Вільність виражати свою сутність: автори про значення української автономії

Автономія як національна концепція.

У 1991 році Україна здобула свою незалежність, відновивши статус суверенної держави. Це була не перша спроба утворення незалежної української державності, проте попередні спроби зазнали невдачі й часто закінчувалися трагічно. Наприклад, Українська Народна Республіка була знищена Російською імперією, а Радянська Україна ніколи не прагнула до незалежності від Москви. Другий Гетьманат, очолюваний Павлом Скоропадським, проіснував менш ніж рік.

Володимир Вʼятрович, український історик і автор, у своїх висловлюваннях для RFI Українською підкреслює, що українці вже повинні усвідомити уроки XX століття, які акцентують на необхідності зберігати незалежність своєї країни.

Відсутність державності стала каталізатором геноциду проти українців. Те, що нині відбувається на тимчасово окупованих територіях, в минулому охоплювало всю Україну – адже українська держава перестала існувати. Отже, головний урок, який ми маємо засвоїти, полягає у важливості держави. Ключовим елементом будь-якої держави є армія. З часом ми усвідомили свою спроможність створювати військову силу. Досить довго нам вбивали в голову, що українці не здатні до бойових дій, і ми самі почали в це вірити. Проте життя довело, що в нас є якийсь внутрішній воїн, який активізується в критичних моментах.

- висловлюється Володимир Вʼятрович.

Він відзначає дві події в історії сучасної держави Україна, коли українці доводили, що готові захищати незалежність держави та самоорганізуватись для цього. Це Революція гідності у 2013-2014 роках та повномасштабне вторгнення Росії у лютому 2022 року.

"На Майдані українці використовували мирні та ненасильницькі підходи. У 2022 році ситуація змінилася: українці вже боролися, тримаючи зброю в руках, в умовах, коли загроза життю була реальною. Це те, на що ми повинні орієнтуватись у майбутньому, щоб зберегти свою незалежність. Незалежно від того, як завершиться ця війна, на жаль, поки поряд існує Російська Федерація, ми змушені жити за принципом: Si vis pacem, para bellum (лат. "Хочеш миру — готуйся до війни". - Ред.)," - зазначає В'ятрович.

Для себе історик відзначає важливість незалежності України для збереження української нації.

"Концепція, згідно з якою кожна нація має право на власну незалежну державність, якщо вона цього бажає, є абсолютно справедливою. Лише так можна побудувати світ без загрози для існування націй, де одна країна не може знищити іншу. Це також усуне ризик імперіалізму. Наразі ми спостерігаємо це явище. На жаль, імперіалізм знову підняв голову, починаючи з Росії", - зазначає Вʼятрович.

Володимир Вʼятрович підкреслює, що імперські висловлювання, зокрема з боку США про "привласнення" Канади та Гренландії, а також китайські претензії на Тайвань, несуть в собі серйозну загрозу. Він вважає, що такі заяви слід "зупиняти". "Саме українці стали першими, хто встали на шляху цього імперського дракона", - зазначає Володимир Вʼятрович.

Хоча в 1991 році уряд УРСР оголосив про незалежність України, це стало лише першим кроком на шляху до формування державності. Олексій Рафалович, автор блогу "Перехресні стежки", переконаний, що незалежність є тривалим процесом, який продовжує розвиватися і буде продовжуватися в майбутньому.

"На це впливає безліч процесів політичних культурних, всіх будь-яких процесів життєвих, які всі пов'язані між собою. Політика впливає на культуру, культура на політику, на спорт, на все-все-все. У 1991 році Україна стала юридично незалежною, а фактично це процес триває понад 30 років і має різні етапи", - вважає Олексій Рафалович.

Конфлікт суттєво змінив усвідомлення українців та їхнє сприйняття значення незалежності країни. Проте, за словами Олексія Рафаловича в коментарі для RFI Українською, не слід зменшувати цінність досягнень, здобутих у попередні роки.

Минулі роки відіграють важливу роль. Цей етап формування свідомості міг би бути стиснутим. Але уявіть собі, якби після здобуття незалежності в 1991 році всі ми почали спілкуватися українською мовою, відкривати для себе творчість українських авторів, слухати вітчизняну музику та вивчати українську історію. Тоді війна могла б розпочатися вже у 1993 році, і це була б не чеченська, а українська війна.

- наголошує Олексій Рафалович.

Протягом цього часу українці зазнали значних змін, зазначає він. Варто лише увімкнути телевізор або звернути увагу на кількість концертів і культурних фестивалів.

Авторка та науковець Марʼяна Буджерин звертає увагу на перспективи розвитку України, зокрема в контексті збереження державності. Вона наголошує на важливості захисту від зовнішніх загроз та підтримки української ідентичності. За її словами, першим кроком є надійний захист кордонів і громадян, що наразі здійснюється армією, яка зазнає значних втрат і проявляє героїзм. Після забезпечення безпеки має розвиватися культурний сектор: школи, університети, видавництва та мистецькі ініціативи.

"Це можливість відчувати себе українкою і пишатися своєю ідентичністю. Це справжня незалежність", - зазначила письменниця в інтерв'ю для RFI Українською.

Взаємозв'язок українського народу з концепцією свободи та самостійності.

Під час війни головна цінність - це армія, адже саме Сили оборони України захищають українську державу від російської агресії та загрози повного знищення. Державу та народ, які мають свою ідентичність і свою культуру. Співзасновниця "Видавництва Старого Лева" та письменниця Марʼяна Савка говорить у коментарі RFI Українською, що саме ідентичність та культура формують базу для створення держави.

"Вони формують і цінності, на яких держава і її народ опирається. І зрештою це так і є, що за ідентичність і за культуру точаться війни. Росіяни хочуть змінити нашу ідентичність, зламати її знищити. Вона їм не подобається. І всі артефакти цієї ідентичності, зокрема книжки, це те, що їх страшенно дратує", - говорить Марʼяна Савка.

Культурні досягнення, такі як література, музика, кіно та мистецтво, свідчать про те, що українці є носіями своєї самобутності та активними учасниками культурного процесу. Культура надихає українців представляти себе на міжнародній арені.

"Ми це просто так не віддамо. Не мати власної культури, бути рабами, народом, який обслуговує імперців з апетитом на нашу територію та незалежність - це не про українців", - вважає письменниця.

Марʼяна Савка, одна з засновниць видавництва, зазначає, що Революція Гідності, що відбулася у 2013-2014 роках, разом з війною Росії проти України, яка триває з 2014 року, викликали глибоке усвідомлення власної незалежності. Проте це усвідомлення стало можливим завдяки багаторічному розвитку культури, розпочатому після відновлення незалежності у 1991 році.

"Я думала, що ми замало встигли зробити за ці 30 років. Але тепер у мене інакша думка. Ми змогли зробити те, що тримає зараз нашу країну стільки часу в цьому спротиві. Якби кожен українець не опирався б на свою культуру, на ідентичність, на громадянство - фронт би не встояв і наші військові не віддавали своє життя за Україну, тяжко виборюючи нам перемогу", - говорить Марʼяна Савка.

Українці також переглянули своє сприйняття дня Незалежності. За словами письменника та військового Павла Деревʼянка, колись цей день сприймався як нагода для відпочинку, а не як важлива подія в історії країни.

"Ми розуміємо, що таке незалежність, якою високою кривавою ціною вона дається. І ми розуміємо, що за нею треба боротися і свято -- це не просто привід кудись поїхати і посмажити шашлики. Це привід згадати, яку жертву заплатила наша нація за можливість бути незалежною і яку ціну ми продовжуємо платити щодня за можливість бути незалежними", - говорить у коментарі RFI Українською Павло Деревʼянко.

"Це можливість жити у власній країні, під власним прапором, виховувати власних дітей власною мовою на власній культурі, не оглядаючись ні на кого іншого", - говорить письменник.

Культура України як опора для незалежності

Культура - це не лише одна з частин соціополітичного процесу України, це те, без чого неможливо мати незалежність. Так вважає письменник Макс Кідрук.

Незалежність неможлива без української ідентичності у творчості, мистецтві, літературі в цілому в культурі. Тоді це буде просто територія. І тоді це питання часу, коли сюди прийдуть росіяни. Необовʼязково на танках. Але вони сюди прийдуть зі своєю музикою, культурою, тут буде їхній Моргенштерн, чи хто там ще, я не знаю,

- висловлюватися у коментарях RFI українською мовою.

На питання про те, що для нього незалежність, Макс Кідрук говорить, що відповідь банальна.

"На першому місці завжди стоїть суверенітет. Це означає, що ти маєш право вчиняти так, як хочеш, на своїй території, і бути тією особистістю, якою прагнеш стати. Не все може бути досконалим, я це усвідомлюю, але в цьому і полягає суть. Ми самі вирішуємо свої питання. І, насправді, це найголовніше, адже саме в цьому, мені здається, полягає суть незалежності," - зазначає Макс Кідрук.

Степан Процюк, автор і учасник Українського ПЕН, зазначає, що митці української культури, зокрема літератури, сприяють не лише утвердженню незалежності України, але й формуванню окремої української ідентичності та культури, відокремленої від радянського минулого.

"Читання формується поступово. У мене є роман, що розповідає про Євгена Чикаленка та його діяльність із видання газети "Рада", а також про те, як наші селяни ставилися до читання. До 1939 року у Львові можна було знайти прижиттєві видання Івана Франка. Проте процес змінюється. Люди повільно починають виховувати в собі любов до читання," - ділиться своїми думками Степан Процюк щодо того, як українці реагують на сучасну літературу.

Степан Процюк - син політвʼязня, його батько відсидів п'ять років в таборах Мордовії, сучасна Росія.

Я, як нащадок політв'язня, відчуваю це протягом усього свого життя. Без незалежної України я не зміг би реалізувати себе в ролі письменника. Це для мене дуже близьке і особисте. Незалежність нашої країни — це не лише важлива частина мого існування, але й спосіб життя, спосіб мислення і повітря, яким дихають багато українців.

- высказываться Степан Процюк.

Письменник наводить цитату з вірша Максима Рильського "Любіть Україну", а саме "Без неї -- ніщо ми, як порох і дим, розвіяний в полі вітрами". Так він описує важливість незалежності для українців і для нього особисто.

Поетка та журналістка Юлія Ілюха нагадує про головне завдання перед усіма культурними діячами України, хто не задіяний у війську під час війни. Це через усі доступні міжнародні майданчики нагадувати, що війна в Україні триває і країні потрібна підтримка. Для цього вже активно працюють над перекладами й виходом книжок за кордоном, використовують культурну дипломатію як "м'яку силу".

"Європейці не сприймають серйозно думку про те, що якщо Україна зазнає поразки, то Європа може бути наступною на черзі. Вони вважають, що ми висловлюємо свої страхи, коли прямо говоримо про ймовірність війни на європейському континенті," – зазначає поетка.

"Це шанс виявити свою справжню суть, можливість займатися тим, що мені до вподоби, зокрема, реалізувати право вільно висловлювати свої думки без страху," - зазначає вона.