Георгій Зантарая став першим українцем, який здобув титул чемпіона світу з дзюдо в історії країни.

Дзюдо – це не лише вид спорту, а й особлива філософія життя.

Переможець чемпіонату світу 2009 року в Роттердамі у ваговій категорії до 60 кг. Він поки що залишається єдиним українським дзюдоїстом, який завоював такий титул.

Триразовий європейський чемпіон та переможець Других Європейських ігор. Має безліч відзнак та медалей з найпрестижніших міжнародних змагань. Учасник трьох Олімпійських ігор.

Керівник Святошинського району в Києві.

Голова федерації дзюдо міста Київ.

У 2019 р. заснував громадську організацію "Школа Георгія Зантарая", відкрив спортивну залу для дітей на базі ДЮСШ "Київ спортивний". Мета створення школи - зробити спорт доступнішим для дітей, незалежно від їхнього соціального становища. У школі також тренуються діти з ментальними порушеннями.

Георгій Зантарая розповів Укрінформу про свою кар'єру спортсмена та її вплив на подальше життя, поєднання державної служби й діяльності з розвитку спорту, відповів на низку запитань особистого характеру.

"МЕНІ ПОДОБАЄТЬСЯ ОСОБЛИВА АТМОСФЕРА СПОРТИВНОГО ЗАЛУ"

Чи пам’ятаєте ви той світовий чемпіонат, на якому вам вдалося досягти піку своєї спортивної кар’єри?

Чесно кажучи, я мало про це думаю. Все ж минуло вже 17 років. Це стало частиною минулого. Життя йде далі.

У заключному поєдинку мені довелося змагатися з японським дзюдоїстом Хіроакі Хіраоку. Ще до старту цього бою я відчув, що відбувається щось надзвичайно значуще. Я був впевнений у своїй перемозі на всі сто відсотків і навіть відчував її наближення. Саме таке було моє внутрішнє налаштування - як фізично, так і психологічно.

Можливо, в той час не всі вважали, що це можливо. Але я і мій тренер Віталій Дуброва, який тоді підтримував мене морально, були впевнені у нашій перемозі. Надалі ми довели, що наш успіх не був випадковістю — я здобув медалі на чемпіонатах світу, Європи та інших міжнародних змаганнях. Усі ці досягнення я з радістю розділяю зі своїм наставником.

Згадуючи той час, скажу, що взагалі в нас була чудова команда. Я абсолютно впевнений - у нас ще будуть чемпіони світу. І не один.

Вже пройшло п'ять років з моменту вашого виходу зі світу професійного спорту. Як часто вам вдається відвідувати тренажерний зал сьогодні?

- Завершив свої виступи відразу після Олімпійських ігор у Токіо. Хоча вже до того моменту відчував, що треба закінчувати, тим паче було кому передавати естафету - з'явилися молоді перспективні хлопці.

Я відвідую спортзал, але не так регулярно, як би мені хотілося. Іноді трапляються тижні, коли у мене зовсім немає можливості займатися фізичними вправами.

Мене надзвичайно вражає унікальна аура спортивного залу. Коли я не тренуюсь сам, мені приносить радість спостерігати за заняттями дітей.

У останні роки моє життя зазнало значних змін — з активного спорту я перейшов до іншого способу життя. Мій щоденний графік також трансформувався. Якщо раніше я прокидався о 7-8 ранку, то тепер мій ранок починається не пізніше 6 години.

Попри всі обставини і зміни, із дзюдо я не пішов. Воно є частиною мого життя.

У світі проводиться безліч ветеранських турнірів, зокрема у дзюдо, які користуються великою популярністю. Чи плануєте ви взяти участь у таких заходах?

На даний момент у мене не виникло бажання. Як складеться ситуація далі - побачимо. Можливо, знову відчуємо потяг до татамі. До речі, ветеранські змагання, особливо на міжнародному рівні, справді вражають.

Нині ж мене повністю влаштовує просто звичайне перебування у середовищі дзюдоїстів. Намагаюся приїжджати на всі змагання - неважливо, дорослі, юнацькі чи дитячі, особливо якщо вони проходять у столиці.

- За що насамперед ви подякували б спорту? Що він дав вам у житті?

По-перше, я вдячний спорту за те, що він суттєво вплинув на моє формування як особистості. Завдяки йому я набув рис характеру, які дозволяють мені відчувати впевненість у будь-яких справах, не боятися взятися за нові завдання і виконувати їх з відповідальністю.

Я маю великий рівень довіри до людей, які займаються спортом. Цікаво, що значна частина нашої команди має досвід у спортивній сфері. Це робить нас небайдужими до подій, що відбуваються в цій галузі. Ми активно займаємося питаннями розвитку спорту в цілому, а також приділяємо особливу увагу дзюдо.

На мою думку, дзюдо є найефективнішим способом всебічного розвитку особистості як фізично, так і морально. Це бойове мистецтво має універсальний характер. Окрім технік боротьби, воно включає в себе елементи гімнастики та акробатики. Крім того, тут також можна знайти компоненти легкої атлетики, такі як біг. Таким чином, дитина отримує гармонійний фізичний розвиток у різних аспектах.

Мабуть, якби спорт не займав важливе місце в моєму житті, я був би зовсім іншою людиною. Мій характер, безумовно, змінився б, так само як і світогляд. Дзюдо для мене – це не просто фізична активність, а справжня філософія, що ґрунтується на певних моральних цінностях. Повага до суперника, вміння контролювати себе, витривалість, здолання власних недоліків і прагнення досягати поставлених цілей – усе це є основою дзюдо.

Щиро вдячний своїм наставникам, які відкрили мені шлях до цього єдиноборства не лише як до спортивної дисципліни, а й як до глибокої філософії.

"Кожна школа повинна мати спортивний клас."

Протягом кількох років ви керували Комісією атлетів Національного олімпійського комітету України. Що стало причиною вашого недавнього виходу з цієї посади? Які досягнення ви здобули за час своєї роботи в Комісії?

Я працював у Комісії атлетів Національного олімпійського комітету протягом восьми років, з яких останні чотири роки очолював цю організацію. Залишив свою посаду у зв'язку із завершенням терміну каденції, про що офіційно повідомив.

На мою думку, протягом цього періоду наша команда Комісії досягла значних результатів. Ми невтомно працювали над розвитком спорту в нашій країні та всіма силами підтримували спортсменів, які потребували нашої допомоги.

Одним із ключових аспектів нашої роботи стало усунення російських спортсменів від участі в Олімпійських іграх. Хочу детальніше зупинитися на цій темі та навести конкретні приклади. У 2024 році ми допомогли організувати візит до Києва мера Парижа Анн Ідальго, з якою я раніше зустрічався в столиці Франції. Вона на власні очі змогла оцінити пошкодження стадіону "Локомотив", який сильно постраждав внаслідок російських ракетних атак. Після цього мерія Парижа виділила фінансову підтримку для відновлення цього спортивного комплексу. Крім того, було доставлено спортивний одяг для українських атлетів.

Як голова Комісії атлетів НОК, я мав можливість домовлятися про гуманітарну допомогу, яку ми передавали дітям міст, що постраждали від ударів агресора. Саме з такою метою ми їздили в Покровськ, Краматорськ, Слов'янськ та інші міста України.

Завдяки Анн Ідальго до нас приїхало чимало французьких репортерів, які потім в своїй країні донесли правду про цю війну.

Один із них звернувся до нас із проханням знайти спортсменів, що постраждали від дій агресора. Ми допомогли йому зустрітися з ними, зокрема, із двома дзюдоїстками. В Анастасії Чижевської, захищаючи батьківщину, загинув батько. Про неї у Франції зняли фільм. Інша спортсменка - Єлизавета Шевченко - навесні 2022 року майже місяць перебувала в окупації у селі Ягідному на Чернігівщині. Там убили її дядька, батько був у полоні. Ліза мріяла поїхати на Олімпіаду, побачити змагання, відчути дух найпопулярнішого спортивного форуму. Завдяки тому французькому журналістові мрія Лізи збулася. Вона бачила змагання в Парижі, оглянула Олімпійське селище.

Яка ступінь уваги приділяється розвитку спорту у Святошинському районі Києва?

Одним з наймасштабніших проєктів, що вже знаходиться на стадії реалізації, є новий великий спортивний комплекс. Важливо зазначити, що його зведення фінансується не з державного бюджету, а за рахунок приватного бізнесу. На жаль, визначити точну дату відкриття залу наразі неможливо через складну ситуацію в країні. Ймовірно, він почне функціонувати приблизно через рік.

Напередодні 1 вересня зроблено ремонт спортзалу, де тренуються бійці ММА. До речі, представники Святошинського району демонструють добрі результати в цьому виді єдиноборств.

Ініціатива щодо включення дзюдо до програми "Пліч-о-пліч" виникла через велику кількість дітей і підлітків, які активно займаються цим видом спорту. Минулого року ми стали свідками відкриття першого спортивного класу з сучасного п'ятиборства в рамках Всеукраїнського мультиспортивного проекту "Шлях чемпіона", ініційованого Міністерством молоді та спорту України. Цей успіх надихнув нас на реалізацію подібної ідеї. Я звернувся до директора однієї зі шкіл у Святошинському районі з пропозицією створити спортивний клас з дзюдо, і вже 1 вересня ми здійснили цю мрію! Ми відвідали школу, познайомилися з юними дзюдоїстами восьмого класу та вручили їм комплекти кімоно.

Вірю, що в кожній школі повинні функціонувати спеціалізовані класи з різних видів спорту. Це створює зручність як для дітей, так і для їхніх батьків. Не потрібно витрачати час на пошуки спортивних секцій чи добиратися до них. Крім того, це ще й економія, адже заняття в таких класах безкоштовні. Такі ініціативи сприяють популяризації здорового способу життя і закладають основи для розвитку майбутніх чемпіонів.

Для дитини, яка тільки починає свій шлях у спорті та мріє про великі досягнення, наявність яскравого прикладу є надзвичайно важливою. Минулого року я запросив до України двох видатних дзюдоїстів світового рівня. Це справжні легенди: дворазовий олімпійський чемпіон Сьохей Оно з Японії та олімпійський чемпіон Іліас Іліадіс, грек грузинського походження. Деякі скептики сумнівалися, що нам вдасться організувати їхній візит, але ми все ж досягли успіху.

Візит тривав три дні, протягом яких гості мали можливість познайомитися з численними молодими спортсменами та провести ряд майстер-класів. Для наших дітей це спілкування стало справжнім святом і потужним стимулом для серйозних занять дзюдо. Крім того, вони мали змогу побачити наслідки агресії з боку Росії – зруйновані будівлі, зокрема спортивні споруди. Усе це стало темою обговорення для кожного з них, коли вони повернулися додому.

Цього року ми мали честь приймати двох світових чемпіонів з Грузії та призера з Італії, які завітали до нас на запрошення. Вони провели тренування з молодими спортсменами, які були в захваті від такої можливості. Чемпіони поділилися своїми враженнями, відзначивши силу та витривалість українських дітей.

Ми вже уклали угоду з ще одним іноземним атлетом - зіркою світового ММА. Поки що не розкрию його ім'я. Цей боець активно підтримує Україну з початку війни. У жовтні він проведе запланований бій, а в листопаді відвідає нашу країну.

Ви керуєте федерацією дзюдо в Києві... Які основні цілі та завдання стоять перед цією організацією на сьогоднішній день?

Безумовно, наша організація активно працює над популяризацією спорту в столиці. По-перше, ми регулярно організовуємо численні змагання високого рівня, які приваблюють значну кількість глядачів.

Постачаємо спортивні зали всім необхідним обладнанням, зокрема татамі.

Ми всіляко підтримуємо атлетів, які демонструють вражаючі результати на міжнародних змаганнях.

Хочу підкреслити, що столична школа дзюдо займає провідні позиції в Україні. Більше 80% спортсменів, які входять до складу національних збірних команд, є представниками київського дзюдо. Це накладає на нашу федерацію значну відповідальність. Ми докладаємо всіх зусиль, щоб створити найкращі умови для підготовки цих талановитих атлетів.

Протягом останніх чотирьох років в Києві, на жаль, не відбуваються офіційні чемпіонати України. Це рішення було прийнято Федерацією дзюдо України з метою забезпечення безпеки. Вважається, що змагання такого рівня краще організовувати поза межами столиці.

"Якщо ти щиро бажаєш чогось, то обов'язково досягнеш цього."

Скільки років вашим малюкам? Чи відвідують вони спортивні секції? Якщо так, то якими видами спорту займаються?

- Давиду зараз чотирнадцять років, Єві - вісім. Звичайно, спортом займаються, і не треба навіть гадати - яким. У нашому домі - абсолютна атмосфера дзюдо. Якщо тато й мама дзюдоїсти, то діти - теж.

Вони тренуються у залі ДЮСШ "Київ спортивний", яка є базою "Школи дзюдо Георгія Зантарая". Там склався досить сильний тренерський колектив. Займається багато дітей, підлітків. Уже показують добрі результати. У деяких вікових категоріях представники школи вигравали чемпіонат України, посідали призові місця.

Ми також заснували інклюзивну групу для дітей і молоді з ментальними порушеннями. Ця ідея виникла в мене після звернення батьків, які шукали підтримку для своїх дітей. Ми вирішили ризикнути і спробувати реалізувати цей проект. Перші кроки були непростими, але я дотримувався принципу: якщо щиро бажаєш досягти мети, то все вийде. Спочатку я працював самостійно, але згодом до мене приєдналися друзі. Разом ми впоралися і змогли навчити наших підопічних основам боротьби та спортивної дисципліни. Сьогодні один з наших тренерів успішно проводить заняття для групи з 30 таких молодих людей.

В результаті все склалося ідеально. Я щиро вдячний цим батькам за їхню віру в нас та за те, що довірили нам виховання своїх дітей.

В нашій школі сформувався великий і згуртований колектив. Ми прагнемо створити для наших вихованців атмосферу, близьку до домашньої. Кожної суботи ми замовляємо піцу та інші страви прямо до залу. Можна з упевненістю стверджувати, що це - моя друга родина.

Як я вже згадував раніше, Давид і Єва займаються в нашій школі. У них є свої тренери, які відповідають за їхні тренування. Для мене вони завжди залишаються просто моїми дітьми, тому я не втручаюся в їхній процес підготовки. Навіть намагаюся уникати розмов про дзюдо. У разі потреби, я з радістю готовий допомогти сину та донці, якщо вони звернуться до мене за порадою. Нещодавно я сказав Давидові: "Якщо виникне необхідність, я завжди готовий підтримати".

Я буду лише радий, якщо мої діти оберуть дзюдо як свою професію. Навпаки, я з задоволенням підтримуватиму їх у цьому виборі.

Сьогодні Давид демонструє вражаючі результати. Він активно змагається і показує хорошу гру. Сподіваюся, що він продовжить вдосконалювати свої навички та досягатиме успіхів у дорослому дзюдо.

Поза татамі, коли немає занять, вони такі ж, як і інші діти: відвідують школу, готують домашні завдання, спілкуються з друзями та користуються гаджетами...

Коли настає момент для релаксації, як ви зазвичай його використовуєте?

Протягом останніх двох років я зовсім не мав вільних моментів. Тому поняття «дозвілля» для мене стало чужим. Моя нинішня робота та постійна зайнятість займають практично весь мій час. Іноді буває так, що навіть вночі доводиться різко вставати й кудись вирушати.

Щодо наших дітей, то вони зазвичай їздять у спортивні табори.

Навіть якщо у вас обмаль вільного часу, це не означає, що ви не можете слідкувати за подіями у світі дзюдо. Чи вдається вам дивитися змагання?

- За всіма подіями у світі дзюдо стежу неодмінно. Особливо тими, де беруть участь українські спортсмени. Треба сказати, що війна сильно вплинула на розвиток багатьох видів спорту. Виїхало чимало талановитих атлетів. Необхідно робити все, щоб вони повернулися.

У моєму житті вже була така історія. Ми жили в Грузії, коли на початку 1990-х почалася війна. Переїхали до Києва - батько тут навчався. Ті події, у підсумку, відіграли ключову роль у моїй долі, формуванні мене як спортсмена. Безмежно вдячний Україні, що прийняла нас. А Київ - мій дім. Найкраще місто у світі.

Тема допуску спортсменів з Росії та Білорусі до міжнародних змагань є надзвичайно делікатною. Які ваші думки щодо можливих шляхів вирішення цієї проблеми?

Я вже підкреслював, що це був один з ключових напрямків роботи Комісії атлетів НОК. Важливо зазначити, що спільні зусилля Національного олімпійського комітету, Міністерства молоді та спорту, спортивних федерацій та нашої Комісії приносили результати. Для порівняння: у 2021 році на Іграх в Токіо кількість росіян і білорусів перевищувала 600 осіб, тоді як через три роки на Олімпіаді в Парижі взяли участь лише 16 атлетів, і то під нейтральним статусом.

Мені довелося надіслати та отримати, мабуть, безліч листів, збираючи дані про спортсменів, які підтримували війну. І це лише невелика частина нашої роботи. У 2022 році ми досягли важливого результату: представників країн-агресорів усунули з міжнародних змагань. Я зустрічався з керівництвом Міжнародної федерації дзюдо, президентом Міжнародного олімпійського комітету та іншими важливими особами, переконуючи їх не допускати до змагань тих, хто заплямував свою репутацію підтримкою війни. І вони йшли нам на зустріч. Протягом приблизно року росіяни та білоруси не брали участі в турнірах. Проте згодом їх знову почали допускати – спочатку під нейтральним статусом, а згодом – і під їхніми національними прапорами.

На жаль, одним з ініціаторів повернення росіян та білорусів на європейські та світові арени стала Міжнародна федерація дзюдо. Погана спостерігається тенденція. Багато видів спорту їм дали зелене світло.

Ось приклад... У головному офісі МОК у Лозанні я натрапив на зображення російського спортсмена, який відкрито підтримував війну і навіть був відсторонений від змагань. Проте його фото залишилося на місці, і я не міг не звернути на це увагу. Багато хто з моїх знайомих також висловлював своє занепокоєння з цього приводу, але поки що ніякої реакції не було. На жаль, у мене немає повноважень, щоб звертатися до МОК у цей момент. Проте, незалежно від обставин, боротьба триває. Ніколи не слід втрачати надію.

"Форма для спортсмена"

Яке хобі ви віддаєте перевагу у вільний час?

Знову повторю, що в останні роки у мене практично немає вільного часу. Усі мої сили йдуть на роботу. Проте, з невеликою іронією, можу виділити своє улюблене заняття – повернутися додому і вмоститися на своєму ліжку. Я просто обожнюю його.

Які ваші найулюблені страви?

Не так давно я разом із дружиною Ольгою торкнулися цієї теми. Ми зійшлися на думці, що я є всеїдним. Однак останнім часом моїм фаворитом стала азійська кухня, а особливо корейська. Можливо, не всім подобається мій вибір, але я щиро насолоджуюсь корейськими стравами.

- Улюблений напій?

Я споживаю чимало кави, хоча не можу назвати її своїм улюбленим напоєм. Вона допомагає мені прокинутися. Водночас намагаюся частіше пити мінеральну воду. Можливо, саме вона є моїм улюбленим напоєм.

- Улюблений фільм?

- До речі, це питання колись я сам собі ставив. Відповіді не знайшов. Знаю, що деякі люди можуть переглядати кінофільми багато разів. Я не такий. Ніколи не буду те саме кіно дивитися двічі. Хоч є старі фільми, які викликають у мене відчуття ностальгії. Мої діти люблять традиційні різдвяні фільми "Сам удома", "Сам удома - 2". Мені вони також подобаються, бо я на них виріс.

Яка твоя улюблена музика?

В останні роки я повністю занурився в українську музику. Слухаю різні жанри. Мені подобаються сучасні пісні, українські виконавці та гурти… Проте, іноді насолоджуюсь старими італійськими та французькими мелодіями, ремікси яких мені дуже до вподоби. Але все ж таки, моє серце належить українським композиціям.

Який ваш найулюбленіший вид спорту, окрім дзюдо?

- Дуже люблю дивитися змагання з майже всіх олімпійських видів спорту. Був на фіналі легкоатлетичного турніру Олімпіади. Просто у захваті! Й атмосфера там фантастична. Подобаються фехтування, вільна та греко-римська боротьба, бокс.

- Які якості найбільше цінуєте в людях?

- Я почав усвідомлювати важливість професіоналізму в усіх аспектах діяльності. Насправді, не так багато людей готові пожертвувати чимось значущим заради роботи та досягнення своїх цілей. Для мене найціннішою рисою є бажання розвиватися, не боятися проявляти ініціативу та вдосконалювати свої навички. Саме такі особи здатні генерувати нові ідеї та реалізовувати їх на практиці.