Український митецтво Іван Марчук: Моє кредо - поспішайте творити добро - Vatican News

Світлана Духович - Римська Католицька Церква

"Мотивація моєї творчості така: 'Люди, поспішайте творити добро!' Я все своє життя віддав мистецтву. Кожен з нас має свій спосіб зробити добрі справи", - стверджує 88-річний український художник Іван Марчук в інтерв'ю для ватиканських ЗМІ. Попри свій поважний вік, відомий митець відвідав Рим, де 10 лютого 2025 року відбулося відкриття його персональної виставки в Palazzo della Cancelleria, що є резиденцією Апостольських трибуналів. Виставка, організована за сприяння Посольства України при Святому Престолі, включає близько 60 його творів і триватиме до 24 лютого 2025 року. У середу, 12 лютого, Папа Франциск провів приватну аудієнцію з українським художником.

Коментуючи відкриття виставки видатного майстра в серці Риму, Посол України при Святому Престолі Андрій Юраш зазначив, що ця подія має велике значення. "Засвідчення тієї досконалості форм, які вживають українські автори і, зокрема, один із чільних українських митців, - поділився він, - буде ще раз переконувати весь світ, що Україна - це, безумовно, частина спільного культурного простору з Європою, з цивілізованим світом і з тим, що я називаю європоцентричною цивілізацією. Дуже важливо організовувати такі події саме в часі війни: всі нас знають і бачать, як націю, яка страждає, яка бореться, яка жертвує, яка частину своєї душі надає для захисту світу. Але одночасно дуже важливо, щоб в рамках цієї військової, умовно кажучи, тематики показати, що ми не забуваємо про велике і вічне". Пан Посол пригадав слова куратора виставки Джузеппе Усані де Ескобара, який порівнював Івана Марчука із найвидатнішими митцями минулого сторіччя. "І для мене, - підкреслив він, - можливо, його слова були навіть несподіванкою, але вони ще раз нагадали мені, наскільки великі цінності ми маємо, заради яких потрібно боротися і їх зберегти. Бо їхнє збереження - це збагачення всього макрокосмосу цивілізованого світу".

Іван Марчук народився 1936 року в селі Москалівка на Тернопільщині. Його любов до малювання зародилася в ранньому віці. Зростаючи в бідній родині, він не мав чим малювати, тому малював соком квітів. Вже в підлітковому віці він чітко зрозумів, що хоче бути художником. Після закінчення навчання у Львівському училищі декоративно-прикладного мистецтва імені Івана Труша та Університеті прикладного мистецтва у Львові, у другій половині 1960-х переїхав до Києва. Тут працював художником в Інституті надтвердих матеріалів Національної академії наук, а потім у Комбінаті монументально-декоративного мистецтва. На роботі молодий художник швидко виконував доручену працю і йому залишалося багато вільного часу. "І я почав собі малювати на маленьких листочках пером, тушшю, - пригадує художник. - Я страшенно тішився, що роблю щось, але не знаю, що, але я відчував, що з цього щось вийде, щось особливе".

Таким чином Іван Марчук почав розвивати власне художнє мистецтво, яке не вписувалося в канон соцреалізму, єдиного стилю, що був офіційно дозволений радянським режимом. Його роботи не брали на виставки, але, одночасно з офіційною роботою, він наполегливо працював над своєю власною творчістю. "Я потихенько почав працювати вже в когось в майстерні, - розповідає він. - Почалися виставки по коридорах в Спілці письменників, Спілці композиторів, в клініці Амосова, в Медичній бібліотеці, бо більше ніде мене мені не дозволяли виставляти картини. Це була так звана самодіяльність, за якою дуже добре дивилося пильне око".

Уся кар'єра Івана Марчука – це безперервний експеримент у пошуках нових стилів та технік. Саме завдяки цьому він створив свою неповторну методику, яку назвав пльонтанізм (від західноукраїнського діалекту "пльонтати", що означає плести або переплітати). "У 1972 році я відвідав село Седнів на Чернігівщині. Це було моє перше знайомство з Будинком художників. Листопад, і я опинився серед природи, де в Седневі колись були написані слова пісні 'Стоїть гора високая, а під горою гай'. Я дивився на той гай, на голі дерева… Боже, яка ж графіка, які неймовірні пейзажі! В ту ж мить подумав: 'Я зроблю щось подібне, але ще краще!' І вже майже одразу зрозумів, як реалізувати свої ідеї. Так народилася техніка пльонтанізму, яка на сьогодні відома далеко за межами України. Це стало великим відкриттям: в двадцятому столітті з'явилася унікальна нова техніка живопису – мій пльонтанізм."

Невозможность втілити свій творчий потенціал в умовах радянського тоталітаризму змусила українського художника залишити рідну країну. "Двадцять років я був під забороною, — ділиться він, — а коли настала перестройка, я одразу вирушив за кордон, адже прагнув свободи та можливості творити". Художник взяв із собою десять картин і прибув до Сіднею. "Так розпочався надзвичайно насичений етап, можна сказати, завоювання світу. Чим? Мистецтвом", — підкреслює він.

У 2007 році британська газета The Daily Telegraph внесла Івана Марчука до свого списку "100 геніїв сучасності". Його творчий шлях вражає: він провів понад 200 персональних виставок у різних куточках світу. Щоб досягти успіху, молодим митцям він радить бути відданими своїй справі: "У мене є один універсальний рецепт для художників: візьміть календар і перетворіть всі червоні дні на чорні. Живіть, як я, за чорним календарем. Це означає, що я ніколи не святкував вихідні, свята чи навіть свій день народження".

Ця відданість і самопожертва винагороджуються миттєвим емоційним відгуком, коли художник спостерігає сльози на обличчях людей, зворушених його мистецтвом. "Я відчуваю радість, адже отримую щиру шану і любов від людей, - говорить митець. - Творити добро - це справжнє задоволення, тоді як чинити зло - надзвичайно просто. Створення добра, якщо вже говорити образно, має свою вартість. Натомість зло часто сприймається лише як розвага".

Іван Марчук повернувся в Україну в 2011 році, але початок повномасштабної війни в 2022 році знову змусив його виїхати. Попри свій вік та переживання за долю свого народу, він відразу ж взявся до творчості. "У мене була картина під назвою "І побачив землю рибами вистелену", створена після Чорнобильської катастрофи. Це був цілий цикл моїх робіт. І ось, згадуючи про війну, в якій я живу, я написав нову картину "І побачив землю тілами вистелену". На ній зображені маленькі фігури людей, що лежать на землі. Це те, що відбувається насправді. Коли мене запитували про мою творчість під час війни, я відповів: "Все, крапка. Більше жодних картин про війну". Люди бачать війну на власні очі, багато з них втрачають розум і гинуть через це. Як я можу продовжувати малювати це і ще показувати їм? Вони живуть у жахливій реальності. "А ти, чоловіче, не був на фронті, ти не бачив всього цього, ти лише вигадуєш", — кажуть мені. Я ж вважаю, що людям потрібно дати хоч трохи втіхи, відволікти їх від війни та страшних думок".

Український художник, який своїми творами відкриває вікно на Україну для людей різних країн світу, часто говорить про важливість дивитися на горизонт. "Хто оглядається назад, той ніколи не сягне горизонту, - каже він. - От я дивився тільки вперед". На власне життя Іван Марчук дивиться з вдячністю і відчуттям сповнення: "Я життя жертовне прожив, кажу "прожив"... Але те, що я зробив, як то кажуть, виправдовує, всі ці жертви. Я втішаються тим, що я зробив".