Війна та писанкарство: як мешканець Коломиї Олег Кіращук сприяє перемозі в артилерійському підрозділі бригади "Едельвейс".

Відомий майстер писанки Олег Кіращук активно служить з початку повномасштабної агресії. Хоча його більше не відправляють на бойові завдання, він прагне всіма можливими способами підтримувати свій підрозділ - його писанки виставляються на аукціонах, а у вільний час він опановує навички управління дронами. "Я вже не зможу добігти до позицій, але зможу ще літати на дронах", - ділиться своїми думками коломиянин.

Його розповідь була зафіксована Репортером у Донеччині під час робочої поїздки до самохідного артилерійського дивізіону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс".

Дитячі роки та перші писанки

Олег Кіращук - з Коломиї. Каже, малював змалечку. Мама нарізала великий рулон паперу, шматки розкладала на підлозі разом з олівцями, аби син міг малювати досхочу.

Сім'я переживала важкі часи, і мама виготовляла писанки для продажу на ринку, а також розмальовувала корзини. Коли Олегу виповнилося 13, він вирішив долучитися до її роботи та допомагати їй у цій справі.

1985 рік. Нас було троє — я, моя сестра та молодший братик. Потрібно було заробляти. Я сідав поруч з мамою. Мене мучило почуття сорому, адже це не була звична для хлопців робота, але я відчував, що несу відповідальність, — згадує Кіращук. — Пам’ятаю, як ходив на базар і знижував ціни на товари, хоча тоді навіть не знав, що це так називається. Писанки продавалися, я витягав гроші з дому і думав: я підтримую свою родину.

Перш ніж піти до армії, я займався писанкарством. Мені здавалося, що після служби я більше не повернуся до цього заняття. Проте у 1992 році, коли настала економічна криза, і ресурси були на межі вичерпання, а грошей не вистачало навіть на найнеобхідніше, моя мама порадила мені знову взятися за писанки.

Я думав тоді, що це тимчасово, поки Великдень. А тут - одна виставка, друга, поїздки за кордон. І так воно пішло, - каже Олег Кіращук.

Писанкарство, спочатку вважалося лише тимчасовим способом заробітку, стало невід'ємною частиною його життя. Творіння Олега Кіращука здобули визнання не лише в Україні, а й далеко за її межами.

Я мав за велику честь виставлятися в Японії, Німеччині. У Лейпцигу нам навіть оплатили дорогу і проживання, щоб тільки представити Україну. У німецьких школах ми вчили дітей писати писанки. І коли я бачив, як люди з захопленням ставляться до нашого мистецтва, розумів - це не просто хобі. Це можливість показати Україну світу, - говорить Кіращук.

"Янгол" з укриття

З початком війни на сході Олег Кіращук знову відклав мистецтво. Пройшов Дебальцеве. Отримав поранення. Але гордий, шо встиг тоді повоювати.

Неоднократно опинявся на межі загибелі. Я вже був переконаний, що нам не вдасться вибратися з цього. Але траплялися такі дива, що якби це показали у фільмі, глядачі б вважали це неможливим, - ділиться Кіращук.

Він робив замальовки навіть у бліндажі. Згадує, що під час боїв за Вуглегірськ у січні 2015 року мав при собі блокнотики, де робив замальовки, ескізи ідей. Але змушений був залишити все під час останнього бою.

З усіх ескізів у пам'яті залишився тільки образ ангела, що піклується про квіти, яких стільки ж, скільки й членів нашої родини, оберігаючи їх від бур'янів. Це була перша писанка, яку я створив після повернення з госпіталю. Ми зберігаємо її до сьогодні, - ділиться Олег Кіращук.

Після служби на фронті знову повернувся до створення писанок. У 2016 році в Коломийському музеї писанки відбулася його персональна виставка, яка спочатку планувалася на місяць, але в підсумку тривала цілих три роки.

Працівники запитували: "Чи усвідомлюєте ви, яке значення мають ваші писанки?" - ділиться Кіращук. - В період АТО нам вдалося ефективно популяризувати Україну. Особливо це стало можливим завдяки тому, що у 2014 році я сам брав участь у бойових діях і отримав поранення. Як мінімум кілька сотень людей, завдяки моїм писанкам, почали по-іншому сприймати події в Україні. Адже якщо писанкар, який має міжнародні виставки, вирішив піти на фронт, це свідчить про те, що Україна бореться за справедливу справу.

До війни був готовий

Про те, що повномасштабна війна таки буде, Олег Кіращук знав вже за кілька місяців до вторгнення. Речі були зібрані:

24 лютого я вже був на все готовий. Серед нас, ветеранів, практично у всіх було підготовлено необхідне спорядження. Я усвідомлював, що вирушу на фронт.

До святкування його півстолітнього ювілею, яке мало відбутися влітку 2022 року, була запланована ювілейна виставка в Коломиї, а також ряд виставок в інших країнах. Тому він намагався створити якомога більше нових робіт. За його словами, спочатку він мав намір написати близько ста картин, але врешті-решт встиг завершити лише трохи більше десяти.

Співробітники музею попередили мене: готуйся до змін. Тому я в поспіху почав записувати свої думки, прагнучи створити більше матеріалу. В разі, якщо мене не стане, щоб залишилася якась пам'ять. А якщо я все ж залишуся, не впевнений, чи матиму сили подорожувати світом у 60 років, - ділиться Кіращук. Тепер, коли я приїжджаю на відпустку, зустрічаюся з музейниками, і вони нагадують, що виставка призупинена, але ніхто не скасовував плани.

На самому старті вторгнення його зарахували до резерву, і він почувався роздратованим через те, що війна йшла без нього. Проте згодом його призначили до підрозділу, який носив ім'я "Борсуки".

Читайте також: Микола Панько, відомий під позивним "Хімік", з Калуша займається ремонтом автомобілів на шляхах Донбасу.

Тоді нас було десятеро. Обирали людей, які завжди готові прийти на допомогу. Переважна частина з нас мала вищу освіту. Назва "Борсуки" збереглася й досі. Зізнається Олег Кіращук, що потрапив до цієї команди абсолютно випадково.

"Дідусь" у "Борсуках"

В цей підрозділ відбирали молодих бійців з бойовим досвідом. Олег Кіращук зголосився, бо досвід мав, а про вік його ніхто не запитав.

Приїхали молоді хлопці в масках, з брудними обличчями та неохайними бородами, - розповідає він. - Я, напевно, виглядав дуже охайно або, можливо, молодо. Мав при собі дорогий тепловізор, який отримав з Америки ще на початку вторгнення. Це, ймовірно, стало одним із факторів, чому мене взяли. У мене була лише хвилина на збори. Я відчував радість - ось-ось вирушаю на фронт. Але коли я вже сів у машину, мене запитали: "Скільки вам років?". Я відповів: "50". І раптом настала тиша, ніби взяли якогось дідуся. Але з кожним наступним днем я почав адаптуватися.

У його підрозділі найстаршому було 42 роки. Проте товариші змирилися з тим, що серед них є "дід" за їхніми мірками. Олег Кіращук говорить, що хлопці для нього стали немов синами. Він то кидається розтопити їм баню, то висаджує зелень, щоб молодь могла отримувати вітаміни. А згодом ще посадив огірки, картоплю, кукурудзу та кавуни.

Читайте також: Кара з неба. Як надвірнянець Іван Майхрович "покращує" ворогів (ВІДЕО)

Коли мене залучали до військових операцій, це було справжнім щастям. Повертаючись з фронту, я йшов до своїх городів, де міг відновити сили та насолодитися спокоєм, - ділиться своїми спогадами Кіращук.

Але від виходів на бойові завдання довелося таки відмовитися - саме через вік. Наздоганяти молодших було непросто:

Хлопці наполегливо вмовляли: «Петрович, давай уже швидше, бо якщо москалі нас помітять, нам не буде спасіння». Я відчував, як мені бракує повітря. Мені було соромно за затримку. Але в той же час я радий, що поруч зі мною були два розвідники з Президентського полку. Це давало мені відчуття гордості — я ще трохи поборовся на цій війні.

Побратимам довелося підтримати його, щоб він зміг швидше пройти. В результаті, більше його до бойових дій не залучали.

Мій вік дозволяє мені більше займатися тиловими справами. Мій син придбав для мене два навчальних дрони, і я наразі освоюю навички польоту. Проте я все ще сподіваюся, що зможу повернутися на фронт, - ділиться Олег Кіращук.

"Відчуваю себе потрібним"

Олег Кіращук значно підтримує свій підрозділ завдяки своїм навичкам писанкарства. Його побратими не відразу дізналися про цей талант. Під час знайомства кожен із них ділився інформацією про свої заняття в мирному житті, але відповідь Олега "писанкар" не викликала особливого захоплення.

Під час однієї з його відпусток у 2023 році писанку Олега Кіращука в Коломиї продали з аукціону за 18 000 грн. Місцеві медіа зробили про це новини, які долетіли й до побратимів Кіращука.

У звичайному житті така писанка оцінюється приблизно в 600 гривень. Але всі усвідомлювали, що кошти за неї підуть на підтримку Збройних Сил України, - зазначає Олег Кіращук. - Коли я повернувся до свого підрозділу, тут вже всі обговорювали, що серед нас служать такі люди.

Поки виїжджав на бойові завдання, то писати писанки на війні думки не було. Каже, навіть не уявляв, як можна в таких умовах братися за писачок. Як стало спокійніше, вирішив спробувати.

В Донеччині Олег Кіращук розробив одну з перших фронтових писанок під назвою "Наконечник стріл". Він зазначає, що ця писанка має особливу цінність, адже її символіка є реальною, а не вигаданою.

Українські писанки прикрашалися орнаментами, що символізували молитви до Бога про добробут: сприятливу погоду, здоров'я, достаток, щастя та любов. Водночас, символів, пов'язаних із війною, було зовсім небагато, - ділиться спостереженнями Олег Кіращук. - Серед численних писанок, зафіксованих у давніх етнографічних матеріалах, я зустрів лише один приклад - "Наконечник стріл". Можливо, його створювали з метою попросити у Бога про удачу на полюванні або про перемогу над ворогом. Сьогодні цей символ дуже актуальний, адже він втілює наше прагнення до перемоги України.

Написав кілька таких писанок для хлопців, їм сподобалось. Буквально в чергу ставали за писанками. Коли їдуть у відпустки - бережно везуть писанки Кіращука додому.

Спочатку Олег Кіращук займався традиційним писанкарством у Донеччині. Проте, коли він усвідомив, що його талант може стати у нагоді Збройним силам України, його дружина надіслала йому з дому спеціалізовані інструменти. Він зазначає, що писанки, виготовлені на гусячих яйцях, можуть продаватися на аукціонах за 80 000 грн.

Щорічно на Великдень ми традиційно організовуємо збір коштів на "Мавік". Цього року, в Коломиї, волонтери нашої "десятки" не лише придбали "Мавік" на аукціоні, але й змогли залишити гроші для ремонту техніки.

Окрім того, збори підтримують люди мистецтва з усього світу, які особисто знають Олега Кіращука. Вони допомагають, якщо є нагальна потреба. А у 2022 році в Чикаго писанку на страусиному яйці продали за 2000 доларів.

Усі знали, що кошти йдуть на ЗСУ, відповідно й ціна висока. Зазвичай розписане страусине яйце коштувало б 500 доларів. А тут знали, що автор воює. І це тішить, бо я чую себе потрібним, - каже Кіращук.