Здавалося, що перед нами не просто головна героїня, а сама Маруся Чурай, яка завітала до нас з глибини чотирьох століть.

Нова постановка генерального директора -- художнього керівника Франківського драмтеатру Ростислава Держипільського "Маруся Чурай" зібрала три аншлаги у Львові і обіцяє стати хітом багатьох театральних сезонів

Судячи з аншлагів у рідному Івано-Франківську, а тепер і у Львові, "Маруся Чурай" буде не менш хітовою, ніж їхня "Гуцулка Ксеня", яка збирає аншлаги вже майже 8 років.

"Маруся Чурай", постановка Франківського драмтеатру, вражає до глибини душі! — не стримує своїх вражень після перегляду вистави у Львові відома художниця та мистецтвознавиця Івона Лобан. — Виглядає, що всі слова зайві, окрім "браво"! Браво тисячу разів! Емоції переповнюють, сльози течуть... Це геніальний твір Ліни Костенко, який став справжнім народним надбанням, як і пісні Марусі Чурай! Акторська гра, спів, музика, сценографія та костюми — кожен елемент проникає в саме серце. Це відчуття на генетичному рівні, яке забирає подих; ти не можеш вимовити ані слова, але твоє тіло вібрує у ритмі кожної ноти, кожного звуку!

- Вражаюча виконавиця головної ролі Марусі Чурай!, - підкреслює народна артистка України, заньківчанка Олександра Гуменецька. - Ростислав Держипільський заслуговує на щирі оплески за його ідею та чудове втілення цієї концепції!

Важко щось додати після таких вражаючих відгуків, але все ж спробую. Здавалося б, я знаю цей текст напам’ять, адже багато рядків з поеми Ліни Костенко стали справжніми крилатими висловами. Проте, спостерігаючи за грою акторів, я зрозуміла, що це не просто гра. Кожен з них втілював свого персонажа з такою щирістю, що віриш кожному слову, кожному руху. Це наче перенесло мене в суворе XVII століття, в часи визвольної боротьби під керівництвом Богдана Хмельницького. Не лише Марія Стопник представила головну героїню, а й сама Маруся Чурай, яка через чотири століття принесла з собою своє вічне кохання, свій біль та пісні "За світ стали козаченьки", "Віють вітри, віють буйні", "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці"... І не Олег Панас, а справжній Гриць Бобренко зраджує свою кохану Марусю, а потім страждає і каятись. Іван Бліндар, а не Іван Іскра, з вірністю та без взаємності кохає Марусю і мчить до гетьмана Хмельницького з вісткою про смертний вирок для коханої...

Це не просто драма, а унікальна драма-пісня, де класичний текст отримує новий вимір через призму сучасних реалій України. Тому персонажі одягнені в сучасні костюми, за винятком Марусі, Гриця та Гордія Чурая (Владислав Демидюк), які мають стримані чорні вбрання (дизайнери Олена Андрійчук). Маруся постає в білому, мов білосніжна птаха, що піднялася над усім земним брудом, плітками, інтригами та зрадами. Її батько Гордій також у білому, адже він вже давно вічності, обрав мученицьку смерть, але не здався ворогу. Гриць одягнений у блакитно-сірий колір.

Сценографія, як це часто трапляється у постановках Ростислава Дуржипільського, має тривимірний характер. Над триярусними рядами присяжних та свідків височіє великий прямокутний екран, що демонструє не лише те, що відбувається з персонажами в реальному часі в розширеному форматі, а й відеозаписи, які ще більше підкреслюють події на сцені (відео виконано Олесям Саніним). Так, близько до завершення вистави на екрані з'являється постать гетьмана Богдана Хмельницького (Олексій Гнатковський), який забороняє страту Марусі Чурай, адже в Україні вже й так забагато смертей, а вбивство Марусі означало б знищення пісні.

Посеред глядацької зали змонтовано великий скляний куб, у якому, наче в камері, всю першу дію і частину другої знаходиться головна героїня. А потім крізь той куб ідуть козаки на чергову битву.

Окремо варто поговорити про двох матерів: Грицю (Ольга Комановська) та Марусю (Наталія Половинка). Кожна з них переживає свою власну трагедію і має свою правду. Обидві прагнуть щастя для своїх дітей, проте Бобренчиха підштовхує сина до заможнішої нареченої, тоді як Чураїха, спостерігаючи за зрадою, мовчить, адже розуміє, що Марусі вже й так завдають болю.

Пісні і музика у цій виставі невід'ємні й цілісні учасники дійства. Музика Святослава Вакарчука (він був присутній на третій виставі у Львові, 23 вересня). Робота з голосом -- Наталія Половинка.

-- Ця вистава від кожного виконавця -- і від мене теж -- вимагає стати на сім голів вище, -- говорить Наталія Половинка. -- Цього вимагає текст Ліни Костенко. Він вимагає величезного об'єму, волі, родової пам'яті, яка зобов'язує, він вимагає вірності слову, своїй любові, пісні. Бо в головній ролі має бути пісня Марусі, а не історія".