"Тіні забутих предків": через шість десятиліть стрічка продовжує залишатися шедевром кіномистецтва.

Маловідомі факти про Івана Миколайчука і Сергія Параджанова на зйомках стрічки, в якій знімалися десятки мешканців Верховини і Криворівні

На широкий екран виходить фільм "Тіні забутих предків", який здобув визнання як один із найкращих українських фільмів за версією кінокритиків. Прем'єра цієї знакової стрічки відбулася у 1965 році в Києві. Цей шедевр Кіностудії імені Олександра Довженка отримав визнання в 21 країні, завоювавши 39 міжнародних нагород, серед яких 28 призів на кінофестивалях, включаючи 24 Гран-прі.

Протягом першого року прокату романтичний фільм про Івана та Марічку привернув увагу понад 8 мільйонів глядачів. Глядачів вражали неперевершені виступи Івана Миколайчука та Лариси Кадочнікової, а також магічна атмосфера традицій та природних красот Карпат. Однак, після цього настали роки мовчання та переслідувань, фактично через український націоналізм, для режисера стрічки Сергія Параджанова. Відновлення його заслуженої популярності відбулося з відновленням незалежності України.

Укрінформ побував на допрем'єрному показі оновленої версії "Тіней забутих предків" в Українському домі в Києві і розповідає, чому варто її подивитися на великому екрані, навіть якщо вже бачили легендарний фільм. А також відкриваємо маловідомі історії про зйомки, які відбувалися у Верховині та Криворівні Івано-Франківської області.

Скільки представників гуцульської культури стали акторами у фільмі та чому Параджанов опинився у домовині?

Кінострічка розповідає історію кохання Івана Палійчука і Марічки Гутенюк, чиї родини ворогували, і справджені прокляття. Проте водночас це розповідь про індивідуальний супротив тому, "що люди скажуть", і вірність своїм почуттям.

Сергій Параджанов працював над фільмом "Тіні забутих предків" у Верховині, що на Івано-Франківщині, в 1963 році. Режисер провів у цьому мальовничому регіоні майже сім місяців. Сьогодні в цій гуцульській хаті функціонує музей, присвячений фільму, де зберігається близько 1000 експонатів. Серед них — численні фотографії Параджанова, а також традиційний одяг гуцулів, в якому вони з'являлися на екрані. В музеї можна побачити весільну гуглю, в якій був одягнутий Іван Миколайчук, а також сердак, вишиванки, пояс і хустки.

У відомій стрічці взяли участь понад п'ятдесят мешканців Верховини, а ще близько двадцяти охочих приєдналися з сусідніх сіл. Досі пам'ятають, як протягом трьох зимових днів знімали сцену похорону батька Івана. Спочатку люди йшли в процесії за домовиною, але сліз не було. Режисер був вражений: чому ж вони не плачуть? Коли він запитав про це, отримав відповідь: "Але ж труна порожня". Тоді Сергій Параджанов, одягнувшись у кожух, ліг у реквізит, і всього за кілька годин вдалося зняти сцену, наповнену справжнім смутком і сльозами.

"Час минає, а фільм ʺТіні забутих предківʺ, немов вино, що витримується, стає все більш вишуканим у світі мистецтва," - зазначив у одному з інтерв'ю знаний український режисер Михайло Іллєнко.

Фільм приурочено 100-літтю Михайла Коцюбинського, який народився 1864 року. Повість "Тіні забутих предків" він написав після відвідин Криворівні на Гуцульщині. Це відоме гуцульське село розташовується на Івано-Франківщині, за 8 км від Верховини, яка мала назву Жаб'є чи Жіб'є, що походить, найімовірніше, з арабської чи перської мов, де "жабал" - це гори.

Гражда і церква, які бачать глядачі фільму, стали справжньою родзинкою Криворівні для сучасних туристів. Туди, в "українські Афіни", Михайло Коцюбинський приїздив у 1910- 1913 роках і був зачарований оригінальністю Гуцульщини, її самобутнім людом та містичними традиціями.

Стрічку, яка посідає перше місце в рейтингу 100 найкращих фільмів в історії українського кіно, у 1964 році створили: режисер Сергій Параджанов, оператор Юрій Іллєнко, художники Георгій Якутович та Михайло Раковський, композитор Мирослав Скорик. Автори сценарію - Іван Чендей і Сергій Параджанов.

Сором'язливість студента Івана Миколайчука та оповідь про червону парасолю.

Головного героя фільму, Івана Миколайчука, можна вважати представником Чорториї, що знаходиться в Чернівецькій області. Це місце, де досі відчувається енергія народних свят. Неподалік розташоване село Вашківці, відоме своїм святом Маланки, яке нагадує про бразильські карнавали. Таку думку висловлює кінознавець Сергій Тримбач у своїй книзі "Іван Миколайчук. Містерія долі".

Студента другого курсу запросили на роль у фільмі Сергія Параджанова лише після того, як на цю роль був затверджений російський актор Геннадій Юхтін, який старший на дев'ять років.

Через багато років після виходу фільму "Тіні забутих предків" з'явилася версія, що роль Івана Миколайчука дісталася йому завдяки його глибокому зв'язку з тією землею, на якій відбувалися події: його мова, інтонації та знання місцевих традицій були невід'ємною частиною образу. Однак у 1960-х роках існували й інші можливі фактори, що вплинули на цей вибір.

Зокрема, у той час Сергій Параджанов ще не був відомим режисером. Його ранні роботи, такі як дипломний фільм "Андрієш" (1955), який голова державної комісії ВДІКу Олександр Довженко спочатку оцінив трійкою, але в підсумку змінив свою думку на четвірку, залишилися малопомітними. Також не здобули великої популярності його фільми "Перший парубок" (1959), "Українська рапсодія" (1961) та "Квітка на камені" (1962).

Зрештою, це вже стало відомим фактом, що ще в 1950-х роках КДБ виявило інтерес до особи Сергія Параджанова.

"Іван не відповідав нашим уявленням про героя, створеного Михайлом Коцюбинським, і, здавалося, не зовсім пасував до акторського складу (ми вже затвердили актрис на ролі Марічки та Палагни)," - так згадував режисер фільму "Тіні забутих предків".

Студента Івана Миколайчука на головну роль у фільмі "Тіні забутих предків" запропонував його наставник Віктор Івченко, який вважається одним з найвидатніших українських режисерів 1950-х років. Він відомий своїм твором "Лісова пісня" за участю Раїси Недашківської, а також популярною стрічкою "Гадюка". Цей випадок відбувся на курсі, заснованому у 1961 році в Київському інституті театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого.

Лише на знак пошани до старшого колеги Параджанов вирішив дати можливість студенту пройти пробу, хоча особливих надій на це не покладав. Тому він доручив провести кастинг Юрію Іллєнку, сам же залишив павільйон. Проте не минуло й кількох хвилин, як оператор захоплено повідомив, що перед камерою з'явився неймовірний кандидат. Подальший успіх фільму лише підтвердив цю оцінку.

Чим же "Тіні забутих предків" вирізняються, крім їхнього глибокого занурення в містичні українські традиції? Наприклад, в радянській кіноіндустрії було вкрай незвично бачити оголених персонажів. У поєднанні з мальовничими карпатськими пейзажами, сцени з дітьми, які заходять у воду, скидаючи одяг, виглядають дуже природно. Роздягнена Палагна, ролі якої дісталася російській акторці Тетяні Бестаєвій, мчить у темряві ночі, що символізує таємничі вірування, які здатні виконати найзаповітніші мрії про щасливе кохання.

Кінознавець Сергій Тримбач переповідає спогад учасника зйомок Василя Хімчака про червону парасолю, яка несподівано з'являється у фільмі у сцені в кузні, коли Іван підковує коня. Параджанов під час зйомок дубля запитав місцеву літню мешканку, із чим любили ходити за Австрії гонорові молодиці, які "полюбляли гульнути"?

Співрозмовниця кинулася до комори. Через кілька миттєвостей вона з'явилася з величезною червоною парасолею, яку я ніколи раніше не бачив. Вона промовила: "Під цю парасолю гуляли австрійські курви, тепер хай ходять московські", - зазначено у книзі "Іван Миколайчук. Містерія долі".

Актор, якому щойно виповнилося 20 років, виявився надзвичайно сором'язливим під час зйомок. Він червонів, коли режисер пропонував йому втілювати на камеру пристрасні обійми з Палагною, включаючи дотики до її тіла нижче талії. "Ви жартуєте, Сергію Йосиповичу?" - відповідав він у відповідь.

ІКОНИ СТИЛЮ: АВТЕНТИЧНА УКРАЇНСЬКА ВЕРСІЯ

У прокаті із 29 травня в понад 60 кінотеатрах демонструватимуть оновлену версію фільму "Тіні забутих предків". Андрій Дончик, генеральний директор Національної кіностудії імені Олександра Довженка, каже, що глядачі заслуговують побачити визнаний шедевр українського кіно у високій якості: з найменшими деталями, кольоровими напівтонами та музичним супроводом, які повертають повну силу естетики Сергія Параджанова.

З нагоди століття з дня народження видатного режисера Сергія Параджанова, що з'явився на світ 9 січня 1924 року, міжнародний фонд Мартіна Скорсезе The Film Foundation ухвалив рішення провести повну реставрацію його знаменитого фільму "Тіні забутих предків". Про це повідомив кінокритик і кінознавець Алік Шпилюк, який є членом Ради з державної підтримки кінематографії.

Робота над оновленням фільму перетворилася на великий міжнародний проєкт, в якому взяли участь Національна студія імені Олександра Довженка та Національний центр Олександра Довженка. Фінансування було забезпечено Фондом Джорджа Лукаса (George Lucas Educational Foundation, GLEF) зі США, а копію для сканування надав британський колекціонер Деніел Берд. Процес сканування відбувся у Варшаві.

Зараз ця версія зберігається в Австрійському кіномузеї, - зазначив Шпилюк. - Для кольорової корекції та точного відтворення відтінків оригінального фільму була використана вінтажна копія з Гарвардського кіноархіву.

В кінці минулого року в Італії, зусиллями Болонської синематеки, була створена досконала копія. З тих пір вона стала доступною для показів на міжнародному рівні.

Кінознавець Алік Шпилюк підкреслив, що допрем'єрний показ оновленої версії "Тіней забутих предків" у Києві відбувся всього за кількасот метрів від колишнього кінотеатру "Україна", який, на жаль, вже не існує. Саме там, у 1965 році, відбувся перший значущий показ цього фільму в Україні, під час якого протестували проти переслідувань та арештів української інтелігенції з боку радянської влади.

"Цей момент став відправною точкою для боротьби української інтелігенції та дисидентів за свободу України і за розвиток українського поетичного кінематографу, - зазначає Шпилюк. - Після проголошення незалежності України цей фільм здобув статус ікони сучасного українського кінематографа."

Цей фільм є єдиним твором Кіностудії імені Олександра Довженка, який був створений українською мовою і не зазнав дублювання на російську. Отже, у рамках всеукраїнського прокату демонструється відреставрована оригінальна україномовна версія "Тіней забутих предків" у відмінній якості.

Самченко Валентина, м. Київ

Фото Олександра Клименка і надані Національною кіностудією імені Олександра Довженка