"Велика вода та конфлікти: що розкриває новий фільм 'Тиха повінь' від творця 'Памфіра'"

Нова документальна стрічка Дмитра Сухолиткого-Собчука проливає світло на закриту релігійну спільноту, про яку більшість українців навіть не підозрювала, що вона існує на території нашої країни.

29 жовтня 2026 року в українських кінотеатрах розпочнеться показ однієї з найелегантніших вітчизняних документальних стрічок - "Тиха повінь" (Silent Flood). Режисером цього фільму є Дмитро Сухолиткий-Собчук, чий перший повнометражний художній фільм "Памфір" (2022) здобув велику популярність як на міжнародній арені, так і в Україні, а також був обраний для програми "Двотижневик режисерів" на Каннському кінофестивалі.

Нова робота автора, створена за підтримки продюсерів Каріни Костини та Євгена Рачковського з незалежної української кінокомпанії TABOR у співпраці з міжнародними партнерами, вперше була представлена на престижному Міжнародному конкурсі Амстердамського фестивалю документального кіно (IDFA), де фільм отримав нагороду за найкращий операторський стиль. Окрім цього, стрічка була визнана кращою за режисуру на Краківському міжнародному кінофестивалі та здобула головний приз Єрусалимського міжнародного кінофестивалю (JFF) - The Chantal Akerman Prize for Experimental Documentary Film, що вручається за інноваційні та експериментальні підходи в сучасній документалістиці.

УНІАН спільно з українським дистриб'ютором "Тихої повені", компанією Adastra Cinema, презентує подробиці створення цієї глибокої, медитативної та візуально вражаючої стрічки, що висвітлює життя закритої християнської релігійної громади. Ця громада, що оселилася на берегах Дністра, прагне побудувати своє ідилічне існування, але стикається з викликами, які приносять природні катастрофи та жорстокі реалії повномасштабного конфлікту.

Яка основна тема фільму?

"Тиха повінь" описує життя закритої релігійної громади, яка оселилася на живописних берегах Дністра, на межі Тернопільської та Івано-Франківської областей. Ці люди свідомо обрали відмову від благ сучасної цивілізації, таких як електрика і новітні технології, обробляючи свої землі за допомогою коней і возів. Дмитро Сухолиткий-Собчук вперше натрапив на це приховане поселення під час своїх річкових експедицій та занять рафтингом у 2004-2005 роках.

"Це дивне, приховане село, - згадує режисер. - Щоразу, коли ми проїжджали повз на плотах чи катамаранах, ми зупинялися там. Це було схоже на повернення в дитинство". За словами Дмитра, вони з друзями навіть не боялися залишати свої речі без нагляду просто на березі, адже місцеві жителі просто роззброювали своєю щирістю, запевняючи: "У нас тут немає злодіїв".

Життя громади органічно поєднане з навколишнім середовищем, але час від часу воно стикається з примхами непередбачуваної стихії Дністра. Історична пам'ять та перебіг часу в цих місцях вимірюються від однієї повені до іншої та... від війни до війни, адже саме на цих землях колись проходили фронтові лінії Першої та Другої світових війн.

Ідилічна та замкнена реальність громади тривалий час існувала ніби сама у собі, доки повномасштабне вторгнення росії не зруйнувало звичний ізольований устрій, змусивши громаду зіткнутися з жорстокою реальністю та долучитися до підтримки українських військових.

Сам режисер визначає свій фільм як "фрескоподібне спостереження за циклічністю війни, що відлунює повеням, які знову і знову заливають цю місцину".

Передісторія створення: шлях довжиною у два десятиліття

Дмитро Сухолиткий-Собчук йшов до реалізації свого задуму про зйомку фільму про цю неповторну закриту спільноту майже два десятиліття. Після першої зустрічі на початку 2000-х, він зробив ще одну спробу в 2009-2010 роках, під час навчання на другому курсі режисерського факультету університету ім. Карпенка-Карого. "Я вирушив у подорож з кінокамерою, оскільки мав намір зняти документальний етюд. Але все пішло не так, - згадує він. - Дехто з місцевих втікав від камери, інші просто відверталися. Я обійшов усе село – ми пробули там два дні – і всюди натрапляв на відмови". Оскільки громада рішуче відмовилася надавати дозвіл на зйомки, проєкт довелося відкласти на тривалий час.

Повернення до ідеї сталося лише 2021 року, одразу після завершення напруженої роботи над ігровим повнометражним дебютом "Памфір". Як зазначає Дмитро Сухолиткий-Собчук, у цей період в нього виникла гостра потреба знову побувати у цьому дивовижному місці, яке роками не відпускало його своєю унікальною атмосферою "закинутого раю". "Я захотів зробити документальне кіно, в якому я повернувся би у місця, до яких тягне. Тоді я відчув, що в мене зараз достатньо енергії, ресурсу і досвіду, щоби вступити в діалог і все-таки когось переконати. І так почався третій похід", - розповідає режисер. Тоді ж сформувалася і продюсерська команда проєкту - до роботи долучилися продюсери Каріна Костина та Євген Рачковський.

Однак істинний перелом у взаєминах із громадою та новий щабель довіри виникли вже після початку повномасштабного вторгнення. Це глобальне потрясіння знищило старі бар'єри, спонукаючи мешканців віддаленого регіону по-іншому сприйняти спільну дійсність і відкритися до тривалого та щирого кінодіалогу.

Як велика війна проникла в життя "ізольованого раю"

Ідилічний і відокремлений світ релігійного поселення протягом тривалого часу залишався на узбіччі глобальних подій. Проте повномасштабне вторгнення Росії стало величезним потрясінням, яке стерло колишню відстань між ізольованою спільнотою та зовнішнім середовищем. Як зазначає Сухолиткий-Собчук, мешканці, котрі дотримуються власної суворої ієрархії та традицій старійшин, раптово стали набагато відкритішими до спілкування.

Незважаючи на свої традиційні погляди, громада не змогла залишитися байдужою до загальнонаціональної кризи. Через місцеву адміністрацію та волонтерську організацію "Волонтери Бучаччини" мешканці активно взяли участь у зборі продуктів та ресурсів для підтримки фронту. Однак, з релігійних міркувань, вони зосередилися виключно на потребах оборони та розвідки.

Найбільшим творчим викликом для команди стало встановлення зв'язку між тилом і фронтом: необхідно було знайти на передовій солдатів з тих самих сіл, узгодити з командуванням зйомки на позиціях і зафіксувати момент єдності з рідним домом. Режисер ділиться: "Коли надходила гуманітарна допомога, потрібно було вчасно потрапити на позицію, щоб зафіксувати той момент, коли вони отримують маленьку звістку з дому і згадують про мирні, ідилічні береги".

Кульмінаційним моментом цього емоційного та сюжетного розвитку у фільмі стає щира бесіда солдатів на Різдво. Серед них - бойовий медик Андрій Порубій, колишній лікар цього ж села. Завдяки його спогадам та роздумам військових про рідні місця і мир, стрічка виходить за рамки локального спостереження за окремою спільнотою і перетворюється на глибоку метафору нашого спільного дому, який сьогодні захищає вся нація.

"Тиха повінь" Дмитра Сухолиткого-Собчука — це оповідь про тендітну рівновагу, пам'ять і глибокий зв'язок з рідною землею, що залишається непорушним, незважаючи на будь-які катастрофи чи війни. Прем'єра фільму відбудеться 29 жовтня.

Можливо, вас також привернуть увагу ці новини: