Анастасія Цимбалару, зірка "Швидкарів", поділилася своєю історією про труднощі, з якими стикалася під час війни. Вона мандрувала від одного друга до іншого в пошуках води, щоб змити з себе бруд і, здавалося, не спала місяцями.

У спеціальному інтерв'ю для "ФАКТів" Цимбалара поділилася спогадами про найбільш складні періоди останніх років та розповіла, як знаходить спосіб боротися з депресією.

"Є втома, яку вже неможливо не помічати"

Настю, які емоції вас охоплюють на п'ятому році цієї масштабної війни? Що ви переживаєте?

Ми усі зазнали значних змін. Відчувається втома, від якої неможливо втекти, а тривога стала невід’ємною складовою нашого повсякдення. Проте водночас ми почали більше цінувати прості радощі — близьких людей, можливість працювати, перебувати вдома і обіймати тих, кого любимо.

Я намагаюся не відкладати своє життя на майбутнє. Прагну працювати, творити, насолоджуватися моментами радості, коли є привід, а також дозволяти собі сумувати, коли це потрібно. Сьогоднішній настрій відображає поєднання втоми, вдячності та великої надії. Щиро бажаю, щоб настав момент, коли кожен ранок не буде починатися з новин про війну.

Деякі люди планують на зимовий період залишити Київ і оселитися в більш безпечних містах України. Чи розглядали ви таку можливість?

Коли морально стає надзвичайно складно, коли поруч з твоїм домом лунають вибухи, ти знову натрапляєш на жахливі новини чи продовжуєш працювати під час обстрілів, такі думки нерідко виникають. Проте зараз я не маю наміру кудись виїжджати. Київ – це моє місце, тут моя робота, мої рідні, моє життя. Тому наразі я залишаюсь тут.

Як ви готуєтеся до зими, що обіцяє стати найважчою?

-- Якщо відверто, ніяк не готуюся. Запасів їжі та води не робила, обігрівачі чи ліхтарики не скуповувала. В мене навіть потужного повербанку досі немає. Не хочеться жити в постійному очікуванні найгіршого. Хочеться бути готовими до різних сценаріїв і водночас продовжувати нормально жити, працювати, будувати плани.

Як вдається підтримувати внутрішню гармонію на фоні постійних неспокоїв у столиці в останні часи? Які стратегії допомагають зберегти розум у цій хаотичній ситуації?

Насправді не існує універсального рецепта. Іноді після непростої ночі я просто дозволяю собі бути втомленою і не ставлю жодних вимог. Загалом, мене дуже підтримує робота — можливість переключитися, знімальний майданчик та люди, які мене оточують. Також важливі спорт, прогулянки, зустрічі з близькими та маленькі радощі побуту. Ще допомагає іноді відключати новини й повертатися до звичного життя. Адже якщо постійно жити в тривозі та очікуванні нових загроз, наші ресурси швидко вичерпаються.

"Я ніколи не забуду, як важко нам усім було."

Чи виникали у вас ідеї на самому старті вторгнення покинути країну і розпочати нову кар'єру за межами батьківщини?

Ні, я завжди відчувала, що моє місце саме тут. Це мій дім, мої близькі, моя професія. Коли розпочалася велика війна, я провела місяць за кордоном і лише підтвердила для себе, що моє серце належить Україні. Протягом усіх цих років, незважаючи на труднощі, нічого не змінилося.

Що залишилося в пам'яті з важкого першого року масштабного конфлікту?

Схоже, що саме відчуття нереальності всього, що відбувається навколо. Пусті вулиці, звуки сирен, новини, які жахливо читати, безперервні запитання до рідних: "Як ти? Де ти?". Проте водночас — неймовірна підтримка з боку людей. Мені здається, що саме це залишиться в пам'яті назавжди: як страшно нам було всім і як ми міцно трималися одне за одного в той критичний момент.

-- На початку вторгнення багато акторів гадали, що до професії вже не повернуться. Про що ви думали в той час?

-- У перші місяці я взагалі не думала про професію. Здавалося дивним навіть уявляти зйомки кіно, коли навколо відбувається таке. Було відчуття, що наше попереднє життя просто закінчилося й незрозуміло, яким буде наступне.

А потім поступово прийшло усвідомлення, що робота теж є частина того, заради чого ми тримаємося. І коли я знову приїхала на майданчик, це було дуже особливе відчуття: ніби повертаєш собі частину нормального життя та себе самої.

Читайте також: "Було відчуття, що це -- кінець": зірка "Справа НБР" Михайло Дзюба про пережите під час великої війни

Коли у вас знову почала діяти робота?

-- Вона почала поступово повертатися через 1,5 року. В перший знімальний день було дуже дивне відчуття. З одного боку, неймовірна радість знову бачити знайомих людей, камеру, майданчик, займатися тим, що любиш. А з іншого -- всередині постійно сиділо питання: чи доречно зараз радіти, сміятися, знімати кіно? Але повернення до роботи стало одним з перших моментів, коли я відчула, що ми продовжуємо жити.

-- Наскільки змінились ваші внутрішні "налаштування" за часів вторгнення?

Я почала менше відкладати життя на потім і значно більше цінувати прості речі, які раніше вважала звичними. Я стала уважніше ставитися до людей навколо мене і одночасно навчилася легше відпускати те, що насправді не є важливим. Мабуть, найбільша зміна полягає в тому, що я чіткіше усвідомила крихкість всього навколо. Тепер для мене важливіше не встигнути все, а зосередитися на тому, що дійсно має особливу цінність у моєму житті.

Кажуть, що акторська майстерність сприяє емоційній стійкості та дозволяє "не потонути" у вирі життя.

-- На майданчику ти на якийсь час перемикаєшся з власних переживань на іншу історію, іншу людину, інші емоції. Іноді це буквально дає можливість видихнути й хоча б кілька годин не жити новинами та тривогами. А ще робота дає відчуття, що життя продовжується, що ти все ще можеш робити те, що любиш.

"Ми працювали у розпал блекауту"

Невдовзі відбудеться прем'єра серіалу "Швидкарі", про який говорять ще з періоду зйомок.

Цей знімальний період виявився надзвичайно складним, оскільки ми працювали під час блекаутів, обстрілів та відключень опалення, води і зв'язку. На холодних локаціях нам доводилося використовувати генератори. Після знімальної зміни я часто відвідувала друзів і родичів у пошуках води, щоб помити голову. Місяцями ми майже не спали і страждали від холоду, але в кінці проєкту залишилися з неймовірним відчуттям тепла і світла. Ми підтримували одне одного — з обіймами, допомогою і спільною метою. Команда цього проєкту зайняла особливе місце у моєму серці. Я безмежно вдячна, що ми змогли пройти цей важкий етап разом, з любов'ю та повагою один до одного і до нашої спільної справи.

-- Як приводите себе "до ладу" після важких ночей?

Якщо є нагода, намагаюся витратити кілька хвилин на сон, насолодитися чашкою кави, прийняти душ і побути в спокої. А коли потрібно вирушати на зйомку, просто зосереджуюсь і працюю. Дивно, але саме зайнятість часто допомагає мені переключитися та повернутися до звичного ритму життя.

Чи відвідуєте укриття?

-- З нинішніми тривогами, які лунають вже після вибухів, не встигаєш. Якщо є підозра на загрозу напередодні, ночую у паркінгу.

-- Від чого назавжди відмовились для себе?

-- Бути зручною, хорошою для всіх. Ставити чужі потреби та комфорт вище за власні.

Які ваші мрії на час після завершення війни? Які кроки плануєте зробити в першу чергу?

Мені хочеться прокинутися одного ранку і усвідомити, що немає потреби постійно перевіряти телефон, шукати новини про повітряну тривогу або стежити за подіями. Що можна буде планувати своє життя не на кілька днів, а на роки вперед. І що я зроблю в першу чергу? Напевно, як і багато українців, зберемося разом з родиною, щоб подякувати за можливість пережити цей жахливий період і вшанувати пам'ять тих, хто віддав свої життя, щоб ми мали цю можливість. Ми завжди залишимося в неоплатному боргу перед ними.

Колись відома акторка Олена Світлицька висловила намір залишити країну.