Як Юрій Горбунов запросив Шона Пенна до свого фільму, чому у нього виникають суперечки з Бокланом та які справжні справи відбуваються в його шлюбі з Осадчою. Інтерв'ю з Юрієм Горбуновим.

Продюсер Юрій Горбунов готує до виходу нову романтичну стрічку під назвою "Потяг 'Червона рута'". У фільмі задіяний вражаючий акторський склад, до якого входять такі зірки, як Станіслав Боклан, Олександр Рудинський, Роман Луцький, Катерина Кузнецова, Вячеслав Довженко, Михайло Хома, Лілія Ребрик та Леся Самаєва. Крім того, у проекті також візьмуть участь відомі діячі шоу-бізнесу, а серед них з'явиться й культовий американський актор Шон Пенн.

У бесіді з OBOZ.UA Юрій Горбунов поділився подробицями про те, як йому вдалося запросити голлівудську зірку для участі в українському фільмі, а також розповів, чому Станіслав Боклан може ставити йому запитання на знімальному майданчику. Юрій також висловився про те, чи дійсно актори іноді вдаються до тиску на продюсерів. Крім того, він відверто розповів про свої стосунки з Катериною Осадчою, виховання синів та дружбу з Михайлом Хомою і Олександром Пономарьовим.

Юрію, розкажіть, будь ласка, як проходив кастинг для фільму "Потяг "Червона рута"? У вашому акторському складі є справжні зірки. Яким чином вдалося запросити саме цих талановитих артистів?

Кожен продюсер і команда мають своїх улюбленців у кастингу. У нашій студії це стало традицією: коли з’являється нова історія, наші сценаристи – Ярослав Стень, Богдан Гациляк і Олексій Приходько – вже на початку пишуть деякі ролі з думкою про конкретних акторів. Ми добре знаємо їхню природність, темперамент і драматичні здібності. Маємо уявлення, як вони виглядатимуть на екрані, тому багато персонажів створюються спеціально під певних виконавців. Це стосувалося як першої, так і другої частини "Потяга", а "Червона рута" стала особливим явищем у нашому кінематографічному всесвіті. Тому до процесу кастингу ми підійшли з особливою ретельністю.

У нашому дрімкасті були Станіслав Боклан, Олександр Рудинський та Катерина Кузнецова. Досить довго ми шукали актора для одного з персонажів, але коли на кастинг прийшов Роман Луцький, ми зрозуміли, що він — саме той. Аналогічна ситуація трапилася з іншою роллю: ми переглянули безліч кандидатів, але щойно побачили Вячеслава Довженка, усі сумніви розвіялися. Окремо ми теж шукали актрису для ролі блогерки, і в підсумку цю роль виконала Ніколь Мацкул. Ми були вражені її щирістю та природністю. Звичайно, склад дрімкасту зазвичай не збігається з фінальним складом на 100%. Завжди є фактори, як-от графіки та зайнятість артистів. Але з "Потягом "Червона рута" нам пощастило — все склалося так, як ми хотіли.

Цікаво, чи відомо акторам, що ви створюєте ролі спеціально для них? Ви коли-небудь ділилися цим з ними?

Не завжди так буває. І знаєте, чому? Тут є певні психологічні аспекти. Це особливо помітно, коли працюєш над продовженням успішного проєкту. Наприклад, у випадку з "Скаженим весіллям", коли ми знімали другий та третій фільми. Актор прекрасно усвідомлює, що його персонаж уже завоював симпатії глядачів і став невід'ємною частиною сюжету. Через це іноді виникає спокуса внести свої корективи в образ героя: мовляв, я бачу його інакше, ніж він представляється.

Тому ми не завжди відразу заявляємо: "Цю роль створили саме для вас". Для нас важливіше, щоб актор спочатку ознайомився зі сценарієм. Якщо він сам вбачає в цьому персонажі частину себе, його ставлення до ролі та проєкту змінюється кардинально. Він починає відчувати героя як свого, переживаючи його через власні емоції. І тоді значно легше знаходити спільну мову в контексті всіх творчих рішень.

Нещодавно Forbes Ukraine представив рейтинг десяти найбільш популярних українських акторів та акторок. На вершині списку опинився Андрій Ісаєнко. Також у рейтингу значиться Станіслав Боклан, який разом із Тарасом Цимбалюком поділив перше місце за розміром гонорарів. Ці талановиті артисти постійно беруть участь у ваших проєктах.

- Ну правильно: вони стають дорожчими й завдяки нам. З Андрієм Ісаєнком взагалі цікава історія. Свою популярність він здобув завдяки медичним серіалам - "Жіночому лікарю" та іншим. І коли в "Потязі у 31 грудня"", у нас з'явилася сцена пологів у вагоні, ми зрозуміли, що буде дуже влучно, якщо пасажири впізнають Андрія Ісаєнка і почнуть ставитися до нього як до справжнього лікаря, вимагаючи приймати пологи. Цей жарт спрацював. Я часто ходжу на сеанси наших фільмів, щоб подивитися, як реагують глядачі. І пам'ятаю, коли в титрах з'являвся напис: "Андрій Ісаєнко - в ролі Андрія Ісаєнка", зал щоразу реагував сміхом. Людям подобалося. Ісаєнко продовжує подорожувати разом із нами не лише в "Потягах". Ми вже зняли новий проєкт - "Емілі в Емілі", де він теж бере участь. Так само і Катя Варченко. Вона взагалі моя улюблена акторка ще з часів серіалів на "1+1".

Яка ж робота з Станіславом Бокланом? Кажуть, що він не лише один з найдорожчих акторів України, а й особа з досить складним характером.

Я з Стасом знайомий вже близько тридцяти років. Ми вперше зустрілися, коли я тільки-но переїхав до Києва. Після закінчення інституту я провів п'ять років, працюючи в Івано-Франківському театрі, а потім, прибувши до столиці, отримав запрошення від режисера Семена Горовa, з яким навчався, знятися в одному з його кліпів. Саме в той момент і відбулася наша зустріч. Відтоді ми стали друзями. Спочатку це була просто дружба, без спільних проектів. Кажуть, що у Стаса непростий характер, але хто з творчих людей може похвалитися простотою в цьому плані? Він, безумовно, емоційний. Іноді ми можемо сперечатися, навіть підвищуючи голоси, але це завжди стосується лише роботи. Коли всі прагнуть створити якісний продукт, без творчих суперечок не обійтися.

Я дуже шаную Стаса за його багатий досвід. Часом він підкидає ідеї, на які ми навіть не звертали уваги. Молодь охоче його слухає. Звичайно, емоції іноді можуть взяти верх, але я на це реагую спокійно. Мені вдається легко зрозуміти акторів, адже я сам актор і знаю, що це таке – бути на їхньому місці. Іноді продюсер говорить: "Я відповідаю за бюджет, тож рішення залежать від мене". І це дійсно так. Проте, кіно – це не справа однієї людини. Це спільна праця: без продюсера фільм не з'явиться, але й без акторів його також не створити. Я вважаю, що ключова фігура на знімальному майданчику – це режисер. Перед початком зйомок відбувається підготовчий етап, коли всі діляться своїми ідеями, сперечаються та пропонують різні варіанти. Але коли стартують зйомки, остаточне слово за режисером, адже він має бачення всього фільму. Він розуміє, як усі частини зберуться в єдину історію.

- А от зі свого досвіду можете назвати актора, який найбільше "копає" роль? От такого, що поки не розбере персонажа до дрібниць, не заспокоїться.

Знаєте, мені, напевно, пощастило, адже я рідко зустрічав акторів, які не вкладаються у свою роль чи не заглиблюються в неї. Навпаки, іноді доводиться просити їх трохи зменшити запал у дослідженні персонажа (сміється). І буває, що ти настільки поглинаєшся у образ, що приходиш на знімальний майданчик і починаєш: "А у мого героя ось така передісторія, а тут він міг би вчинити зовсім інакше..." Під час навчання я був на репетиціях Романа Віктюка - як у Києві, так і у Львові. Він навіть приходив до нас на заняття. І знаєте, що казав акторам? "Забудьте про свою логіку. Уся логіка - в мене". Він пояснював: "Я бачу загальну картину. Якщо ви мені довіряєте, просто робіть те, що я прошу. Не вигадуйте біографію персонажа, не шукайте зайву мотивацію, не намагайтеся пояснити кожен його вчинок. Це моя задача". Я часто згадую ці його слова, адже не раз стикався з подібними ситуаціями. Приходжу на майданчик як актор, знаю текст, маю уявлення, як хочу зіграти сцену. Починаємо працювати, а режисер каже: "Ні, давай по-іншому. Тут має бути так". Іноді внутрішньо не погоджуєшся, але слідуєш вказівкам режисера. А потім переглядаєш відзнятий матеріал і розумієш: він був правий. І ловиш себе на думці: "Як добре, що прислухався".

Хто ж є найбільш вимогливим?

- Та я б не сказав, що хтось у нас вередливий. Ми всі живі люди, і в кожного є свої особливості, до яких ставимося з розумінням. Ми особливо бережемо Назара Задніпровського. На знімальному майданчику завжди стежимо, щоб він міг вчасно перепочити, не перегрівався і не перевтомлювався (Назар Задніпровський розповідав у своїх інтерв'ю, що вже багато років живе з цукровим діабетом. - Ред.). І взагалі, зараз до звичайної фізичної втоми додалося ще й величезне психологічне навантаження. Актори нерідко приїжджають на майданчик після нічних обстрілів. Уявіть: до шостої ранку Київ здригається від вибухів, люди майже не спали, а вже зранку мають працювати. Звісно, вони виснажені. Але все одно приходять і працюють.

Я чітко пам'ятаю перші місяці війни. Ми стали одними з перших, хто відновив процес зйомки. 24 серії "Скажених сусідів" знімали неподалік від кіностудії FILM.UA. Під час одного з епізодів неподалік пролунав вибух, коли ракета влучила в землю. Дві акторки, які щойно повернулися з-за кордону спеціально для цієї роботи, були в шоковому стані, і одна з них навіть знепритомніла. Ми відразу ж спустилися в укриття. Здавалося, що після такого інциденту можна було б сказати: "На цьому все". Проте ніхто не відмовився від роботи, ніхто не висловив побоювання. Коли стало безпечніше, ми повернулися до зйомок. Безпека була нашим пріоритетом: щойно лунала тривога, ми зупинялися і всіх відправляли в укриття.

Бувало так, що після завершення вдалого проєкту хтось підходив і висловлював: "Тепер хочу отримати значно більшу винагороду".

- О, таке буває, я б сказав, у 70% випадків (сміється). Іноді в людини виникає відчуття, що без неї фільм просто не відбудеться. Хоча, якщо чесно, незамінних не буває. У нас навіть був випадок, коли довелося замінити дуже відомого актора. Виникла непроста ситуація, і я в якийсь момент я сказав: "Все, стоп". Ми переписали сценарій і запросили іншого артиста.

Звичайно, є моменти, коли продюсера змушують приймати рішення під тиском, нав’язуючи свої умови. Якщо альтернативи немає, доводиться йти на компроміс, аби зберегти проект. Проте такі ситуації залишають слід у пам'яті. У майбутньому можна буде зупинити актора і сказати: "Зачекай-но!". У нашій сфері всі взаємопов’язані. Сьогодні ти робиш крок назустріч мені, а завтра я зроблю те ж саме для тебе. Так і формуються здорові робочі стосунки. Коли ж виникають ультиматуми, це вже погано. Так не повинно бути. Кар'єра — це марафон, а не спринт. Не варто дотримуватися думки: сьогодні зароблю якомога більше, а завтра — хоч трава не росте.

- Поява Шона Пенна у вашому фільмі стала несподіванкою. Чи правда, що він погодився знятися без гонорару?

Він не висловлювався на кшталт: "Гонорар мені не потрібен". Але й ми не ставили це питання. Так само він не заявляв: "Я хочу отримати гонорар". Отже, ця тема взагалі не піднімалася. Ми добре усвідомлюємо важливість таких особистостей. Наприклад, колись планували придбати права на пісню гурту Deep Purple для одного з наших проектів "Потяг". Відповідь на наш запит була: "Який у вас бюджет фільму?" Ми озвучили суму, і більше нічого не почули (посміхається). Мабуть, їхній гонорар перевищує бюджет нашого фільму. Тож уявити собі, щоб звертатися до Шона Пенна з будь-якими фінансовими пропозиціями, було б абсолютно неможливо.

Яка ж історія стоїть за тим, щоб запросити його?

- Ми дружимо й дуже тісно співпрацюємо з "Укрзалізницею". Щоб знімати фільми про потяги, потрібні вагони, локації, організація процесу. Ми за все платимо - і за оренду вагонів, і за всі послуги. Але водночас дуже відчуваємо їхню підтримку. І ми вдячні керівництву "Укрзалізниці" за це. І якось нам телефонують і кажуть: "До України приїжджає Шон Пенн". Ми подумали: а чому б не запропонувати йому долучитися до нашого проєкту? Якщо погодиться - чудово.

Якщо чесно, ще один важливий фактор відіграв свою роль у цій ситуації. Від початку війни ми активно проводимо благодійні концерти для військових, і за цей час познайомилися з багатьма цікавими людьми. Коли виникла історія з Шоном Пенном, з'ясувалося, що серед наших знайомих є військові, які займалися його перебуванням в Україні. Вони запропонували свою допомогу: "Чим можемо бути корисними?". Я глибоко вірю, що доброта до людей завжди повертається, іноді навіть у найнесподіваніший спосіб, але завжди в той момент, коли це найбільш необхідно.

- Шон Пенн мав якісь особливі побажання? Може, райдер, особливе харчування чи ще щось?

- Ні, нічого такого не було. У нас був свій кейтеринг, ми забезпечили все необхідне, жодних особливих вимог він не висував. Шон прекрасно розумів, куди приїхав і заради чого це робить. І я ще раз хочу подякувати "Укрзалізниці". Якби не їхня підтримка, навряд чи нам вдалося б реалізувати таку історію.

Хочу поділитися своїми переживаннями: усі три "Потяги" для мене мають глибоке особисте значення. Залізниця асоціюється з моїм дитинством. Мій дідусь працював на залізниці, і я досі згадую той характерний запах дерев'яних шпал, а також звук потягів, що лунав вдень і вночі. Дідова хата розташовувалася всього в кількох метрах від колії. Спочатку кожен проїжджаючий потяг розбуджував, але з часом я настільки звик, що перестав на це звертати увагу. А коли закінчувалися літні канікули і я повертався додому, мені навіть бракувало цього звуку. Дідусь жив залізничними подіями; він міг серед ночі, почувши гудіння, сказати: "О, солотвинський йде... Запізнюється". Я завжди дивувався: "Діду, вже третя година ночі, як ти це знаєш?" А він відповідав: "Бо мав проїхати о другій". Для нього це було всім його життям.

Мій дядько працював машиністом, і кілька разів він запрошував мене приєднатися до нього в рейсі. Для молодого хлопця це було схоже на космічну подорож — можливість побачити, як функціонує все навколо. І ось, роки минули. Я став продюсером, а ми знімаємо фільм прямо в локомотиві. Поруч зі мною сидить Михайло Хома — мій друг, який у стрічці виконує роль самого себе. У ці миті мене охоплює ностальгія, і я розумію, що дитячі спогади ніколи не покидають нас. У такі моменти усвідомлюю, що, напевно, в житті немає випадковостей.

У стрічці з'являються Ірина Білик, Наталія Могилевська, Олександр Пономарьов та Фагот, які грають самих себе. Яким чином вам вдалося зібрати таку яскраву команду?

Насправді, все було доволі просто: це мої друзі. Але є ще одна причина. Фестиваль "Червона рута" об'єднує всіх нас. І Наталя Могилевська, і Фагот, і Олександр Пономарьов, і Ірина Білик - всі вони в різні роки мали стосунок до "Червоної рути". З Іриною ми навіть куми. Для мене цей фестиваль має особливе значення. Ще під час навчання в університеті я працював у режисерській команді першої "Червоної рути". Потім були фестивалі в Запоріжжі, Донецьку, Харкові, Севастополі - я відвідав практично всі з них. Наразі ми також стали близькими друзями з сестрою Володимира Івасюка, Оксаною.

Я чув, що в процесі створення фільму ви завели розмови з родиною Зінкевичів.

- До речі, ми з Василем Зінкевичем розмовляли буквально дві години тому.

Чи ти справді це маєш на увазі?

Так, до речі, до нашої знімальної команди приєднався його син Богдан. Він тепер є частиною нашого колективу, що для нас має велике значення. Не варто забувати, що величезну популярність пісня "Червона рута" здобула завдяки виконанню Володимира Івасюка, Василя Зінкевича та Назарія Яремчука у 1971 році. Це знакові особистості, без яких "Червона рута" не могла б стати такою відомою.

- Яким є Василь Зінкевич у звичайному житті? Про нього говорять як про закриту людину. Але ті, хто близько спілкується, кажуть протилежне: якщо Василь Іванович довірився співрозмовнику, може говорити дуже довго. Учасник легендарного ВІА "Світязь" Дмитро Гершензон, наприклад, згадував у розмові з нами, що їхні телефонні бесіди іноді тривають понад годину.

- Годину? Кілька годин! (сміється). Я дуже радий, що нам вдалося знайти спільну мову. І, слава Богу, Василь Іванович сьогодні живий, здоровий, багато працює. У нього є міжнародні проєкти, він постійно щось робить, розповідає про свої ідеї. Видно, що людина живе творчістю. Дай Бог йому здоровʼя і довгих літ.

Ви вже багато років займаєтеся не тільки кінематографом, а й телевізійною індустрією. Для багатьох поколінь глядачів ви стали символом програми "Танці з зірками". У нещодавньому сезоні до складу журі приєднався Дмитро Дікусар, який нині захищає нашу країну. Чи залишаєтеся ви на зв'язку? Можливо, він поділився з вами своїми відчуттями?

- Так, звісно. Ми з Дімою дружимо давно, ще з тих часів, коли він був чоловіком Ірини Білик. Тому завжди підтримували зв'язок. Знаєте, війна дуже його змінила. Колись це був Діма Дікусар - бальник, артист. А сьогодні це вже Дмитро Дікусар - дорослий, загартований війною чоловік, військовий. Навіть зовні він став зовсім іншим. Але водночас мене вразило, що він не втратив танцювальної професійності. Як член журі "Танців з зірками" в останньому сезоні, він абсолютно точно, професійно коментував кожен виступ. Було видно, що танці нікуди з нього не зникли, просто тепер у його житті з'явилася ще одна, важливіша місія.

Який сезон "Танців з зірками" залишив у вас найбільш яскраві спогади?

- Я можу згадати, який був сезон найбільш нервовий - перший. Але знаєте, і в "Танцях з зірками", і в "Голосі країни" я ніколи не виходив на майданчик із думкою: "Та вже все знаю, зараз легко відпрацюю". Перед кожним прямим ефіром стояв за лаштунками, дивився на цю сцену, на зал і думав: "Як я це буду робити?" Найстрашніше - саме ці кілька хвилин до старту. А щойно вмикається камера - все, хвилювання зникає. Опиняєшся у своїй стихії й почуваєшся як риба у воді.

Чи не могли б ви пояснити, з якою метою був створений вигаданий роман між Даном Баланом і Тіною Кароль на "Голосі країни"?

Це питання не до мене. Ви ж розумієте, що велике шоу не обмежується лише виступами. Воно наповнене емоціями, інтригами, історіями, які люди обговорюють. Це надає проекту особливого шарму. Крім того, у наших шоу неодноразово траплялися випадки, коли учасники закохувалися. Деякі навіть створювали сім'ї. Пригадайте, наприклад, Ірину Білик і Дмитра Дікусара, або Позитива і Юлію Сахневич на "Танцях з зірками". Танці — це унікальна хімія. Постійний фізичний контакт і довіра між партнерами. Ти фактично входиш у особистий простір іншої людини. Однак, коли емоції вщухають, важливо об'єктивно оцінити те, що сталося, і зрозуміти, чи були твої рішення вірними. Але саме в цьому і полягає цікавість таких проектів — вони відкривають нові грані в людях. Допомагають зрозуміти в собі те, про що людина, можливо, навіть не підозрювала. І, на мою думку, це одна з найбільших цінностей подібних шоу.

На етапі старту "Голосу країни" у складі тренерів з'явилися російські виконавці. Яке у вас тепер враження від того часу?

Я не вів ті сезони "Голосу країни". Мій перший проєкт був "Голос. Діти". Саме там я почав співпрацювати з Катею (Катерина Осадча - телеведуча, дружина Горбунова. - Ред.). Після цього з'явилися дорослі сезони "Голосу". Але у мене є інша цікава історія. Це сталося ще в часи Нового каналу, коли ми реалізували проєкт "Тепер ти в армії". Здається, після завершення першого сезону "Підйому", ми почали знімати цей проєкт на Чернігівському полігоні. Участь брали команди з України та Росії. Тоді приїхав гурт "МультFільми", і вони відразу ж почали поводитися зверхньо. Один з учасників підійшов до мене і запитав: "Ну що, український ведучий? Скажи щось, у тебе ж акцент?" Я, не роздумуючи, відповів: "Пішов на х*й! Та що з того, що є акцент?" Він кинувся на мене, і я відповів тим же. Потім мене навіть звинувачували в тому, що я мало не спровокував міжнародний конфлікт (сміється). І, до речі, той сезон вони програли.

- Режисер Семен Горов згадував в інтерв'ю нам, що на зйомках телепроєкту "Зірка+зірка" побився з Олексієм Паніним.

Я став свідком цієї історії. Тоді Панін був у стані алкогольного сп'яніння. Ми працювали над шоу цілий тиждень — сім днів безперервно, з ранку до пізньої ночі. Додому поверталися лише на ніч. І, якщо говорити відверто, більшість російських учасників часто не були тверезими.

Чому ж Олександр Пономарьов і Михайло Хома більше не виступають разом? На початку вторгнення вони провели безліч спільних благодійних концертів.

Протягом майже трьох років ми з Сашею та Мішею невпинно подорожували Україною. Ми об'їхали країну з усіх боків, а в деяких містах бували навіть по кілька разів. Проте у кожного з нас є свої індивідуальні творчі історії та сольні проєкти. Це не означає, що ми припинили спільну діяльність. Ми продовжуємо організовувати благодійні вечори та збирати кошти для військових. Восени плануємо ще кілька спільних благодійних заходів за підтримки Максима Ткаченка та БО "ВПО України". Тепер це, щоправда, не масштабні концертні тури, а новий формат співпраці. У мене незабаром стартує новий сезон "Голосу країни", у Саші - свій тур, а у Міші - також власні проєкти. У кожного з нас насичений графік. Але я впевнений, що наш спільний проєкт продовжить своє існування.

- А як узагалі склалося ваше тріо?

- З Мішею ми взагалі сусіди, а з Сашею дружимо багато років. Але саме як творче тріо сформувалися після однієї зустрічі в Хмельницькому. Нас запросили на благодійний концерт для прикордонників, який організував тодішній голова Хмельницької обласної військової адміністрації Сергій Гамалій. Там ми познайомилися з військовими, з прикордонниками. Саме тоді й почалися спільні поїздки військовими частинами. Потім Саша написав пісню "На землі, в повітрі і на морі", яку ми виконуємо втрьох. Зняли кліп. І якось усе дуже органічно склалося. Вони з Мішею співали, а я між номерами вів благодійний аукціон. Вийшов дуже цілісний проєкт. Якщо чесно, мені навіть бракує тих поїздок. Але ми бачимося і у звичайному житті. Буваємо одне в одного в гостях, вітаємо з днями народження, спілкуємося родинами.

Під час зйомок фільму "Емілі в Емілі" ми мали нагоду поспілкуватися з вашою дружиною, телеведучою Катериною Осадчою. Коли ми запитали її про друзів у світі шоу-бізнесу, вона відповіла: "Мій найкращий друг – це Юра, мій чоловік". Як можна здобути таку глибоку довіру?

Ну, як справи? Щоб завоювати таку довіру, необхідно просто любити людину. Я щиро вірю, що любов — це те, що рятує нас усіх. Вона допомагає пережити найскладніші моменти, продовжувати рухатися вперед, прощати та підтримувати один одного. А іноді все, що потрібно, — це просто бути разом у тиші. Це теж має велике значення. Коли ти щиро любиш когось, ти починаєш відчувати та розуміти його без зайвих слів. У нас із Катею саме так. Ми дуже різні, хоча обидві за знаком зодіаку Діви, але це вже окрема тема для бесіди (усміхається). І якщо запитати мене, хто є моїм найкращим другом у світі шоу-бізнесу, я без вагань скажу: Катя.

Напередодні Дня батька Катя поділилася емоційним відео зі своїми синами. Мене вразила одна цікава деталь: старший син Іван постійно намагався довести молодшому Данилу, що саме він є найважливішим для тата. Чи це дійсно так?

- Ні, (усміхаючись) відповідаю. Я мав щастя бути присутнім на народженні обох своїх синів. І Івана, і Данила я тримав на руках, коли вони вперше з'явилися на світ. У цих хлопчиках я вкладаю всю свою душу. Завжди кажу їм одне: ви обоє - мої сини. Просто один з вас старший, а інший молодший. Моя любов до вас однакова, хоча ви дуже різні.

Іван – справжній активіст. Він захоплюється спортом, їздить на велосипеді, бере участь у картингах, грає в теніс, лазить по деревах, катається на лижах і займається вейкбордингом – завжди в русі. Данило ж зовсім інший: він більш творчий та чутливий. Його захоплення – це поезія та живопис. "Тату, подивися, яке сьогодні чудове небо", – любить казати він. Він помічає деталі, які можуть залишитися непомітними для багатьох. Молодший і спокійніший, він зазвичай не вступає в суперечки з Іваном.

- А мені здалося, що у вас є негласний поділ: Іван більше татовий, а Данило - мамин.

- Можливо, з боку це так і виглядає. Данило справді ніжніший. Але знаєте, що цікаво? Коли він цілий день із мамою, Катя каже, що по сто разів просить їй зателефонувати мені: "Тату, а що ти робиш? А коли прийдеш?" А коли я вдома, все навпаки: "А де мама? Подзвони мамі!" (сміється).

В одному з ваших інтерв'ю ви поділилися мрією про доньку. Ми обговорювали це з Катею, але вона зазначила, що наразі не готова до цього. Вона висловила бажання зосередитися на наданні всіх можливостей і уваги своїм синам.

Я завжди повторюю їй одні й ті ж фрази в подібних ситуаціях: ніколи не стверджуй «ніколи».

- І цікаво, як ви знайшли спільну мову з її старшим сином?

Насправді, ми були знайомі ще до початку стосунків між мною та Катею. Він часто приїжджав до мами на зйомки, і ми мали можливість спілкуватися, обмінюючись рукопотисканнями. Тому, коли він дізнався про наш роман, це, на мою думку, не стало для нього несподіванкою. Швидше, він сприйняв це цілком природно. Наші спільні подорожі, відпустки та час, проведений разом, тільки посилили нашу дружбу. Пам'ятаю, як одного разу він сказав: "Боже, наскільки нам усім комфортно і добре разом". Ці слова мали для мене велике значення.

Не пропустіть на OBOZ.UA цікаве інтерв'ю з народною артисткою України Ларисою Руснак, де вона розповідає про своє життя у Швейцарії, досвід роботи таксисткою та чому відмовилася від пропозиції заможного шанувальника.