Віра Церкви (20): методи осягнення Божого таїнства в літургійних практиках Церкви - Vatican News

В двадцятому епізоді рубрики, присвяченої спадщині Другого Ватиканського Собору, йдеться про важливість пізнавати літургійну мову, яка сприяє прославі Бога та освяченню людини.

Літургійне життя Церкви тісно переплетене зі Святим Таїнством Євхаристії, яке, в свою чергу, є невід'ємною частиною Літургії. Щоб правильно оцінити та усвідомити цінність Євхаристії, важливо розглядати специфіку літургійних практик Церкви, що перевищують наші повсякденні клопоти, і тому потребують наших зусиль для виявлення тих глибоких значень, які в них закладені. Одним із ключових інструментів для цього є символи. У своєму Апостольському листі, присвяченому літургії, "Desiderio desideravi", Папа Франциск зазначає, що сучасній людині дедалі важче сприймати символи, які відкривають багатогранність літургійної мови. У цій ситуації вчення II Ватиканського Собору може стати корисним у процесі глибшого розуміння літургійних особливостей.

У творі Антуана де Сент-Екзюпері "Маленький принц" головний персонаж ставить питання: "Що таке обряди?". На це йому відповідають: "Ну... як би це пояснити... Це щось, що давно втратило своє значення, але надає одному дню унікальність, а одній годині — особливого звучання". Дійсно, обряди не слід плутати з бездушними звичками, які позбавляють людину її індивідуальності.

Обряд або ритуал завжди має свої неповторні характеристики. У загальному сенсі ритуал можна охарактеризувати як символічні дії, в які вкладено певний зміст. Соціолог Еміль Дюркгейм, досліджуючи особливості обрядів давніх культур, показав, що первісний релігійний елемент ритуалу сприяє створенню або зміцненню зв’язків у рамках спільноти. Інші дослідники в галузі антропології доповнили цю концепцію, включивши до основної функції обряду культурні аспекти. Крім того, важливою складовою ритуалів є глибоке емоційне залучення учасників. Ці наукові аспекти частково стосуються літургії. Наприклад, літургія об'єднує вірян у спільноту Божої родини, яка разом звертається до Бога з прославленням, молитвою та подякою. Соціальний аспект літургії сприяє зміцненню зв'язків між вірянами, формуючи дружні стосунки поза межами храму. Унікальні хорові співи конкретної громади, а також традиції та звичаї, що практикуються в парафії, підкреслюють культурну специфіку літургійних дій, що пов’язані з місцевими звичаями. В результаті, літургійне життя переплітається з емоційними переживаннями, які залишають приємні спогади та спонукають до повторення цього досвіду.

Безсумнівно, християнська літургія відображає глибокий досвід, який виходить далеко за межі простих зовнішніх атрибутів. Щоб подолати поверхневий підхід до обряду, учасники повинні зосередитися на його основному змісті. Літургія покликана в першу чергу відобразити продовження Божого спасіння, яке стало явним через Пасхальне таїнство — смерть і воскресіння Ісуса Христа, що є кульмінацією Євхаристії. Як зазначає Папа Франциск у своєму Апостольському листі "Desiderio desideravi", здійснення Євхаристії є зануренням у безмежну Божу любов. У цьому контексті слід розглядати всі інші символічні дії, які сприяють активному залученню до справи спасіння. Для цього, на думку Святішого Отця, важливо пройти літургійну підготовку, що формує необхідне духовне налаштування для розуміння слів, жестів, а також знаків і символів, що присутні в літургійному процесі.

Розуміння елементів літургії є невід'ємною складовою для того, щоб людина усвідомлено залучалася в богослужіння. Мова літургії репрезентує складну граматику, яка пов'язана з місцями звершення богослужінь, літургійним одягом, знаками, а також середовищем, предметами та ароматами, які покликані контекстуалізувати і збагачувати наші літургійні святкування. Зокрема, сьогодні існує гостра потреба пояснювати деякі літургійні терміни, які витісняються із загальновживаної лексики та перестають бути зрозумілими. Наприклад такі слова, як: таїнство, спаситель, жертва, спасіння тощо, які є частиною передання Церкви, в кращому випадку можуть сприйматися як несуттєві, а в гіршому - стають багатозначними, радикально зміщуючи своє первинне значення. Крім того, ці слова часто абсолютизуються та інструменталізуються.

Розгляньмо, наприклад, термін «таїнство» (або «тайна»). У повсякденному вжитку це слово вказує на щось невловиме, секретне, що лишається недоступним для розуміння і викликає відчуття невизначеності або навіть магії. Проте у контексті віри, що базується на звичайній мові, таїнство позначає істину, яка, хоч і не може бути повністю осмислена або пояснена, є водночас реальністю, до якої можна звертатися, яку можна переживати і в якій можна брати участь. Коли ми говоримо про Євхаристійне Таїнство, що символізує Тіло і Кров Господа та звершення Божественної Літургії або Святої Меси, це Таїнство охоплює процес слухання і осмислення слів Ісуса, Його вчинків, щоб у вірі встановити спільність з Богом. Завдяки літургійним жестам і словам, а також ритуальним елементам, таким як знаки і символи, Божественна Літургія відновлює пам'ять Церкви про всі дії, які Христос вчинив заради нас, актуалізуючи Його спасенні дії. Таким чином, через перетворювальну силу Святого Духа, хліб стає Тілом Христа, а вино - Його Кров'ю. Отже, Євхаристія відкриває нам шлях до участі у таїнстві Божого дару, приймаючи самого Господа Ісуса.

Конституція про святу літургію II Ватиканського Собору підкреслює, що через літургійні дії та видимі знаки відбувається прославлення Бога та освячення людини. Богослужіння не обмежується лише інтелектуальним сприйняттям; ми беремо в ньому участь усім своїм єством. Тому літургія спілкується мовою, яка здатна глибоко торкатися людської душі. Людина володіє не лише вербальним спілкуванням, а також невербальними формами комунікації. Наприклад, музика та одяг передають певні послання, а також наша поведінка — усмішка, смуток чи серйозність — усе це має своє значення і говорить до оточуючих. Ці різноманітні способи спілкування свідчать про те, що ми використовуємо не тільки наш голос, але й багато інших засобів для вираження думок. Обрядова мова літургії теж інтегрує ці елементи, що дозволяє передати всю глибину християнського богослужіння.

У цьому контексті важливе значення мають знаки і символи, які допомагають нам виявити те, що проживаємо. Це можемо спостерегти насамперед у нашому повсякденному житті. Наприклад, обіймати людину є знаком, який виходить за буквальне трактування обіймів як двох рук, які тримають іншу людину, а дарування квітів виражає те важливе почуття, яке деколи неможливо передати словами. Не менш важливе значення має символічна мова, яка притаманна усім культурам і релігіям. У релігії символи виражають щось, що допомагає людині увійти в спілкування з Богом. Християнське богослужіння не виняток, однак тут використовуються символи, які здебільшого мають біблійне коріння, позначаючи тяглість унікальних стосунків з Богом в історії спасіння. Церква протягом століть використовувала біблійний символізм й розвивала його в нових формах, щоб звіщати і пояснювати належним чином християнське послання. У такий спосіб символи стають інструментами для передачі невимовного.

Отже, щоб обговорити красу літургії, що досягає свого піку у Святому Таїнстві Євхаристії, важливо відновити літургійну мову, аби її могли зрозуміти та використовувати всі члени Церкви. Мова, яка втратила своє сприйняття, неминуче зникає. Таким чином, актуальним завданням є повернення до сутності слів або, радше, нагадування про те, що ми переживаємо під час літургійних дій Церкви. При цьому важливо пам'ятати, що значення слів розвиваються і збагачуються разом із тими, хто їх сприймає та передає.

ІІ Ватиканський Собор, Конституція про святу літургію "Sacrosanctum Concilium" // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі, Свічадо 2014, 7.

F. Sieni, *Il Mistero Eucaristico* (Quaderni del Concilio, vol. 9), Shalom Editrice, 2022, pp. 7, 14, 19-20.