Світлана Охрименко: Мрію про спільну гру з Джулією Робертс.

Світлана Охрименко. Зображення: Особистий архів.

До мрії можна йти все життя, але так і не дійти. А у когось навпаки все, що не задумано, збувається. І від чого тут залежить більше - від старанності чи удачі, кожен вирішує сам.

Українська акторка Світлана Охрименко протягом усього свого життя прагнула стати актрисою, і лише після того, як їй виповнилося 50 років, її мрія здійснилася. Журналісти МЕТА вирішили поспілкуватися з нею, щоб дізнатися, як їй вдалося настільки довго зберігати віру в свою мрію, а також які поради вона має для тих, хто мріє про акторську кар'єру.

Ваша кар'єра не почалася миттєво. Наскільки я розумію, ви були зайняті бізнесом, проте завжди мріяли про інше. Чи це було свідоме рішення відкласти свої мрії, адже ви усвідомлювали, що ще не настав час, чи, можливо, так склалися обставини?

Так, я прийшла в професію у 50 років. Так склалося. Ще з дитинства мріяла бути акторкою: у 4-5 років створювала концерти, потім у школі та в інституті весь час була на сцені -- співала, акомпонувала, вела заходи, організовувала.

Коли прийшов час вступати до вищого навчального закладу, батьки не дозволили йти на акторський: "Отримай нормальну професію". Так я і стала вчителькою.

У кінці 90-х ми з чоловіком розпочали бізнес, а в 49 років я вирішила повернутися до своєї мрії. Так сказати, повернула собі себе.

Протягом усього свого життя я завжди мала пристрасть до того, чим займалася.

-Ваш приклад доводить, що потрібно продовжувати мріяти, як би не склалося життя. Дайте пораду тим, хто вже опустив руки, як продовжувати сподіватися і вірити в себе?

- Ключовим є перший крок. Якщо ти лише мрієш — цього недостатньо. Варто почати діяти, і все налаштується: з’являться наставники, навчальні заклади, нові можливості. Твоє бажання реалізувати мрію лише зросте, а з ним і сили для її здійснення.

Я, наприклад, уже шість років їжджу до Києва навчатися, зніматися в серіалах і кіно, грати у виставах -- із малого міста на Вінниччині. Я не живу в Києві постійно, лише приїжджаю.

Згодом зрозуміла: процес навчання і перебування в професії виявився не менш цікавим, ніж сам результат.

Що ж являє собою результат у світі акторства? Це не просто виконання ролі чи задоволення власних амбіцій; це процес набуття нових знань, формування зв'язків та участь у мистецтві не лише з позиції глядача, а як одного з його творців — безперервно, через театральні вистави, кінофільми та телесеріали.

Процес створення є найбільш захоплюючим аспектом. І це приємно, адже він ніколи не зупиняється. Акторська професія вимагає постійного вдосконалення та навчання: важливо працювати над тілом, розвивати пластику, удосконалювати голос і мовлення, освоювати нові техніки та формувати унікальний акторський стиль.

Актор — це істота, яка не знає обмежень. Його багатоаспектність проявляється в умінні танцювати, співати, керувати автомобілем, займатися спортом, розвивати пам'ять, уяву та фантазію, а також у здатності розуміти складність людських емоцій і переживань. Усе це разом формує нову реальність.

У мені також виник новий світ. Я безмежно вдячна акторському мистецтву за можливість стати іншою, за те, що воно допомогло мені у формуванні моєї особистості, моїх ролей, життєвих шляхів.

Не можу утриматися від питання про війну. Вона вплинула на кожного з нас. Яким чином вона змінила вас?

Війна наклала певні обмеження, але водночас виявила цінності, такі як єдність, внутрішня чесність, бажання свободи та глибоке відчуття приналежності до гордого і незалежного народу.

Відчуття постійно коливаються, перебуваючи на межі крайнощів. Не вдається повною мірою насолоджуватися життям, а інколи охоплює безвихідь. У серці оселилася ненависть, хоча раніше я вважала себе доброю, чуйною і толерантною особистістю. Тепер же ця ненависть до ворога заважає мені проявляти справжню людяність.

Яким чином війна позначилася на вашій професійній діяльності? Які аспекти змінилися? Що стало інакшим?

На старті конфлікту всі процеси були призупинені — це було зрозуміло. Однак зараз у вітчизняних проєктах немає нічого іноземного — і саме так повинно було бути від самого початку.

Мої ролі набули нових відтінків. Я впевнена, що українські жінки є потужною рушійною силою цієї війни. Тепер я почала зображати їхні історії більш щиро — з глибшим усвідомленням значення та контексту. Час вимагає змін, які стосуються реальності, відвертості та глибшого розуміння.

-Ймовірно, у вас є заповітна роль, яку ви б хотіли зіграти.

- Важлива роль — Княгиня Ольга. Це мудра, потужна правителька і новаторка.

- Чудово. Як би ви описали українське кіно? Чи бачите ви перспективи для його розвитку? Можливо, є деякі аспекти, які слід перейняти у закордонних колег?

-Існує сильна країна -- Україна, здатна боротися за свою ідентичність, з упертістю йти до Перемоги у війні.

Український кінематограф є відображенням голосу нації, свідомості нашого народу, втіленням думок про минуле та майбутнє, а також реальності, в якій ми живемо. Я вважаю, що ця унікальна культурна спадщина заслуговує на визнання у світі. Саме кінематограф може і повинен допомогти міжнародній спільноті зрозуміти ідентичність українців як окремої нації, без ризику змішування з іншими народами чи неповністю сформованими культурами.

Українське кіно як індустрія та мистецьке вираження має яскраві перспективи та значний потенціал для розвитку.

Безумовно, запозичення — це про глибокий аналіз та практичні приклади: як оригінально та захопливо створювати власні твори, спираючись на досвід світового кінематографу. Вважаю, що найефективніше представити українську культуру Європі та світові можна через створення масштабного історичного серіалу, присвяченого видатним особистостям, таким як князі чи Княгиня Ольга.

Таким чином, ми матимемо можливість донести до іноземців наш національний код і змінити їхнє сприйняття України як сильної та незалежної країни.

Цікаво, з ким із акторів або актрис, на вашу думку, було б цікаво знятися у фільмі? Можливо, вам більше до вподоби наші знаменитості чи іноземні? Чому саме ця особа?

-Хотіла б зіграти в одному фільмі з Ірмою Вітовською, Альоною Узлюк, Віктором Ждановим. Дуже поважаю і люблю кожного. Мала б за честь бути з ними в одному проєкті. Уже маю спільні роботи і цим пишаюся.

Серед закордонних зірок особливо виділяється Джулія Робертс, яка є моєю улюбленою актрисою. Мені б хотілося, хоча я усвідомлюю, що це не зовсім реально. Але вже лише висловити це бажання — приємно.

Це завжди викликає інтерес, коли заміжня акторка з дітьми виконує романтичні сцени у фільмах, наприклад, цілується. Яка реакція її близьких на такі моменти?

О, яке цікаве запитання! Я намагаюся не зосереджуватися на цьому. Що було, те було. Усе відбувається в рамках професії і закінчується на робочому майданчику. Звичайно, я обговорювала це з близькою людиною. Ми розуміємо, що це — лише робота, і ставимося до цього відповідно. Тому реакція адекватна.

Ви, попри всі труднощі, змогли реалізувати свої амбіції. Яка ваша наступна ціль? Які нові висоти ви прагнете досягти?

Вдячна за вашу підтримку! Дорога до кожної мети завжди сповнена викликів. Легких шляхів не існує. Протягом шести років навчання та розвитку як акторки у новій професії, в новому оточенні, серед творчих особистостей, я здобула цінні знання та розуміння індустрії. За цей час я втілила понад 30 персонажів у серіалах, повнометражних фільмах і фестивальних виставах.

На даний момент мова йде не про межі чи підкорення, а про утвердження власної ідентичності в професії. Це стосується як великих, так і малих ролей, а також прояву творчості в співпраці з режисерами та під час роботи на знімальному майданчику. Я усвідомлюю, що це нелегкий шлях. Проте саме ці виклики, ці вершини (адже кожна роль є своєрідною вершиною) хотілося б долати.

Якщо мені випаде шанс отримати значущу для мене роль, я з великою вдячністю прийму цей подарунок від долі.

На завершення, поділіться словами підтримки з тими, хто лише розпочинає свою подорож у світі кіно та театру, хто плекає мрії про світле майбутнє. Які основні поради ви могли б дати їм на старті їхнього шляху?

-Я не вчитель, тому можу лише поділитися власним досвідом.

Я здійснила цей шлях, почавши не у 17, а в 50 років, і зрештою знайшла себе в професії, про яку мріяла з малечку. Стала акторкою, впевнивши себе, що в мене все вийде.

Раніше я збудувала успішний бізнес і понад 25 років працювала в зовсім іншій сфері, відчуваючи себе реалізованою та щасливою. Тож, варто взятися за нові можливості. Але не можна зупинятися на початковому етапі: "спробував -- і досить". Якщо в серці виникає бажання бути тут, рухайтеся вперед, незважаючи на всі труднощі, які можуть трапитися. Люди можуть говорити, що це не вдасться, що у вас немає талантів, що "хто вам взагалі дозволив мріяти про кар'єру актора" (або кухаря, наприклад). Проте, якщо у вас є справжнє бажання, то всі необхідні здібності вже закладені в вас. Так, можуть стверджувати, що це важко чи навіть неможливо. Я сама чула такі думки.

Та мої кроки були поступовими, із короткими зупинками лише для осмислення -- і переходу на новий рівень. Не хочу говорити пафосно, але якщо йдеш -- то дійдеш. Якщо ж зупинився -- нічого не станеться.

На цьому шляху з'являються інсайти: розуміння, де навчатися, у кого, що ще потрібно знати, над чим працювати, які методи й техніки освоїти. У цьому й полягає різниця між навчанням в університеті, де все визначено програмою, і самостійним шляхом, коли все вирішуєш і аналізуєш сам.

Я також здобула вищу освіту в галузі акторської майстерності — закінчила магістратуру в Київському університеті культури. Проте найцінніші навички я здобула під час навчання в театральних та кінематографічних школах.

Акторська діяльність вимагає безперервного самовдосконалення, тому я активно займаюся розвитком своїх навичок: виступаю на театральній сцені, беручи участь у зйомках, і відвідую різноманітні події. Усе це становить фундамент мого росту як акторки.