"Як Тейлор Свіфт змінила сприйняття попмузики"

Її музика розмиває межі між різними поколіннями та культурами. Фігура Тейлор Свіфт вражає світ своєю унікальністю. Сьогодні вона на вершині популярності, культурного та комерційного впливу, демонструючи неймовірну активність і креативність. Проте, Тейлор зберігає цей високий рівень вже протягом останніх вісімнадцяти років.

Цю історію неможливо розповісти краще, ніж це зробить Роб Шеффілд ‒ автор бестселерів і лауреат премій, знаний завдяки своїм книгам "Dreaming the Beatles", "On Bowie" та "Love Is a Mix Tape". Як легендарний журналіст Rolling Stone, він детально висвітлював кар'єру Тейлор на всіх етапах ‒ від її перших кроків до туру Eras. Шеффілд глибоко аналізує суть Свіфт, її музику, тексти, зв'язок із шанувальниками та неймовірну емоційну силу її творчості. Книга була видана в видавництві Vivat.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique, and I'll be happy to help.

Розділ 15 може бути перетворено на "Частина 15".

Існувала дівчина, яку всі пізнавали, але ніхто насправді не знав: шифри Тейлор.

На початку її кар'єри у 2006 році на одному з радіоінтерв'ю в неї запитали:

‒ Якби Тейлор не обрала шлях співачки, вона могла б стати...?

‒ Ви вважатимете мене дивачкою, ‒ відповіла Свіфт. ‒ Якби я не стала співачкою, то була б поліціянткою.

Радіоаніматор не міг осмислити почуте:

‒ Жінкою-поліцейським?

Вона роз'яснила:

‒ Не в ролі регулювальниці, а скоріше як криміналістка, слідча на місці злочину. Я протягом двох років вивчала кримінальне право і дійсно мала до цього захоплення, але не настільки, щоб обрати професію юриста. Мені подобаються серіали, в яких розслідують вбивства і намагаються відшукати всі деталі злочину, подібно до "Закон і порядок. Спеціальний корпус".

Можливо, це звучить досить кумедно, уявляючи собі юну Тейлор, яка мріє про те, щоб ловити шахраїв і затримувати злочинців. Але її детективні амбіції насправді пов'язані з розгадуванням загадок, як це робили такі персонажі, як Шерлок Холмс, Ненсі Дрю, Олівія Бенсон, Лерой Браун чи лейтенант Коломбо. Вона прагнула стати шукачкою істини та натхнення. Проте врешті-решт стала мисткинею-шукачкою, яка привертає увагу своїх шанувальників, закликаючи їх разом з нею досліджувати підказки, аби розкрити таємниці.

‒ Я б обрала роль слідчої на місці злочину, ‒ сказала вона далі. ‒ Або ж стала б дизайнером суконь.

Тейлор завжди мала пристрасть до шифрів, справжнє захоплення ними. Ще на початку своєї кар'єри вона залишала загадки для своїх прихильників — на обкладинках альбомів, в текстах пісень, у відеороликах і навіть у своєму вбранні, які потрібно було розгадувати. Навіть у своєму дебютному альбомі, коли їй було лише шістнадцять, вона включила зашифровані повідомлення в буклет компакт-диска, виділяючи окремі літери великими, щоб передати прихований зміст кожної пісні. У треку Teardrops on My Guitar було закладено послання "Він ніколи не дізнається", у Picture to Burn — "Зустрічайтеся з хорошими хлопцями", а в The Outside — "Ти не одна".

‒ Я включила ці секретні послання в кожну з пісень, ‒ поділилася вона. ‒ Тож, якщо ви переглядаєте текст і запитуєте себе: "Чому ця літера 'А' написана з великої?", ‒ це тому, що вона є елементом шифру, і потрібно записати всі літери без пробілів.

Вона зазначила:

‒ Це якщо вам справді нудно ‒ дощовий день чи щось на кшталт цього.

Цю ідею Тейлор запозичила в гурту The Beatles.

‒ У The Beatles був альбом, який слід було слухати в зворотному порядку, ‒ поділилася вона. ‒ Коли вони записували свої платівки, з’являлися різні чутки про те, що, програвши їх задом наперед, можна почути фрази типу "Пол мертвий, Пол мертвий" і інші таємничі повідомлення. Я не могла здійснити таке з компакт-дисками, оскільки їх неможливо відтворити в зворотному порядку. Тож я намагалася додати до свого мистецтва якомога більше загадкових і моторошних елементів, але в унікальному стилі.

Як виявилося, усе навіть близько не так. Здобувши ще більшу популярність, Тейлор ще дужче захопилася цими іграми розуму. Щоразу, як вона випускає новий альбом, таємниці й шифри стають частиною її творчого задуму. Вона стала любителькою робити напрочуд продумані презентації альбомів ‒ до моменту виходу Lover Тейлор встигла переборщити з грою "порахуймо пальми, які видно з вікна в цій сцені відео, щоб дізнатись, скільки треків увійшло до альбому". Вона побудувала свою взаємодію з аудиторією як зі спільнотою, що вміє інтерпретувати.

Чи не заходить вона надто далеко? Постійно.

‒ Я постійно замислювалася про те, як делікатно натякнути на певні речі, наприклад, як далеко можна зайти? ‒ поділилася Свіфт у 2021 році, згадуючи про великодки зі свого дебютного альбому. ‒ Чи можливо натякнути на щось, що з’явиться лише через три роки? Чи реально взагалі планувати таке заздалегідь? Мабуть, я все ж таки спробую.

Їй необхідні шанувальники, які щиро захоплюються музикою, але також вона потребує і оригінальних особистостей.

‒ Я вважаю, що цілком нормально просто любити музику й нормально її сприймати, але якщо ви маєте бажання зануритись у це разом із нами, то прошу, водичка тут чудова.

Вона продовжує бачити в своїх шанувальниках детективів, майстрів розгадок та змовників. Її витівки є відображенням її схильності до ігор, хитрої, але водночас грайливої спроби заплутати людей, а також невтомної креативності як авторки пісень. (Цікаво, що її найабсурднішою загадкою вважається справа про справжнє вбивство, відображена в пісні No Body, No Crime, де лунає фраза "Він це зробив", яка видається лише ілюзією.) У кліпі на трек Anti-Hero вона з іронією натякає на цю свою особливість – після її смерті, коли родичі звертаються до заповіту, де не залишилося нічого, вони починають міркувати, як можна прочитати його так, щоб вийшло щось зовсім протилежне.

Тейлор шалено любить кидати виклик своїм фанатам, занурюючи їх у музичні загадки. Проте навіть у найсміливіших фантазіях вона не могла передбачити, на яку глибину зайдуть її прихильники. Шанувальники Свіфт вишукують у її творах теорії, які стверджують, що Тейлор організовує своє життя відповідно до сонячних затемнень, або ж що її дії відбуваються у 112-денних циклах — саме стільки пісень належало Скутерові Брауну (згідно з певними розрахунками). Дехто навіть вважає, що вона має стосунок до вбивства Дж. Ф. Кеннеді. Проте, попри всі натяки, деякі речі все ще залишаються таємницею. Тейлор майстерно маніпулює сприйняттям своїх пісень, змушуючи слухачів вважати їх автобіографічними, але завжди залишає найбільш інтимні секрети при собі.

У характерному стилі Свіфта вона намагається бути одночасно і загадкою, і розслідувачем. Саме завдяки цьому їй вдається тримати нас у напрузі.

Є шляхетна традиція видатних авторів пісень створювати альбоми одне про одного. Вони закохуються, розлучаються, виплакуються, зализують свої рани, а тоді знову беруться до роботи ‒ топити смуток в альбомах-закликах та альбомах-відповідях про розлуку. Альбоми, які виспівують одну й ту саму трагічну історію кохання з різних поглядів, як-от Is This Desire? Пі Джей Гарві й The Boatman's Call Ніка Кейва чи Moon Pix Кет Павер і Knock Knock Смоука викликають особливе тремтіння.

Альбоми "Lemonade" Бейонсе та "4:44" Джея-Зі порушують теми шлюбу, що переживає труднощі, але зрештою знаходить шлях до порятунку. У цих працях звучать емоційні висловлювання один до одного, зокрема натяки на "Беккі з гарним волоссям", які додають драматизму їхній історії.

Вражаючим прикладом служить гурт Fleetwood Mac, який у своєму альбомі Rumours яскраво відобразив цю традицію. Стіві Нікс і Ліндсі Бекінгем увійшли до складу Mac у той момент, коли їхні відносини постійно переживали кризи на протязі майже п'ятдесяти років. Вони також стали каталізаторами для аналогічних переживань серед інших учасників колективу.

Джон Макві стверджував: ‒ Ліндсі та я були єдиними членами гурту, які не почали романтичні стосунки. Історія The Mac стала чудовим уроком про те, чому музикантам не варто закохуватися в колег по цеху.

Звісно, якщо ви не Тейлор Свіфт і Гаррі Стайлз. Вони безумовно сприйняли цю ситуацію як справжній виклик. Важко знайти традицію пісень про розставання, яка б могла зрівнятися з міфологією Гайлор. Незалежно від того, що їхній короткий роман означав у реальному житті, ні вона, ні він не розкрили жодної деталі, навіть якщо вона була неприємною. Вони вирішили підійти до цього з гідністю, і, на жаль, стали музами одне для одного, обмінюючись піснями.

Гайлор ‒ це унікальний приклад того, як два блискучі уми попмузики впродовж років не припиняють кидати одне одному ці паперові літачки, не тому що між ними якась ворожнеча, а тому що це творча золота жила. Вони роблять так і донині, ніби настільки вподобали цю традицію, що не хочуть її відпускати.

Як зазначив Гаррі Кемерон у 2017 році в інтерв'ю для журналу Rolling Stone: ‒ Це найфантастичніший неофіційний діалог в історії.

Вони обоє одержимі Джоні Мітчелл ‒ так, що обоє навчилися грати на дульцимері через її альбом Blue, тож, можливо, folie à deux Гайлор було неминучим. Ніхто не робив цього так, як Мітчелл, яка випустила класичний альбом, повен пісень ненависті, що викривали покидьків із каньйону.

Протягом багатьох років я насолоджувався альбомами Blue та Songs of Love and Hate Леонарда Коена, навіть не підозрюючи, що вони насправді адресовані одне одному. Вона створила A Case of You, в той час як він працював над Joan of Arc ‒ обидві ці композиції стали їхніми найяскравішими творами, позбавленими дешевих образ або дрібних закидів (які залишилися для інших колишніх партнерів).

Коен був музою, яка присягалася: "Я був таким самим постійним, як і північна зірка", можливо, дещо перебільшивши свою майстерність відданості, але вони обоє відгукнулися на мистецький виклик і створили свою найінтенсивнішу музику. Нині так і має звучати романтичне страждання.

Вона взяла участь у ще одному дуеті, що присвячений темі розлуки, разом із Джеймсом Тейлором: її альбом "For the Roses" змагався з його "Mud Slide Slim and Blue Horizon". У її творчості можна було помітити кілька дотепних натяків на Джеймса Тейлора, зокрема в грі на гітарі, коли Мітчелл грала в "See You Sometime", і жартувала над чоловіком, посилаючись на його популярні хіти ("Очікуємо ще дощів") та носіння підтяжок.

‒ Про мої ранні композиції ходило безліч легенд, ‒ розповіла вона в 1988 році. ‒ Я створила пісню про Джеймса Тейлора, в якій згадала його підтяжки. І ось, він вирішив їх одягти і позувати в них для обкладинки свого наступного альбому. Відтоді вже нічого не залишалося в тіні!

Цікаво, але Джеймс Тейлор з'явився в підтяжках на обкладинці альбому Mud Slide Slim за рік до випуску For the Roses. Можливо, він передбачав це заздалегідь, або ж просто мав пристрасть до цих аксесуарів.

Проте Гайлор не були просто виконавцями, яких можна було б залишити в забутті після випуску лише одного альбому, принаймні, так здавалося. Її візитними картками стали композиції, такі як Style та Out of the Woods. (А ще Daylight?) Його ж найкращими роботами стали пісні Perfect і Two Ghosts. (І, можливо, Daylight?)

Однак жоден із них не затьмарив свята, зізнаючись, що вчинив це свідомо. Гаррі навіть не вимовляв її ім’я вголос, демонструючи ввічливу стриманість, як і звик.

‒ Не пам’ятаю, щоб колись сидів і давав інтерв’ю, кажучи: "Так, у мене були стосунки, і ось що з цього вийшло", ‒ поділився він зі мною у 2019 році. ‒ Бо музика для мене ‒ це простір, де я дозволяю всьому цьому зливатися. Це єдине місце, де, хоч це може звучати дивно, я відчуваю, що роблю правильно, коли відкриваюся цьому.

Коли вони зустрілися навесні 2012 року, Гаррі і Тейлор уже були всесвітньо відомими приманками для папараці, тож особливо й не сподівалися, що зможуть утримати це в таємниці. (Можна навіть сказати, що світ видавався чорно-білим, а вони ‒ кричущими кольорами.)

Проте вони отримували задоволення від можливості виступати в цих іграх на публіці: два вогняних символи, чотири неба блакитних очей. Навіть їхні зустрічі ставали темою для обговорення в таблоїдах.

У грудні 2012 року, всього через кілька днів після свого двадцяти третього дня народження, Тейлор супроводжувала Гаррі до тату-салону в Лос-Анджелесі. Вона сиділа поруч, тримаючи його за руку, поки йому наносили новий малюнок – піратський корабель – на лівому плечі, між уже існуючими татуюваннями скелета та рукостискання, виконаними тією ж самою фарбою, що й на тілі хлопця з її відео на пісню "I Knew You Were Trouble".

Гаррі вирішив надіти футболку улюбленого гурту Rush, що вже саме по собі викликає питання, адже потрібно бути неабияк впевненим у собі, щоб обрати таку річ для побачення з Тейлор Свіфт.