Україна на фестивалі в Каннах

Акція перед прем'єрою фільму "Бачення метелика" у 2022 році

13 травня в Каннах розпочнеться міжнародний кінофестиваль. Україна рідко з'являється в офіційних програмах цього заходу, проте кожна її участь завжди привертає увагу. Дві короткометражні стрічки, представлені на Круазетт, були удостоєні "Золотої пальмової гілки", а "Клан", яке стало першим українським фільмом на Тижні критики, здобуло три з чотирьох можливих нагород.

Цікаво спостерігати за тим, як еволюціонувало ставлення до українського кінематографа.

Перші фільми та перше "золото"

Вперше український фільм потрапив до конкурсу Каннського кінофесту в 2005 році. Це була короткометражка Ігоря Стрембіцького "Подорожні", яка відразу отримала "Золоту пальмову гілку". Для зйомок свого психологічного фільму за сценарієм Наталки Конончук Стрембіцький обрав незвичайну київську натуру - Будинок ветеранів, в якому доживають століття самотні немолоді актори, психоневрологічний диспансер з його дивним для багатьох устроєм.

"Ми вирішили подати заявку на Каннський фестиваль, жартома зазначивши, що термін подачі заявок саме добігав кінця. Ми заповнили онлайн-анкету на офіційному сайті фестивалю, а потім відправили DVD-версію нашого фільму звичайною поштою до відбіркової комісії. І, що стало справжнім сюрпризом, в день, коли було опубліковано пресреліз з переліком учасників, ми отримали електронне запрошення", - поділилася своїми враженнями сценаристка Наталя Конончук у бесіді з ZAXID.NET.

"Фестивалі - це ще одна можливість донести до світу, що існує така країна, як Україна," - висловлює свою думку Ігор Стрембіцький.

У 2010 році Україна вперше стала учасницею основного конкурсу завдяки фільму Сергія Лозниці "Щастя моє", який спродюсував український продюсер Олег Кохан. Проте це був російськомовний фільм переважно з російськими акторами, дія якого відбувалась також у російській глибинці. Тоді на прем'єру приїхав міністр культури України Михайло Кулиняк, який до того не бачив фільму. Картина викликала в нього величезне обурення своєю "русофобією". До речі, фільм так і не вийшов у наш прокат.

У тому ж 2010 році на фестивалі відбувся спеціальний показ фільму "Шантрапа" Отара Іоселіані, до створення якого доклали руку як українські продюсери, так і Богдан Ступка, який зіграв одного з героїв стрічки.

У 2011 році українське кіно знову здобуває перемогу в конкурсі короткометражних фільмів. Це творіння Марини Вроди під назвою "Крос". Цей п'ятнадцятихвилинний фільм відображає спогади режисера про уроки фізичної культури.

Майдан, Крим, війна

У 2014 році без конкурсу був продемонстрований документальний фільм Сергія Лозниці під назвою "Майдан". У цьому творі відсутні оцінки автора; натомість, прості титри стисло і нейтрально підсумовують події та позначають важливі дати, структурно організовуючи фільм на різні розділи.

Це насамперед була революція, спрямована проти радянської системи. Звісно, є люди, які все ще бажають жити за старими принципами, як у часи Радянського Союзу. Наприклад, вони готові перекладати відповідальність за своє життя на "дядів". Вони не бажають приймати жодних рішень і продовжують існувати в несправедливих умовах, що тривали у нас тривалий час. Однак є й інша категорія людей, яких чимало, які усвідомили, що їхнє життя, їхня відповідальність і їхня доля залежить від них самих. Я вважаю, що це є основною лінією розмежування. І варто зазначити, що без активної участі Російської Федерації, зокрема в інформаційній сфері, нічого подібного на сході України не відбулося б. Адже те, що ми спостерігаємо на російських телеканалах і в ЗМІ, є частиною інформаційної війни проти України та проти вибору, який зробив український народ, - поділився Лозниця в інтерв'ю про свій фільм на Каннському фестивалі.

У 2014 році в межах Тижня критики показали "Клан" Мирослава Слабошпицького - безпрецедентний фільм-експеримент, "німе кіно ХХІ століття", в якому ролі грають глухі непрофесійні актори. Автор відмовляється від звуку, тому глядач не почує жодного слова, адже персонажі користуються мовою жестів, яка, однак, не перекладається озвученням чи субтитрами. "Клан" - драматична історія першого кохання глухонімого Сергія, який переходить в 11-й клас інтернату для нечуючих дітей.

"Клан"

"Клан" стало одним із лише семи повнометражних фільмів, обраних до Тижня критики. Саме "Племенем" Україна вперше була представлена в цьому конкурсі. Після того, як картина отримала у Каннах три із чотирьох можливих нагород, зокрема і Гран-прі, вона стала володарем ще десятків різних нагород і залишається одним із найтитулованіших фільмів України.

У 2017 році в рамках офіційного конкурсу фестивалю був представлений ігровий фільм Сергія Лозниці під назвою "Лагідна". Проте участь України в цьому заході залишалася незначною.

Фільм "Крига" режисера Шарунаса Бартаса, який демонструвався в рамках програми "Двотижневик режисерів", є справжньою спільною виробництвом Литви та України. Більшість його сцен були зняті на українських землях: частина у Києві, частина в Дніпрі, а основну зйомку провели в Карлівці, поблизу лінії фронту. Одного разу знімальна команда навіть опинилася під обстрілом. У стрічці також знялися українські військові.

Молоді литовці Рокас і Інга вирішують відправити гуманітарну допомогу українським військовим з Вільнюса до Києва. Хоча вони не мають чіткого уявлення про ситуацію в Україні, Рокас прагне зрозуміти, що таке війна і як би він реагував у такій обставині. Врешті-решт, вони ухвалюють рішення вирушити далі на Схід.

"Крига" - це стрічка, що досліджує тему війни та боротьби за свободу. Хоча події відбуваються на фоні конфлікту, військових сцен у фільмі майже немає. Глядачі стають свідками наслідків війни: покинуті, зруйновані населені пункти, літні люди та діти, які залишилися без даху над головою і не мають сил відступати. Режисер Шарунас Бартас підкреслює, що "немає абстрактної війни, немає безликих ран і смертей – страждають і гинуть живі люди".

У 2018 році у Тижні критики показали фільм "Гірська жінка на війні" Бенедикта Ерлінґссона, де українська фінансова частка становила майже 12 млн грн із загального кошторису у 2,63 млн євро. Частину картини знімали в Україні, брали у фільмі участь і українські актори. Крім того важливим є український контекст: дівчинка Ніка з Дружківки, яку хоче вдочерити головна героїня, втратила усю родину у ході російсько-української війни.

Головна героїня, 50-річна Халла, веде спокійне життя в маленькому містечку Ісландії, де виконує обов'язки диригентки місцевого хору. Але за межами своєї професії вона є активною екоактивісткою. Під псевдонімом "Горянка" Халла веде боротьбу проти місцевого алюмінієвого заводу, ризикуючи всім заради захисту навколишнього середовища. І ось, одного дня в її житті з'являється українська дівчинка-сирота. Халла опиняється перед складним вибором: продовжити боротьбу за екологію чи взяти на виховання дитину, яку вона так довго прагнула мати.

"Крига"

У 2018 році програму "Особливий погляд" розпочав фільм "Донбас" режисера Сергія Лозниці, який зрештою був удостоєний нагороди за найкращу режисуру.

Фільм, що розповідає про війну на сході України, складається з 13-ти епізодів, які об'єднує спільний простір. Вони ніби випливають один з одного, створюючи фільм-подорож не лише по фейкових республіках, а й по жанрах. Сам Лозниця називає свій фільм мандрами між комедією абсурду та трагедією абсурду. Він показує реальні історії (в основі кожного епізоду - саме факти, які відбувалися насправді) ніби у кривому дзеркалі. Гротескні кадри змінюються такими, від яких стає просто фізично боляче. Фільм знято у копродукції України, Німеччини, Нідерландів, Франції та Румунії.

У наступному році на фестивалі "Особливий погляд" відбулася міжнародна прем'єра стрічки Нарімана Алієва "Додому".

"Я навіть не міг уявити, що моя картина буде представлена в Каннах, і я безмежно щасливий, що в залі Дебюссі звучатиме моя рідна кримськотатарська мова. Мені дуже боляче від того, що відбувається в Криму, і я не можу залишатися байдужим до долі Олега Сенцова та всіх кримських татар і українців, які потрапили до в'язниць Росії лише за те, що борються за свою ідентичність. Щиро дякую всім за вашу підтримку!" - поділився емоціями Наріман Алієв зі сцени.

Фільм "Додому" можна охарактеризувати як роуд-муві. Сюжет, хоча й простий, сповнений емоційної глибини: Мустафа (Ахтем Сеітаблаєв) мешкає в окупованому Криму, тоді як його два сини вже перебралися до Києва. На жаль, старший син гине під час війни в Пісках, і Мустафа разом із молодшим сином Алімом (Ремзі Білялов) вирушає назад, щоб поховати його на рідній землі. Ця подорож не є просто траурною, вона відкриває історію стосунків між батьком і сином, їхніми конфліктами та безмежною любов'ю один до одного. За особистими переживаннями родини відчувається біль і трагедія, що охоплює багатьох, і розкриває масштаб численних втрат.

У конкурсі короткометражних фільмів брала участь стрічка "Анна", створена ізраїльським режисером Декелем Беренсоном. Сюжет розгортається на сході України, в зоні бойових дій, де живе головна героїня Анна, мати-одиначка. В один із вечорів вона вирушає на вечірку з американцями в пошуках справжнього кохання. Головну роль виконала актриса Світлана Барандіч, а в інших ролях з’явилися Анастасія Вязовська, Ліна Чернодуб та багато інших. Фільм знято українською мовою, а його зйомки проходили в Україні.

Українське кіно потребує нашої уваги! Онлайн-кінотеатр SWEET.TV пропонує вітчизняні шедеври на будь-який смак. Тут кожен може обрати щось до душі: художні чи документальні фільми, свіженькі серіали або мультфільми для всієї родини. На SWEET.TV є величезна бібліотека відомих українських кінострічок.

У 2021 році в рамках програми Тиждень критики фільм "Ольга" був удостоєний нагороди SACD Award. Цю історію про юну українську спортсменку, яка вирушає до Швейцарії для тренувань, створив швейцарський режисер Елі Ґрапп. Головна героїня, гімнастка на ім'я Ольга, опиняється між прагненням виступати за Швейцарію та тренуватися на міжнародному рівні і переживанням за свою матір-журналістку, яка залишилася в Києві та фіксує події на Майдані.

Головну роль у фільмі виконала українська спортсменка Анастасія Будяшкіна, що навчається в Олімпійському коледжі ім. Івана Піддубного. Проект створювався українськими фахівцями, однак в списку країн-виробників Україна не згадується. "Ольга" стала переможцем скандально відомого 11-го конкурсу кінопроектів Держкіно. Нагадаємо, результати цього конкурсу, що проходив у липні 2019 року, були переглянуті за ініціативи тодішнього міністра культури Володимира Бородянського та голови профільного комітету Верховної Ради Олександра Ткаченка. В результаті Рада зменшила кількість фільмів, які могли отримати державне фінансування. "Ольга" потрапила до списку тих проектів, яким було відмовлено у підтримці. Проте це не завадило Держкіно представляти "Ольгу" як українську стрічку на Каннському фестивалі.

У тому ж році у позаконкурсній програмі брав участь документальний проєкт Лозниці "Бабин яр. Контекст". Дві години радянської та німецької кінохроніки, від 1941 до 1966 року, змонтовані, як це притаманно Лозниці, без жодних авторських коментарів. Для режисера важливо, за його словами, дати можливість глядачеві самому проникнути у час, відчути його.

На фестивалі в Каннах глядачі ознайомилися з проектом, створеним за ініціативою меморіального центру Голокосту "Бабин Яр", фінансування якого не підтримується українською державою. Натомість для реалізації проекту були залучені приватні інвестиції, в тому числі з Росії, а арт-директором меморіалу виступив російський режисер Ілля Хржановський. Ідея меморіалу, а також пов'язаний із ним фільм, від початку викликали значну настороженість і критику з боку науковців, істориків, активістів та представників єврейської громади України. Український громадський діяч і колишній радянський дисидент Йосиф Зісельс охарактеризував цей проект як російський "троянський кінь", що має на меті зобразити українців як антисемітів і колабораціоністів з нацистами.

З 2022 року і до сьогодні.

Щедрим на добре українське кіно у Каннах став 2022 рік. У програмі "Особливий погляд" показали "Бачення метелика" Максима Наконечного, а у "Двотижневику режисерів" - "Памфір" Дмитра Сухолиткого-Собчука.

"Бачення метелика" є дебютною повнометражною роботою Максима Наконечного. Сценарій фільму він написав у співавторстві з письменницею та режисеркою Іриною Цілик ("Земля блакитна, ніби апельсин", "Я і Фелікс"). У головній ролі знялась акторка Рита Бурковська, відома зі стрічки "Парфенон" Мантаса Кведаравічюса. В одній із головних ролей з'явилася драматургиня та режисерка Наталка Ворожбит (сценаристка "Кіборгів", сценаристка й режисерка "Поганих доріг"). Стрічка розповідає про звільнену з російського полону аеророзвідницю Лілію з позивним "Метелик", яка намагається пережити свій страшний досвід та повернутись до мирного життя. Головну роль зіграла Ріта Бурковська, яка зараз служить у ЗСУ.

Фільм "Памфір", створений Дмитром Сухолитким-Собчуком, знайомить глядачів із життям колишнього контрабандиста на ім'я Памфір, який повертається додому після заробітків. Сімейні труднощі штовхають його знову повернутись до небезпечного заняття. "Памфір" вражає емоційною глибиною, напругою сюжету та вражаючою візуальною стилістикою.

У 2024 році польський режисер Мацек Гамела презентував свій документальний фільм під назвою "Звідки Куди". З самого початку повномасштабного вторгнення він активно брав участь в евакуації українців. В певний момент Гамела вирішив зафіксувати свої подорожі на мікроавтобусі та спілкування з людьми, яких рятував. За півроку йому вдалося вивезти 400 осіб у безпечні райони, і деякі з них стали центральними персонажами його фільму.

У 2024 році Лозниця знову привернув увагу. Його документальний фільм "Вторгнення" був представлений поза конкурсом. Ця стрічка досліджує, як повномасштабне вторгнення змінює повсякденність людей, які перебувають в умовах відносного тилу. У фільмі ми спостерігаємо за похороном у Києві, святкуванням весілля в Одесі, роздачею води та їжі в Миколаєві, похороном у Полтаві, рятувальними операціями в Дніпрі, навчальними заняттями неподалік Авдіївки, ще одним похороном на заході України, стрільбами, волонтерськими поїздками на фронт та святкуванням Дня Незалежності. Тривалі безкоментарні сцени створюють враження стороннього спостереження за життям людей у ці непрості часи.

Режисер працював над фільмом дистанційно, займаючись монтажем матеріалів, отриманих від операторів. Цього року його художня стрічка "Два прокурори" бере участь у основному конкурсі, проте не представляє Україну.

Натомість у "Двотижневику режисерів" бере участь документальний фільм "Мілітропос", який створило кінообʼєднання Tabor, а саме режисери Єлизавета Сміт ("Школа № 3"), Аліна Горлова ("Цей Дощ Ніколи Не Скінчиться") та Семен Мозговий ("Історія Зимового Саду"), оператори В'ячеслав Цвєтков ("Земля блакитна, ніби апельсин"), Христина Лізогуб, Денис Мельник.

"Мілітропос"

У конкурсі студентських фільмів братиме участь анімаційний проект Поліни Піддбуної під назвою "Моя бабуся парашутистка", що представляє німецьку кіношколу. У рамках "Тижня критики" буде представлена короткометражна стрічка Міли Жлуктенко "Критичне становище". Цей фільм, знятий у Німеччині, черпає натхнення з життя українського письменника і публіциста Лева Ребета, одного з лідерів ОУН, який також був головним редактором мюнхенської газети "Український самостійник" в еміграції. Ребета був убитий 12 жовтня 1957 року агентом КДБ Богданом Сташинським на сходах будівлі на Карлплатц у Мюнхені, де розташовувалася редакція "Українського самостійника". Фільм досліджує історії української діаспори в Німеччині, відображаючи їх минуле та сучасність. Цю інформацію можна знайти в описі фільму на сайті фестивалю.

Також уже 13 травня, в день відкриття фестивалю, відбудеться програма "Три фільми для України".

Про усі фільми цьогорічного фестивалю розповідатимемо безпосередньо з місця подій.