Зірка початку 2000-х, Оксана Вояж, розповідає: "Багато хто вважав, що мою пісню виконує Лайма Вайкуле."

В кінці 2000-х років музичні телеканали часто показували кліпи Оксани Вояж, такі як "Зима", "Младшая сестра" та "Не со мной" (кавер на відомий трек Cher та Ramazzotti "Più che puoi"). Її версія "Києве мій" залишається однією з найяскравіших інтерпретацій цієї класичної пісні. Проте з часом співачка зникла з музичної сцени на понад 10 років.

За цей час Оксана Вояж пережила непростий період через проблеми зі здоров'ям, відмовлялася від сумнівних пропозицій і зрештою повернулася до музики. В інтерв'ю Коротко про 56-річна співачка розповіла про стосунки з чоловіком, нав'язливих прихильників, про ночі в сльозах, скасовані концерти та чим ознаменувалося повернення на сцену після довгої перерви.

Мої пісні досить цікаві, їх, як зазвичай кажуть музиканти, важко забути.

Оксано, після вашого повернення на сцену, вас знову почали впізнавати, активно обговорювати та запрошувати на різноманітні світські події. Чи відчуваєте, що публіка справді прагнула вашої присутності?

- Після повернення я не скажу, що прям усі почали впізнавати. Я думаю, що ще згадують пісні. До речі, нещодавно якийсь чоловік, якого я, звісно, не пам'ятаю, каже: "Ой, я вас навіть на Майдані бачив! Я бачив, як ви там із Бенюком обіймалися, на Помаранчевій революції..." І він мені нагадав.

Каже: "У мене є дві улюблені пісні - це пісня "Молодша сестра" і дуже мені подобається, як ви зробили ремейк на пісню "Як тебе не любити, Києве мій"".

Пісня "Києве мій" – це справжній київський вальс. Вона звучала так повільно: раз-два-три, раз-два-три. Я ж вирішила надати їй танцювального ритму. Це сталося вже близько 15 років тому, якщо не більше. І ви знаєте, вона справді має великий успіх! Я стільки разів виконувала її на Майдані, під час святкувань Дня Києва та Дня Незалежності!

І зараз, якщо мене запрошують люди, які знають мою творчість, то дійсно запитують про пісні, які пам'ятають із тих часів, і завжди просять "Києве мій". Але до неї додалися ще "Кіс мі" та "Не пара", які вони пам'ятають і знають.

Звичайно, кількість пліток і критиків зросла. Чому б і ні? Це ж не дивно... Є така приказка: "Не копай мертвого собаку". Коли собака живий і здатний на щось, завжди знайдуться ті, хто не упустить можливості його покритикувати. Я ставлюся до таких людей з певною жалістю, адже, на мою думку, це свідчить про їхню невпевненість у собі та незадоволеність у житті, чи в любові, чи в бізнесі. Мені ясно, що щаслива людина не буде писати образливі коментарі іншим. Коли людина зайнята власною справою, коханням, родиною та планами на майбутнє, у неї просто немає часу для негативу. Але, на жаль, негативу стало більше. Соціальні мережі сьогодні активно розвиваються, а раніше такого буму не спостерігалося.

Багато людей мені пишуть, що вони щасливі від того, що я повернулася. Багато хто не знає моєї історії й запитує, де ж я була так довго. Пишуть: "Ми дуже любимо ваш голос, у вас рідкісний голос, він дуже впізнаваний. У нас так ніхто не співає в Україні! Ми щасливі, що ви повернулися".

Звісно, критики вважають, що мені слід залишитися вдома, займатися в'язанням носок і шарфів, адже, на їхню думку, мені немає місця на сцені...

Якщо б ви мали можливість зустріти свою молодшу версію на старті кар'єри, яку найважливішу пораду ви б дали тій Оксані?

Ніколи не варто покладатися лише на свої власні сили, важливо знайти продюсера. Коли я мала продюсера, мене зовсім не турбувало, звідки брати пісні. У той час я писала небагато власних творів і, можливо, соромилася їх виконувати, адже мені здавалося, що пісні відомих авторів мають більшу цінність і популярність. Мої ж власні композиції лишалися непоміченими. Я тоді не замислювалася над тим, як організувати запис альбому, знімання кліпів чи планування турів — усі ці аспекти контролював продюсер.

Пізніше продюсер вирішив зайнятися створенням художніх фільмів та взяти участь у різних вокальних проєктах. Я не була єдиною його підопічною, проте з часом його інтерес до шоу-бізнесу згас, і артисти залишилися без підтримки.

Я вважала, що зможу впоратися самостійно, але насправді це не так. Коли поруч є такі талановиті продюсери, як Нікітін чи Меладзе, проєкт, без сумніву, злетить, мов ракета. І, звичайно, якби була можливість повернутися в минуле, я б діяла більш активно.

Одного разу в салоні Оксани Voyage завітав Михайло Поплавський. Він прийшов, щоб зробити нову зачіску перед своїм виступом на святкуванні Дня міста. Під час розмови він висловив мені одну важливу думку: "Оксано, скромність може стати перешкодою на шляху до успіху. Не бійся проявляти себе - важливо бути впевненим та активним". Я повністю поділяю його точку зору!

- Яку музику ви хочете створювати тепер? Чи плануєте змінювати звучання або залишатися в жанрі, з яким вас асоціюють?

В даний момент я віддаю перевагу більш ритмічному музичному стилю, оскільки моя діяльність на корпоративних заходах вимагає створення веселого та безтурботного настрою, щоб люди могли танцювати та насолоджуватися відпочинком.

Проте мій основний репертуар залишиться незмінним, адже я маю п'ять альбомів. Також у мене є англомовні треки, які не потрапили до альбомів, і я з радістю виконую їх для тих, хто знайомий та пам'ятає мою музику. В моєму арсеналі залишилися шансон, попмузика, а також українські патріотичні пісні.

- Що ви хочете довести собі й публіці цим поверненням?

Пройшло чимало часу, оскільки я справді залишила світ шоу-бізнесу та своє звичне існування через хворобу. Але ті, хто мене знав і підтримував, залишилися вірними. Деякі з них не змогли зрозуміти, чому я зникла на так довгий період.

Якщо раніше мене просто цікавило, чи впізнають мене, то тепер я більше спрямовую свої зусилля на самореалізацію. За цей час я створила безліч нових пісень. Хоча я не проводила концертів, я активно творила, писала, адже творча фантазія не знає меж і постійно проявляється...

Тому, природно, я прагну ділитися своїми піснями не лише з родичами, а й бажаю, щоб їх почули ширше. Мій головний принцип – "Не змагатися з іншими, а перевершити власні досягнення". Саме тому я докладаю всіх зусиль для реалізації цієї мети.

Мої пісні досить вдалі, їх, як люблять казати музиканти, можна охарактеризувати як "залипальні". Це одна з основних ознак, що робить їх популярними. Візьмемо, наприклад, такі композиції, як "Зима-зима", "Кап-кап-кап", "Кіс мі" або "Не пара" — всі вони є авторськими. Ці пісні мають таку силу, що слухач, почувши їх уперше, вже починає наспівувати.

"Доля визначила, що я не зможу знайти роботу в Росії."

Оксано, в певний момент вашої кар'єри вам надійшло запрошення до Росії, де обіцяли блискучі перспективи у музиці. Хто саме звернувся до вас з цією пропозицією і яким чином це відбулося? Що стало причиною вашого рішення не відправлятися в цю подорож - ділові справи в Україні, ваші особисті принципи чи внутрішнє відчуття, що це не ваш шлях?

- Мій чоловік, який тоді був концертним директором, отримав дзвінок із Москви. Люди представилися концертною агенцією та продюсерами Ольги Кормухіної - російської співачки, яка працювала в рок-стилі.

Вони сказали, мовляв, у Оксани унікальний голос і вона їм дуже цікава. Хотіли продюсувати, але за умови зміни стилю - додати в музику більше року, змінити образ, можливо, шкіра, шипи. Тобто замість звичайного попзвучання спробувати попрок.

Ми довго розмірковували над цим, адже умова полягала в переїзді до Москви з можливістю повернення додому лише один-два рази на місяць, або й рідше через роботу над альбомом та концертами. Це рішення не давалося нам легко, оскільки ми займалися салонним бізнесом. Хоча в нас були адміністратори і бухгалтери, і все, здавалося, працювало за налагодженим графіком, але в народі кажуть: "коли кіт у домі, миші в танці". Залишити свій бізнес на тривалий час було нелегко, і здавалося, що ми намагаємося догнати одразу двох зайців.

Однак ми все ж вирішили спробувати. Ми домовилися не підписувати жодних угод на початку, а спершу записати одну пісню. Я не була впевнена, чи зможу виконати те, що від мене очікують. У мене є свій власний стиль і техніка, але це не означає, що я можу співати все без винятку. Зовсім ні. Найголовніше, що мій спів залишає відбиток у серцях людей. І справді, так мені пишуть мої шанувальники.

Ми вже визначили дату та час вильоту, квитки були придбані. Упакували валізи та домовилися з адміністратором залишатися на зв'язку. Продюсери запевнили, що готові покрити всі витрати, включаючи оренду житла, оскільки дуже прагнули співпрацювати зі мною через мій унікальний голос.

Проте в вечір перед відльотом продюсер Ольги Кормухіної зателефонував і попросив повернути квитки. Вони переживали фінансові труднощі: рубль стрімко знецінювався, інфляція взяла верх, і у них виникли побоювання, що можуть залишитися без засобів, адже моїм проектам знадобилося б чимало інвестицій.

Ми повернули квитки. Через близько місяць нам зателефонували та розповіли, що інфляція фактично з'їла всі фінанси на рахунках. Вони були зацікавлені у співпраці, але наразі не мали можливості. Обіцяли повернутися до обговорення, коли ситуація покращиться, але далі ми більше не виходили на зв'язок.

Я подумала: якщо так Бог розпорядився, значить, так і мало бути. Мабуть, не судилося мені працювати в Росії.

Сьогодні ви відчуваєте радість чи жаль з приводу того, як все склалося?

В Україні я також не раз отримувала компліменти від музикантів. Павло Миколайович Зібров якось відзначив: "У твоєму голосі головне - це душа". Багато людей говорили мені про те, що в мене унікальний тембр, який варто берегти. Дехто навіть зазначав: "Ви не усвідомлюєте, що ваше контральто має величезну цінність. Такі голоси зустрічаються вкрай рідко". Ці слова я чула не раз.

Проте я абсолютно не жалкую про те, як усе сталося тоді. Ймовірно, я б багато чого втратила, адже, окрім бізнесу, у мене була родина, маленька дитина, батьки та своє власне життя. Я не прагнула переїжджати в незнайому країну і проводити там більшість свого часу.

Цілком можливо, що це стало б захоплюючим досвідом, але я не відчуваю жодних жалю. Вірю, що все відбувається у свій час. Навіть якщо я не досягла вершин слави, я щаслива, що маю можливість втілювати свої творчі ідеї, ділитися з людьми частинкою своєї душі та емоціями.

"Я перебувала в стані крайньої виснаженості, не могла ні їсти, ні пити, ні спати — відчувала, що просто згасаю."

Ви пережили етап, коли змушені були призупинити своє життя через проблеми зі здоров'ям. Вам поставили діагноз "симпатоадреналовий криз", що характеризується раптовим нападом сильного тривожного стану та страху. Наскільки важким виявилося це випробування для вас?

Несподівано на мене напала хвороба, яку я охрестила хворобою-фантомом. Це стало справжнім випробуванням і значним ударом для мене. Лікарі радили не відмовлятися від звичних справ, тому я намагалася продовжувати відвідувати спортзал. Можна сказати, я ледь добиралася туди. Неодноразово мені доводилося викликати швидку допомогу прямо з тренувань і концертів.

Коли моє життя фактично зупинилося, це стало для мене неймовірно важким випробуванням. Я проводила ночі в сльозах, не знаючи, що чекає попереду і як діяти далі. Моє тіло стало надзвичайно худим, я втратила апетит, не могла пити чи спати — здавалося, що я просто згасаю.

Звичайно, мені довелося скасувати всі заплановані концерти та телевізійні проєкти, на які мене запрошували. По-перше, мій вигляд викликав у людей безліч запитань. Я намагалася вигадати різні виправдання, стверджуючи, що проходжу лікувальне голодування, але мій стан усе ж викривав мене. Я виглядала дуже нещасною. Незважаючи на зусилля, щоб усміхнутися, це давалося мені надзвичайно важко.

Цей етап у житті я б не побажала навіть найгіршому ворогу. Це був надзвичайно складний період. Хвороба, з якою я зіткнулася, змінила мене до невпізнаваності: я стала зовсім іншою людиною, ніж раніше — веселою, щасливою та життєрадісною, з чудовим почуттям гумору та любов'ю до сміху. Тепер же я опинилася у стані постійної депресії, часто плакала і відчувала себе так, наче моє життя підходить до кінця. Мій тиск постійно коливався, і я переживала серцеві напади, не кажучи вже про те, що я називаю "вертольотами".

"Вертольотами" я характеризую стан, коли вестибулярний апарат дає збій, і починає здаватися, що стіни навколо перевертаються. Це момент, коли йдеш по землі, а вона відчувається м’якою, немовось відходить з-під ніг. Кожен крок наче викликає хиткість, і здається, що земля під твоїми ногами коливається.

- Хто залишався поруч у найскладніший період? Чи відчули ви, хто є вашими справжніми людьми?

Завжди поруч зі мною був мій другий я, і я безмежно вдячна йому за це. Я чула про випадки, коли люди, опинившись у подібних обставинах, страждали від тривалої депресії, переживали панічні атаки, а їхні партнери не витримували і йшли. Але моя історія зовсім інша.

Я дуже вдячна своєму чоловікові, який носився зі мною, як із маленькою дитиною, і навіть намагався годувати мене з ложечки, тому що я просто нічого не могла їсти. Не могла, і все. Він казав: "Ну давай хоч одну ложечку. Ну ковтни, ти можеш. Ти можеш, давай, пробуй".

- Що допомогло вам знову повірити у себе та повернутися до музики?

Я завжди мала віру в свої сили і усвідомлювала, що це тимчасово. Я впевнено знала, що зможу подолати всі труднощі. Як я тоді висловлювалася — я подолаю цю хворобу. Я продовжуватиму реалізовувати свої мрії, і моє життя триватиме далі.

Тому зараз, коли я спостерігаю, що хтось опинився в схожій ситуації, я відчуваю впевненість у тому, як можу йому допомогти. Я розумію, які фізичні та дихальні техніки слід використовувати, які молитви можуть бути корисними, а також як підтримати людину, що переживає те, що лікарі називають симпатоадреналовим кризом.

Люди вважали, що кавер на пісню "Più che puoi" виконує Лайма Вайкуле.

- Оксано, одна із найбільш інтригуючих тем вашої історії - твердження, що ваш голос свого часу використовували під чужими іменами. Як ви про це дізналися?

Одного разу я створила російську адаптацію світового хіта Шер та Ероса Рамазотті "Più che puoi". Моя версія отримала назву "Не со мной". Зараз, до речі, вона звучить українською - "Не зі мною".

Сталася надзвичайно весела ситуація. На той час ще не існувало ані кліпу, ані чогось подібного, але пірати вже активно розповсюджували цю пісню. Вона набула такої популярності, що лунала скрізь: на ринках, у різних торгових точках, на пляжах, в ресторанах і на вечірках. Куди б ти не пішов — всюди звучала "Не со мной".

І ось одного разу до нас завітав клієнт, тримаючи в руках компакт-диск з добіркою різноманітних російськомовних хітів — від Алли Пугачової до Філіпа Кіркорова. Серед композицій була й пісня "Не со мной", яку виконували я та Валєра Горлов. Проте в запису вказувалося, що виконавцями є Лайма Вайкуле та Авраам Руссо!

Я була в повному ступорі. Спочатку не могла зрозуміти, що відбувається. Подумала: "Не може бути, вони виконали мою пісню, використавши мій текст і версію, яку я створила?". Потім я вставила диск, і почула свій голос, голос Валєри, але на обкладинці були зазначені імена Лайми Вайкуле та Авраама Руссо. І тоді мій продюсер промовив: "Боже, ця піратська версія вже розійшлася тиражем у мільйони! Хто ж цим займається? Це просто безлад! Якщо так, то ми зобов'язані зняти кліп, щоб усі знали, що це ти, а не Лайма!"

Був ще один цікавий момент, який варто згадати. Ми з гуртом "Іграшки" перебували на гастролях у Хмільнику, якщо мені не зраджує пам'ять. Після нашого виступу ми вирішили зайти до ресторану, щоб пообідати. І там один молодий чоловік виконував пісню "Не со мной". Ми прийшли в компанії артистів, і мені, звичайно, було приємно почути пісню, яку я виконувала, адже я була автором тексту. Але я зауважила, що хлопець зовсім не звертає на мене увагу. Подумала: "От я тут сиджу, а він співає мою пісню і навіть не здогадується про це!"

І тут Костя Єгольник підходить до нього й запитує: "Ти взагалі знаєш, хто співає цю пісню?". А той із такою впевненістю відповідає: "Ну звісно знаю! Лайма Вайкуле та Авраам Руссо".

Усі почали сміятися. Костя йому каже: "Та це ж Оксана співала!". А хлопець такий: "О, а я не знав!".

Коли кліп нарешті з'явився, телеканали, такі як М1, швидко його підхопили. З того часу люди стали впізнавати мене ще більше, і нарешті усвідомили, хто насправді є виконавцем цієї пісні.

Ви згадали, що вам до вподоби творчість Макса Барських та Макса Бородіна. Чи було б вам цікаво реалізувати спільний проект з одним із цих артистів?

Мені дійсно подобаються ці двоє Максів - Макс Бородін і Макс Барських. Вони мають унікальні голоси, а їхня музика резонує зі мною на емоційному рівні. До речі, я часто зустрічаюся з Максом Бородіним у спортзалі, оскільки ми тренуємося в одному місці, тому бачимося практично щодня. Я вже мала досвід співпраці з артистами, тому, можливо, у мене з'явилося б бажання попрацювати з кимось із них. Однак це дуже відомі особистості, і я не можу просто так звернутися з пропозицією, адже це було б неправильно без належної організації.

Мені здається, що в таких ситуаціях ініціатива має йти від більш популярного артиста. Тому я, звісно, не буду сама звертатися з подібною пропозицією до артистів такого рівня.

Сьогодні виконавці мають можливість швидко здобути популярність через TikTok всього за кілька днів. Чи погоджуєтеся ви з такими умовами сучасної індустрії, чи вважаєте, що справжній хіт повинен з’являтися іншим чином?

Згодна, ми вже в XXI столітті. Я усвідомлюю, що пісня може стати вірусною в TikTok та швидко зібрати мільйони переглядів. Це справді відбувається, і не лише з одним виконавцем.

На мою думку, дорослим артистам важче досягти великої популярності через соціальні мережі, адже основна частина активних користувачів там — це молодь. Ці молоді люди постійно тримають телефони в руках, безперервно переглядають різний контент, публікують свої думки, ставлять лайки, коментують і відповідають на повідомлення. Вони повністю занурені в це цифрове середовище і активно взаємодіють із інформацією.

Люди старшого віку живуть у власному темпі: робота, бізнес, родина, діти, онуки. Вони не завжди мають можливість активно користуватися соціальними мережами. Тому, на мою думку, доросим артистам значно складніше досягти популярності в соцмережах, зокрема на TikTok, порівняно з молодшими виконавцями.

Іноді людина, про яку ще вчора ніхто не знав, може раптом набрати мільйони переглядів. І навіть важко сказати, чи з цього виросте справжня популярність, чи це просто випадкове везіння. Вона може зібрати набагато більше переглядів, ніж, наприклад,народний артист України Павло Зібров або той самий Ігор Бобул. Адже в них доросліша аудиторія, яка не настільки активно взаємодіє із соцмережами.

Проте це цілком природно, і варто визнати це як частину сучасності. Кожне покоління має свої власні уподобання, методи споживання музики та своїх кумирах. І це необхідно враховувати.

"Завітай, забери 20 тисяч доларів і придбай собі якусь гарну шубу."

- Оксано, ви розповідали про заможного чоловіка, який засипав вас дорогими подарунками та обіцяв зробити зіркою великого масштабу. За яких обставин ви познайомилися?

Існував час, коли в моєму житті з'явився надзвичайно заможний меценат, який мріяв перетворити мене на найвідомішу співачку України. Його метою було витіснити Таїсію Повалій, щоб я, Оксана Voyage, стала "номер один". Ця особа мала музичну освіту та запевняла, що мій вокал є унікальним: багато хто може виконувати академічний спів, але так, як я, - ні. Тому він вважав, що мені варто проявити себе.

Чесно кажучи, я жодного разу не зустрічала його особисто; наше спілкування відбувалося лише по телефону. Все почалося, коли адміністраторка салону повідомила мені, що телефонував чоловік, який дуже настійливо просив мій номер, адже хотів запропонувати вигідний контракт у світі шоу-бізнесу. Це викликало мою цікавість, і я вирішила зателефонувати йому.

Ми вирішили створити альбом і зняти кліп. Але одного дня він зателефонував і сказав: "Прийди, я дам тобі 20 тисяч доларів, купи собі якусь шубу або навіть кілька".

Мене це вразило. Я відповіла, що мені нічого не потрібно: у мене є шуби, я не бідна людина й можу сама собі все дозволити. Йому така відповідь не сподобалася. Думаю, 90% дівчат і жінок поїхали б і взяли ті двадцять тисяч доларів.

Наступного дня він зателефонував і сказав, що за мною заїде його водій, щоб ми разом поїхали на Захід, де він хотів бачити мене поруч із собою. Я відповіла, що нікуди не їжджу без свого директора, яким був мій чоловік. Але він наполягав, що працює виключно з першою особою і жодних директорів поруч не хоче.

Невдовзі трапилося ще кілька схожих ситуацій. Він запрошував мене на святкування днів народження своїх друзів, стверджуючи, що хоче познайомити мене з оточенням. Я ж запитувала: "Яка моя роль у твоєму житті на цих заходах? Що ти скажеш іншим про мене? Ми ж навіть не зустрічалися особисто, спілкуємося лише через телефон, а ти вже починаєш тиснути на мене". Тому я знову вирішила відмовитися їхати без присутності свого керівника.

Пізніше я вирішила перевірити деякі факти про нього і зрозуміла, що в певних аспектах він мене обманював, зокрема стосовно одного зі своїх підприємств. Коли я відкрито висловила йому свої підозри, він розлютився, кинув у відповідь: "Якщо захочеш, знайдеш мене завдяки своїм зв'язкам," — і відключився.

Зізнаюся, я зробила знак хреста і в умі промайнула думка: можливо, це на краще. Значить, так було суджено.

- Ще у вас був прихильник, який влаштовував справжні вистави в салоні краси, демонстрував силу й намагався вас вразити. Він справді відтискався перед усіма, переконуючи вас, що саме він - чоловік вашої мрії?

Залицяльник вирішив продемонструвати свою фізичну силу: він зняв сорочку, залишився в майці й почав хвалитися своїми біцепсами. Але я вже багато років відвідую спортзал і щодня стикаюся з накачаними людьми. Мене важко вразити ідеальним тілом, будь то чоловічим чи жіночим, тому вся ця сцена викликала в мені лише усмішку.

Я жартома доторкнулася до його м'язів і сказала: "Ух ти, ти дійсно сильний!" Здається, він сприйняв це як щире захоплення. Потім він проголосив, що я навіть не уявляю, скільки разів може піднятися на руках, і просто ліг на підлогу прямо переді мною, починаючи віджиматися. У той момент у барі панувала атмосфера несподіванки, і адміністраторка, відчувши ніяковість, поспішила втекти в робочий зал.

Саме тоді зайшов мій чоловік. Побачив, що в мене під ногами хтось віджимається, просто переступив через нього й пішов далі. Згодом, звісно, запитав, що це було. Я лише відповіла: "Ну от такі в мене прихильники, такі фанати".

Як на мене, це просто циркові фокуси, які могли б привабити лише дуже молодих дівчат. Але якщо я щодня спостерігаю в спортзалі за чоловіками, які займаються і виконують віджимання, чи може це справити на мене враження? Звичайно, що ні.

- А ревнував чоловік до таких залицяльників? Чи доводилося вам пояснювати, що ви не заохочували подібну увагу?

Знаєте, не можу стверджувати, що мій чоловік абсолютно позбавлений ревнощів. Проте він цілком спокійно ставиться до того, що я приваблюю чоловіків. Він усвідомлює, що виглядаю чудово і можу викликати інтерес як у публіці, так і в повсякденному житті.

Він не відчуває ревнощів щодо тих, хто має до мене симпатію. Врешті-решт, кому я можу подобатися? Виявляється, багатьом. Але що з цього? Кожен артист має своїх шанувальників. Дехто може не оцінити мої пісні, проте це не заважає їм бачити у мені привабливу жінку. І це цілком природно.

А якби я знайшла когось, хто мені справді подобався, це б вже була зовсім інша ситуація. Головне, щоб я сама не закохалася в когось.

До того ж ми практично всюди разом: і на роботі, і на концертах, і в спортзалі, і в інших проєктах. Тому чоловік бачить усе на власні очі, і приводів для якихось сцен ревнощів просто немає.

На концертах шанувальники підходять, щоб зробити фото, обійняти улюблених артистів, попросити поцілунок у щічку, поцілувати руку або отримати автограф. Це абсолютно звичайна практика в світі шоу-бізнесу. Можна лише уявити, скільки прихильників має Дженніфер Лопес або Шакіра! Напевно, їм іноді зовсім не вистачає особистого простору. Яка роль у цьому всьому у їхніх чоловіків? Це невід'ємна частина слави, і до цього слід ставитися з розумінням.

На завершення, поділіться своїми секретами краси. Чи це пов'язано зі спортом, харчуванням, самоорганізацією або ж є наслідком внутрішніх перетворень?

На мою думку, ключовим аспектом привабливого вигляду є здатність до самоорганізації. Важливо мати ясне уявлення про свої цілі та вперто рухатися до них, незалежно від погодних умов чи інших факторів.

Якщо у тебе заплановане заняття, ти все одно йдеш і займаєшся, незалежно від погоди за вікном. Коли потрібно відвідати косметолога, ти коригуєш свій графік і записуєшся на прийом. Якщо прагнеш мати здорове та доглянуте волосся, виділяєш час для необхідних процедур. Аналогічно й з ранковими ритуалами: якщо виникають несподівані зустрічі чи труднощі, ти можеш перенести заплановане, але ніколи не відмовляєшся від нього.

Безумовно, харчова культура займає важливе місце в нашому житті. З часом я дедалі ясніше усвідомлюю, як стиль життя позначається на зовнішньому вигляді. Я ніколи не засуджую тих, хто обирає інший шлях, і не намагаюся нав'язувати свої погляди. Не пояснюю, чому я відмовляюся від м'яса чи алкоголю, і чому саме так приймаю рішення. Це мої особисті знання та вибір. Кожен має право вирішувати - виходити за межі звичного або залишатися в комфортній зоні.

Можливо, дійсно легше провести цілий день, розслабляючись з телефоном чи перед телевізором, смакуючи чипси або смачні пиріжки. Це, безумовно, простіше і часом навіть приносить задоволення. Але виникає інше питання: що буде далі? Які наслідки це матиме для підшлункової залози, судин та здоров'я організму в цілому?

Зовнішній вигляд може бути не найважливішим аспектом. На першому місці завжди має бути здоров'я. Наприклад, багато наших друзів вирішили відмовитися від алкоголю, куріння та м'яса просто завдяки спілкуванню з нами. Раніше, під час пікніків, вони завжди приносили свинину чи яловичину для шашликів, а тепер стали приносити рибу. Ніхто не змушував їх змінювати свої звички – це відбулося природно.

Вони відкрито зізнаються, що вважають нас взірцем для наслідування. Кажуть, що ми справжні молодці, оскільки постійно відвідуємо спортзал і вміємо знаходити на це час. Багато хто часто скаржиться на нестачу часу. А я, наприклад, іноді вже о 8:30 на роботі після тренування. І таке теж трапляється.

Це всього лише стиль життя. І я роблю цей вибір самостійно, адже вважаю, що одним із найпотужніших супротивників людини є її комфортна зона.