Співачка Оксана Пекун висловила свою думку: «Я усвідомлюю, що боротьба — це обов'язок кожного, але для мене важливо зберегти найцінніше — молодь нашої нації».

РБК-Україна розпитало зірку естради про ворожнечу в шоу-бізнесі, секрет міцних стосунків з чоловіком, необхідність бронювання артистів та зрадників, які забули про батьківщину.

Оксано, яким чином ваша життя трансформувалося протягом останніх трьох років, коли триває повномасштабна війна?

Ну, як, напевно, й у всіх в Україні, наше життя змінилося не на краще. Ми навчились жити в умовах війни, адаптувалися до нових реалій, до тривог і до того, що в деяких випадках нам доводиться обходитися без електрики. Як артистка, я стала активніше брати участь у благодійних концертах. Хоча раніше я теж виступала на таких заходах, тепер вони мають особливе значення – ми організовуємо концерти для наших військових, переселенців та українців, які живуть за кордоном.

- Щодо виступів за кордоном. Деякі артисти часто розповідають, що помічають велику різницю між слухачами тут, в Україні, і слухачами, скажімо, в Європі. А ви це помічали?

Дозвольте поділитися з вами однією історією. На другому році повномасштабної війни мені випала можливість відвідати Італію на Великдень, щоб привітати наших співвітчизників. Там зібралися 400 переселенців, які прибули з таких міст, як Запоріжжя, Маріуполь, Херсон, а також з Київської області та інших регіонів. Багато з них залишили свої домівки в перші дні війни і знайшли прихисток у цій країні. Я приїхала, щоб виступити і подарувати їм сольний концерт. Коли я почала співати, за мною на екрані транслювали зворушливі кадри щасливої та красивої України. Всі присутні не змогли стримати сліз. Я сама ледь стримувала свої емоції, адже бачила, як в очах людей з'являлися сльози. Вони так сумують за своєю батьківщиною.

Як би там не було, ви знаєте, що для деяких людей немає місця, куди повернутися, адже у всіх свої обставини. Проте всіх нас об'єднує глибока любов і туга за Україною, яку важко передати словами. А в Україні люди вже звикли до цих умов. Ми адаптувалися до життя в умовах війни, до відсутності електрики, до тривог. Ховаємося, прямуємо в укриття, наче це стало звичним. Люди з задоволенням сприймають концерти, але коли виходиш на сцену, спершу помічаєш сум у їхніх очах, якесь напруження, біль. Однак, почуючи мої пісні, глядачі стають радісними та позитивними.

Оксана Пекун (зображення надане артисткою)

Яким чином змінилися доходи?

- Взагалі припинилися якісь фінансові надходження і більше дійсно вкладається та йде на благодійність. Коли приходять від держави якісь нам дотації - я завжди їх одразу перекидаю на допомогу Збройним силам України. А на рахунок прибутків... Які можуть бути прибутки зараз? Зараз це називається виживанням, розумієте? Це якісь кошти, які були заощаджені [використовуються].

Коли я виступаю в Україні, частину доходів, безумовно, я направляю на підтримку Збройних Сил України. Інша ж частина є необхідною для мого щоденного життя, щоб мати змогу забезпечити себе, купити їжу та покрити побутові витрати. Артисту завжди потрібні нові пісні та костюми, але фінансування для цього я не отримую з концертів, адже їх наразі недостатньо. Усе, що я маю на нові костюми та композиції, — це, по суті, залишки.

В останній час на музичній сцені з'явилося безліч нових виконавців, які розпочали свою кар'єру під час війни. Чи є серед них ті, хто вас дійсно вразив? Яких українських артистів ви слухаєте?

Мене вражає молодий та обдарований хлопець Сергій Лазановський. Також мені імпонує співачка Domiy. Це молода, талановита артистка, яка вразила мене своїм вокалом і унікальним стилем виконання. Хоча я не маю можливості познайомитися з нею особисто і не знаю, яка вона в житті, проте в її піснях відчувається глибина переживань і неймовірна мелодійність. Ще однією з моїх улюблених виконавців є гурт The Hardkiss, адже Юлія Саніна — справжня зірка, яка зачаровує своїм голосом. Також не можу не згадати про гурт БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ, який мені дуже до вподоби.

- Нині артисти відмовилися від російської, але раніше все було не так. Ви шкодували, що колись переходили на російську?

Я ніколи не розмірковувала над тим, якою мовою виконувати свої пісні — завжди обирала українську. Лише для деяких телевізійних проектів це могло бути винятком. Мене просили створити пісню про війну, і тоді більшість таких творів були написані російською. Тільки зараз почали з'являтися справжні, глибокі пісні українською, які відображають наше сьогодення.

Було запрошення на програму, мовляв, хочеш виступити - давай. І це було на каналі, де мені бажано було бути, бо всі його дивилися. Ну я і пішла на це, записала пісню. Дідусь мій загинув на Другій світовій війні, а тому для мене заспівати пісню воєнного часу в ті роки (це був початок 2000-х) було нормально.

Те, що люди виконували пісні російською мовою, можна розглядати як спробу угодити Росії та заманити заможних спонсорів, які організовували ці концерти. Як відомо, більшість шоу-бізнесу тоді була під контролем російських впливів. Багато медіа також працювали на них. Скажу відверто: багато хто схилявся і кланявся Москві. Але я пішла іншим шляхом. Я залишалася вірною собі, співала українською мовою, створювала свій власний репертуар і завжди залишалася чесною перед собою.

Пекун висловилася про артистів-зрадників (фото надане співачкою)

Поділіться інформацією про проект "Фольк-music". У 2018 році виник серйозний конфлікт із "Суспільним". Як було вирішено цю ситуацію? Сьогодні нові епізоди проекту публікуються на вашому YouTube-каналі, але не транслюються по телебаченню. Яка причина такого рішення?

Так, вони не з’являються на "Суспільному". Виник конфлікт. З'явилася нова команда, і наші творчі погляди не співпали. Обговорювалося, що наші народні артисти, традиційна естрада та українські голоси не повинні бути представлені на "Суспільному". Я ж вважаю, що це абсолютно неправильно, адже це наші видатні митці! На мою думку, такі артисти повинні мати місце в телеефірах. Проте мені пояснили, що це "токсично", і навіть заборонили мені виконувати свої пісні.

І потім пішов конфлікт. У них було своє бачення програми, хоча ми були дуже раді спочатку, бо прийшли ж нові, мудрі, свіжі мізки, які хотіли оновити програму, зробити з нею сучасну картинку.

Так, картинка оновилася, але мене примушували говорити те, що я не хочу, те, що було в розріз з ідеєю нашої програми. Просто показувалося якесь псевдоукраїнське, а хотілося душі. А душі не було. Але це все розмови. Ті люди, які зробили це все, які, можна сказати, прикрили нашу програму, закрили проект, вони вже не працюють на "Суспільному".

Якщо ви прагнете змінити ситуацію, зробіть це краще. Проте, на жаль, вони нічого не вчинили. Лише завдали шкоди. І це вся суть. Але я не відчуваю образи. Я вже давно відпустила всі негативні емоції. Навпаки, я перетворилася, немов птах Фенікс, і тепер живу сучасністю. Я впевнена, що програма "Фольк-music" не зникла, вона продовжує існувати. Ми самостійно створюємо контент, не виходячи у телевізійний ефір. Зараз ми активні на своєму YouTube-каналі, і наші перегляди також радують. Я вірю, що ми набираємо популярність.

Переважно бабусі та представники старшого покоління не так активно користуються YouTube. Розумієте? Це більше стосується середнього віку та молоді. Проте, останнім часом вони почали звертатися до нас і говорити: "Ми бачили вашу програму, і хочемо долучитися до неї". Я впевнена, що наша праця та любов до народної пісні принесуть плоди, адже народна культура не може зникнути. Її потрібно підтримувати та охороняти, адже якщо ми забудемо своє, ми втрачаємо ідентичність, і, зрештою, перестаємо бути українською нацією.

Після того інциденту виникли якісь пропозиції щодо переходу на інші канали?

Знаєте, я дійшов висновку, що варто повернутися на "Суспільне", адже ця програма просто повинна виходити саме на цьому каналі. Хто, якщо не суспільство, повинен бути в курсі своїх проблем, своїх пісень та своєї культури? Наша програма присвячена народу, вона створюється разом з ним і для нього. Ми показуємо, як українці співають, зберігають свої мелодії та передають їх з покоління в покоління. Коли ми раніше знімали цю програму, вона функціонувала як швейцарський механізм: випуски виходили щотижня, а наші поїздки були заплановані на три роки вперед. Ви тільки уявіть масштаб цього проекту! І зупинити його було справжньою помилкою.

Але знаєте, про що я найбільше шкодую? Мене гнітить думка про людей, які вже покинули цей світ. Вони були носіями унікальних мелодій і пісень. Ці бабусі та дідусі, наші бережливі хранителі традицій, мали в своїй пам’яті сотні народних пісень... А тепер їх немає. За останні п’ять років від нас пішло стільки людей, які не встигли передати свої знання. Уявіть, скільки пісень ми могли б зібрати за ці роки! Адже за десятиліття нашої програми нам вдалося відновити понад півтори тисячі народних пісень, про які раніше знали лише одиниці.

Пекун з колегами (фото надане співачкою)

Як ви вважаєте, чи можливо знайти справжню дружбу в українському шоу-бізнесі?

- Якщо це не зав'язано на грошах, а зав'язано на стосунках, то, звичайно, вона є. Я іноді можу висловити свою думку, і іноді те, що я говорю, обертається проти мене.

На старті своєї кар'єри, коли я лише прибула до Києва, я щиро ділилася своїми думками з колегами. Але згодом помітила, що деякі з них повертаються до мене у спотвореному вигляді, не так, як я їх висловлювала. Саме тому я не відчуваю симпатії до пліток і не люблю, коли обговорюють мою особу. Я вирішила просто замовчувати, щоб уникнути будь-яких непорозумінь. Тому я лише усміхаюся і залишаюся вірною собі.

- Чи є серед ваших колег такі, з якими ви зовсім не змогли налагодити стосунки?

Ні, у мене немає таких ситуацій. Я ніколи не була учасником конкретних конфліктів. Якщо помічаю, що хтось із зірок надміру зарозумілий, а таких у шоу-бізнесі вистачає, то, зустрівшись із такою особистістю, навіть у гримерці, намагаюся не звертати на себе увагу і просто ввічливо вітаюся. Запитую, як це роблять друзі, спілкуюся. Але якщо людина не має бажання спілкуватися, я не нав'язуюся. Я завжди прагну залишатися позитивною та щирою.

Існують люди, які прагнуть уникати спілкування. Вони не бажають ділити навіть гримерку з іншими. Вимагають для себе окремий простір, щоб не зустрічатися з кимось і не вступати в розмови.

Яка ваша думка щодо артистів, на кшталт Таїсії Повалій? Чи варто нам просто залишити їх у минулому, чи необхідно нагадувати суспільству, що вони є зрадниками?

- От як кажуть: не створюйте собі кумира. А ми колись такого кумира створили. Але ми ж не знали, яка вона. Можливо, це гроші зробили з нею таке. Вона дійсно дуже талановита, але вона не щира сама з собою. Мені здається, цей вчинок вона зробила тільки заради якогось фінансового щастя.

Ми повинні усвідомлювати, хто є тими підлими особами, які знехтували своєю батьківщиною та всім, що вона їм подарувала. Як вони цінували її, як відвідували її концерти! Я знаю шанувальників її мистецтва, які тепер виявляють зневагу до неї.

Проте, варто зазначити, що серед наших артистів є ті, хто мандрував за межі країни і висловлювався про те, що "ця війна мене не торкається". Але згодом вони повертаються до України та продовжують виступати...

Пекун зізналася, що має думки про Винника (зображення надане артисткою).

- Ну, до речі нещодавно Олег Винник анонсував концерт в Польщі, перший за час повномасштабної війни, а потім його переніс. Такі артисти, як він, згодом зможуть повернутися в Україну?

- Як було раніше - вже ніколи не буде. Звичайно, є люди, які його люблять і досі. Він талановитий хлопець, але теж, можливо, не подумав, коли так вчиняв. Ну, Бог його розсудить. Я не можу судити людей. Кожен відповідає сам за свої вчинки. Я відповідаю за свої. Я не поїхала за кордон, не втікла.

Коли я вирушила на благодійний концерт в Італію, навіть не уявляла, що мій чоловік потрапить до лікарні через нещасний випадок. Спочатку ми планували залишитися лише на три дні, але в результаті затрималися на пів року. Кожен день моє серце прагнуло повернутися додому, в Україну. І ось ми нарешті вдома, і я відчуваю неймовірну радість, незважаючи на всі тривоги та страхи, які пережила.

Я тут, і я відчуваю, що маю свою роль. Дехто не розуміє цього поклику. Хтось прагне затишку, безтурботності та життя без тривог. Інші воліють залишитися просто митцями, не звертаючи уваги на виклики, що постають перед суспільством. Але неможливо ігнорувати реальність, у якій ти існуєш.

Щодо Повалій, її син, що зараз за межами країни, намагається захистити майно матері в Україні від можливого вилучення. Як ви вважаєте, чи повинні діти зрадників нести відповідальність за дії своїх батьків?

Я вважаю, що не можна покладати відповідальність за дії батьків на їхніх дітей. Війна призвела до багатьох розлучень у родинах. Часто батьки залишаються в одній країні, наприклад, в РФ, тоді як їхні діти живуть в Україні, або навпаки. Такі ситуації призводять до розпаду сімейних зв'язків. Люди виявляються віддаленими не лише фізично, але й емоційно. Тому засуджувати Дениса через його матір, яка має певні погляди, абсолютно несправедливо.

Я не впевнений, яку позицію він займає щодо повномасштабного вторгнення та війни, але сподіваюся, що його думки спрямовані проти Росії. Вірогідно, що діти не повинні відповідати за дії своїх батьків. Так було за часів Радянського Союзу - тоді діти, батьки й усі інші зазнавали покарання. Ми живемо у зовсім іншій епосі.

Пекун і Ротару (зображення надане артисткою)

Зараз ви спілкуєтеся з Аурікою Ротару та берете участь у спільних виступах. Чому ж Софія Михайлівна не з’являється на сцені?

Ми підтримуємо дружні зв'язки і спілкуємося, але, чесно кажучи, не можу зрозуміти її ситуацію. Я не прагну втручатися в чужі сімейні питання. Проте мене не покидає думка, чому вона не проявляє себе. Я не ставила Ауріці це запитання, адже маю до неї величезну повагу. Вона для мене є справжнім прикладом м'якості, ніжності та таланту. Ця людина, з неймовірною мелодійністю, має велику красу душі. І жодних негативних моментів тут не потрібно.

А от Софія, як мені здається, має дуже великий тягар слави. Може, вона просто відсторонилася, просто пішла на відпочинок. Хоча, можливо, з часом ми побачимо її. Я знаю, що вона багато зробила на початку війни. І Ауріка, і Софія дуже багато донатили.

До речі, я отримав запрошення виступити на благодійних концертах разом з Аурікою. Ми planуємо зібрати кошти для наших хлопців на РЕБи та "Мавіки". Незабаром відбудеться багато таких заходів, особливо ближче до весни. Ми усвідомлюємо, що без підтримки звичайних людей і волонтерів, до яких ми теж можемо віднести себе як митці, нашим захисникам буде нелегко.

Яка ваша думка щодо замовлення чоловіків-артистів?

Я підтримую цю ідею, адже це - суть нашої нації. Це справжні таланти, які варті уваги. Я усвідомлюю, що в боротьбі мають брати участь усі. І я також колись висловлювала готовність стати на захист України, оскільки вмію добре стріляти. Але вже є митці, які загинули, і їх вже ніколи не повернути. Кажуть, що прийде момент, коли всі підуть на фронт, навіть жінки... Тому ніхто не може відчути себе в безпеці. Проте я вважаю, що потрібно оберігати найяскравіші таланти нації, тих, хто може продовжити її культурний спадок. Хоча мені боляче за кожну людину, мені шкода всіх без винятку.

Оксана Пекун з чоловіком (фото надане співачкою)

Ви вже багато років разом з Володимиром, вашим єдиним партнером. Який же ключ до ваших успішних стосунків? Чи стикалися ви з труднощами на старті вашого спільного життя або пережили якісь кризи у процесі?

Коли ми з чоловіком переїхали до Києва, я відчула певні труднощі в адаптації. До цього часу я жила з мамою, яка завжди була поруч: готувала смачні страви, зустрічала мене після концертів та оточувала увагою. Ця підтримка давала мені відчуття захищеності. Тепер же мені належало самій створити домашній затишок, облаштувати побут і навчитися радувати чоловіка смачними стравами. Я не приховую, що це було нелегко. Кожен має свій характер, і я ще не знала, які саме смаки має Володя. Впродовж деякого часу ми вчилися один в одного, пробуючи різні способи, щоб знайти спільну мову в побуті.

24 грудня ми відзначили річницю нашого знайомства, яке почалося 30 років тому. Це значний проміжок часу. Володя ніколи не дозволяв собі образити мене. Спочатку він, звичайно, уважно спостерігав за тим, як я спілкуюся з іншими чоловіками. Я ж, в свою чергу, завжди була жвавою, веселою та позитивною, тож флірт для мене — цілком природна річ. Адже для артистки це нормально. Але, незважаючи на мою грайливу натуру, я ніколи не зроблю нічого, що могло б його образити. Я завжди поруч з ним і люблю його. Важливо все обговорювати, навіть якщо виникають серйозні конфлікти. Навіть після найсильнішої образи потрібно сісти і поговорити. Після цього стає набагато легше.

Ми висловлюємося одностайно. Чи можете це собі уявити? Це свідчить про те, що наші думки збігаються. Я щиро вдячна долі за те, що вона з'єднала нас. Ми, можна сказати, знаходимося в одній і тій же ситуації. Це надзвичайно приємно, коли на роботі ти не просто виконуєш обов'язки, а справді живеш цим процесом.

- Багато жінок з дітьми виїхали за кордон, а чоловіки лишилися в Україні. На вашу думку, реально зберігати теплі почуття і стосунки на відстані?

- Це дуже складно. Це має бути дуже сильна любов. Це має бути реально, як в мене в пісні - "Без тебе я половинка". Це можливо, коли люди дійсно не можуть один без одного, тоді вони не втрачають цих стосунків. Я бажаю всім, щоб вони не розходилися, щоб дочекалися. І яке це щастя буде, коли вони воз'єднаються вже після того, як ми переможемо.

Пекун поділилася інформацією, яку вона отримала від військових (зображення надане співачкою).

Які ваші мрії та плани на майбутнє після досягнення перемоги?

- Напевно, я буду і сміятися, і плакати, і обійматися, і... Я буду жити. Накрию гарний стіл, шампанського точно вип'ю за таке діло. І поїду обов'язково на концерти до наших військових. Бо це найцінніші моменти життя. Тому що коли ти бачиш їхні очі - це щось неймовірне. Тому що вони віддають найдорожче. І ти приїжджаєш, особливо коли вони на ротації, в них такий погляд тягучий, такий глибокий, в ньому стільки болі. І вони просять: "Не співайте нам сумних пісень, співайте нам веселе". Вони хочуть про любов і щасливе. І коли ти бачиш ту усмішку на їхніх обличчях - це щастя. Це, знаєте, як кажуть, іншої зарплати не треба.

Які ще теми обговорюють військові?

Вони багато говорять про несправедливість, і це всім відомо. Іноді я відчуваю себе настільки емоційно вразливою, що сльози навколо. А вони заспокоюють мене: "Не плачте, будь ласка. Ми з вами, не зосереджуйтесь на поганому". Є чимало відданих хлопців, які з початку війни в 2014 році борються за нашу справу.