, вона дійсно не знає! І коли вчитель проводить чат із батьками, де деякі мами продовжують писати російською, викладач змушений перекладати, щоб зрозуміти, що намагається донести мама.

Цей шлях - це звернення: "Говоріть зі мною українською, я не знаю російської". Це прохання, яке звучить у шкільних коридорах під час перерв, щоб уникати спілкування російською мовою агресорів, є довгим процесом. Але поступово ми все ж рухаємося вперед. Крок за кроком.

Ти теж дитина, яка з'явилася на світ у період радянської епохи і провела певну частину свого життя під впливом совєтських реалій, а потім пережила буремні 1990-ті. Українська культура завжди залишалася на задньому плані, в той час як російська займала перші позиції у популярності. Ти існувала в середовищі однолітків, які могли слухати різні модні хіти. Я добре пам'ятаю своє дитинство — тоді популярними були Міша Шуфутинський та Тетяна Буланова, під які всі слізно танцювали. А ти намагалася поділитися своїми українськими мелодіями, і це викликало в інших здивування, ніби ти намагаєшся виділитися чи бути не такою, як усі. Як ти змогла вирости українкою в Україні, стикаючись із такими обставинами?

Я також звертала увагу на Буланову. Її пісні звучали в радіоефірах, і неможливо було їх не почути — вони стали невід'ємною частиною нашого життя в той час. Пам'ятаю, що ще були Алла Пугачова та інші виконавці, хоч деталі вже трошки забулися. Однак, знову ж таки, мені пощастило з родиною. У нас українська музика була джерелом радості. Ми мали вечори, коли просто співали разом.

У нас є запис, колись його таки людям оприлюдню. Нам 4-5 років із сестричкою, і ми з мамою, з татом, з бабцею і з дідом записували пісні. На плівку. Натискалася кнопочка, ми всі сиділи півколом, тато брав акордеон і акомпанував нам, ми співали, віршики розказували. В нас були такі вечори. І це мене і рятувало, що родина має своє натхнення.

Ось так, міцно тримаючись за рідну пісню, культуру та традиції. У нашій оселі панували прекрасні звичаї. Завжди були вишиванки, завжди панувала українська атмосфера. Це було в нашій сутності. Знаєш, це транслювалося у зовнішньому світі, але у нас існував власний всесвіт. За вікнами одне, а в нашому домі — зовсім інше.

Потім мама з Уляночкою запропонували нам приєднатися до Пласту. Це стало поштовхом для ще глибшого занурення в українську культуру, адже до нас приходили справжні українці. Не ті, хто сумнівається у своїй ідентичності, а ті, хто чітко усвідомлює своє коріння і в серці носить любов до України. Ця спільнота надала нам нову силу і ще більше розпалювала нашу любов до рідної землі.

Це вражаюча, знову ж таки, аналогія з Квіткою Цісик, адже її батьки також залучили її до Пласту, як багато українців, які опинилися за океаном. Вони прагнули зберегти українську ідентичність своїх дітей, долучаючи їх до Пласту. Проте вони були іноземцями в чужій землі, тоді як ми не є іноземцями у власній країні.

Пласт дійсно відіграє важливу роль у житті багатьох людей, і я щаслива, що організація так активно розвивається. Особливо в Лондоні це вражає – тут існує величезна платформа для діяльності. Я в захваті від того, як ефективно вони працюють. В Римі Пласт також починає набирати обертів, з'являються нові гуртки, і діти охоче долучаються. Аналогічна ситуація спостерігається і в Канаді, і в США – там також багато пластунів.

Знаєш, я щойно подумала про Маріуполь. У 2022 році ми виступали там на концерті.

До початку вторгнення?

У жовтні 2021 року наш зал був переповнений українцями. Стільки пластунів зібралося разом! Я щиро сподіваюся, що вони всі в безпеці... Це було неймовірно. Коли багато хто стверджує, що схід України зросійщений, це не зовсім так. Просто те, що ви бачили в медіа, не відображало реальності. Вибачте за це.

Пласт - це гарне місце для дітей. Гарне місце для зустрічей собі подібних. У мене біля ліжка лежить іконка, мені один пластун подарував у Маріуполі, - Юрій Змієборець. І підписано ззаду: "СКОБ".

"Сильно. Красно. Обережно. Бистро". Це я для тих наших читачів, які не знають пластунських термінів, - це привітання по-пластунськи.

Я заохочую, дуже заохочую в Пласт віддати дітей. Вони знайдуть гарних друзів. Вони будуть без ґаджетів, в реальному житті. Це прекрасно, коли ти мандруєш горами, ставиш намети, розпалюєш багаття, сам собі готуєш їжу. Ти весь пропах димом, ти спітнілий ідеш в річку, ти спостерігаєш, як змінюється місяць вночі, якісь зорі, як пахне ліс вночі, а як удень. У тебе є співи, у тебе є романтика, у тебе є реальне життя.

І коли людина в гарному місці, в неї мрії починають з'являтися, вона починає бажати чогось. Власне, в таких гарних моментах з'являються бажання, гарні бажання. І якщо ми не знаємо, чим зайняти наших дітей, - спробуйте, а раптом їм сподобається. Мої друзі сьогодні, найкращі мої друзі - з Пласту, яких я зустріла в 15-14 років. І до сьогодні ми товаришуємо.

Як ти формувала свого сина? Чи переживав він те ж саме, що і ти в дитинстві, коли постійно лунала музика Таню Буланової? Її пісні було неможливо не почути. У його часи вже могли бути не лише російські, а й українські артисти, які виконували пісні російською мовою.

Данило молодець, він вміє відрізнити зерно від полови. Я не забороняю йому слухати російський контент, тому що він вивчає їх. Не захоплюється, не слухає когось, щоб із захопленням і є в його плейлісті. Але він знає російську мову - мову ворога потрібно знати. Він знає, чим вони живуть, чим дихають, і знає, що є своє добре та чим він захоплюється.

На жаль, я не є та мама класична, в якої є звична робота, яка приходить додому о шостій-сьомій вечора, зготує вечерю, допоможе зробити уроки, поприбирає вдома, пообіймає на ніч, розкаже казку - і мама є завжди. А на суботу-неділю в мами вихідні, і ця мама тобі присвячена. Я мама, яка присвячена світу і людям. Данило, мене має тоді, коли в мене є вільний час.

Це не завжди було так, але з приблизно п'яти років моя присутність у його житті поступово зменшувалася. Він почав самостійно виховувати себе. Він сам знаходив цікаві для нього факти, сам розумів, що є добрим, а що поганим. Ми багато спілкувалися, обговорювали різні питання, але я ніколи не нав'язувала йому своїх правил. Завдяки обставинам він сам навчився розуміти навколишній світ. Він спостерігав за нашим життям, за тим, що ми любимо, що вважаємо забороненим, чим ненавидимо, а що нам до вподоби. Дитина завжди відображає атмосферу в родині. Вона не може діяти інакше, ніж те, що бачить. Він бачить мої зусилля, знає, куди я їду, з якою метою та які результати я приношу додому. І мені не потрібно нічого пояснювати.

Інакше кажучи, ти не слідкувала за тим, що він переглядає на своєму планшеті чи телефоні, де російський YouTube може йому пропонувати різний контент.

Звісно, були моменти, коли деякі речі були абсолютно неприйнятними, і це визнавалося. Однак, стежити за дитиною постійно неможливо. Ти можеш тільки подати їй приклад. Якщо твій приклад їй подобається, викликає інтерес, і у вас добрі стосунки, основані на довірі та любові, ви завжди знайдете теми для розмови. Наприклад, вчора ми з Данилом спілкувалися до пізньої ночі, згадуючи різні моменти, він розповідав мені про своє, а я про своє. Ми просто сиділи і обмінювалися думками.

Чи йшлося про політику?

Ні. Мова йде про життя, емоції, перше кохання та спогади - це справжні, душевні речі. Якщо дитина відчуває любов до батьків і вони для неї є взірцем, то в якийсь момент вона все одно повторюватиме їхні дії. Найголовніше - слідкувати за тим, з ким спілкується дитина, аби уникнути поганого оточення, адже в іншому випадку ти не зможеш нічого змінити. Допоки у дитини є хороші друзі, поки ти залишаєшся для неї авторитетом і взірцем, поки дитина любить тебе, а ти відповідаєш їй взаємністю, все буде гаразд.

Ти ділилася спогадами про те, як ваша родина збиралася разом - три покоління: бабуся, дідусь, мама з татом, ти та твоя сестра - і записували українські пісні, читали вірші. А що робити тим дітям, чиї батьки зазнали русифікації і не можуть передати своїм нащадкам зв'язок з українською культурою?

Їм треба шукати друзів, які їм із цим допоможуть. Наодинці це дуже важко зробити. Треба старатися просто попасти в товариство - в українське товариство, яке допоможе. Віддавати дітей в заклади, які зберігають традиції, у середовище українське, де їм допоможуть. Подати це красиво. Ходити в Шевченківський гай, якщо у Львові, на Великдень, на Різдво. Бачити цю культуру, старатися влитися в неї. Полюбити її - і тоді все вийде.

Коли мова заходить про "полюбити культуру", я завжди згадую Квітку Цісик та твою участь у талант-шоу, де ти здобула перемогу. Ти виконала пісню "Де ти тепер?" під час "сліпих прослуховувань" — справжній красивий романс. І, що цікаво, двоє тренерів відреагували на твоє виконання, повернувшись до тебе. Я спеціально переглянула це відео — не знаю, чи ти це пам’ятаєш.

Дуже добре пам'ятаю.

Серед тренерів були Монатік, Тіна Кароль і ті, що до тебе повернулися, - це Потап і Дан Балан. І, власне, поки ще Потап не повернувся, але він вже сказав: "Боже, це Квітка Цісик, я дуже добре знаю цю пісню". А вже коли повернувся, він почав говорити про те, що він дуже любить Квітку Цісик.

Так, і пам'ятає її в деталях.

І знає її біографію, і так далі, і так далі. Ти вибрала Дана Балана, попри цю любов Потапа. Як так сталося, що тепер Потап - де він, в Іспанії чи де? Його поведінка якась така дивна трохи, у нього була біографія, коли він у своєму стилі гумористичному знімав штани перед російською публікою на російській сцені разом з російськими виконавцями.

Я вважаю, що не варто витрачати на нього свій час. Є принципи гідності, і, можливо, ця людина їх не має. Чесно кажучи, не знаю, що ще можна додати. Це неприємно і дуже лякає. Проте я не можу сказати, що колись захоплювалася ним чи його творчістю – вона ніколи не знаходила відгуку в моєму серці. Є виконавець, який займається своєю справою, я слухаю музику, поважаю тих, хто творить, але для мене особисто нічого не змінилося – це моя позиція.

Чи отримувала ти пропозиції виконувати пісні російською мовою? Мовляв, Оксано, це допоможе тобі досягти більшої аудиторії, і вся Україна тебе оцінить, а не лише окремий її сегмент?

На "Голосі країни" подібного не траплялося, адже я чітко заявила, що виконувати пісні російською мовою не планую.

А як відреагували на таку декларацію?

Нічого особливого. Це навіть чудово. Мені пощастило, адже в той час Дан був відкритий до України. Він настільки захопився українською мовою, що відчув її через музику. Саме це стало причиною, чому я вирішила звернутися до нього, адже людина, яка не зрозуміла жодного слова з моєї пісні, все ж повернулася до мене. Це означає, що вона відчула щось особливе. Виходить, можна спілкуватися не лише розумом, а й на глибшому емоційному та духовному рівні. Це мене дійсно вразило, і воно спрацювало.

Був один момент, коли мені запропонували: дивись, Оксано, уже третій ефір ти співаєш українську пісню. Можливо, щось трошки треба змінити. Принеси нам перелік пісень, які б ти хотіла виконувати іншими мовами. Ну, я підібрала те, що я люблю, французькою в більшості, буквально два твори англійською, один італійською, іспанською щось було. І ми сиділи обирали.

Дан був з нами на зв'язку в режимі онлайн, але не зміг фізично бути присутнім під час вибору пісні. Тож ми зупинилися на "Вояж-вояж". І ось ми вже активно працюємо над композицією. Я, принаймні, вважаю, що французька мова - це щось особливе, адже вона така мелодійна і цікава. Я просто обожнюю її звучання, ці приємні звуки і нюанси - це справжня краса. Тож ми вирішили зателефонувати Дану: "Послухай, будь ласка!"

Я щиро вдячна йому за те, що в той критичний момент він вигукнув: "Що ви робите? Що ви з нею робите? Вона повинна співати лише українською!" І я безмежно ціную, що він звернув на мене увагу та став на мій захист.

А після цього не виникло жодних запитів щодо наявності російських творів у репертуарі?

Не траплялося цього. Я вважаю, що не мало сенсу мені це пропонувати, і всі це добре усвідомлювали. Тому у мене не було жодних таких пропозицій. Розумієш, я настільки випромінюю певну енергію, що відштовхую цю можливість, і вона просто не може до мене дістатися. Навіть на кінчику волосини, адже це так далеке від мене, що воно не може з'явитися у моєму житті.

А чому приходить до інших виконавців? Той же Монатік чи Тіна Кароль, які були судді?

В мене інша місія. Це сфера бізнесу — їхня креативність, Монатік та Тіна. Це саме бізнес.

Чи може бізнес існувати без етичних норм?

Тому це й є бізнес. Тут немає місця для принципів. Це просто широка поп-культура, де головним є заробіток грошей. Я не є частиною цієї маси. У мене є своя ідентичність, я прагну зберегти українську культуру. Це зовсім інший світ. Я не можу виконувати будь-які пісні. Якщо мені не подобається твір, я не зможу його співати якісно — це частина моєї природи. Я можу продемонструвати вокальні вправи, виконати гаму на три октави, але коли справа доходить до пісні, яка мені не близька, я просто почну співати погано. Я співаю лише те, у що вірю, те, що резонує в моїй душі. Це дар, який не можна навчити. Це або є, або немає. Я можу виконувати ноти, як і багато інших, але те тепло, що виникає в музиці, — це те, у що люди вірять...

Одного разу я мала неймовірний концерт. Я виконала, здається, вісім пісень. Публіка зібралася на вершині гори, і там було близько двадцяти людей. Усі були в білому одязі, і ця подія стала для мене справді особливою. Після виступу до мене підійшло кілька слухачів і сказали: "Ви знаєте, до цього моменту я ніколи не усвідомлювала, що таке українська пісня. Я не розуміла, що це насправді означає".

Отже, це є моє призначення. Це не просто вигадка, що я сама собі придумала, або щось, з чим я зростала з дитинства: «ти повинна це робити». Це стало частиною мене з моменту мого народження. Я відчуваю, що я призначена для цього.

Але ти ж жива людина і навіть зараз проходиш лікування. А лікування вимагає грошей, і ти теж не можеш весь час бути такою собі благодійною організацією "Оксана Муха" і тільки займатися тим, що ти хочеш просувати українську ідентичність, - теж треба їсти щодня.

У мене є й інші можливості для заробітку. Наприклад, благодійні концерти – це спосіб допомогти іншим, але є й інші заходи, про які я намагаюся не говорити. На жаль, таких можливостей стає дедалі менше, оскільки я фізично не встигаю їх усіх відвідувати. Постійні поїздки і необхідність бути в різних місцях одночасно виснажують мене.

Ми вже торкалися теми пісень, і ти зазначала, що не можеш просто виконати пісню, якщо не відчуваєш її. Наразі в тебе новий проект, присвячений ретро-хітам. У рамках цього проекту ти плануєш відвідати кілька українських міст. Які саме ретро-пісні ти обрала? Де ти їх знайшла? Чим вони вирізняються і чому важливі для українців?

Ми всі звикли, що початок української естради і найбільш відомі твори - власне, Володимира Івасюка. Але до Володимира Івасюка в нас були композитори, які змушені були також втекти за кордон, бо інакше їх би знищили.

Таким був Богдан Весоловський, який, перебуваючи за кордоном, за океаном, створив... навіть не можу точно сказати, скільки творів він написав. У моєму розпорядженні є три його збірники. В них можна знайти танго, фокстроти, вальси. Він справжній король української естради. Мені дуже хочеться, щоб люди знову згадали його творчість.

Звичайно, зараз спостерігається певна тенденція, адже цей рік належить Весоловському, і багато виконавців виконують його хіти, такі як "Ти з любові собі не жартуй". Також популярні пісні Кос-Анатольського, наприклад, "Ніч над Карпатами темно-крилатими шовками тихо зліта". Мені хочеться, щоб ви не лише насолоджувалися відомими композиціями, які вже стали близькими вашій душі, але й відкривали для себе те, що ще не звучало. "Гей-га" — це надзвичайна пісня. "Я знов тобі" виконується рідко, але вона має глибину, що вражає. "Лети, тужлива пісне, через море у даль" — це вже моя особиста історія. Коли я далеко, я завжди відчуваю сильне бажання повернутися додому. Щодня думаю про те, що залишив, про свою дитину і те, що відбувається вдома. Моє тіло тут, а серце і душа залишилися там. Я знаю, що таке життя за океаном, віддалено від рідного місця, усвідомлюючи, що повернутися зараз неможливо. Ти мусиш залишатися тут, займатися своїми справами, рятуючи себе, хоча в душі прагнеш бути вдома.

Ці пісні, які я створила, походять з глибини серця, що прагне повернутися додому. Вони дивовижні. Також будуть і ті мелодії, які супроводжували мене з самого народження, які ми з родиною співали вдома, і які були любими для моїх батьків. Я впевнена, що цей проєкт стане чимось особливим. Мій тато також приєднається до нас, акомпануючи на акордеоні. Я завжди помічала, що коли він виходить на сцену, навіть Данило це підкреслював, він випромінює таку енергію, що не обов'язково грати - просто його присутність вже створює атмосферу. Я не можу пояснити, як йому це вдається, але його обожнюють з першого погляду. Він випромінює неймовірну життєву силу і любов, що не кожен здатен на таке. Я знаю, що він чудово грає, але те, що він приносить з собою на сцену, робить все навколо яскравішим. Я щаслива, що поки тато ще має сили, ми зможемо створити чудову програму, в якій він зможе взяти участь.

Ця програма - ти будеш Україною їхати з нею? Якими містами?

Ми наразі досягли лише Житомира. Можливо, навесні вирушимо трохи далі. Я відновлю сили. У нашому маршруті заплановані Стрий, Івано-Франківськ, Тернопіль, Коломия, Чернівці, Ужгород, Житомир та Шептицький. Багато людей запитують: а чому немає Львова? Ви його забули?

О, Господи, як же я можу забути про Львів! Цього року виповнюється 15 років з моменту, коли я випустила свій перший альбом і зрозуміла, що музика — це моє покликання, моя справжня доля. І вперше за ці 15 років я не проведу концерт у Львові. І справа не в тому, що я не хочу, а в тому, що не вдалося знайти для мене відповідне місце та дату в Театрі Марії Заньковецької. На жаль, хоча я зверталася з проханням ще в травні, жодної дати на листопад, жовтень чи початок грудня не знайшлося. І, до речі, хор "Гомін" зміг організувати свої концерти в кінці червня, отримавши запрошення на виступи.

А якщо мене питати за Оперний театр, чому я не йду в Оперу, - я не можу собі дозволити поставити таку високу ціну квитка моєму глядачу. Тому що собівартість - так от загально, якщо за все: реклама, світло, звук, всі люди, що на сцені (у мене зазвичай досить багато людей, у нас на Різдво було 60 людей на сцені), і оренда театру (300 тисяч) - це в загальному сума близько 700 тисяч, тільки щоб оце відбулося.

Отже, я виходжу на нуль. Тому мені потрібно встановити ціну квитка приблизно на рівні 650-700 гривень. Це означає, що особа, яка вирішить сісти на гальорку, де важко щось побачити чи почути, повинна буде заплатити не менше 600 грн.

Проте ж саме такі ціни встановлюють інші артисти?

Я розумію, що можливості людей можуть суттєво відрізнятися. У наші дні, під час війни, багато хто стикається з труднощами в організації свого життя. Коли сім'я планує відвідати мій концерт і їй потрібно заплатити дві тисячі гривень за уявлення, це може бути значним навантаженням. Якщо зарплата людини становить, скажімо, 15, а в кращому випадку 20 тисяч, то це дійсно серйозні витрати. На жаль, я не можу собі дозволити орендувати театр за такі великі кошти.

До речі, я в курсі, що інші організатори, які регулярно проводять концерти, наприклад, в Оперному, отримують бюджет у межах 120-130 тисяч. А мені ж пропонують 300. Тому залишається лише сподіватися на кращі часи. Сподіваюся, що навесні ситуація зміниться, і, можливо, вдасться забронювати дату в Театрі Марії Заньковецької.

А можливо, настав час вирушити далі, до нової аудиторії, яка саме прагне знайти свою українську ідентичність?

На схід – безумовно. Але тільки навесні. Саме навесні.

Ми постійно повертаємось до теми твого здоров'я та його впливу на твою творчість. Мабуть, варто трохи знизити витрати енергії. Чула, що актори під час виступу можуть втрачати кілька кілограмів. Це схоже на те, як пілоти чи стюардеси відчувають втрачу ваги під час польоту.

У мене виникають труднощі з процесом схуднення, і я відчуваю, як втрачаю енергію та сили.

Це також має велике значення і справляє вплив на наше існування та здоров'я. Чи намагаєшся ти якимось чином попередити інших жінок? Можливо, ти демонструєш їм свій приклад, ділишся своїми знаннями чи займаєшся просвітницькою діяльністю?

Я не змогла цього зробити. Хоча мене запрошували, і я планувала поїхати, обставини не дозволили мені повернутися і потім знову виїхати. Тому я не змогла взяти участь. Проте, люди знаходять мої контакти, і я активно спілкуюся з жінками, які борються з різними формами онкології, не лише з раком грудей. Я допомагаю їм знайти лікарів, забезпечити житлом, а також знайти людину, яка може допомогти з перекладом та підтримкою на цьому складному шляху.

Однак, якщо зараз є можливість звернутися до жінок, хочу наголосити: ми звикли до того, що біль стає невід'ємною частиною нашого життя. І це не є чимось незвичайним, адже внаслідок історичних обставин у жінок сформувалася неймовірна внутрішня сила, яка дозволяє їм, незважаючи на всі труднощі, виховувати дітей, займатися господарством і виконувати багато інших обов'язків. Вони несуть на своїх плечах величезний тягар. Ми привчились жити з цим болем, відкладаючи на потім: "Коли знайду час, тоді й займуся цим".

А згодом, можливо, все стане на свої місця.

А потім, можливо, все минеться - у кого ж не болить? На жаль, онкологія має цю підступну рису: біль може бути відсутнім. Ти не відчуваєш болю, але раптом помічаєш якусь шишку, яка зовсім не турбує. І в тебе виникає думка, що це, напевно, якась дрібниця. Можливо, з часом це просто розсмокчеться. Однак з того моменту, коли ти виявляєш цю аномалію, до того часу, поки почнеш лікування, проходить тривалий етап обстеження.

Якщо ви витрачаєте час на роздуми про те, чи потрібно вам щось робити, ви просто втрачаєте його. І поки ви вагаєтеся, хвороба може прогресувати стрімко. Я сама стикалася з серйозними стадіями: моя лімфатична система була уражена, і в мене з'явилися метастази.

Якщо ви відчуваєте, що в вашому організмі, що в вашому житті прийшли якісь такі моменти - наприклад, ви почали погано спати, ви прокидаєтеся - вас кидає в піт, ви хочете подрімати в день частіше, ви не можете слухати, як хтось спілкується і брати участь, бо вас склонить на сон, і ви... Я могла стоячи засинати. Ми пішли на екскурсію у Ватикан. Це вже я мала йти на лікування. Я просто отак стояла, Микола підійшов до мене, я сперлась, я просто засинала. Три хвилини постояла - я спала стоячи. Якщо у вас починаються тривожності, ви розумієте, що у вас шумно починає по-іншому працювати, ви не можете фізичних навантажень робити тих, що робили раніше, вам важко підніматися по сходах або вгору, у вас з'являються важкі сни, - придивіться до себе.

Дівчата, ви мене зараз чуєте. Після нашого ефіру у вас буде 5 хвилин – скористайтеся ними і зателефонуйте до будь-якої клініки, яка вам підходить, щоб записатися на обстеження грудей. Зробіть це сьогодні, а не відкладайте на завтра чи на тиждень, адже запис може зайняти час.

Якщо через тиждень, не дай Боже, ви дізнаєтеся про наявність ущільнення, вам доведеться пройти ще тривалий час, перш ніж ви зможете почати працювати над цим ущільненням.

Коли ти отримала свій діагноз, чи виникала в тебе думка про Квітку Цісик, яку ти так любиш? Це справді цікаво… адже вона також зіткнулася з подібною ситуацією. Хоча не можу стверджувати, що діагнози ідентичні, все ж є певна схожість в їхніх долях.

Він звучав так само. У коментарях багато хто висловлювався: мовляв, настільки прагнула стати Квіткою, що вирішила обрати саме цей шлях.

Боже мой...

Я була вражена, наскільки жорстокими можуть бути люди. "Так сильно її дістали, що тепер вона навіть зіткнулася з раком".

Боже!

Справа в тому, що... Я скажу про такі речі, які, напевно, не кожен поділяє. Страх в людини може привести до дуже важких наслідків - страх чогось. І я справді завжди дуже боялася, щоб в мене не було раку, бо прослідковувала оці співпадіння з Квіткою. Тато Володимир, теж музикант. Сестричка теж піаністка. Теж пластунка, теж 35-й розмір і півтора метра - 1,52 зросту.

Ти також є сином.

Також маю сина. Також завершила стосунки з чоловіком. Також співаю своєю манерою. Також люблю коней.

Я відчувала страх перед цим. Але насправді не варто було боятися. Треба було постійно повторювати собі: "Цього в мене не буде, цього в мене не буде, от цього точно не буде." І коли в якийсь стресовий момент виникає ця так звана вразливість, пов'язана з твоїми страхами, - твоє енергетичне поле стає ослабленим, і те, чого ти найбільше боїшся, починає проявлятися. У моєму випадку це, напевно, так і сталося.

Але в моїй ситуації були надзвичайні емоційні качелі, стресові емоційні качелі. Я, знову ж таки, скажу: я не масовий продукт і я не бізнес. Я по-іншому співаю для людей. Я не танцюю з голою задницею на сцені. У мене душа відкривається. Я є без оборони.

Без резерву.

Коли я виходжу до людей, мені не приходить в голову думати про якісь дзеркала, які, як мені радять, допомагають зберегти силу. Тож навіщо я йду до людей? Я роблю це, бо в той момент Господь прагне обійняти їх через мене, подарувати їм свою любов. Як я можу, маючи цей дар, займатися чимось незначним, щоб відсторонитися? Якщо це так, то краще й не йти до людей.

Я бажаю кожному мати мрії, прагнути до великого та підніматися на нові висоти.